Страхування депозитів

Німеччина. ФРН має розгалужену мережу страхування банківських внесків, до якої входять Фонд страхування депозитів приватних банків, Фонд страхування депозитів ощадних кас і Страховий фонд кооперативних банків. Центральний банк країни безпосередньо не впливає на систему страхування. У фонді можуть брати участь приватні банки, що мають генеральну ліцензію Федерального відомства з нагляду за кредитною справою і що є членами Союзу аудиторів німецьких банків. Страхуються практично всі види внесків, за винятком міжбанківських і деяких боргових зобов'язань на пред'явника. Не підлягають страхуванню зобов'язання банку стосовно своїх керівників і засновників, які виступають як фізичні особи; вимоги до банку членів його спостережної ради та їхніх прямих родичів. Керівництво банківської асоціації корегує порядок стягнення внесків і має право припинити збір внесків після досягнення фондом достатнього розміру або навпаки, подвоїти величину внеску, якщо коштів недостатньо. Для управління страховим фондом асоціація формує комітет, що складається з дев'яти членів. Комітет приймає рішення про вступ банків до фонду і надання допомоги банкам, про розміри вступних, екстрених і одноразових внесків, готує інструкції, регулює використання коштів фонду і звітує про його фінансову діяльність. Банк може бути виключений зі складу його учасників за порушення Статуту фонду. Це, наприклад, ненадання фонду необхідної інформації; невчасне перерахування внесків; створення перешкод для аудиторської перевірки; приховування Спостережною радою інформації від банківської асоціації; відкрите рекламування участі банку у фонді; недотримання інструкцій і вказівок асоціації, що стосуються роботи фонду. Припинення участі банку у фонді призводить також до виключення його з банківської асоціації, і навпаки.

Фонд страхування  депозитів ощадних кас – додатковий засіб захисту інтересів вкладників. Оскільки такі каси знаходяться на «казенному забезпеченні», яке вже саме по собі є надійною гарантією, то за розрахункову базу внесків до фондів прийняті не пасиви, а активи ощадкас, оскільки в кризових ситуаціях кошти фондів спрямовують на покриття збитків від неповернених коштів. Загальний обсяг регіональних фондів – 3 % сумарних клієнтських вимог ощадкас. На відміну від приватних банків, вони мають декілька страхових фондів, оскільки в їхній діяльності важливе значення має принцип регіональності, інакше кажучи, – чітко встановленого простору для ведення операцій. Інший елемент системи захисту ощадкас – страхові резерви ландесбанків, створюваних у розмірі 1 % сумарних небанківських внесків. Для їхнього формування ландесбанки вносять щорічно 1 % суми клієнтських внесків до того часу, поки резерви не досягнуть 50 % загального обсягу.

Страховий фонд кооперативних банків діє через  Союз кооперативних банків. На його спецрахунку зберігаються 10 % всіх внесків, а 90 % – на рахунках регіональних аудиторських об'єднань, що управляють цими коштами за дорученням Союзу. Банку, що опинився у скрутному фінансовому стані, з гарантійного фонду можуть бути надані дотації, процентні або безпроцентні позики, гарантії. Необхідні гарантії утворюються завдяки тому, що кооперативні банки беруть на себе гарантійні зобов'язання в обсязі 60 % від сум, що утворюються після корегування статей банківського балансу.

Японія. Корпорація зі страхування депозитів існує з 1971 року. Її капітал складається з рівноподілених внесків уряду, Банку Японії і приватних банків. Управляє нею комітет, до якого входять керівник національного банку і представники приватних банків. Участь у системі страхування депозитів є обов'язковою для всіх міських банків, валютних, ощадних банків і кредитних кооперативів. Для місцевих відділень іноземних банків система є закритою. Страхове відшкодування виплачується з фонду, утвореного щорічними внесками у розмірі 0,008% застрахованих депозитів банку. 
Компенсація вкладникам виплачується лише у тому разі, коли їхні депозити виражені в національній валюті, максимальна сума компенсації - 10 млн. єн.