Походження теорії міжнародне приватне право

   15

   Приватне  міжнародне право не слід змішувати з публічним міжнародним правом”. 
Потрібно зазначити, що Римська конвенція — це Конвенція Європейського Економічного Співтовариства про закон, що застосовується до контрактних зобов’язань (The EEC Convention on the Law Applicable to Contractual Obligations).

   Відповідно  цитаті з 13-го видання книги П. Норзса і Дж. Фоусетта “Приватне міжнародне право”, опублікованої у Лондоні у 1999 р. Автори на с. 4 зазначають: “Причиною наявності приватного міжнародного права є існування у світі ряду окремих муніципальних систем права — ряду окремих правових одиниць, що дуже відрізняються одна від одної правилами, якими вони регулюють різноманітні правовідносини, що виникають у повсякденному житті.

   Суди  певної країни часто повинні брати  до уваги якесь правило закону, що існує в іншій країні. Суверен  має верховенство у межах його власної території і відповідно до загаль-носвітової норми юриспруденції  він має виключну юрисдикцію над кож-ним і над усім у межах тієї території, а також над кожною угодою, що виконується там. Він може, якщо того хоче, відмовитися застосовувати будь-який закон, окрім свого. Використання цієї політики байдужості було досить поширеним явищем у минулі часи, але у нинішньому циві-лізованому світі це непрактично.

   Нації давно зрозуміли, що вони не можуть, ховаючись за принцип територіального суверенітету, дозволити собі зневажати іноземні норми права через те, що вони відрізняються від їх внутрішньої системи права”. 
Таким чином, під поняттям “муніципальна система права” англійські правники розуміють частину права держави, яка протилежна міжнародному публічному праву. Тобто міжнародне, але не публічне. 
На с. 5 цитованої книги зазначається: “Приватне міжнародне право є, отже, тією частиною права, яка вступає в гру, коли питання, що постає перед

16

   судом, стосується якогось факту, події чи угоди, які настільки тісно пов’язані з іноземною системою права, що змушують звернутися до цієї системи”.

   Ознайомлення  з викладеними точками зору свідчить, що англосаксонський погляд на природу міжнародного приватного права збігається з континентальним правничим менталітетом. До речі, вислів “міжнародне приватне право” можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального правника “міжнародне приватне право” можна було б назвати “міжнародним цивільним правом”. Але англосакси не ви-користовують поняття “цивільне право”. Як відомо, у них воно замінюється загальним правом (common lаw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством.

   Також, назву “конфлікт законів” (conflict of laws) англійські правники теж вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавствами різних держав.

   Термін “конфлікт законів” запровадив англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey, 1835–1922). У 1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного приватного права Англії — трактат “Конфлікт законів”.

   Колізія права як явище породжується двома  чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільно-правових відносинах і  різним змістом цивільного права  у різних державах, з якими пов’язані  відповідні пра-вові відносини.

   Колізійні норми — це правила вибору права.

   Подолання колізії — основне завдання міжнародного приватного права. 
Ще й нині у ряді країн світу міжнародне приватне право за традицією називають “колізійним правом” або “міжнародним колізійним правом”. 

   17

   Матеріально-правові  норми регулюють правовідносини з іноземним елементом безпосередньо. Ці норми уніфікуються через укладення від-повідних міжнародних угод (конвенцій, договорів тощо).

   Професор  И.С.Перетерский звернув увагу  на те, що в слово “міжнародне” стосовно до міжнародного публічного і приватного права вкладається різний зміст. “Міжнародне публічне, – затверджував він, – є міжнародним у тому сенсі, що воно встановлює правовідносини між державами (internations, intergents), а міжнародне приватне право – у тому, що воно встановлює правовідносини між особами, які належать до різних держав, правовідносини, що виходять за межі окремої правової системи і потребують з’ясування, який закон до них застосовувати”.

   Таким чином, у першому випадку термін “міжнародне” розуміється в змісті “міжнародне”, а в другому – у змісті регулювання відносин з іноземним елементом.

   Міжнародне  приватне право регулює міжнародні невладні відносини.

Універсального  визначення поняття міжнародного приватного права немає. Міжнародним право  називається тому, що відновини, які  воно регулює, виходять за межі юрисдикції однієї держави; приватним – бо регулює відносини приватноправового характеру (цивільні, торгові, трудові, сімейні, спадкові).

   Щодо  юридичної природи міжнародного приватного права, то існує декілька доктринальних концепцій:

1. Представники  цивілістичної концепції стверджують,  що міжнародне приватне право є частиною національного права конкретної держави.

2. Другі  вважають міжнародне приватне право - галуззю міжнародного публічного права.

3. Прибічники  полісистемної концепції розглядають міжнародне приватне право як результат поєднання перших двох підходів. Йдеться про подвійний  

18

характер  норм міжнародного приватного права: національний, і міжнародний.

   Важливою  категорією для міжнародного приватного права є поняття іноземного елементу. Під цим терміном розуміється правовий феномен, що належить до іншої національної правової системи.

   Цивільними  правовідносинами, ускладненими іноземним  елементом, є такі:

• де іноземним є суб’єкт;
• де іноземним є об’єкт правовідносин;
• де ускладення здійснюється на рівні юридичного факту (громадянин України помер закордоном).

   Міжнародне  приватне право належить до умовних термінів. По своїй суті це внутрішне право і носить національний характер. В німецькій правовій системі воно спочатку називалось прикордонне право, потім — зовнішнє приватне право, опісля отримало назву “міждержавне приватне право”. Французи спочатку визначили міжнародне приватне право як міжнародне цивільне право, але з 1834 року закріпився термін, який використовується і сьогодні, — міжнародне приватне право.

   Відмінності і зв’язок між міжнародним публічним правом і міжнародним приватним правом.

   Відмінності:

• головне місце в регулюванні міжнародного публічного права займають відносини політичного характеру (безпека, мир, невтручання). Міжнародне приватне право регулює майнові цивільно-правові відносини, які мають міжнародний характер, але не на рівні держав, а на рівні фізичних і юридичних осіб;
• для міжнародного публічного права основними суб’єктами виступають держави, міжнародні організації, нації, що боряться за власну незалежність. Для міжнародного приватного права

19

основними суб’єктами є фізичні і юридичні особи, і лише іноді держави;

• основним джерелом для міжнародного  публічного права є міжнародний договір (міждержавний). Для міжнародного приватного права під основним джерелом розуміється внутрішній (національний) закон.

   Зв’язок:

   Міжнародне  публічне право і міжнародно приватне право регулюють єдиний комплекс відносин — міжнародні відносини, але на різних рівнях.

   Коли  держави укладають між собою  договори про торгівлю, то цим встановлюються відносини, що належать до сфери міжнародного публічного права. Якщо ж держава укладає торговельний договір з фірмою іншої країни, то наявні цивільні правові відносини.

   У міжнародному публічному праві роль основного джерела регулювання відіграє міжнародний договір. У міжнародному приватному праві міжнародний договір до юридичних і фізичних осіб застосовують не 
безпосередньо, а за допомогою його санкціонування відповідною державою у тій або іншій формі.

   Між міжнародним публічним правом і міжнародним приватним правом немає “китайської стіни” хоч би з огляду на те, що норми міжнародного договору переносяться у цивільне законо-давство країн, які беруть участь у договорі. 
 
 
 
 
 
 
 

   20

Висновок

    Походження  міжнародного права є предметом  спору серед вчених. Вважається, що міжнародне право виникло відтоді, коли почалися міжнародні відносини.

   Таким чином, можна сказати, що в світі сьогодні склалось дві системи міжнародного приватного права:

• континентальна. Її основна прив’язка — закон громадянства або закон місця проживання — носить персональний характер.
• англо-американська. Основні колізійні прив’язки носять територіальний характер. Застосовується закон країни суда.

    Спочатку  міжнародне приватне право називалося колізійне або конфліктне право, оскільки воно виникло як наслідок вирішення колізій (зіткнень) між  кількома правопорядками.

    Зародилося  міжнародне приватне право ще у Древній  Греції та в Єгипті. Сократ (436 – 358 р. до н.е.) у своїй судовій промові заявляв, що суд повинен визнати дійсним заповіт його клієнта, оскількі він відповідає як праву «батьківщини» заявника, так і праву форуму (держави суду). Відомий договір між грецькими полісами, у якому зазнчено, що договори із спричинення шкоди мають розглядатися у місці спричинення шкоди за правом держави суду. У Єгипті був закон, за яким договори грецькою мовою мали розглядатися грецькими судами, а укладені єгипетською – єгипетськими судами .

    Сам термін “міжнародне приватне право” запропонував у 1934 році американський юрист, член Верховного суду США, професор Гарвардської школи права Джозеф Сторі.

   Спочатку  цей термін застосовували у країнах  Європи та Латинської Америки, а пізніше  навіть в країнах загальної системи (common law) права, хоча там йому так і не вдалося витіснити традиційний термін “колізійне право” (conflict of laws).

   21

    Міжнародне  приватне право стоїть на двох опорах — колізійних і ма-теріально-правових нормах. Міжнародне приватне право  започаткували саме колізійні норми. Ці норми не містять прямої вказівки, як потрібно вирішувати те чи інше питання. Вони зазначають лише, яке саме законо-давство потрібно застосовувати. Засновниками міжнародного колізійного права вважають італійських постглосаторів ХІV ст. Бартола і Бальда.

Міжнародним право називається тому, що відновини, які воно регулює, виходять за межі юрисдикції однієї держави; приватним  – бо регулює відносини приватноправового  характеру (цивільні, торгові, трудові, сімейні, спадкові).

    Важливою  категорією для міжнародного приватного права є поняття іноземного елементу. Під цим терміном розуміється правовий феномен, що належить до іншої національної правової системи.

Міжнародне  публічне право і міжнародно приватне право регулюють єдиний комплекс відносин — міжнародні відносини, але на різних рівнях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

22

Список використаної літератури

1. Закон України  « Про міжнародне приватне  право» від 23 червня 2005р., № 2709-IV.

2. Гайворонський  В.М. «Міжнародне приватне право»: Навчальний посібник// За ред. Душмана В.Л.- К.: Юрінком., 2007.- 720с.

3. Гончаренко  О.І. «Міжнародне приватне право».- К.: Юридична книга., 2007.- 438с.

4. Дахно І. І., «Міжнародне приватне право»: Навчальний посібник 2-ге, видання.- К.: МАУП., 2004.- 307с.

5. Довгерт А. С. Реформа колізійного права в Україні // Проблеми правового регулювання комерційних відносин в умовах їх інтернаціоналізації: Колективна монографія / За заг. ред. О. Д. Крупчана. –Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 240 c.