Методи державного стимулювання інноваційних процесів

де - розмір економічного ефекту, одержаний унаслідок дії системи стимулювання; - сума виплат персоналу підприємства згідно з системою матеріального стимулювання.

Різниця між цими двома показниками являє собою додатковий абсолютний прибуток підприємства, отриманий унаслідок дії системи матеріального стимулювання. Розрахувати його можна за допомогою рівняння:

де  - додатковий абсолютний прибуток підприємства, отриманий унаслідок дії системи матеріального стимулювання.

У кожному конкретному випадку досягнення критерію ефективності системи матеріального стимулювання є результатом економічно обґрунтованого вибору показників, умов і нормативів преміювання [5].

1.3 Зарубіжний досвід державної підтримки і стимулювання інноваційної діяльності

Велике значення для стимулювання винахідництва має система державних  заходів, спрямованих на надання  пільгового податкового режиму для дослідницьких організацій і винахідників, різного роду позичок, дотацій, цільове фінансування досліджень, пільгова митна політика й ін.

Істотну роль серед них  відіграє податкова політика. Підвищення питомої ваги пільг, що забезпечують сприятливий інноваційний клімат, є загальною тенденцією. У США нараховується більше сотні пільг, що активізують науково-технічний прогрес (НТП). Головна перевага податкової підтримки полягає в тому, що пільги надаються не авансом, а як заохочення за реальну інновацію. Примітно, що в США сума недоотриманих у виді податків коштів приблизно відповідає внескам фірм в інноваційний процес.

Головний принцип західної системи полягає в тому, що податкові  пільги надаються не науковим організаціям, а підприємствам і інвесторам. Пільги плюс конкуренція забезпечують високий попит на дослідження й інновації. Регулярний перегляд пільг дозволяє державі цілеспрямовано стимулювати інноваційну активність у пріоритетних галузях, впливати не тільки на структуру і чисельність наукових і інноваційних організацій, але головне - на структуру виробництва.

Уряд Німеччини надає  допомогу в проведенні досліджень переважно дрібним і середнім фірмам у вигляді часткової оплати праці дослідницького персоналу - у середньому до 40% відповідного фонду заробітної плати, а також шляхом прямого фінансування до 30-40% кошторисних витрат на НИОКР, здійснювані по державних замовленнях. Крім того, розповсюдженою є практика надання їм безоплатних позичок, що досягають 50% витрат на впровадження нововведень.

У ряді заходів державної  підтримки нових починань у Великобританії велике місце займає конкурсне фінансування розробки найбільш перспективних новаторських ідей, проведене урядовими міністерствами техніки, торгівлі і промисловості. Кошти, одержувані за рахунок призових нагород, дозволяють покрити 50-75% витрат на розробку і збут нововведення.

Досягненню високих показників сприяє найбільшою мірою державна підтримка. Так, доля малого і середнього підприємництва в державних субсидіях у Німеччині на винахідництво в промисловості (навіть без обліку податкових пільг і премій за наукові розробки) складає 29%.

Крім цих заходів державного фінансування в деяких країнах невеликим компаніям виявляється допомога в патентній діяльності. У США, наприклад, за рахунок бюджетних коштів у такий спосіб оплачується до 50% усіх витрат, зв'язаних з одержанням охоронних документів. Подібні дії є серйозним стимулом - на відповідних фінансових умовах у країні видається 25% усіх патентів.

У ряді заходів, що складають  державну систему стимулювання винахідництва, важливе місце належить установленню пільгового порядку сплати мита у залежності від важливості винаходу і статусу винахідника. У США діє 50%-ве зниження мита для незалежних винахідників, некомерційних організацій і малих фірм.

Установлення митних пільг для винахідників-одинаків свідчить про зростаючу увагу в країнах, що використовують патентну систему охорони винаходів, до їхнього стимулювання. Визнаючи зростаюче значення і перспективність їхньої діяльності, патентна система за допомогою надання різного роду пільг створює режим найбільшого сприяння для заохочення діяльності незалежних винахідників і дрібних ризикових фірм.

Ефективним методом стимулювання інноваційної діяльності є амортизаційна  політика. Вона часто розглядається  як частина податкової політики. Установлення нормативів зниження вартості капітальних  і нематеріальних активів і порядку віднесення їх або на виробничі витрати, або на витрати періоду, зрозуміло, безпосередньо впливає на величину прибутку і, відповідно, податку. Однак в останні десятиліття в розвинених країнах усе ширше стали застосовувати нормативні обмеження: норматив визначає граничні терміни експлуатації відповідного чи устаткування використання відповідних технологій. Причому такі обмежники можуть установлюватися не тільки для виробників, але і в окремих випадках для споживачів. Ці позаподаткові методи також прийнятий вважати частиною амортизаційної політики [6].

Прямі бюджетні дотації виділяються  або підприємствам, що освоюють нову продукцію, або споживачам цієї продукції. Часто ці дотації погоджуються з постачаннями товарів для державних нестатків. Зокрема, у США розмір такої дотації на проведення нових перспективних НДДКР може досягати 15 відсотків вартості державного замовлення. У Бельгії бюджетні кошти (до 150 млн. євро) для трансферту технологій залучаються через університети і НДІ. Європейський Союз передбачає виділення 363 млн. євро протягом 4 років для створення інформаційної програми інноваційної системи, створення інноваційних центрів. У Німеччині трансферт технологій стимулюється можливістю використання бюджетних коштів через університети при створенні разом із приватним капіталом інноваційних компаній.

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що в зарубіжних країнах держава є могутнім спонсором інноваційної діяльності, що постійно удосконалює систему стимулювання винахідництва, засновану на використанні патентної форми правової охорони винаходів. При цьому важливо помітити, що програми державної підтримки винахідництва ґрунтуються на використанні механізму економічної зацікавленості в науково-технічному розвитку і прискоренні впровадження його досягнень у виробництво.

Важливим моментом активізації  інноваційної діяльності є розробка механізму стимулювання творчої  праці на підприємстві.

Як заохочення винахідників роботодавцями найбільше часто  використовується механізм збільшення заробітної плати, доплат до неї, підвищення в посаді, визнання заслуг авторів. Для службовців, у чиї службові обов'язки входить винахідницька діяльність, основною формою матеріального стимулювання є встановлення підвищеного окладу в порівнянні з іншими групами персоналу фірми.

Традиційною формою спеціальної  винагороди є преміювання осіб, що створили винахід. Такі нагороди надзвичайно  різноманітні по масштабах, цілям і обсягам. Вони поширюються і на об'єкти (наприклад, секрети виробництва), що не патентується. Преміювання відповідно до цих видів програм винагород здійснюється у виді наявних виплат, а також дивідендів на видані акції компанії.

Істотні стимули для винахідників містять заохочувальні програми компаній, що намагаються поставити величину грошової винагороди в залежність від одержуваного економічного ефекту. Так, у ряді великих концернів установлені нормативи виплат винагороди за винаходи в розмірі 10-25% від економічного ефекту протягом першого року його використання, а у випадку особливо важливих - 10% і в наступному році. Якщо винахід не створює економії, а його цінність полягає, наприклад, у підвищенні якості продукції, що в результаті приводить до збільшення її ціни, то винагорода може виплачуватися в залежності від збільшення прибутку компанії.

Заслуговує на увагу аналіз систем стимулювання, застосовуваної японською фірмою "Тошиба", яка  представляє собою комбінацію перерахованих  вище механізмів. Там розроблені і  застосовуються наступні правила винагороди винахідників. Невелика винагорода виплачується винахіднику при подачі заявки на патент. Більша за розміром винагорода виплачується винахіднику, коли на винахід отриманий патент. Винагорода виплачується винахіднику, якщо фірма використовує його винахід.  
Спеціальна комісія оцінює його і відносить до одному з 6 розрядів відповідно до ефекту від його використання з щорічною виплатою винагороди від 6 тис. до 200 тис. ієн і більше. Винагорода за продану ліцензію виплачується щорічно, а за обмін ліцензіями - раз у п'ять років. Особлива винагорода виплачується у випадку, якщо винахід приніс великий дохід фірмі.

Підприємство повинно надавати новатору оптимальні умови для здійснення інноваційної діяльності: за сталого графіку – 10-20% робочого часу для занять на вибір; можливість з’являтися в інших цехах і відділах, заходити на будь-який поверх і до будь-яких кімнат; допомога в експериментах і обчислювальних роботах; сприяння підвищенню кваліфікації.

Істотне значення для стимулювання винахідництва має моральне заохочення авторів. Найпоширенішими моральними стимулами є присудження спеціальних  почесних звань, включення в члени  винахідницьких клубів, видача винахідникам посвідчень, грамот, медалей і інших  знаків відзнаки, публікації про авторів і створені винаходи в центральних, галузевих чи власних друкованих органах фірми. Корпорації ИБМ, "Редіо корпорейшн оф Америка" присуджують винахідникам спеціальне звання "Член наукового товариства". Та ж форма заохочення використовується і деякими іншими компаніями, наприклад, "Міннесота майнінг энд меньюфекчюринг компані", що заснували статус наукового товариства чи клуба винахідників, членство в якому покликано не замінити, а доповнити грошову винагороду. Для одержання звання "Член наукового товариства" і вступу в такий клуб службовцю необхідно набути в компанії стійку репутацію дослідника, що має успішні результати у вигляді подачі заявок на винаходи, одержання патентів, активного сприяння науковому і виробничому процвітанню фірми.

Останнім часом все  більше раціоналізаторських пропозицій надходить від працівників, що об’єдналися  в невеликі групи (аналог наших творчих  бригад). Перевага таких груп у тому, що спільні знання і досвід дозволяють їм генерувати більше ідей та ефективніше доводити їх до впровадження.  
Сама атмосфера в таких групах стимулює творчу активність. За дослідженням 52% американських компаній мають групи або гуртки раціоналізаторів [1].

Підводячи підсумки аналізу різних форм стимулювання винахідництва в зарубіжних країнах, що використовують патентну форму охорони, можна зробити наступні висновки. Практика застосування роботодавцем різноманітних форм заохочення винахідників-службовців, таких як підвищення заробітної плати, просування по службі, спеціальні премії, нагороди і пільги, винагорода у вигляді акцій фірми, частини платежів роялті, що відповідають форми визнання заслуг і т.д., свідчать про те, що в більшості випадків вони є більш гнучкими і керованими важелями стимулювання винахідництва й оцінки творчого внеску автора, ніж безпосереднє одержання прав на винахід.

1.4 Рекомендації щодо вдосконалення стимулювання інноваційної активності в Україні

Заходи для стимулювання інноваційної діяльності повинні утворювати цілий комплекс взаємозалежних заходів, що заохочують винахідницьку і раціоналізаторську діяльність, комерціалізацію винаходів  як об'єктів права інтелектуальної  власності й інноваційне підприємництво в цілому.

У залежності від суб'єктів  винахідницької діяльності, на яких спрямований  відповідний вплив, заходи можна  підрозділити на безпосередньо стимулюючі винахідників як творців об'єктів промислової власності, а саме: заходи, направлені на стимулювання винахідницької діяльності найманих службовців, службові обов'язки яких включають винахідництво; заходи, направлені на стимулювання діяльності незалежних винахідників, чи винахідників, у коло службових обов'язків яких не входить винахідництво взагалі чи в конкретній галузі зокрема; заходи непрямого стимулювання щодо юридичних і фізичних осіб, що сприяють винахідництву, що включають: заходи, направлені на стимулювання підприємців, підприємств і організацій у сфері комерційної реалізації винаходів і інших результатів інтелектуальної діяльності і в остаточному підсумку на стимулювання створення і виробництва продукції на базі винаходів, ноу-хау, корисних моделей і т.д.; заходи, спрямовані на стимулювання надання винахідникам і правовласникам таких специфічних послуг, як проведення патентних і маркетингових досліджень, юридичне представництво інтересів перед патентним відомством і судом, юридичні й економічні консультації, послуги по аудиту, по оцінці винаходів й інвестиційному проектуванню.

До заходів, що безпосередньо  стимулюють винахідництво, можна віднести врегулювання виплат авторської винагороди, пільгове оподаткування доходів винахідників, дотримання регулярності виплат по ліцензійних і інших договорах, зниження розмірів патентного мита, моральні стимули й інше.

Істотне значения для стимулювання інноваційної діяльності має моральне заохочення авторів. У зв'язку з цим  можна рекомендувати: присудження  спеціальних почесних звань, включення  в члени винахідницьких клубів, видачу винахідникам посвідчень, грамот, медалей  і інших знаків відзнаки, публікації про авторів і створені винаходи в центральних, галузевих або власних друкованих органах фірми.

Певним моральним стимулом для винахідників є наукові публікації. Можна запропонувати фірмам виплачувати  спеціальну винагороду автору за прийняту публікацію в друкованому органі. У даному випадку фірма може керуватися наступними міркуваннями: оскільки в  публікаціях службовців практично  завжди міститься інформація про  участь компанії в дослідженнях, що підвищує її престиж у науковому співтоваристві та серед клієнтів.