Правовой статус иностранцев и людей без гражданства

 

ВСТУП

В даній роботі розглянуто проблему правового статусу іноземців  та осіб без громадянства на прикладі українського законодавства.

Поряд з громадянами України на її території перебувають іноземці та особи без громадянства, а також біженці і мігранти. У загальному вигляді основи правового статусу перших порівняно зі статусом громадян України закладені у ст. 36 Конституції України, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і методами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

В той же час слід врахувати, що розбіжність принципів набуття  і припинення громадянства у ряді країн породжує такий стан, як безгромадянство  і багатогромадянство.

Правовий статус осіб, які не мають  громадянства, у більшості країн світу збігається з правовими положеннями іноземних громадян. Це повною мірою збігається з конституційним законодавством України, зокрема зі ст. 26 Конституції України і Законом України "Про правовий статус іноземців", прийнятим 4 лютого 1994 р.

Для багатьох країн, у тому числі  і для України стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо.

На міжнародному рівні порядок  і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких  документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 p.; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 p.; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийнятий у грудні 1950 р. В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р. Новий Закон України "Про біженців" набрав чинності 21 червня 2001 р.

1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНОЗЕМЦІВ

Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців", прийнятого 4 лютого 1994 р. визначає поняття "іноземці".

Іноземцями визнаються іноземні громадяни  — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами  України, та особи без громадянства — апатриди тобто особи, які не належать до громадянства будь-якої держави  [4, ст.1].

Деякі держави (Болгарія, Іспанія) у  своїх конституціях виділяють права  та обов'язки, які притаманні всім, а  також такі, що належать лише громадянам цих держав.

В Конституції та Законі України "Про  правовий статус іноземців" пішли  по шляху зрівняння у правах своїх  громадян і іноземців, за винятками, встановленими Конституцією України, законами або міжнародними договорами України. Різниця тут полягає в тому, що всі права, свободи та обов'язки належать громадянам України, інші, як права людини, — іноземцям.

Зокрема, Закон передбачає, що іноземці є рівними перед законом незалежно  від походження, соціального і  майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено  обмеження щодо реалізації прав і  свобод громадянами України, Кабінет  Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати  шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам  її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України [6, с.105-106].

Закон України "Про правовий статус іноземців" визначає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

-  має в Україні законне  джерело існування;

- перебуває у близьких родинних  відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

-  перебуває на утриманні  громадянина України;

-  має на своєму утриманні  громадянина України;

- в інших випадках, передбачених  законами України. Іноземці, які  іммігрували на постійне проживання  або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання [4].

Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне або  тимчасове проживання та вирішення  інших питань, пов'язаних з імміграцією  іноземців, визначається Законом України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 р. [6]

Іноземці, які перебувають в  Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають  в Україні. Вони зобов'язані в  порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Якщо іноземці, які тимчасово  перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх національні паспорти або документи, що їх замінюють.

Відповідно до Конституції та законодавства  України іноземцям може надаватися притулок.

Іноземці можуть також набути статусу  біженця з підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про  біженців" від 21 червня 2001 р. [3]

Відповідно до Конституції та Закону України "Про громадянство України" іноземці можуть набути громадянства України (натуралізуватися).

До основних прав, свобод та обов'язків  іноземців належать права на: інвестиційну та підприємницьку діяльність; трудову діяльність; охорону здоров'я і соціальний захист; житло; освіту; користування досягненнями культури; участь в об'єднаннях громадян (якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань, проте іноземці не можуть бути членами політичних партій України); свободу совісті; права у шлюбних і сімейних відносинах. Іноземці також можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.

При цьому законодавство України  гарантує іноземцям недоторканність  особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повагу до їхньої гідності нарівні з громадянами України.

На іноземців покладаються і  певні обов'язки. Так, згідно зі ст. 21 Закону, іноземці обкладаються податками  і зборами відповідно до законодавства  України та її міжнародних договорів.

Слід зазначити, що правовий статус іноземців, які постійно проживають в Україні, і статус іноземців, які тимчасово перебувають на її території, різняться саме у процесі реалізації перелічених прав і свобод. Так, наприклад, іноземці, які постійно проживають в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з громадянами України. Іншим іноземцям така допомога надається у порядку, який визначає Кабінет Міністрів України [8, с.95-96].

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на житло, якщо інше не передбачено законом; безоплатну освіту нарівні з громадянами України.

У той же час іноземці обмежені в реалізації деяких прав та обов'язків. Зокрема, іноземці не можуть призначатися на деякі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України [4, ст.8].

Іноземці не можуть обирати і  бути обраними до органів державної  влади та самоврядування, а також  брати участь у референдумах [4, ст.23].

На іноземців не поширюється  загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в  Збройних Силах України та інших  військових формуваннях, створених  відповідно до законодавства України.

Україна передбачає також захист прав іноземців. Згідно зі ст. 22 Закону, іноземці мають право на звернення до суду та інших державних органів за захистом їх особистих, майнових та інших прав [4, ст.22].

У судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України.

Закон передбачає, що іноземці можуть пересуватися територією України і обирати місце проживання в ній відповідно до порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Обмеження у пересуванні та виборі місця проживання допускається, коли це необхідно для забезпечення безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів її громадян та інших осіб, які проживають в Україні [4, ст.20]. Це стосується і порядку в'їзду і виїзду з України іноземців.

Відповідно до ст. 25 Закону, іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому іноземці повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. В'їзд в Україну іноземцю не дозволяється:

-  в інтересах забезпечення  безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони  здоров'я, захисту прав і законних  інтересів громадян України та  інших осіб, які проживають в Україні;

-  якщо при порушенні клопотання  про в'їзд в Україну він подав  про себе явно неправдиві відомості  або підроблені документи;

-  якщо його національний  паспорт або документ, який його  замінює, віза підроблені, зіпсовані  чи не відповідають встановленому  зразку або належать іншій  особі;

-  якщо він у пункті пропуску  через державний кордон України  порушив правила перетинання  державного кордону України, митні  правила, санітарні норми чи  правила або не виконав   законних   вимог   посадових   осіб   Прикордонних військ  України, митних та інших органів,  що здійснюють контроль на  державному кордоні;

-  якщо встановлено факти  порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні [4, ст.25].

Іноземці виїжджають з України  за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати у встановленому порядку виїзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. Виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

-  щодо нього ведеться дізнання  чи попереднє слідство або  кримінальна справа розглядається  судом — до закінчення провадження у справі;

- його засуджено за вчинення  злочину — до відбування покарання  або звільнення від покарання;

-  його виїзд суперечить інтересам  забезпечення безпеки України — до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

Виїзд з України іноземця може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні [4, ст.26].

Транзитний проїзд іноземців через  територію України в країну призначення  дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України.

Правила в'їзду в Україну іноземців, їх виїзду з України і транзитного  проїзду через її територію встановлюються відповідно до Закону України "Про правовий статус іноземців" Кабінетом Міністрів України і підлягають опублікуванню [4, статті 27 і 28].

 

2. ПРАВОВИЙ  СТАТУС БІЖЕНЦІВ 

Для багатьох країн, у тому числі  і для України стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо.

На міжнародному рівні порядок  і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких  документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 p.; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 p.; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийнятий у грудні 1950 р.

В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р.

Новий Закон України "Про біженців" набрав чинності 21 червня 2001 р.

Відповідно до ст. 1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих  побоювань стати жертвою переслідувань  за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань [3, ст.1].