Корпоративне управління на підприємтсві

     Корпоративне  управління – це система відносин між власниками, органами управління, а також іншими зацікавленими  особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами виконавчої влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів  власників та інших зацікавлених осіб.

   Предметом КУ є суспільні відносини, що складаються між учасниками корпорації, між корпорацією і менеджментом, між різними органами управління в процесі становлення, діяльності і ліквідації корпорації.

     Якість  корпоративного управління, а саме дотримання прав акціонерів, виплата  дивідендів, прозорість процедур корпоративного управління, ефективна структура  та функції керівних органів акціонерного товариства та інше, приводить до зростання  власного капіталу акціонерного товариства та є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств та розвиток ринку  цінних паперів.

     Важливість  корпоративного управління для товариств  полягає в його внеску у підвищення їх конкурентоспроможності та економічної  ефективності завдяки забезпеченню належної уваги до інтересів акціонерів, рівноваги впливу та балансу інтересів  учасників корпоративних відносин, підвищенню фінансової прозорості, запровадженню  правил раціонального менеджменту  та належного контролю. Важливість корпоративного управління для економіки  кожної області обумовлена його впливом  на соціальний та економічний розвиток області через сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення впевненості і підвищення довіри інвесторів, підвищення ефективності використання капіталу (перелив капіталу) та діяльності товариств, врахування інтересів  широкого кола зацікавлених осіб.

     Частка  корпоративного сектору в економіці  України вже зараз складає  близько 75% в загальному обсязі виробництва  продукції та надання послуг. У 34 тисячах акціонерних товариствах  асоційовано майже 17 мільйонів акціонерів як виразників інтересів корпоративного капіталу, що становлять ядро нової, ринкової системи господарювання в країні, орієнтованої на інтеграцію з Європейським Союзом..

     Корпоративне  управління розглядається як система  виборних та призначених органів, які  здійснюють управління діяльністю товариства, що відображає баланс інтересів власників  і спрямована на забезпечення максимально  можливого прибутку від усіх видів  діяльності товариства в межах норм чинного законодавства.

     Незаперечним  фактом є недостача фахівців з  корпоративного управління, недостатній  рівень підготовки менеджерів в області  корпоративного управління.

     Досягнення  мети можливо за допомогою підцілей, а саме:

1. Розкрити сутність корпоративного управління, оцінити роль і місце у системі суспільних відносин. Показати його значення в умовах становлення ринкової моделі господарювання.
2. Проаналізувати еволюцію корпоративного управління, моделі корпоративного управління в західних країнах, розглянути зовнішню і внутрішню структури корпоративного управління.
3. Вивчити особливості корпоративного управління в акціонерних товариствах.
4. Оволодіти навичками логічного і критичного осмислення процесів регулювання корпоративного управління (державного та саморегулювання).
5. Ознайомитися з особливостями і проблемами корпоративного управління в сучасних умовах господарювання України.

     Поняття “корпоративна культура” охоплює:

• корпоративні звичаї та звичайну практику ділових відносин;
• корпоративні прецеденти;
• локальні нормативні акти акціонерних товариств.

     Фактори, що обумовлюють необхідність запровадження  в Україні ефективного корпоративного управління:

     а) політичні:

• приєднання до міжнародного економічного співтовариства;
• підвищення міжнародного авторитету держави.

     б) економічні:

• отримання доступу до міжнародних фінансових ринків;
• покращання інвестиційного клімату;
• ефективне використання корпоративних прав держави;
• наповнення державного бюджету;
• забезпечення належної стабільності роботи товариств в стратегічно важливих для держави секторах економіки.

     в) соціальні:

• вирішення проблеми зайнятості;
• захист прав більшості громадян України, які стали акціонерами в процесі приватизації;
• вирішення проблеми “містоутворюючих” підприємств та ін.

     Рівень розвитку корпоративного управління в країні визначається рівнем розвитку корпоративного законодавства та корпоративної культури.

Актуальність  теми обумовлена ​​необхідністю підвищення ефективності функціонування суб'єктів українського страхового ринку. На сьогоднішній день "в більшості українських страхових компаній ефективна система корпоративного управління, що включає в себе всі необхідні елементи, або відсутня, або перебуває на стадії формування. Підвищення рівня корпоративного управління дозволить страховим компаніям вирішити проблему заохочення інвесторів і зміцнити довіру потенційних страхувальників. Побудова ефективної системи корпоративного управління в страховому секторі з'явиться, рушійною силою наступних позитивних змін, серед яких підвищення ефективності діяльності страхових компаній; заохоченням нових страхувальників та інвесторів. Акціонери страхових компаній отримають впевненість в забезпеченні захисту і підвищенні прибутковості своїх інвестицій. 
Вдосконалення стандартів корпоративного управління є не практичним інструментом підвищення * ефективності діяльності організації, а й сприяє зростанню інвестиційної привабливості бізнесу. Тим не менш, на українському страховому ринку інститут корпоративного управління розвинений поки слабо. Даний факт багато в чому визначається наявністю деяких характерних ознак російського страхового акціонерного (статутного) капіталу, що склалися в результаті особливостей формування структури власності в страхових компаніях. До недавнього часу акціонерний капітал характеризувався наявністю в страхових компаніях єдиного великого акціонера. Однак проходять в останні два роки процессиглобалізаціі на українському страховому ринку все частіше ставлять перед акціонерами нові управлінські завдання, пов'язані з підвищенням прозорості бізнесу для клієнтів та побудовою оптимальної структури управління компанією. 
На українському страховому ринку не існує єдиної, моделі побудови системи корпоративного управління, крім того, на сьогоднішній день не було проведено жодного дослідження практики корпоративного управління в українських страхових компаніях, яке дозволило б виявити проблемні аспекти та напрямки. Дані факти підтверджують необхідність розробки науково-практичних рекомендацій щодо впровадження та вдосконалення системи корпоративного управління в українських страхових компаніях. 

Основні принципи і методи корпоративного управління в російських страхових компаніях  повинні відображатися в кодексі  корпоративного управління, що розробляється фахівцями кожної компанії. Відмінною особливістю кодексів корпоративного управління у страхуванні є причинно-наслідковий зв'язок принципів корпоративного управління до принципів регулювання договору страхування та обліку прав страхувальників. 
 

Результати  аналізу свідчать про наявність значного числа невирішених проблем в російських страхових компаніях в області корпоративного управління: 
• велика частка страхових компаній, в яких функція власності і функція управління не розділені; 
• виділені елементи інформації, особливо погано розкриваються російськими страховимікомпаніямі, - це інформація про структуру власності, відомості про структуру власності; 
• афілійованих компаній, а також подробиці і принципи винагороди членів ради директорів і правління; 
• російські страхові компанії практично не залучають до складу рад директорів незалежних директорів, у складі ради директорів - наявність незначної кількості комітетів; 
• відсутність у переважній більшості страхових компаній кодексу корпоративної поведінки. 
Однією з найбільш важливих завдань щодо збільшення ефективності корпоративного управління в російських страхових компаніях є залучення незалежних директорів в управління комітетами ради директорів, наявність яких, у свою чергу, свідчить про більшу структурованості та ефективності його роботи (рішення заздалегідь детально опрацьовуються, ризики зважуються, розглядаються альтернативні рішення). Велике число незалежних директорів у складі ради директорів страхової компанії свідчить про більшої збалансованості ради директорів з точки зору здатності враховувати інтереси акціонерів, захищати інтересимінорітаріев, вести соціально-відповідальний бізнес, працювати в довгострокових інтересах компанії. 
6. Проведені автором дослідження дозволяють дати ряд рекомендацій щодо покращення ефективності діяльності ради директорів, для цього необхідно: 
• Створювати рада директорів в російських страхових компаніях з високою концентрацією власності, незважаючи на те, що, згідно з Федеральним законом РФ «Про акціонерні товариства» № 208-ФЗ від 26.12.95 р, не потрібно створення рада директорів у суспільствах, якщо акціонерів менше 50; 
• Привести у відповідність до Федеральним законом РФ «Про акціонерні товариства» середній показник чисельного складу ради директорів, а також частку вищого менеджменту в чисельному складі ради директорів; 
• Необхідно чіткий розподіл компетенції ради директорів і вищого менеджменту компанії в розрізі політики перестрахування, схвалення значних правочинів страхування, созданіярезервних фондів страховика, підтримки платоспроможності страховика; 
• Раді директорів надати максимальну незалежність, запровадивши інститут незалежних директорів, який складався б з професіоналів у сфері управління (СЕО) і фахівців з області страхування, так як необхідно знання природи договору страхування і перестрахування, специфіки ризиків, пов'язаних зі страховою діяльністю, а також принципів розміщення активів і страхових резервів; 
• Необхідно створити в складі ради директорів ключові комітети, безпосередньо пов'язані зі специфікою страхової діяльності: 
I. комітет з управління ризиками (з метою забезпечення відповідного і належного контролю та впровадження системи управління ризиками, яка включає встановлення і відстеження методів, що дозволяють на постійній основі визначати, вимірювати, відстежувати і контролювати всі основні ризики страхової діяльності); 
II. комітет з аудиту (встановлює суворий внутрішній контроль та відповідну систему стримувань і противаг). 
У дисертаційному дослідженні наводяться розроблені автором Положення про комітет з управління ризиками та Положення про комітет з внутрішнього аудиту. 
7. Впровадження в російських страхових компаніях інституту корпоративних секретарів дозволить істотно підвищити ефективність системи корпоративного управління. Застосування в практичній діяльності російських страхових компаній розроблених автором кваліфікаційних вимог до корпоративних секретарям сприятиме прискоренню процесу розвитку інституту корпоративних секретарів на страховому ринку. 
8. Розвиваючи механізми формування та функціонування інституту корпоративного секретаря в страхових компаніях, автор рекомендує наступне: 
• більшості російських страхових компаній необхідно досить швидко і масово запровадити інститут корпоративного секретаря, що підтримує регулярне спілкування в рамках так званого корпоративного трикутника: «власники акціонерного товариства правління компанії рада директорів»; 
• в тих небагатьох страхових компаніях, де цей інститут вже функціонує, необхідно забезпечити максимальну незалежність, неупередженість і незацікавленість корпоративного секретаря за допомогою наступних механізмів: встановити його підпорядкованість і підзвітність тільки загальним зборам акціонерів; виробити відповідні кваліфікаційні вимоги до кандидатів на цю посаду, які полягають в знанні не тільки специфіки корпоративного управління, але і в обов'язковому знанні страхової справи, а також у знанні іноземних мов в розрізі корпоративного управління та страхової справи, в достатній досвід роботи в страхових компаніях; 
 
• обрання корпоративного секретаря повинно проходити на загальних зборах акціонерів з числа кандидатур, запропонованих виконавчим органом; 
• необхідно чітко сформулювати вимоги до кандидатури корпоративного секретаря, що стосуються його незалежності. Так, корпоративний секретар не повинен бути: працівником страхової компанії останні кілька років; власником, співробітником або членом органу управління суб'єкта підприємництва, що є постачальником або клієнтом страхової компанії останні кілька років; родичем зазначених вище осіб; 
• кошторис витрат на утримання корпоративного секретаря та його апарату повинна затверджуватися на загальних зборах акціонерів. 
9. У роботі даються методичні рекомендації щодо формування кодексу корпоративної поведінки страхової компанії на основі систематизації основних норм і змістовної структури кодексів корпоративної поведінки російських страхових компаній, Федеральної служби з фінансових ринків РФ та Міжнародної асоціації страхового нагляду. Особливість кодексу корпоративної поведінки страхової компанії випливає з особливостей регулювання договору страхування і полягає в тому, що в силу необхідності реалізації інтересів страхувальників, що підтримується державною політикою в галузі страхування, кодекс корпоративної поведінки повинен враховувати, в тому числі, і права страхувальників. 
10. Наявність ефективної системи корпоративного управління на рівні страхової компанії надає на страховий ринок в цілому вплив, що виражається в: 
• підвищення прозорості страхового бізнесу; 
• збільшення інвестиційної привабливості страхового бізнесу, підвищення конкурентоспроможності російських страхових послуг; 
• підвищення капіталізації страхового ринку; 
• вдосконалення законодавчої бази, що стосується принципів здійснення страхової діяльності в РФ. 

     Вступ 

     Проблема  розвитку корпоративного управління на сьогоднішній день досить актуальною в Україні так як їх кількість  в Україні з кожним роком зросту. Взагалі то корпоративне управління – це система відносин, яка визначає правила та процедури прийняття рішень щодо діяльності господарського товариства та здійснення контролю, а також розподіл прав і обов'язків між органами товариства та його учасниками стосовно управління товариством. Корпоративне управління визначає розподіл прав і обов'язків між різними учасниками корпорації, а саме: спостережною радою банку (радою директорів), керівництвом (правлінням) банку, акціонерами та іншими зацікавленими сторонами (для банків – перш за все вкладниками та іншими кредиторами), а також правила та процедури прийняття рішень щодо справ банку. У такий спосіб забезпечується визначення та виконання завдань організації та моніторинг її діяльності. Основна мета корпоративного управління – забезпечити чесний та прозорий бізнес, відповідальність та підзвітність усіх залучених до цього сторін. Успішний розвиток корпоративного сектора в Україні тісно пов’язаний з розвитком цивілізованого корпоративного управління. Удосконалення корпоративного управління забезпечить вітчизняному та іноземному інвестору надійний захист прав власності, виробництву – ресурси для подальшого розвитку, державі – ефективне управління процесами на ринку цінних паперів.

2. Порівняльна характеристика  моделей корпоративного  управління у закордонних  країнах 

     Під моделлю корпоративного управління розуміється організаційна система управління об'єднанням, реалізація складових частин якої представляє і захищає інтереси своїх інвесторів.

     Єдиної  моделі КУ, яка могла б бути застосована  до всіх країн і компаній,  не існує, оскільки не її впливають ряд чинників, специфічних для даної країни: розвиненість фондового ринку, ефективність діяльності професійних учасників  на ринку, роль держави в розвитку корпоративних відносин, розвиненість перераспределительного механізму  грошових ресурсів, традиційна система  управління корпораціями і так далі.

     Виділяють три моделі корпоративного управління:

     Англо-амеріканську, Німецьку (Західноєвропейську), Японську.

     Англо-американська модель (застосовують у корпораціях Великобританії, США, Австралії, Нової Зеландії, Канади і деяких інших країн) характеризується наявністю індивідуальних і інституційних інвесторів і кількістю незалежних (яка постійно збільшується), тобто не пов'язаних з корпорацією, акціонерів (їх називають «зовнішніми», або «аутсайдерами»), а також чітко розробленою законодавчою базою, яка визначає права й обов'язки трьох ключових учасників-директорів, менеджерів і акціонерів.