Військова діяльність та стратегія Богдана Хмельницького

Не всі були задоволені переяславськими рішеннями і "Березневими  статтями". У числі їх були і  представники вищого православного  духовенства на чолі з Сільвестром Косовим. Воно насамперед боялося своєї залежності від московського патріарха. Були незадоволені й представники інших станів.

Не все задовольняло в договорі й Богдана Хмельницького, але він добре розумів, що для  блага України саме він зараз найпотрібніший і мусив підтримувати його.

У 1654 р. Московія розпочала  війну проти шляхетської Польщі, якій тепер доводилося вести бойові дії на два фронти. Влітку 1654 р. між  Кримом і Річчю Посполитою укладається "Вічний договір" про взаємну  допомогу. Намагання Б.Хмельницького скористатися смертю хана для відновлення українсько-кримського союзу успіху не мали, і новий хан Магомет-Гірей 22 листопада ратифікував договір з Польщею.

Усвідомлюючи страшну  небезпеку удару 30-40 тисячного польського війська із заходу і 30-40 тисячної орди з півдня, гетьман прагне добитися від Москви допомоги. Але бюрократичний апарат Московії виявлявся неспроможним реально оцінити воєнно-політичну ситуацію і вчасно переорієнтуватися та надіслати додаткові сили. Тому Хмельницький втратив кілька місяців часу, сприятливого для наступу проти ворога. Цим скористалося польське командування, і в листопаді 1654 р. 30-тисячна армія вторглася у Брацлавщину. До кінця лютого 1655 р. 50 міст Подільського краю були повністю зруйновані, десятки тисяч подолян загинули у боротьбі, інші - масово переселилися у Молдавію та Лівобережну Україну.

Після об'єднання на початку 1655 р. з татарською ордою польське командування продовжило наступ до Умані. Кровопролитна війна не виявила  переможця, жодна з сторін не могла провести рішучий наступ.

Московія, налякана успіхами Швеції у Прибалтиці, вирішила піти на зближення з Річчю Посполитою. І наприкінці травня наступного року цар оголосив війну Швеції. Дізнавшись про зміну зовнішньополітичного курсу Олексія Михайловича, гетьман зрозумів, що московське-польське замирення можливе лише за рахунок українських інтересів. Так воно і сталося, коли у 1667 році Московія і Річ Посполита підписали Андрусівське перемир'я, яким фактично була анульована переяславсько-московська угода.

Аналіз воєнних дій  дозволяє виявити системність у  воєнному мистецтві Богдана Хмельницького  з такими закономірностями: 1.прагнення українського полководця розгромити ворога у генеральній битві;                    2. застосування маневрування військ на оперативно-стратегічному рівні. Якщо під час козацьких повстань здійснювалося маневрування у районі воєнних дій, то у Визвольній війні маневрування такого рівня здійснювалося частиною війська (авангардом, загоном особливого призначення) у складі 4-5 козацьких полків (15-20 тис. чол.); 3. застосування маневрування військ на оперативно-тактичному рівні. Під час козацьких повстань 1591-1636 рр. маневрування цього рівня здійснювалося з метою ухилення від битви шляхом переходу повстанського війська до оборони українського "табору". У битвах на Жовтих Водах, під Корсунем, Зборовом, Берестечком, Батогом з частини українського війська створювався передовий загін (загін особливого призначення), який напередодні битви мав на меті зустріти (наздогнати) ворога, атакувати, виснажити його боєм і прикрити вихід головних сил у район битви та введення їх у бій. Богданом Хмельницьким застосовувалася своєрідна козацька тактика, що склалася ще за часів Петра Сагайдачного. В ході оперативно-тактичного маневрування військ битва була одним з його етапів, спрямованих на виснаження або вимотування ворога; 4. залучення до боротьби проти ворога широких мас населення; 5. основними видами стратегічних дій в період Визвольної війни українського народу середини ХVІІ століття були наступ, оборона, контрнаступ, а також партизанська боротьба проти ворога. Своєрідність української стратегії в цей час полягала у поєднанні вищезазначених видів стратегічних дій з цілим комплексом маневрування козацьких регулярних угруповань, а також повстанських підрозділів.

Все це свідчить, що в  ході Визвольної війни українського народу середини XVII століття сформувалася своєрідна воєнна стратегія Б.Хмельницького, як провідна складова частина воєнного мистецтва.

 Розділ 3. Державотворча діяльність Богдана Хмельницького

Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці використовував традиції Запорозької  Січі, але не переносив їх механічно  на новий економічний  і суспільно-політичний грунт. Особливо велику увагу він  приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму. Враховуючи слабку дієвість чорної ради як загально представницького органу, Хмельницький з початку 1649р. передав її функції старшинській раді. Ухвали останньої надавали в очах козацтва характеру легітимності рішенням, які приймалися гетьманом. Водночас він докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в червні 1648р. „Статей про устрій Війська Запорозького”. Їх прерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на інші сфери  життя козацької України, виконуючи у такій спосіб роль першого конституційного акта молодої держави. Спираючись на нього гетьман домагався від полкових та сотенних органів виконавчої влади беззастережного і вчасного виконання своїх наказів. Особливо пильно Хмельницький дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади. Так, він скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; не уникав роботи у сфері судочинства; організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. За таких обставин відбувається формування харизматичності постаті гетьмана, що відігравало позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил. Звертає на себе увагу і той факт, що Хмельницький зосередивши всю повноту влади в своїх руках, з початку 1649р. став виявляти самодержавні, монархічні устремління. Так було зроблено вирішальний крок на шляху утвердження козацької монархії у формі спадкового гетьманства.

Незважаючи на програну через ханську зраду  битву під Берестечком (1651), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем військової справи. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей у воєнному мистецтві. Його знамениті засади, демонстративні атаки, удавані відступи та інші тактичні прийоми давалися взнаки не одному польсько-шляхетському воєначальникові. Таким же новатором Хмельницький виступив і в організації козацького війська, в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління в ній.

Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення  зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.

Що ж до проведення внутрішньої політики, то, незважаючи на його намагання дещо ослабити гострі соціальні суперечності в країні та збільшити козацький реєстр, Хмельницький, одначе, рішуче придушував всілякі спроби протесту народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини, відстоював права церкви, наділяв земельними маєтностями монастирі, зобов’язував селян виконувати феодальні повинності тощо.

Не можна недооцінювати  ролі великого гетьмана у формуванні державної еліти. Геніальність гетьмана як державного діяча полягала і в  тому, що він спромігся поєднати реалізацію національної ідеї з соціально-економічною політикою, яка, попри певну непослідовність і суперечливість, у цілому відповідала інтересам більшості населення, насамперед козацтва і селянства. Адже в жодному разі не можна забувати того, що період Хмельниччини – це не лише час становлення незалежної держави, але й доба  глибоких соціальних потрясінь. На терені козацької України було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння, панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво, селянство вибороло особисту свободу, утверджувалася дрібна, фермерського типу власність на землю. Не без сприяння політики Хмельницького стався революційний прорив у формуванні різних рівнів суспільної свідомості селян.

Після  провалу  намірів  ( травень – серпень 1648 р. ) залучити  на  бік національно – патріотичних  сил українське  панство гетьман змінює своє  ставлення до  великого  й середнього  феодального землеволодіння. В наступні  роки йде на  поступки магнатам  і шляхті лише  під тиском  умов Зборівського та Білоцерківського договорів, а після перемоги під Батогом відмовляється  від  політики,  спрямованої  на  відновлення  дореволюційної  моделі  аграрних  відносин. Жорстку  лінію проводив  Богдан Хмельницький  щодо  маєткових апетитів козацької старшини. Тому  частина  старшини, невдоволена  цим аспектом  його  політики,  почала  таємно  добиватися  від  московського   царя  грамот  на  маєтки. Інакше  гетьман  ставився  до  володінь православної  церкви.  Розуміючи важливе  значення релігійного  чинника у розгортанні визвольної  боротьби,  він одразу  ж пішов на  захист  церковного  землеволодіння  й не  тільки  суворо  карав тих,  хто зазіхав на  монастирське  майно й землі,  а й надавав монастирям  у володіння маєтки.

Ще  один  дуже  важливий  аспект  соціальної  політики Хмельницького – намагання не  допустити в Українській державі вибуху  громадянської війни. Загроза розвалу національно –  патріотичного  табору, що  виникла  після  укладення  Зборівського і Білоцерківського  договорів,   спонукала його,  з одного  боку,  час від часу  видавати  грізні  універсали,  які страхали  “бунтівників “ смертною  карою,  а з другого – навіть  під тиском  польського  уряду ніколи  не  вдаватися до  масових репресій   проти  повстанців.

Прогресивний  характер  мали  заходи  гетьмана  і  в  інших  сферах  економічного  життя  країни.  Відомо,  що  він  з  великою  увагою  ставився  до  міст – захищав  від  свавільників,  збільшував  міські  привілеї,  піклувався   про  міську  земельну  власність. Постійно  дбав  про  розвиток  внутрішньої  і  зовнішньої   торгівлі.  В  діяльності  уряду  окреслилася  тенденція  до  скасування  внутрішнього  торгового  мита.   Проводилася  політика  захисту  інтересів  українських   купців   у  міжнародній  торгівлі.  Свідченням   цього  служить  розроблений проект  договору  з  Туреччиною   про  торгівлю,  що  передбачав  їх  звільнення   “ від  всяких  мит,  оплат і  податків...  на  сто років...”.  Водночас  створювались  сприятливі   умови  для  торгівлі  іноземців   на  терені  Української  держави.

Серйозне   піклування видатний гетьман  виявляв щодо  організації фінансової  справи.  В джерелах  є відомості про запровадження карбування  національної  монети. Поповнення  фінансів   відбувалося   переважно  з  трьох  джерел:   земельного  фонду,  доходів  від  промислів  та  торгівлі  й  податків.  Набула  поширення  здача  в  оренду  різних  промислів.

Не  залишався  гетьман  осторонь  процесу  становлення   нової  судової  системи. На  місці   станово – шляхетської   системи  земських,  бродських  і  підкоморських   судів  виростає  нова  система - козацьких    судів:   сотенних,  полкових   і  генеральних  судових  установ.  Місце  скасованого  домініального   судівництва   зайняли  здебільшого  сільські  суди.    Найвищий  суд  перебував  при  гетьмані.   Запроваджується  практика   надсилання  Богданом Хмельницьким   судових комісій для розгляду  справ   особливого  значення.

Після втрати свого могутнього керманича, під проводом якого український народ визволився від іноземного панування і створив незалежну самостійну державу, Україна надовго поринула у суспільно-політичний розбрат. Її подальша історія — це поступове обмеження, скорочення, нищення суверенності, а потім і остаточне скасування Української Гетьманської держави московським самодержавством. Це — відчайдушні спроби, героїчні намагання вирватися з лещат московського протекторату.

4. Висновок

Богдан Хмельницький був першим і на жаль останнім в  історії України ХІІІ – ХХ ст. політиком, який зумів не лише очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави.

Велич його, як політика й державного діяча полягає в  тому, що на відміну від своїх  наступників він враховував особливості політичного устрою Української держави та специфіку суспільних відносин, що склалися внаслідок Селянської війни, зокрема пішов на визнання основних соціально-політичних завоювань селянства. За його гетьманування на території Української держави були ліквідовані магнатське та шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства, кріпосницькі відносини, що зумовило грандіозний соціально-економічний переворот.  Таким чином, було зроблено важливий крок на шляху до утвердження в Україні селянської власності на землю.

Славетний син українського народу був полководцем європейського масштабу. Саме він створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі, зумів належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти та артилерії. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей у воєнному мистецтві.

Таким же новатором Хмельницький виступив і в організації козацького війська, в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління в ній.

Не можна не відзначити й виняткові дипломатичні здібності  Богдана Хмельницького. За короткий час він зумів налагодити дипломатичну службу, яка уважно стежила за подіями  у Східній та Південно-Східній  Європі. Чигирин став визнаним центром міжнародного життя середини ХVIІ ст. В роки визвольної війни Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду, спрямовані на створення антиукраїнської коаліції.

Богдан Хмельницький безперечно був однією з найвидатніших постатей в українській історії: відбиваючи загальнонародні інтереси, зробив справжній прорив у формуванні внутрішньої політики, згуртував у єдиний національно-визвольний табір найрізноманітніші суспільні сили, організував й повів їх на повалення влади польських загарбників в Україні, стояв біля джерел створення Української держави. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська козацька держава з демократичними рисами політичного устрою та соціально-економічних відносин.