Стратегія розвитку спільного підприємства

СП є органічною частиною національного економічного комплексу  країни місцезнаходження, і тому природним  правилом є поширення на них юрисдикції такої країни. На території України  це зумовлює підлеглість СП законам  та регулятивним актам, які приймаються  її компетентними нормотворчими  органами. Такими актами є базові закони, що регулюють сферу трудового законодавства, підприємництва, а також спеціальні закони, які стосуються міжнародної економічної сфери України ("Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування" та ін.). Час від часу приймаються документи тимчасової дії, які мають статус програм (Державна програма заохочення іноземних інвестицій в Україні від 1993 р. та ін.).

Законодавство та інші нормативні джерела України трактують СП як самостійну форму міжнародної  економічної діяльності, а утворення  СП – як спосіб залучення іноземних  інвестицій. Спільним може вважатися  підприємство будь-якої правової форми, яке було створене відповідно до чинного  законодавства країни.

Українська держава здійснює регулювання порядку створення, діяльності та ліквідації СП відповідно до численних законів, які стосуються проблематики інвестицій, передусім  іноземних, взагалі зовнішньоекономічної діяльності, діяльності підприємств  та господарських товариств. Особливістю  вітчизняної нормативно-правової системи  як у цьому аспекті, так і взагалі  в господарському праві, є велике значення підзаконних, відомчих актів.

Серед окремих важливих аспектів, які потребують чіткої регламентації, можна виділити такі: визначення самого поняття іноземного інвестора, який є учасником СП, створення переліку видів та форм здійснення інвестицій до СП, окреслення кола прав іноземців  на власність, діючі об'єкти виробництва, визначення порядку трансферту, репатріації  прибутків за кордон, визначення економічного режиму діяльності СП, його оподаткування, можливих пільг тощо, формулювання вимог щодо очікуваних результатів  і наслідків діяльності СП, надання  гарантій соціально-політичного, господарсько-правового характеру.

У регулюванні спільного  підприємництва державами часто  застосовуються пільги та преференції, які стимулюють його розвиток. Це –  звільнення від податків протягом перших років функціонування або отримання  прибутку (можливий вибірковий підхід, наприклад, стосовно СП, що діють у  сфері матеріального виробництва), використання занижених ставок оподаткування, звільнення від обкладення податками  коштів, які спрямовуються на розвиток виробництва, сплату процентів за довгостроковими позиками, проведення НДДКР і природоохоронних заходів та ін.

Водночас є й інший  підхід, який базується на принципі рівного ставлення до всіх суб'єктів  господарської діяльності. Причому  далеко не завжди діяльність СП сприяє оздоровленню конкурентного середовища в країні, реальному примноженню  суспільного продукту. Крім того, СП, як показала практика України, інших  пострадянських держав, мають відносно більшу потенційну криміногенність.

Не дивно, що неадекватні  підходи не мали вельми вагомих позитивних наслідків. Розвиток СП відбувався мляво, і про них частіше згадували  як про політичне гасло, у зв'язку з яким не виправдалися сподівання, а також як про дестабілізуючий  чинник та неефективний інструмент економічної  політики. СП, які ще й користувалися  пільгами, здійснювали масовий імпорт товарів некритичного значення, котрі, як правило, агресивно заміщували товари національного виробництва. Причому  приблизно таку саму роль СП відігравали  і протягом років незалежності України.

Так, за даними Державної  податкової служби, близько 90% ввезення курячих ніжок сумнівної споживчої  якості наприкінці 90-х років –  це справа СП, які взагалі руйнують вітчизняне виробництво. А в найгірших  випадках про СП казали та кажуть як про інститут, пов'язаний з відмиванням  нелегальних грошей та взагалі кримінальним бізнесом. Саме в цьому зв'язку значну частку пільг, які спочатку надали СП, було скасовано, що обґрунтовувалося, зокрема, Радою національної безпеки  і оборони України. Так, згідно з  оцінками фахівців Ради, щорічний обіг СП – 1,6 млрд. дол. – не є достатнім  аргументом для проведення масованої  підтримки СП, оскільки поки що ця форма  господарювання в Україні характеризується мізерними інвестиціями та значними збитками для держави.

Після колапсу СРСР та сталих господарських зв'язків між підприємствами колишніх республік, а також перетворення міжреспубліканських контактів  на міжнародні актуальним завданням  став розвиток кооперації виробництва  на пострадянському просторі, зокрема  у формі створення СП. Причому  функціональні особливості СП ведуть до того, що саме у такий спосіб здійснюється основна частина взаємних прямих інвестицій. Щоправда, серйозною вадою такого співробітництва є концентрація значного його сектору у невиробничих секторах.

Найбільшу кількість СП було створено між Україною та Росією: станом на 2000 р. тільки на території нашої  держави було зареєстровано 550 таких  структур. Це становило 13% від загальної  кількості СП на території України. Причому саме у формі СП було опосередковано 72% загального обсягу прямих інвестицій до України з РФ.

Прикладом створення українсько-російських СП є взаємодія українських та російських суб'єктів комерційної  діяльності в рамках транснаціональних  утворень – фінансово-промислових  груп (ТФПГ) Росії. У таких проектах беруть участь такі вітчизняні підприємства, як Центральне конструкторське бюро "РИТМ" (ТФПГ "Точність"), Ніжинський науково-виробничий комплекс "Прогрес" (ТФПГ "Точність"), Корюківська  фабрика технічного паперу (ТФПГ "Славянская бумага"), м'ясопереробне підприємство "Прикарпаття" (ТФПГ "Росагропром"), Чернігівський м'ясокомбінат (ТФПГ "Росагропром").

Значно менше, ніж з  РФ, було створено СП з Білоруссю. Прикладами таких українсько-білоруських СП є:

• СП "Атлант-Україна" з участю Мінського заводу холодильників з організації сервісного обслуговування холодильників "Атлант";
• білорусько-українське підприємство "Євролуч" у м. Сімферополь з випуску наручних годинників із комплектуючих AT "Мінський годинниковий завод";
• СП, що було утворено ВО "Гомсельмаш" та тернопільським комбайновим заводом із виробництва в Тернополі кормозбиральник комбайнів "Полісся-250";
• білорусько-українське СП "Вітязь" зі складання телевізорів у Києві з комплектуючих Вітебського телевізорного заводу.

Особливістю процесу створення  українських СП є їх орієнтація на виробництво товарів, якими національний та світовий ринки є відносно насиченими (деякі підгалузі сфери послуг, виробництво комп'ютерної техніки). Можна відзначити й концентрацію левової частини СП у столиці держави – місті Києві, а також у провідних промислових центрах країни.

Міжнародне співробітництво  у формі СП з участю українських  суб'єктів господарювання відбувається не тільки на території нашої держави, а й за її межами, щоправда, в значно менших обсягах. Наприклад, на території  Білорусі в 2000 р. було зареєстровано 12 СП з участю вітчизняного капіталу. Найбільшим з них є білорусько-українське СП ЗАТ "Таврія-Мінськ" з виробництва  легкових автомобілів "Таврія" для  інвалідів.

Важливе значення для розвитку економіки України має залучення  іноземних інвестицій. При цьому, актуальним є використання таких  механізмів, які передбачають залучення  іноземного капіталу в значних обсягах.

Стаття 3 Закону України "Про  режим іноземного інвестування" визначає, що однією із форм здійснення іноземного інвестування в Україні  є часткова участь іноземних інвесторів у підприємствах, що створюються  спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання  частки діючих підприємств  .

Спільні підприємства, які  створюються компаніями двох або  більше країн, дають можливість поєднати ресурси, досвід, зв'язки. Створення  спільних підприємств в Україні  на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки спільні підприємства дають  значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес виробництва  в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки.

Чинне законодавство України  виділяє спільні підприємства в  окрему групу підприємств, для яких передбачено певні особливості  створення і діяльності. Зокрема, у випадках створення спільних підприємств  на основі об'єктів державної та комунальної власності обов'язковим  є проведення екологічного аудиту (стаття 12 Закону України "Про екологічний  аудит").

Законодавством про приватизацію встановлено відмінний порядок  приватизації державної частки у  спільних підприємствах: приватизація акцій (часток, паїв), що перебувають  у державній власності, у майні  спільних підприємств з іноземними інвестиціями, проводиться відповідно до установчих документів спільних підприємств. Для спільних підприємств, заснованих за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, встановлено особливий порядок набуття права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення (стаття 82 Земельного кодексу України).

У зв'язку з цим вважаємо, що актуальним є дослідження їх правової природи, встановлення основних засад  їх діяльності та особливостей у порівнянні з іншими видами підприємств.

Найперше розглянемо, як поняття  спільного підприємства з'явилося  в українському законодавстві.

Закон Української РСР  від 27 березня 1991 року № 887-XII "Про  підприємства в Українській РСР" відповідно до форм власності, встановлених Законом Української РСР "Про  власність", визначав наступні види підприємств:

• індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;
• сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян Української РСР – членів однієї сім'ї, які проживають разом;
• приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина Української РСР, з правом найняття робочої сили;
• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;
• державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;
• державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;
• спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). У числі засновників спільного підприємства відповідно до законодавства Української РСР могли бути юридичні особи та громадяни Української РСР, союзних республік, інших держав;
• підприємство, засноване на власності юридичних осіб і громадян союзних республік та інших держав.

Згідно із наданим визначенням  спільне підприємство ототожнювалося із підприємством, заснованим на змішаній формі власності, і залежно від  того, хто виступав його засновниками можна було виділити 2 види спільних підприємств:

а) національні спільні  підприємства, створені шляхом об'єднання  майна різних власників (держави  і громадянина; адміністративно-територіальної одиниці і юридичної особи  тощо);

б) спільні підприємства, створені за участю іноземних суб'єктів.

Зазначений Закон із наступними змінами і доповненнями регулював  відносини, пов'язані із створенням і діяльністю підприємств, і після  здобуття Україною незалежності.

Спільне підприємство як самостійний  вид підприємств було виключене  із цього Закону відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні" від 4 лютого 1998 року № 72/98. Проте, комплексний  аналіз інших положень Закону свідчить про те, що можливість їх існування  передбачалась і в подальшому. Так, частиною третьої статті 15 Закону України "Про підприємства в Україні" передбачалось, що при частковому викупі майна підприємства трудовий колектив набуває права співвласника, а  підприємство – статусу спільного.

Із прийняттям Господарського кодексу Закон України "Про  підприємства в Україні" втратив  чинність. Господарський кодекс України  поділяє підприємства на види залежно  від декількох критеріїв і  взагалі не визначає статусу спільного  підприємства.

Так, відповідно до статті 63 Господарського кодексу України  залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти  підприємства таких видів:

1. приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
2. підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
3. комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
4. державне підприємство, що діє на основі державної власності;
5. підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

При цьому, Кодекс встановлює, що в Україні можуть діяти також  інші види підприємств, передбачені  законом.

Таким чином, Господарським  кодексом не визначено спільні підприємства як один із видів підприємств. Проте, ним не заборонено їх створення взагалі, оскільки передбачено можливість визначення видів підприємств іншими законодавчими  актами.

На сьогодні поняття і  статус спільного підприємства визначається Законом України "Про зовнішньоекономічну  діяльність". Так, стаття 3 цього Закону визначає, що суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

• фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;
• юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;
• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
• структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;
• спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;
• інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.