Військове мистецтво запорозьких козаків

             Київський університет імені Бориса Грінченка

             Інститут психології та соціальної педагогіки 
 
 
 
 
 
 

           Індивідуально дослідне завдання  на тему:

Військове мистецтво  запорозьких козаків 

  
 

                                                                                                                                                                                                                                       

                                                                              Реферат з історії України

                                                                              студентки 1-го курсу

                                                                              групи ППб2.09.4.0

                                                                              інституту психології    

                                                                              та соціальної педагогіки

                                                                              Михайловської Анни Петрівни 
 

                                                                Викладач: : Мохнатюк Ігор Олексійович 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                   Київ 2009 р. 

                                       План 

1. Організація козацького війська…………………………. 2
2. Козацька рада……………………………………………… 4
3. Корогви……………………………………………………... 7
4. Реєстрові козаки…………………………………………... 8
5. Військове мистецтво запорозького козацтва………….  9

• Табір……………………………………………………… … 9

• Бій кінноти………………………………………………...  10
• Тактика піхоти……………………………………………  10
• Артилерія………………………………………………….. 12
• Морські походи…………………………………………… 13
• Фортифікаційні укріплення…………………………….. 16

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                     Вступ

Військова служба запорозького козацтва є важливою складовою воєнної історії України. Сучасний етап розвитку історичної науки передбачає дослідження цього  явища для подальшого відтворення історичної дійсності. Відтак постає нагальна потреба реконструкції усіх складових воєнної справи – від стратегії, оперативного мистецтва і тактики до комплектування, озброєння, забезпечення та бойової підготовки війська.

  В умовах незалежності України та зростання інтересу до козацьких традицій актуальність обраної для дослідження теми визначається місцем, яке займало запорозьке козацтво у воєнній історії України, необхідністю з’ясування специфіку його бойової діяльності, а також визначення відповідності бойового досвіду та воєнного мистецтва воєнній теорії і практиці сусідніх народів. Таким чином, для української державності дане дослідження є важливим, оскільки воно дозволяє усвідомити чинники воєнного мистецтва і особливості воєнної справи запорозького козацтва періоду Нової Січі, як складової воєнної історії України.

                                  Огляд Літератури

 В роботі використані праці Д. І. Яворницького, І. Крип’чевича, О. Антоновича, А. Скальковського та ін. Схиляючись перед великою заслугою Д. І. Яворницького в висвітленні військового мистецтва запорозьких козаків, неможливо, однак, погодитись з тим, що він, ідучи за польським істориком В. Каховським, приписує козакам деякі негативні риси, які взагалі не притаманні українській нації.. Прикро, що видатний історик, закоханий у запорожців, не відкинув тенденційних їх оцінок польськими та російськими колонізаторами, які свої злочини приписували козакам. Адже серед козацтва суворо засуджувалось знущання над полоненими. Про це свідчить і лист Максима Кривоноса (червень 1648 р.) з-під Константинова до польського полковника К. Корицького, в якому він вимагає, щоб польські війська припинили чинити звірства над полоненими повстанцями. Роботи Івана Крип’чевича вже застаріли, з’явилося досить багато нової інформації, тому дані з них можна використовувати частково. 

                     Організація козацького війська

      Запорозьке  військо. Ідея окремого самостійного козацького війська зродилася на Запорожжі. Там, далеко поза межами людських осель, серед степів і диких полів, на недоступних Дніпровських островах з воїнів та селянства України організувалися вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи ведення війни, повстала козацька ідеологія. Цим окремим, ориґінальним життям козаччина жила поверх трьох століть. 

З Запорожжя  поширилася також назва козаччини  — запорозьке військо. Це ім’я козаки вживали у всіх своїх внутрішніх і зовнішніх виступах, таксамо у VI ст., як вVIII ст. Вже перші козацькі гетьмани в 1590-их роках вживали             

 цю назву: «Хведір Полоус, гетьман війська запорозького», Григорій Лобода, старший над військом запорозьким, »Ігнат Бавич, гетьман, з усім військом запорозькими і ін. Таке саме зутрічаємо всюди в урядових актах Гетьманщини: «Богдан Хмельницький, гетьман, з військом запорозьким», «Іван Мазепа з військом його царськї величності запорозьким», — аж до останнього гетьмана Кирила Розумовського. Та сама назва є на всіх печатях козацького війська.

Від другої половини XVII ст., як Гетьманщина і Запорожжя почали творити окремі територіальні і військові організації, заведено також деякі різниці в титулятурі. А саме військо на Гетьманщині вживає назви малоросійського запорозького війська, бо офіціальна назва Гетьманщини, заведена російським урядом, була «Мала Росія».    

 Ця назва  не була популярна між народом;  замість неї залюбки звали  Гетьманщину Україною і військо україно-козацьким, або українським; але в урядових документах цю народну назву зустрічаємо дуже рідко. Тоді, на ознаку війська, що перебувало на Запорожжі, на Січі, прийнялася назва запорозького низового війська, бо Низом називали землі, положені над долішнім Дніпром. 
Деколи запорозькі писарі, що любувалися у красномовних висловах, звали своє військо «славним низовим товариством», або поширювали титул на такий штиб: «військо запорозьке низове, Дніпрове, кошове й те, що пробуває на лугах, на полях, паланках й у всіх урочищах Дніпрових і польових», - але це були тільки стилістичні доповнення основної назви.

  Суцільність  козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою,що мали свій соціальний статус. Всі козацькі права и привілєї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольности,”кровю добуті предками нашими”, “належні лицарським людям”, “надані князями руськими и королями”, козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; свобідно дідичити “відумерщйну”, тобто .спадщину по померших козаках; ходити в походи “на полі и на морі”; найматися на службу чужоземним володарям. За ці “вольности” козаки вели вперту боротьбу з   Польщею    і   в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеолоґічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по “лінію” на Случі. На цій території зорганізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі  “вольності” козацького стану. Пізніше витворилася старшинська аристократія, що почала використовувати козацькі вольності виключно для себе, а козацька “чернь” попала в залежність від неї. Але навіть  і  тоді запорозьке військо у своїх виступах виходить  як  одноцільна,  солідарна  організація. 

  Торкаючись організаційної структури запорозького війська, Д. І. Яворницький звертає увагу, що тактичною його одиницею був підрозділ у 500 козаків. Він називає цей підрозділ полком, оскільки його очолював військовий старшина на посаді полковника. Аналізуючи озброєність запорозького війська, Яворницький повідомляє, що у кожного козака було 5—6 рушниць, пістолети, шабля, лук, спис, келеп, кінджал, ніж. Переважна більшість зброї та пороху вироблялась в Україні                                                           

                                          Козацька рада.

 Козаччина  витворила в себе своєрідний  демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, генеральна, повна (“зуполна”), ч о р н а  або ч е р н е ц ь к а.  Всі ці  назви  означали більш-менш те саме, а власне, що право участі в раді мають усі козаки, як старшина, так  і   “чернь”, тобто рядове військо. На раду з’являлися всі козаки, що тільки мали охоту чи змогу прийти на місце зборів. Так  наприклад, у славній Ніженській раді 1663 р. мало бути 40.000 учасників.Зрозуміло, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Виговський думав провести реформу, дати рівне представництво всім полкам   і   наказав,  щоб на раду зявлялися тільки старшина  і  по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не повелася  і  козаки вважали це за порушення своїх прав.

  Рада  відбувалася   за давніми   військовими звичаями. На раду скликали,  б'ючи в  бубни, чи літаври. На Січі  перший знак давав  пушкар, стріляючи з найбільшої пушки. Тоді довбуш із свого куреня  виносив палочки до літаврів, ішов до церкви, забирав звідтіля літаври, ставив на їх майдані й бив спершу дрібненько один раз. На це гасло виходив військовий осавул, виносив з церкви корогву і   ставив її на майдані. Тоді вже довбуш бив далі в бубни   і  на майдані збиралося військо, полками чи куренями. На Січі був у ХVI ст. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Пізніше нераз гетьмани давали наказ являтися на раду “під горлом”, тобто під загрозою смерті... Військо розставлялося у велике коло або півколо,  відповідно до місця. Накінець приходив гетьман зі старшиною (aбо кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська, а довбуші віддавали їм честь, б'ючи в літаври.

  Раду проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обходили “коло” козаків, вияснювали справу и питалися їх, які в них погляди. Деколи старшина добирала собі визначніших козаків і спільно з ними обговорювали спірні питания. Формального голо-сування на раді не булю. Козаки виявляли свою раду “гучком”,  голосними окликами, кидаючи шапки догори. Перемагала сторона, що мала безсумнівну більшість. Коли партії були рівні, то нераз доходило й до гострої боротьби, просто на шаблі.

  Військова  рада мала широкі права. Вона  вирішувала напрями державної  політики, укладала умови з іншими  державами, вибирала й скидала  гетьмана й старшину, давала згоду  на воєнні походи, рішала про те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодатний й орґанізаційний орган, йому мусили коритися всі інші установи запорозького війська.

  Військова  старшина.

Командування  над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець ХVІ ст., як тільки козаччина зорганізувалася  в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

На чолі війська стоявгетьман. Він був головою и представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві,  - але передусім він був найвищий полководець і організатор війська. Підчас війни його влада над військом була небмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із генеральної старшини або полковників.

При гетьмані помітні функції мала військова або генеральна старшина, до якої належали генеральні: обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

  Генеральний  обозний, як вказує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табір підчас воєнного походу, генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані. Йому підлягали теж полкові обозні з полковою артилерією. Генеральний обозний мав перше місце по гетьмані; при непояві гетьмана головував на раді старшини, в поході бував наказним гетьманом. За Б. Хмельницького генеральний обозний Чернята списував козаків у реєстр.

 Двоє генеральні суддів, провадили в найвищому, генеральному суді.

  Генеральний  підскарбій кермував державним  скарбом, генеральний писар був канцлером козацької держави, вів найважніші внутрішні й закордонні справи, кермував генеральною військовою канцелярією.

  Генеральні  осавули, числом два, мали передусім  військові функції: обіймали командування  над окремими частинами української  армії підчас походу, проводили перегляд війська, мали провід над полювальними полками. На генеральній раді, як уже було згадано, стежили за ходом нарад та дозвідувалися, яка думка у приявних. На гетьманському дворі осавули від імені гетьмана вітали іноземних послів.