Обов'язки сторін за договором страхування

Характерною ознакою  договорів страхування життя  є обов'язкове збільшення розміру  страхової суми та (або) розміру страхових  виплат на суми (бонусы), які визначаються страховиком один раз на рік. При  цьому виходять із результатів інвестування та розміщення коштів резервів зі страхування  життя, ураховуючи витрати страховика на ведення справи в розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов'язкове відрахування до математичних резервів частки інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором  страхування; у разі індексації розміру  страхової суми та (або) розміру страхових  виплат за офіційним індексом інфляції - відрахування до таких резервів частки інвестиційного доходу, що відповідає цій індексації.

Договором страхування  життя також може бути передбачено  збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком  один раз на рік за іншими фінансовими  результатами його діяльності (участь страхувальника у прибутках страховика).

Прийняті страховиком  додаткові страхові зобов'язання повідомляються страхувальникові письмово і не можуть бути у подальшому збільшені в  односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником  чергового страхового внеску в розмірі  та у строки, передбачені правилами  та договором страхування життя, таким договором може бути передбачено  право страховика в односторонньому  порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових  виплат.

Договором страхування  життя може бути передбачено індексацією (зміну) за офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових  виплат протягом дії договору страхування  життя за умови відповідної індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску, страхової премії). Порядок та умови індексації визначаються правилами та договором страхування.

Страхові виплати  за договорами особистого страхування  здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування  збитків.

Розмір страхової  суми визначається договором страхування  або чинним законодавством під час  укладання договору страхування  чи в разі його зміни. Якщо з настанням  страхового випадку передбачаються послідовні довічні страхові виплати, у договорі страхування визначається розмір таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума з цими випадками не встановлюється.

Крім зазначених у Законі обов язків страховика, договором страхування можуть бути передбачені й інші його обов'язки.

Основний обов 'язок страховика - здійснити страхові виплати  в разі настання страхового випадку - кореспондує з основним обов'язком  страхувальника - своєчасно вносити  страхові внески.

Страховий внесок - плата за страхування, яку страхувальник  зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування або  законом. У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою  премією.

Страховий тариф - це ставка страхового внеску з одиниці  страхової суми чи об'єкта страхування. Страхові тарифи за обов'язковими видами страхування встановлюються в законах  про обов'язкове страхування або  постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого страхування, страхування майна та страхування  відповідальності страховиком розраховуються актуарно (математично) на підставі відповідної  статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається договором страхування  за угодою сторін.

 

 

 

2.Обов’язки сторін за договором страхування

2.1  Обов’язки страховика за договором страхування

Договір страхування є  двостороннім договором, оскільки права  та обов’язки набувають обидва контрагенти  — страховик і страхувальник. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається  страхувальник, який виконує свої обов’язки, якщо перерозподіл обов’язків не передбачений в договорі. 
Обов’язки сторін за договором страхування умовно можна розділити на три групи: 
1) обов’язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору; 
2) обов’язки, які сторони виконують протягом дії договору; 
3) обов’язки, які виникають після настання страхового випадку.

 Згідно з чинним законодавством України страховик зобов 'язаний:

1) ознайомити страхувальника  з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих  днів, тільки-но стане відомо про  настання страхового випадку,  вжити заходів щодо оформлення  всіх необхідних документів для  своєчасного здійснення страхової  виплати або страхового відшкодування  страхувальникові;

3)у разі настання страхового  випадку здійснити страхову виплату  або виплату страхового відшкодування  в передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність  за несвоєчасне здійснення виплати  страхової суми (страхового відшкодування)  шляхом сплати страхувальникові  неустойки (штрафу, пені), розмір  якої визначається умовами договору  страхування;

4) відшкодувати витрати,  що їх у разі настання страхового  випадку взяв на себе страхувальник,  аби запобігти збиткам або  зменшити їх, якщо це передбачено  умовами договору;

5)у разі збільшення  вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив заходів, спрямованих  на зменшення страхового ризику, переукласти з ним договір  страхування;

6) тримати в таємниці  відомості про страхувальника  та його майновий стан, за винятком  випадків, передбачених законодавством  України.

Умовами договору страхування  можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.

Обов'язки страхувальника полягають  ось у чому:

1) своєчасно вносити страхові  платежі;

2) при укладанні договору  страхування надати страховикові  інформацію про всі відомі  йому обставини, що мають істотне  значення для оцінювання страхового  ризику, і надалі інформувати  його про будь-яку зміну страхового  ризику;

3) повідомити страховика  про інші чинні договори страхування  щодо цього об'єкта страхування;

4) вживати заходів, щоб  запобігти збиткам, завданим внаслідок  настання страхового випадку  та зменшити їх;

5) повідомити страховика  про настання страхового випадку  в термін, передбачений умовами  страхування.

Умовами договору страхування  можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених  договором грошових сум.

Так, за договором страхування  майна або пов'язаного з ним  майнового інтересу (договір майнового  страхування) страховик зобов'язується у разі настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір, завдані  збитки повністю або частково (виплатити  страхове відшкодування), у межах  обумовленої договором суми (страхової  суми).

На випадок, коли майно  застраховане не на повну вартість, відшкодуванню підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено  законодавчими актами або договором  страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вартість застрахованого майна, договір є  недійсним у тій частині страхової  суми, яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку  заплатити страхувальникові або  іншій особі, на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму, незалежно від суми, яка  за соціальним страхуванням чи соціальним забезпеченням належить йому для  покриття шкоди.

При страхуванні майна  страхова сума не може перевищувати його дійсної вартості на момент укладення  договору (страхової вартості). Сторони  не можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі страхування, за винятком випадків, коли страховик  доведе, що він введений в оману  страхувальником.

Страхове відшкодування  не може перевищувати розміру прямого  збитку, завданого застрахованому майну  страхувальника або третьої особи  в разі страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі (незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування, із соціального страхування чи соціального  забезпечення) як відшкодування збитків.

Зупинимося на розгляді окремих  положень статті 9 Закону України "Про  внесення змін до Закону України "Про  страхування"", які мають важливе  правове значення.

По-перше, основним принципом  майнового страхування є страхування  майна на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова вартість), і розмір страхового відшкодування  не може перевищувати розміру прямого  збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто принцип відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься  норма, згідно з якою в разі, коли страхова сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування  скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до страхової  вартості майна (якщо умовами договору страхування не передбачено інше), тобто закріплюється принцип  пропорційної системи покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового  страхування є відшкодування  заподіяних негативними чинниками  збитків застрахованим об'єктам. Проте розмір страхового відшкодування  не завжди збігається з розміром завданих збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів, у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид) страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні  має страхова сума - максимальна  грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов'язання з  виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися  зі страховою вартістю об'єкта. Тоді майно вважається застрахованим  за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру  страхового відшкодування є система (вид)страхового забезпечення.

В особистому страхуванні  страхова сума встановлюється за згодою сторін, і страхові виплати за договором  страхування життя здійснюються в розмірі страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних виплат, обумовлених  у договорі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні  застосовуються дві основні системи  страхового забезпечення: пропорційна  і першого ризику. За пропорційної системи відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об'єкта страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами, ступінь повноти відшкодування  залежить від співвідношення між  страховою сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю). Ця система, з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному розмірі  збитки, а з іншого - підштовхує до вжиття заходів зі збереженням майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого йому не повертається.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування  в розмірі збитку, але в межах  страхової суми. За такої системи  страхового забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не погашаються. При системі першого ризику рівень відшкодування, як правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість (страхова сума дорівнює страховій оцінці - страховій вартості), то розмір страхового відшкодування  буде один і той самий як при  страховому забезпеченні за пропорційною системою, так і в разі системи  першого ризику: відшкодування при  цьому завжди дорівнює збитку. Якщо застраховане майно загинуло повністю, то відмінності між зазначеними  системами практично втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна страхова сума.

Відмінності між цими системами  виявляються при страхуванні  майна не в повній вартості і водночас при неповній його загибелі, коли обсяг  відшкодування за системою першого  ризику трохи вищий. Хоча в цілому механізм зазначених двох систем можна  вважати умовно вигідним, обом сторонам - страхувальникові і страховикові. Адже незначна втрата для страхової  організації в разі системи першого  ризику компенсується залученням багатьох страхувальників, зацікавлених у таких  умовах майнового страхування. Це, зрештою, підвищує фінансову стійкість страхування, а отже, у підсумку відповідає інтересам  страхової організації.