Стратегія розвитку спільного підприємства

 

МІНІСТЕРСТВО  НАУКИ ТА ОСТВІТИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему: Стратегія розвитку спільного підприємства

 

 

 

 

 

 

Студентки 3 курсу  з/в

Спеціальності «Міжнародна економіка»

Спєсівцевої О.Ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь - 2012

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Поняття, специфіка та завдання спільних підприємств ….…..5

РОЗДІЛ 2. Розвиток спільних підприємств в Україн………………….....10

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..…21

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………..…22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

У сучасних умовах жодна країна не в змозі забезпечити ефективний, динамічний розвиток своєї економіки  без співробітництва з іншими країнами. В основі економічної інтеграції різних країн знаходиться міжнародний  поділ праці, який обумовлює формування світогосподарських зв'язків. Першою, найбільш поширеною формою цих зв'язків  є світова торгівля. Вона існує  поряд із такими формами, як створення  світових ринків товарів, капіталу та робочої сили, науково-технічне і  виробниче співробітництво, міжнародні валютно-грошові і розрахунково-кредитні відносини.

У міжнародній практиці спільне  підприємництво виступає як сукупність різноманітних форм виробничо-господарської  діяльності партнерів із декількох  країн, в основі якої лежить поєднання  зусиль, фінансових коштів, матеріальних ресурсів, довготермінової гарантії збуту товарів, систематичного оновлення  продукції, науково-технічної та торговельної кооперації, участі у прибутках, розподілі  технічних та інвестиційних ризиків. Спільне підприємство (СП) передбачає наявність власності у спільному володінні, яка управляється партнерами по СП. Кожен із партнерів робить свій внесок у створення підприємства, має право на отримання частки прибутку, адекватної внеску, а також на управління підприємством. Усі ризики, пов'язані з діяльністю СП, розподіляються партнерами, як правило, згідно з розміром внеску. Це означає, що партнери повинні постійно знаходити єдині, переважно компромісні рішення.

Визначення сфери діяльності майбутнього СП передбачає глибоке  вивчення можливостей підприємства, потреби в товарах та послугах на світових ринках, знання динаміки цін  на сировину і матеріали, що будуть використані в процесі виробництва. Враховуючи сьогоднішню економічну ситуацію в Україні, найбільш доцільним  виступає створення лізингових СП, які спеціалізуються на орендних операціях, або створення багатогалузевих  підприємств за типом концернів (сировина, напівфабрикати, кінцева  продукція).

Таким чином, вивчення особливостей міжнародного підприємництва набуває  важливого значення у зв'язку з  аналізом можливостей, що відкриваються  перед підприємцями в організації  спільної діяльності з іноземними партнерами. Адже в основі всесвітнього господарства знаходиться міжнародний поділ  праці, який визначає спеціалізацію  виробництва країн відповідно до їхніх соціально-економічних та природнокліматичних умов. Це зумовлює більш ефективне використання виробничого, наукового та ресурсного потенціалу кожної країни, сприяє процесам їх економічної  інтеграції України.

Метою роботи є дослідження спільних підприємств як форми міжнародної господарської діяльності України.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• охарактеризувати теоретичні аспекти дослідження спільного підприємництва;
• дослідити процес створення та функціонування спільних підприємств;
• виявити специфіку розвитку спільних підприємств в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Поняття, специфіка та завдання спільних підприємств

 

З погляду необхідності розв'язання завдань розширення міжнародної  співпраці, поглиблення міжнародно-коопераційної  взаємодії на рівні підприємницьких  структур, загального підвищення ефективності економіки України та її більш  повної інтеграції у світогосподарські  зв'язки, з різноманітними організаційними  формами спільного підприємництва пов'язані перспективи ефективного  об'єднання різнонаціональних капітальних та інших ресурсів.

Спільна підприємницька (господарська) діяльність – діяльність, що базується  на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України  та іноземними суб'єктами господарської  діяльності і на спільному розподілі  результатів та ризиків від її здійснення.

Найбільш типовою моделлю  спільного підприємництва є узгодження та координація процесу виробництва, відповідно до яких відбувається обмін  вузлами та деталями з наступним  складанням готової продукції на підприємстві одного або двох партнерів. Подібна модель відносин за своєю  внутрішньою логікою передбачає як мінімум розв'язання таких завдань, як взаємна адаптація виробничих програм, систем менеджменту та технологічних  процесів, уніфікація стандартів, використання єдиних методик проектування, однакових  або подібних вузлів і деталей.

Спільне підприємництво може відбуватися як у формі функціонального  розподілу виробничих програм (зокрема, у сфері наукомісткої та високотехнологічної  промислової діяльності) та їх наступного виконання, так і на базі спеціалізації. В обох випадках створюються об'єктивні  передумови для скорочення витрат, збільшення продуктивності господарської  діяльності, поліпшення якості товарів  та підвищення конкурентоспроможності (щоправда, чим глибшою є спеціалізація, тим більшими є можливі позитивні ефекти співробітництва).

У процесах міжнародного спільного  виробництва може брати участь різна  кількість підприємств. Деякі з  них можуть бути однонаціональними, здійснюючи співробітництво із фірмою (фірмами) за кордоном. Кількість залучених  до такого співробітництва країн  також може варіюватися.

Спільні підприємства – це такі господарські підприємницькі структури, які утворюються різнонаціональними засновниками та характеризуються наявністю  спільного майна, спільним управлінням  та спільним розподілом прибутку й ризику.

У міжнародній практиці відомі чотири головні типи СП, які пов'язані  з рухом інвестиційного капіталу. Ними є:

1. акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції);
2. товариство з обмеженою відповідальністю (об'єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов'язаннями цієї фірми обмежується його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску);
3. командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном (як правило, йдеться про одного такого учасника) та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов'язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку);
4. холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридичне самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їхніми операціями).

Сфера діяльності СП дуже широка й охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні й дослідно-конструкторські  роботи, попередні інформаційно-консалтингові  послуги), власне процес виробництва  товарів, їх збут, а також післяпродажне  обслуговування складних технічних  виробів, співробітництво в галузі фінансів, страхування, транспорту, туризму  та ін.

Спільне підприємництво передбачає глибоку в технологічному і в  організаційному плані міжнародну співпрацю комерційних структур, причому на довгостроковій основі. Така взаємодія поширюється на всі  фази виробничого циклу "наука  – техніка – виробництво –  збут" та охоплює широкий набір  інструментів маркетингу: від розроблення  самої концепції господарсько-виробничої діяльності, окремих номенклатурних позицій товарів, що випускаються, до практичної реалізації продукції, продажу  товарів (послуг) та післяпродажного  обслуговування.

Спільними мотивами участі в  СП і для інвесторів, і для реципієнтів  капіталу, а також для тих контрагентів, які важко розрізнити за "ступенем розвиненості" та фінансовою потужністю, є такі:

• скорочення обсягів капітальних витрат і ризиків під час створення спільних виробничих потужностей;
• економія на масштабах та підвищення завдяки цьому ефективності виробництва, зниження собівартості продукції;
• диверсифікація виробництва, вступ у нову сферу виробничо-комерційної діяльності;
• зниження ризиків у господарській діяльності через політико-правову, кон'юнктурну нестабільність;
• уникнення паралелізму в процесі технологічного пошуку, взаємне та спільне використання розробок партнерів.

Статутний фонд СП – його майнова база – може бути утворений  внесками в різноманітній формі  – у вигляді коштів у національній валюті країни перебування, у вільно конвертованій валюті, у вигляді  майна, у тому числі виробничої інфраструктури – будівель, споруд, обладнання, під'їзних  шляхів, а також різного роду майнових прав на користування землею і природними ресурсами, на інтелектуальну власність, технологію та обладнання. Як внески до статутного фонду СП можуть бути й  інші товарні об'єкти.

Процедура створення СП відображає як логіку маркетингової поведінки  комерційних суб'єктів, так і закономірності інвестиційного процесу. Відтак вона складається з кількох етапів, на яких послідовно розв'язуються конкретні функціональні завдання. Безумовно, в реальному житті можливі численні варіації у постановці цілей господарського розвитку та підходів до їх досягнення.

Разом з тим можна виділити основні з етапних завдань створення СП:

1. попередня оцінка ринку та можливостей збуту – вивчення потенційних цільових ринків, формування концепції діяльності підприємства, визначення його стратегічних завдань, оцінка технологічних та фінансових можливостей майбутнього проекту;
2. вибір партнера по майбутній угоді відповідно до технологічної взаємної доповнюваності партнерів, місця розташування підприємств партнерів, збігу їхніх уявлень про цілі і завдання підприємницької діяльності, системи комерційних цінностей, етику та норми поведінки, про способи управління, характер розподілу повноважень та відповідальності сторін (як правило, партнерами по СП стають ті підприємства, між якими вже встановились усталені торговельно-економічні контакти, прямі господарські зв'язки, причому сторони інформують одна одну про наявні в них технологічні, виробничі потужності, джерела та потенційні обсяги надходження сировини й матеріалів, обсяги виробництва та продажу, систему коопераційних поставок та технологічного обміну деталями, вузлами, напівфабрикатами, про свої головні показники фінансової діяльності; такий інформаційний обмін необхідний для зменшення комерційного ризику через невдалий проект і може здійснюватися відповідно до спеціально укладеної угоди про конфіденційність та обмін інформацією);
3. розроблення бізнес-плану та подальше техніко-економічне обґрунтування створення СП, що уточнюють цілі партнерів, деталізують ключові параметри майбутнього підприємства – обсяги необхідних інвестицій і виробничих технологічних потужностей, потреби в основному й оборотному капіталі, в позичкових коштах, розрахунки витрат виробництва та цін на готову продукцію, конкретизують умови роботи на ринку збуту, обсяги продажу майбутнього підприємства, містять прогнози цін та тарифів, а також інші позиції, визначають потреби підприємства в комплектуючих виробах, сировині, енергоносіях, визначають обсяги капіталовкладень та будівельно-монтажних робіт, рівень оплати найманої праці;
4. підписання протоколу про наміри, що фіксує збіг інтересів та офіційно закріплює наміри партнерів створити СП; у цьому документі фіксуються ключові позиції сторін, а сам він становить основу майбутньої угоди про створення СП й попередньо визначає розмір та структуру статутного капіталу, умови розподілу прибутків і доходів, керівництва, умови передання технології, організаційну форму підприємства та систему управління ним та ін.

Успішне проходження сторонами  підготовчих етапів створення СП має результатом власне підписання договору та всіх необхідних статутних  документів. Звісно, зміст договору про створення СП залежить від  комерційної конкретики, галузевої  та національної специфіки. Разом з  тим ряд позицій має універсальний  характер та обов'язково включається (або, як правило, включається) до тексту угоди. Такими позиціями є визначення мети, предмету договору, обсягів угоди й поставок виготовленої продукції, уточнення характеру та розподілу власності, прав голосу, розподілу позицій у керівництві, прав та обов'язків сторін, розподілу прибутку й методів платежів, визначення мінімальних виробничих показників і необхідних технічних параметрів, визначення характеру збуту й частки експорту, взаємин із профспілками, характер урегулювання суперечок, конфліктів та вибір арбітражу, умови ліквідації підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Розвиток спільних підприємств в Україні

 

 

Розвиток спільного підприємництва на території України бере свій початок із часів так званої перебудови, коли в останні роки існування СРСР відбувалася дезінтеграція монолітної колись адміністративно-командної економічної системи.

Юридичною підставою для  створення СП був Указ Президії Верховної  Ради СРСР від 13 січня 1987 р. "Про питання, пов'язані зі створенням на території  СРСР та діяльністю спільних підприємств, міжнародних об'єднань та організацій  за участі радянських та іноземних  організацій, фірм та органів управління". Причому створення СП розглядалося саме як інструмент демонтування бюрократичного "соціалізму", протидії спротиву реформам з боку компартійної номенклатури.

Вважалося, що така форма господарської діяльності принесе до дефіцитної економіки Радянського Союзу капітали та технології, а також постане своєрідною відповіддю на виклики транс-націоналізації з участю корпорацій країн Заходу. Однак усі ці вихідні положення були помилковими. По-перше, СП ніде у світі не є дуже помітним каналом надходжень інвестицій – можна сказати, що в них обмежені цілі господарювання, а відповідно – й обсяги внесків.

По-друге, логіка життя технологій та підприємницькі інтереси власників  патентів, ноу-хау не припускає можливості передання саме каналами СП найбільш передових досягнень науки і  техніки. Адже вони спочатку "працюють" на ринку країни метрополії, потім  технологічно місткі товари потрапляють  на ринки інших країн, і лише на пізніших стадіях життя технології вона передається до інших країн, причому і тут пріоритет надається  не СП, а структурам власного володіння, передусім філіям. По-третє, геополітична функція СП як альтернативи ТНК була надуманою та нереалістичною, зокрема  і через наведені вже аргументи.