Походження теорії міжнародне приватне право

1

Вступ

   Встановлення  походження терміна «міжнародне  право» тісно пов´язане з актуальною проблематикою термінологічного апарату  міжнародно-правової науки та впливає  на розвиток юриспруденції, оскільки сприяє глибшому розкриттю сутності міжнародного публічного права та дослідженню особливостей його впливу на міжнародні відносини. В науці міжнародного права існує безліч різноманітних визначень міжнародного права і його сутності. Розуміння будь-якого поняття починається з його визначення. У світовій юридичній літературі існують різні підходи до визначення міжнародного публічного права, які відображають філософські, концептуальні та наукові погляди його розуміння.

   Сам вираз jus gentium (право народів) використовувався ще у римському праві і означав  сукупність норм, що регулювали відносини між народами. Слід підкреслити, що в дослідженнях римського права дуже часто правом народів називалося те, чого додержувалися тільки деякі цивілізовані народи, але воно не було основою будь-якої угоди. За висловом Г. Гроція, право народів періоду римського права являло собою лише предмет взаємного наслідування або ж випадкового запозичення одними народами в інших.

   Походження  міжнародного права є предметом  спору серед вчених. Деякі автори починають розгляд відносин та угод між політичними правовими одиницями від давніх часів (III ст. до н.е.), включаючи докласичну давнину на Близькому Сході, Стародавні Грецію та Персію та римсько-елліністичний період. Домінуюча точка зору при вивченні міжнародного права полягає в тому, що воно виникло в Європі протягом періоду після Вестфальського миру (1648), який поклав край Тридцятирічній війні.

   Вважається, що міжнародне право виникло відтоді, коли почалися міжнародні відносини. Проте, важливо враховувати "психологічну рису первісного життя усіх народів", яка полягала у прагненні будь-якого народу  

   2

того  історичного періоду не до міжнародних  відносин, а до облаштування внутрішнього життя своєї держави, яка б  виключала будь-яке втручання  ззовні (наприклад, спорудження  Великої китайської стіни). Дослідник історії міжнародного права Л. Ейрліх (1889-1968), у своїх наукових працях неодноразово звертався до етимологи вислову «міжнародне право». Починаючи свою наукову діяльність після Першої світової війни, Л. Ейрліх беззастережно вживав термін «право народів» .Під правом народів він розумів сукупність норм, що є обов´язковими для держав, які належать до міждержавної спільноти.У період з 1949 р. до 1958 р. Л. Ейрліх приходить до переконання використовувати термін «міжнародне право». Отже, Л. Ейрліх вважав терміни «право народів» та «міжнародне право» рівнозначними.

   Термін «міжнародне право» вперше було вжито Ієремією Бентамом у 1780 p. в його праці «Introduction to the Principles of Morals and Legislation». Приблизно від 1840p. в англійських та романських мовах він змінив старішу термінологію «law of nations» (англ.) або «droid de gens» (фр.) (право народів»), яка походить від концепції jus gentium рим-ського права і праць Цицерона. Німецькою, голландською, скандинавськими та слов'янськими мовами стара термінологія вживається й досі («Volkerrecht», «Volkenrecht» тощо). Вживання терміна «право народів» передбачає з лінгвістичного погляду його зв´язок з правами та обов´язками народів у відносинах між собою («право, яке діє щодо народу»). Тому, звертаючись до вислову «право народів», дослідники підкреслювали як предмет регулювання саме відносини між народами, ця правова система мала відношення до народів у тому розумінні, що саме народи були її «носіями» та гарантами дотримання. У той час, як вживання терміна «міжнародне право» («право, яке діє між народами») підкреслює велику роль у міжнародних відносинах не тільки народів, але й міжнародних організацій та навіть фізичних і юридичних осіб(міжнародні договори з прав людини та гуманітарне право,які регулюють не тільки відносини між державами, але й відносини з участю громадян).

   3

1. Історія становлення міжнародного приватного права.

   Міжнародне  приватне право як галузь права виникла з науки приватного права, а не навпаки. Для виникнення міжнародного приватного права потрібна була наявність наступних передумов:

1. існування держав чи певних територій з різними за змістом системами цивільного права;
2. існування інтенсивного товарно - грошового обміну і активних контактів між державами;
3. визнання права іноземної держави.

   Подібні передумови склалися в світі наприкінці ХІІІ ст. Між містами-державами вівся активний обмін. Виникали колізії і, щоб їх врегулювати, юристи почали звертатись до норм та процедур римського приватного права. Хоча в період римського панування і не було міжнародного приватного права, проте діяли норми jus gentium.

   Зародки міжнародного приватного права варто шукати в Середньовіччі. Після падіння Західної Римської імперії та утворення молодих варварських держав почали встановлюватись відносини між ними. Виникла норма, за якою в разі суперечки має застосовуватись право країни відповідача. При спадкоємстві застосовувалось право спадкодавця.

   ХІІІ  ст. — Міста активно включаються  до обігу, створюють своє законодавство  з торгових питань. Виникає так  зване “право статутів” — самостійне право міст та вільних територій. Найбільш інтенсивно розвивались міста-держави Північної Італії. Вони створили значну правову базу, яка згодом була кодифікована у вигляді “статутів” — збірників діючих нормативних актів. Таким чином виникли перша передумова появи міжнародного приватного права — наявність різних правових систем, і друга — інтенсивний обмін (торгівля з європейськими країнами і країнами Сходу).

   Варварське  право не було достатньо розвиненими, щоб запропонувати вирішення  різноманітних колізій, які виникали в процесі обміну. На

   4

допомогу  юристам прийшла більш досконала  юридична техніка Давнього Риму, зібрана  в  Кодексі Юстініана. Глосатори  — юристи, які досліджували давньоримське  право, — спробували тлумачити норми  Кодексу Юстініана таким чином, щоб вони вирішували правові колізії. Свої зауваження юристи залишали у вигляді поміток на полях або “глос”, тому вони і отримали назву глосаторів.

   Глоса юриста Аккурсія: “Если против жителя Болоньи подается иск в Мадене, то он не должен судиться по закону Мадены, поскольку он этому закону не подчинен”.

   1314-1357 роки — Юристи Бартол і Бальд  створили “теорію статутів”.  Вони вважали, що необхідно  класифікувати всі закони (статути)  в залежності від відносин, які  вони регулюють (право власності, договірні відносини). Для класифікації статутів необхідно вибрати об’єкт, за яким ця класифікація буде проводитись, а опісля відповідно до виду сформулювати загальну колізійну норму. Особливістю “теорії статутів” був той факт, що колізійна норма обумовлена матеріальною нормою. Бальд визначив дві колізійні при’вязки:

• lex rei sitae — закон місцезнаходження речі. Має застосовуватись право країни, де знаходиться нерухомість.

Були  сформульовані також наступні колізійні  принципи:

1. майнові відносини, що виникли в сфері спадкового права,

           підпорядковуються праву країни спадкодавця.

2) lex contractus — якщо виникає колізія в сфері договірного права, має                   застосовуватись закон країни, де угода була здійснена.

• lex loci delicti commisio — закон місця заподіяння шкоди. Має застосовуватись право країни, де була заподіяна шкода.

 

Французька  школа міжнародного приватного права (XVI ст.).

   В рамках французької школи міжнародного приватного права відбувався розвиток “теорії статутів”, але в іншому розумінні.

   5

   Справа  в тому, що у Франції існувала глобальна проблема централізації  державної влади і уніфікації цивільного права. Королівська влада, маючи достатньо клопоту з  податками, фіском, державним устроєм, намагалась залишити регулювання відносин між індивідами на розсуд окремих територіальних одиниць. Тому склалася ситуація, коли кожна провінція мала свої звичаї (кутюми) і фактично “своє цивільне право”. Досить частим явищем було зіткнення кутюмів, які регулювали по-різному ті ж самі відносини. Французькі юристи більше клопоту мали не з колізіями в торгових відносинах між державами, а з міжобласними (міжпровінційними) колізіями.

   Доктрина  розвивалась в двох напрямках:

1) Юрист Шарль Дюмулен поставив собі за мету створити єдине національне право. Як це зробити? Зазвичай, при зіткненні правових систем кутюмів, сторони мають самостійно вибрати, норми якої з цих систем вони будуть застосовувати. Це принцип автономії волі сторін — lex voluntatis. Але може бути ситуація, коли сторони не дійшли згоди і не вибрали право, що робити в такому випадку? Шарль Дюмулен запропонував розбити всі кутюми (статути) на дві групи: персональні і реальні. Під персональними кутюмами він розумів правила поведінки, які б поширювались на всіх жителів провінції незалежно від їх місцезнаходження (такі що регулюють сферу особистого правового статусу людини). Реальні — це такі закони, які які обов’язкові для всіх осіб, які знаходяться на території цієї провінції (все те, що регламентує питання права власності).

2) Юрист Бертран д’Аржантре опублікував свою роботу “Коментарі до кутюмів Бретані”, де він відстоював погляди протилежні поглядам Шарля Дюмулена. Він відстоював теорію автономності правових систем провінцій, за якою всі кутюми носять реальний характер: всі особи на території даної провінції мають підкорятись її правопорядку і в особистих відносинах також.  

6

Обгрунтував позицію: право- і дієздатність особи  має визначатись законом місця  її постійного проживання (lex domicili).

Голандська  школа міжнародного приватного права.

   XVII ст. сформувалась голандська “теорія статутів”.

   Голандські  юристи після Буржуазної революції  мали вирішити дві проблеми: захистити  свою територію і право від  феодального реакційного оточення; визначити правовий статус провінцій.

   Найвідомішими були два юристи У. Губер та Йоганес Вут. На їхню думку всі статути носять територіальний характер і кожна провінція має застосовувати своє власне право, але іноді в силу міжнародної ввічливості (comitas gentium) можуть застосовуватись і норми іноземного права.

   Існувало три школи тлумачення comitas gentium:

• Представники першої стверджували, що ні у внутрішньому законодавстві, ні в м/н праві немає таких норм, які б зобов’язували країну визнавати іноземне право, його можна застосовувати скоріше як виключення, ніж як правило.
• Друга школа вважала, що посилання на цей принцип означає, що кожна країна в порядку ввічливості має встановити такі норми, які зобов’язують її судові органи застосовувати іноземне право.
• Для третьої школи посилання на принцип м/н ввічливості означає, що колізійна норма випливає з мовчазної згоди народів.

   З Великою Французькою революцією ствердився принцип громадянства особи (lex patraie), тоді як раніше перевага надавалась принципу jus domicili. Голандські юристи сприйняли цю тенденцію, і далі “теорія статутів” в Нідерландах (XVІІІ ст.) розвивалась під впливом принципу громадянства. Всі кутюми розглядались як персональні, тобто закон країни громадянства поширювався на людину де б вона не знаходилась.

Голандська  доктрина приватного права дійшла наступних  висновків: 

7

1) всі статути (закони) необхідно класифікувати на групи залежно від видів відносин, які вони регулюють. І для кожного з цих видів знайти свою колізійну норму.

2. майже всі країни Європи (за виключенням Німеччини) розвиваються під значним впливом “теорії статутів”.

Німецька  школа міжнародного приватного права (ХІХ ст.).

   На  думку німецького юриста Савін’ї система сучасного німецького права має “приватне право і міжнародного приватного права” за свої складові частини. Восьмий том його творів повністю присвячений питанням міжнародного приватного права. Зокрема, там йдеться про:

• ідею “міжнародної спільноти”. Він вважав, що міжнародне публічне право повинно мати наддержавний характер, а норми міжнародного приватного права, як його невід’ємної частини, неодмінно виконуватись і поважатись.
• те, що всі цивільно-правові відносини мають бути прихильними до певного правового порядку. Необхідно згрупувати ці відносини за їх правопорядками і надати можливість суб’єктам вільно обирати будь-яке право для вирішення колізій в цій сфері. Lex voluntatis — принцип свободи вибору правопорядка.