Операції з інвестиційними сертифікатами

     Інвестиційні  властивості акцій. При прийнятті рішення щодо того, купувати чи не купувати акції будь-якого емітента, інвестори спочатку їх оцінюють. Результати оцінки беруться до уваги також при визначенні доцільності продажу акцій, що є в наявності. В практиці розвинутих іноземних ринків використовуються різноманітні якісні та кількісні показники оцінки акцій. Деякі з них представляють собою досить складні математичні формули, інші є більш простими коефіцієнтами. Однак було б невірно стверджувати, що застосування більш складних кількісних показників уже само по собі гарантує досягнення успіху на ринку цінних паперів. Основною ж метою використання будь-яких показників є допомога у прийнятті рішень щодо оцінки тих чи інших акцій.

     Але, беручи за основу лише кількісні показники  оцінки акцій, можна прийняти далеко неоднозначні рішення: деякі з них призведуть до успіху, інші - до невдачі. Тому досить часто кількісні показники доповнюються якісними, такими, зокрема, як оцінка надійності емітента, його перспективності, іміджу тощо. Іншими словами, оцінка акцій на практиці виглядає не лише як оцінка цінних паперів емітента, але й як оцінка самого емітента.

     Найбільш  поширеними серед показників оцінки акцій є розміри дивідендів, коефіцієнти "поточної ціни до доходу на одну акцію", "балансової ціни акції"', а також "поточної ціни до балансової ціни акції". А найпоширенішими показниками оцінки емітента зазвичай називають показники його рентабельності, платоспроможності та ліквідності. Необхідно пам'ятати, що ряд характеристик емітента, які можуть враховуватися при оцінці його акцій, не піддається математичним розрахункам. Наприклад, оцінка перспективності галузі, в якій емітент здійснює свою діяльність, ступінь залежності її від політичних рішень, що приймаються державою, оцінка особистих факторів керівників емітента тощо.

     Основні ознаки класифікації акцій відіграють також важливу роль при виборі їх як об'єкту інвестування.

     Найменшого  впливу на процес прийняття рішення  про придбання даного цінного паперу визначає поділ акцій на іменні та на пред'явника. Такий поділ більшою мірою забезпечує інтереси емітента, оскільки дозволяє йому контролювати рух акціонерного капіталу. Обіг кожної іменної акції фіксується у книзі їх реєстрації, в яку вносять дані про власника, час придбання акцій, а також їх кількість у кожного з акціонерів. З точки зору інтересів інвесторів, а отже на інвестиційну привабливість цих акцій впливають такі їх особливості: 1) відповідно до законодавства України фізичні особи можуть бути власниками, як правило, іменних акцій; 2) іменні акції за складністю процедури оформлення та глибиною контролю їх обігу менш ліквідні на ринку, порівняно з акціями на пред'явника.

     Поділ акцій за регіональною належністю емітента на акції національних та іноземних емітентів з позицій інвестора ставить перед ним завдання оцінки даного цінного папера за такими ключовими напрямами: 1) можливість вибору відповідних акцій при реалізації регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності; 2) можливість врахування відмінностей у нормі прибутку на інвестований капітал в різних країнах при порівняльній оцінці у твердій валюті; 3) необхідність врахування особливостей оподаткування доходів за акціями та його вивезення за межі країни; 4) можливість врахування рівнів інвестиційних ризиків у певних країнах розміщення емітента.

     При оцінці інвестиційних властивостей акцій з урахуванням їх поділу за формами власності емітента на акції державних та недержавних товариств з точки зору їх вибору як об'єкту інвестування необхідно враховувати таке: 1) акції державних емітентів надходять на ринок переважно в ході приватизації. Тому джерелом їх викупу можуть певною мірою використовуватися майнові цінні папери громадян; 2) у зв'язку з особливостями приватизаційних процесів та оцінкою приватизаційного майна номінальна вартість багатьох акцій значно нижче їх реальної ринкової вартості, що забезпечує інвестору переваги при їх придбанні в ході первинного розміщення на ринку (першої емісії); 3) ефективність діяльності недержавних товариств більш висока за рахунок кращої організації управління, більш високою продуктивністю праці тощо, що створює потенційну можливість отримання більшого обсягу дивідендів за їх акціями.

     Порівняння привілейованих та звичайних акцій при оцінці їх властивостей інвестором та прийнятті рішення про використання як об'єкту інвестування зводиться до оцінки їх переваг та недоліків, а саме: 1) за простими акціями дивіденди прямо пропорційні обсягу отриманого прибутку товариством, тобто залежать від результатів діяльності за відповідний період, а тому забезпечують можливість отримання більш високих дивідендів у період ефективної діяльності емітента та більш високу кореляцію доходів з темпами інфляції, але в окремих періодах за такими акціями дивідендні виплати не є стабільними. За привілейованими акціями дивіденди отримуються стабільні у вигляді заздалегідь погодженого обсягу, що не залежить від результатів господарської діяльності емітента. Разом з тим у періоди ефективної діяльності рівень доходів може бути суттєво меншим порівняно з обсягом дивідендів за простими акціями та у більшості випадків дивіденди за привілейованими акціями не коригуються на інфляцію; 2) за рівнем інвестиційних ризиків прості акції незахищені ні від ринкового (систематичного) ні від специфічного (несистематичною) ризиків. Привілейовані акції менш ризикові, повністю захищені від систематичного ризику та часткова від несистематичного. Префакції передбачають переважне право на виплату дивідендів та на участь в розподілі майна при банкрутстві та ліквідації, тоді як власник простих акцій може втратити весь інвестований капітал. Разом з тим за привілейованими акціями існує можливість обумовлена статусом їх відкликання (зворотного викупу) незалежно від бажання акціонера; 3) власники простих акцій порівняно з власниками привілейованих можуть відповідно до законодавства прямо впливати на господарський процес шляхом участі в управлінні та розробці дивідендної політики, хоча вплив дрібних акціонерів на практиці вельми обмежений; 4) прості акції мають більш високу ліквідність на фондовому ринку порівняно з привілейованими. Однак, відносна ліквідність останніх можу забезпечуватися шляхом переважного права зворотного викупу.

     Комплексна  оцінка інвестиційних властивостей конкретних акцій, здійснюється за такими основними параметрами:

• оцінка галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент;
• оцінка основних показників фінансово-господарського стану емітента;
•   оцінка характеру обігу акцій на фондовому ринку;
• оцінка умов емісії акцій.

     Оцінка  галузі передбачає перш за все вивчення стадії її життєвого циклу та передбачених термінів знаходження на даній стадії. Доход інвестора забезпечується зростанням курсової вартості  за рахунок приросту капіталу на одну акцію та сумою дивідендів на акцію, що пов'язана з розміром чистого прибутку емітента у поточному періоді.

     Найбільш  стабільне зростання капіталу характерне для AT тих галузей, які знаходяться на ранніх стадіях життєвого циклу. Відповідно до світового досвіду найвищі доходи за акціями забезпечуються товариствами, що здійснюють свою діяльність у наукомістких галузях. Проте акції таких товариств найбільш ризиковані.

     При дослідженні інвестиційних властивостей акції з позиції галузі варто визначити також місце галузі, яке вона займає в системі національної економіки, Доцільно аналізувати середній рівень рентабельності підприємств даної галузі та рівень їх оподаткування, які можуть служити критеріями оцінки можливого рівня дивідендів за акціями.

     Оцінка  основних показників господарської діяльності емітента диференціюється залежно від того, пропонуються дані акції вперше, чи вже обертаються на ринку певний період. Для першого випадку здійснюється традиційна оцінка фінансово-майнового стану через систему показників платоспроможності, ліквідності та рентабельності, оцінку фінансового стану, управління емітента, динаміку прибутку, попиту на продукцію тощо.

     У другому випадку зазначена оцінка доповнюється аналізом показників, що характеризують діючу дивідендну політику товариства та ефективність попередніх випусків акцій. Для здійснення оцінки інвестиційних властивостей акцій слід виявити, наскільки чітко і рівномірно компанія виплачує дивіденди. На думку інвестора, своєчасна виплата - чудова характеристика емітента. Доцільно виявити також адекватність забезпечення префакцій акціонерним капіталом компанії, оцінити рейтинг звичайних акцій та префакції.

     Оцінка  характеру обігу  акцій на ринку  пов'язана перш за все з аналізом показників її ринкового котирування і ліквідності. Важливу роль у процесі оцінки відіграє сам факт допуску акцій до торгів на біржі (лістинг).

     Оцінка  умов емісії акцій  є фактично заключним етапом дослідження інвестиційної привабливості даного об'єкту інвестування. Основу аналізу тут становлять такі аспекти: мета емісії, умови емісії, періодичність виплати дивідендів, умови виплати дивідендів, ступінь участі окремих держателів акцій в управління тощо.

     На  інвестиційні властивості облігацій суттєвий вплив справляє ділення їх за відповідними ознаками (див. табл. З.І), що відіграє значну роль у процесі вибору їх як об'єкту інвестування. Найменшого впливу на процес прийняття рішення про придбання облігації визначає їх поділ на іменні та на пред'явника. Такий поділ дозволяє емітенту захистити власні інтереси, оскільки дає можливість йому контролювати рух капіталу. Обіг кожної іменної облігації фіксується у книзі реєстрації, в яку вносять дані про власника, час придбання, а також їх кількість у кожного держателя. Разом з тим, іменні облігації менш доходні порівняно з облігаціями на пред'явника, оскільки їх емісія пов'язана зі складністю процедури оформлення, однак глибина контролю обігу іменних облігацій сприяє меншій ліквідності цих паперів на ринку, порівняно з облігаціями на пред'явника.

     Поділ облігацій за регіональною належністю емітента на облігації національних та іноземних емітентів з позицій інвестора забезпечує більший захист їх інтересів та більшу надійність при виборі облігацій іноземних емітентів, при одночасно меншій їх доходності. Тоді як можливість врахування відмінностей у нормі прибутку на інвестований капітал в різних країнах при порівняльній оцінці у твердій валюті забезпечує регіональну диверсифікацію капіталу при виборі альтернативних іноземних емітентів. Основними складностями при виборі облігацій іноземних емітентів є необхідність врахування рівнів інвестиційних ризиків у певних країнах розміщення емітента. Облігації вітчизняних емітентів зазвичай привабливіші за доходністю, але й ризикованіші у зв'язку з невизначеністю ринкового середовища діяльності емітента.

     Поділ облігацій за видами емітентів має  суттєве значення для інвестора  перш за все з позиції оцінки рівня їх ризику. Найменш ризикованими є вкладення в облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). У більшості країн з ринковою економікою ставка відсотків (доходності) за такими облігаціями вважається без ризиковою ставкою вкладень та приймається еталоном для інвестування без ризику. Найбільшим рівнем ризику серед цієї групи облігацій є інституційні облігації, хоча рівень ризику за цим інструментом нижче за ризик привілейованих акцій цього ж емітента. Диференціація доходності за облігаціями даного типу розподіляється натупним чином: найменшу дохідність передбачено при ОВДП, а найбільшу - інституційними облігаціями.

     Не  менш важливим параметром, що впливає  на формування інвестиційної привабливості облігацій є їх поділ за термінами погашення. У цьому випадку є короткострокові облігації є менш ризиковими, але й менш доходними. Збільшення терміну обігу, а отже й віддаленість терміну погашення віддати емісії або придбання призводить до збільшення рівня ризику, який підсилюється ризиком зростання інфляції, а відповідно й зростанням позикового відсотку та зменшенням ліквідності інвестицій. Саме у зв'язку з цим найбільші доходи пропонуються інвестору за довгостроковими облігаціями, дотримуючись принципу плата за ризик.

     Поділ облігацій за формами виплати  винагороди (доходу) є для інвестора  цікавим з точки зору цілей залучення ресурсів. Якщо метою емісії облігацій є прирощення капіталу в грошовій формі, то інвестування буде здійснено у процентні облігації, оскільки вони мають вищу поточну ліквідність на ринку. Безпроцентні (цільові) облігації інвестиційно привабливі будуть у разі виплати частини доходу певним товаром чи послугами, виробництво яких і було метою емісії, тільки за таких умов: І) існування значного дефіциту цих товарів або послуг на споживчому ринку; 2) наявність суттєвої різниці між стартовою ціною придбання облігацій та реальною ціною на ці товари й послуги, що сплачуються емітентом у вигляді винагороди (доходу).

     Конкретизація оцінки окремих властивостей облігацій  як об'єкту інвестування відбувається у подальшому за такими параметрами:

• оцінка інвестиційної привабливості регіонів (муніципальні облігації);
• оцінка інвестиційної привабливості галузі, до якої належить емітент;
• оцінка фінансового стану емітента (інституційні облігації);
• оцінка характеру обігу облігацій на ринку;
• оцінка умов емісії облігацій.

     Оцінка  інвестиційної привабливості  регіонів мас суттєве значення для оцінки інвестиційних властивостей муніципальних облігацій (облігацій внутрішніх місцевих позик). Насамперед інвестор повинен оцінити динаміку щодо сальдо бюджетних балансів, структуру джерел формування їх доходної частини, це пов'язано з тим, що частина регіонів, отримує від держави значні обсяги дотацій, субсидій та субвенцій і може мати суттєві фінансові ціуднощі, а отже при погашенні облігацій можуть виникнути певні фінансові проблеми.

     Оцінка  галузі передбачає перш за все вивчення стадії її життєвого циклу та передбачених термінів знаходження підприємства на даній стадії. Доход інвестора забезпечується зростанням обсягу прибутків у поточному періоді. Тому при дослідженні інвестиційних властивостей облігацій доцільно аналізувати місце галузі, яке вона займає в системі національної економіки, атакож середній рівень рентабельності підприємств даної галузі та рівень їх оподаткування, які можуть служити критеріями оцінки шіатоспроможності емітента.