Страхування депозитів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

на тему: Страхування депозитів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

Сутність  та види страхування депозитів

Страхування депозитів  полягає у створенні системи  захисту грошових вкладів, що знаходяться  на депозитних рахунках у комерційних  банках, на випадок банкрутства цих  банків. Система депозитного страхування (СДС) породжена дворівневою банківською  системою і функціонує практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Цікаво, що потреба в її створенні виникла в умовах глибокого кризового стану економіки. Запровадження СДС настільки важливе для вирішення цілої низки економічних та соціальних проблем, що в цю подію в економічному житті країни XX століття оцінюють як другу за своєю значимістю після створення Федеральної Резервної Системи (ФРС).

Не дивно, що потреба  створення СДС виникла і в Україні в період глибокої економічної кризи.

Система страхування депозитів покликана вирішити два головних завдання:

1. захистити насамперед дрібних вкладників від фінансових втрат;
2. запобігти масовому вилученню вкладів, коли банк перебуває у тяжкому фінансовому становищі.

Окрім цього, СДС виконує  цілу низку допоміжних завдань:

а) розмежовує відповідальність комерційних банків за рівень ризикованості  операцій, які вони виконують, та відповідальність потенційного клієнта за вибір надійного  банку;

б) СДС може надати допомогу банкам, що опинилися в тяжкому  фінансовому становищі, а саме:

• провести злиття банку, що перебуває в тяжкому фінансовому становищі, з іншим, сильнішим, банком;
• поручитися за цей банк, перерахувавши на його рахунки певну грошову суму;
• забезпечити механізми та процедури проведення банківських банкрутств.

СДС може здійснюватись на різних засадах.

1. За характером вимог щодо участі комерційних банків у СДС вона може бути: обов'язкова (всі комерційні банки повинні бути учасниками СДС); добровільна (за бажанням банків) та змішана (держава зобов'язує всі банки, котрі входять до ФРС, бути учасниками СДС, а для тих, що перебувають поза межами ФРС, встановлює певні вимоги, дотримання яких є необхідною умовою для членства в СДС).

Обов'язкова СДС приваблива тим, що, охоплюючи всі банки, забезпечує однакові гарантії клієнтам усіх банків. Недоліком її є слабка відповідальність клієнта щодо вибору надійних банків.

Добровільна СДС приваблива своєю демократичністю. Вона ґрунтується не на законі, а на договорі і дає змогу уникнути значних суперечок між банками та державою.

Недоліком її є позбавлення  частини клієнтів надійного захисту  через СДС.

Змішана система має переваги перед двома попередніми в тому, що вона прагне попередити ситуації, коли банки, що ефективно функціонують, сплачували б страхові внески, які використовувалися б на відшкодування витрат банків, управління котрими здійснювалось недостатньо ефективно. Недолік у неї той самий, що і в попередньої системи.

2. За обсягом страхового захисту вона може бути повна, обмежена та дискреційна.

Якщо СДС ґрунтується  на принципі повного страхового захисту депозитів комерційних банків, вона тим самим підвищує довіру клієнтів до банків, стимулює вкладення тимчасово вільних грошових засобів суб'єктів громадського життя на депозитні рахунки та стримує прагнення їх масово вилучати вклади в період кризових ситуацій у банківській системі. Негативною ознакою системи повного захисту є те, що вона стимулює банки займатись надмірно високоризиковою діяльністю, і СДС може зазнати досить суттєвих збитків.

Обмежена відповідальність СДС передбачає повний захист дрібних вкладників, які не можуть та й не повинні знати всіх тонкощів вибору надійності банку, та обмежений захист великих вкладників, які з огляду на своє становище зобов'язані нести відповідальність за вибір банку, котрому вони довіряють досить значні капітали. І в цьому перевага даної системи захисту. Недоліком її є те, що в умовах високого рівня інфляції важко визначити мінімальний рівень повного покриття.

Дискреційна (гнучка) відповідальність СДС може розглядатись як обмежена, але це пов'язано з тим, що в кризові періоди банківської системи база страхової відповідальності СДС розширюється, а в період її стабілізації — звужується. Перевагою цієї системи є гнучкість реагування на зміни економічної ситуації, а недоліком — примусовість страхової відповідальності (адміністративним шляхом), що подекуди порушує інтереси окремих банків.

3. За принципом визначення ставки платежів до СДС вона може ґрунтуватися на фіксованій та диференційованій ставках. Диференційована ставка може обумовлюватись двома чинниками;

• фінансовим станом та ступенем ризиковості операцій;
• поточною величиною фонду СДС та обсягами необхідних виплат.

При фіксованій ставці платежі до СДС прив'язуються, як правило, до обсягу депозитів, які підлягають страхуванню. Вона приваблива своєю простотою, а вразлива тим, що банки з різним рівнем ризику здійснюваних ними операцій вносять однакові платежі.

Якщо ставка платежу ґрунтується  на диференціації платежів за фінансовим станом та ризиковістю, то вона визначається для кожного банку окремо залежно від рівня фінансового стану ліквідності та ризиковості. Перевагою такого варіанта є справедливий підхід до формування фондів СДС. Хто більше ризикує — більше платить, бо має більше шансів потрапити в страхову ситуацію.

Недоліком є труднощі з оцінюванням СДС рівня ризикованості банківської діяльності та контролем за його зміною.

І, зрештою, СДС, що ґрунтується на диференціації страхових платежів, в основі якої лежать величина фонду  СДС та обсяги виплат із нього, приваблива для самої СДС тим, що дає їй можливість уникнути значних збитків, а для страхувальників — тим, що не "збуджує" у них надмірних апетитів вирішувати свої проблеми за рахунок СДС. Недоліком її є те, що недостатність фондів СДС може бути наслідком не тільки помилок, допущених управлінцями банків, а й результатом прорахунків управлінців фонду СДС, а економічну відповідальність в обох випадках несуть банки.

4. За мірою участі держави у фінансовому забезпеченні страхових виплат СДС може створюватись як відкрита кредитна лінія центрального банку (ЦБ) не тільки на основі певних державних гарантій, а й тоді, коли їх немає.

У першому варіанті передбачається наявність відкритої ЦБ кредитної  лінії на користь СДС, якою вона може скористатися за умови, що власних поточних засобів не вистачає для виконання її функції. Система страхування депозитів, яка ґрунтується на використанні подібних державних гарантій, приваблива як для банків, так і для СДС, оскільки вона гарантує платоспроможність СДС без додаткового залучення банківських засобів до фонду або без додаткового обмеження відповідальності його перед страхувальниками. Безумовно, це в інтересах банків — членів СДС, а також підвищує довіру до СДС (інтерес депозитної системи страхування). Недоліком є те, що держава покриває збитки, пов'язані з недоліками в діяльності банків чи організації, яка займається страхуванням депозитів, що не стимулює їх дбати про ефективність власного функціонування.

У другому варіанті фінансові можливості СДС обмежені надходженнями від  банків-учасників та рівнем ефективності розміщення засобів фонду його управлінським апаратом. Перевагою цього варіанта є здійснення діяльності без інфляційних чинників, а недоліком — загроза витрат з боку страхувальників у результаті низької ефективності роботи керівників СДС.

Досвід країн, які досить тривалий час апробували СДС, показує: не може бути в одному варіанті системи, прийнятої й однаково ефективної на всі часи. Отже, незважаючи на те, на яких засадах ґрунтуватиметься СДС, вона, врешті-решт, має бути гнучкою, здатною пристосовуватись до конкретних економічних умов.

 

Практика страхування депозитів  у розвинутих країнах світу

Наслідком світової економічної кризи є негативні  зрушення в банківській сфері. Так, як взаємопов’язаність банківської  справи та страхування є очевидним, то спад діяльності спостерігається й у сфері страхування. Сьогодні, коли банки переживають не найкращу ситуацію, страхові компанії повинні впевнити нас в тому, що ми отримаємо свої гроші назад, маються на увазі депозитні вкладення.

Страхування депозитів –  це комплекс заходів, спрямованих на захист вкладів і забезпечення їх гарантованого повернення у повному або частковому обсязі в разі банкрутства фінансової установи.

Якщо порівняти світовий досвід страхування депозитів, то він  характеризується двома видами системи. В одному випадку створюється фонд, з якого здійснюються платежі в разі банкрутства банку. В іншому – передбачено систему, яка починає діяти, коли потрібно робити платежі. У цьому випадку виплати фінансуються за рахунок стягнення внутрішнього податку з банків.

Перший вид характерний  для США. Саме тут страховий фонд створюється з обов’язкових регулярних внесків банків. Розмір цього фонду  підтримується на рівні 1,25 % загальної суми банківських депозитів, а розмір внесків встановлюється залежно від мети підтримання фонду на цьому рівні.

Другий тип  діє в Німеччині. Тут гарантування вкладів здійснюється самими банками  через їх галузеві об’єднання без  прямої участі держави, але з її співпрацею. З добровільних внесків банків створюються страхові фонди, але розміри їх невеликі, а внески банків складають 0,03% залишків депозитів у рік. Однак банки беруть на себе відповідальність проводити у разі необхідності додаткові внески.

За даними МВФ, страхування депозитів нині прийнято в понад 70 країнах: у Європі (окрім Албанії), США і Канаді, 10 африканських, 12 латиноамериканських і 8 азіатських державах. Кожна система страхування депозитів має свої національні риси. «Єдиної» системи не існує, хоча є деякі схожі елементи в різних моделях. Практичний інтерес має досвід, накопичений у найрозвинутіших країнах світу.

США має змішану систему захисту вкладників, функціонування якої забезпечують дві спеціальні організації: Федеральна корпорація зі страхування депозитів (ФКСД) і Федеральна корпорація зі страхування депозитів позиково-ощадних організацій (ФРС).

Об'єктами страхування  у ФКСД є всі банківські внески, враховуючи їхні гарантійні зобов'язання перед клієнтом. Страхуються внески приватних і юридичних осіб, державних і недержавних організацій. Обов’язково страхуються внески в «національних банках», що працюють за генеральною ліцензією на території США (необхідна умова — членство у ФРС). Це стосується також «банків штатів», що діють за ліцензіями, виданими урядами окремих штатів, добровільних членів ФРС. Управляє корпорацією Рада директорів, що складається з п'яти членів: троє призначаються контролером грошового обігу, Радою керівників ФРС і ФКСД, двоє — президентом США зі схвалення сенату. Директорами не можуть бути особи, які раніше працювали в банках. Крім того, вони повинні належати до різних політичних партій. Первинний капітал сформовано із коштів казначейства і дванадцяти федеральних резервних банків. Корпорації надана можливість в екстрених випадках одержати кредит від казначейства США — до 3 млрд. дол. Банк, що застрахував у ФКСД свої депозити, може в будь-який час розірвати з нею відношення. Однак і корпорація має право виключити з системи страхового захисту банки, що були помічені в здійсненні незаконних або дуже ризикованих операцій. Незалежно від мотивів, що призвели до позбавлення банком такого захисту, страхове відшкодування забезпечується ще протягом двох років з моменту розірвання договору. Протягом цього часу банк зобов'язується робити щорічні внески за діючою ставкою, розрахованою на незмінну суму внесків.

Крім безпосереднього  захисту банківських внесків, ФКСД має право за рахунок своїх  коштів купувати частки в капіталі банку (або весь капітал на строк  до п'яти років) або надавати йому позику, а також на деякий час змінювати керівництво банку; переводити дебіторську і кредиторську заборгованість збанкрутілого банку іншому, застрахованому ФКСД. Корпорація уповноважена проводити регулярні ревізії банків, що не є членами ФРС. Для цього вона має великий штат кваліфікованих працівників, директорам забезпечено доступ до конфіденційної аудиторської звітності про діяльність національних банків, що зберігається у контролера грошового обігу, і банків штатів, відомості про яких є в інших адміністративних органів ФРС. На одного утримувача рахунку виплачується страхове відшкодування до 100 тис. дол. Серйозних обмежень щодо кількості рахунків на одного вкладника немає.

Велика Британія. Фонд депозитів британських банків створений відповідно до Банківського акту 1979 р., що й регулює його діяльність. Фонд створений на основі законодавчого розпорядження, а не добровільної угоди між банками. Він є самостійною юридичною особою. В обов'язковому порядку страхуються внески усіх банків (за винятком окремих філіалів іноземних банків, стерлінгові рахунки яких у Великій Британії знаходяться під захистом систем, що діють у країнах базування таких банків). 
Страхуються лише внески у фунтах стерлінгів, що знаходяться на рахунках у Великій Британії.

Передбачено тільки прямий захист заощаджень вкладників, а максимальний розмір страхового відшкодування для одного вкладника визначено у розмірі 75 % перших десяти тисяч фунтів стерлінгів його депозиту.

Фонд формується зі вступних внесків банків-членів, які визначаються залежно від класу кожного з них. Мінімальна сума внеску — 10 тис., максимальна — 300 тис. фунтів стерлінгів. При необхідності розмір внесків може бути підвищено, але не більше ніж до 0,3 % загального обсягу застрахованих депозитів. Очолює СФД правління, що складається з керівника, його заступника, головного касира Банку Англії і членів, які призначаються керівником. Члени правління — три контролери і декілька директорів банків-членів СФД.

Франція. Французька асоціація банків управляє фондом депозитного страхування, що називають «механізмом солідарності». Фонд охоплює всі банки, які знаходяться на території країни, враховуючи філії іноземних банків. Не підлягають страховому захисту депозити закордонних відділень французьких банків та міжбанківські, депозитні сертифікати і внески в іноземній валюті. Фонд формується з внесків банків, розмір яких визначається за спеціальною шкалою з урахуванням обсягу депозитів кожного банку, але не може перевищувати 30 млрд. франків. Банківська асоціація має право при необхідності вимагати надання внесків за два роки вперед. Сума страхового відшкодування на одного вкладника не перевищує 200 тис. франків.