Шпаргалка по "Истории Украины"

·  Зникли трипільці, очевидно, тому, що змішалися з іншою культурою, мабуть, це була середньодніпровська культура на сході.

·  У трипільців було добре розвинене господарство. Землеробство становило найбільшу його частку, система ведення його була підсічно-вогневою, тому часто потрібно було змінювати землі, що було сприятливим для розселення їхніх племен на великі території. Також не відставали трипільці у скотарстві (особливо на пізньому етапі), полюванні, рибальстві, збиральництві (на ранньому етапі), прядінні та ткацтві.

·  Керамічні витвори трипільців є справжніми витворами мистецтва. Вони ділилися на пофарбовані (в одну, дві, три фарби) та непофарбовані, а також на орнаментовані та неорнаментовані. Посуд був простий і для приготування їжі, що був майже завжди непофарбованим, але з рослинним чи тваринним орнаментом.

·  Первісні уявлення трипільців були, очевидно, зв'язані з періодичними катаклізмами, викликаними істотними зрушеннями в Сонячній системі під час їхнього існування. Ймовірно, тоді з'явилося уявлення про циклічність часу, і знайшло своє відображення в трипільській кераміці.

Щодо походження та етнічної приналежності Трипільської цивілізаці висувають різні версії. Юрій Липа (відомий ідеолог, історіограф, політик) глибоко досліджував історію, етнографію, міфологію українців. Дошукуючись праоснов своєї нації, уважно проаналізував Трипільську культуру й дійшов такого висновку: ”Головний первень - трипільці”. Й називає Трипільську культуру праукраїнською. І стверджує,що: ”Трипільці є основоположниками українських сіл, вони сформували села”.

За його всебічними дослідами випливає: “Від трипільців починаємо історію української території як одності і її торгівельних взаємин з іншими країнами, одності духовної і матеріальної”.Керамічні форми нашого народного гончарства впродовж віків не змінюються й відповідають канонам, виробленим в добу Трипілля.

Отже, генетична пам'ять українців уберегла для прийдешніх поколінь священні символи Світоосягнень їхніх прапращурів - трипільців. Багатобічні дослідження і обміркування остаточно потвердили, що це є малоросійська мова, яка має цілком тонічну чи музикальну граматику й інші особливі, надзвичайно важливі властивості.” Згодом дослідник-лінгвіст Михайло Красуський у праці “Древность малороссийского языка» (1879, Одесса) цю тему розглибить: “Занимаясь долгое время сравнением арийских языков, я пришел в убеждение, что малороссийский язык не только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских».

7. Вплив кочових народів на процес  формування української культури.

Кіммерійці

Господарське життя і побут. Більшість кіммерійців вела кочовий та напівкочовий спосіб життя, тому їх поселення були, як правило, короткотривалими. Гомер згадує цей народ як «уславлених кобилодойців, молокоїдів убогих, над усіх на землі справедливих». Проте вони були не лише скотарями, а й хліборобами. Для деякої частини кіммерійського населення саме хліборобство було головним заняттям.

Серед домашніх промислів високого розвитку досягли кераміка та лиття бронзи, з якої кіммерійці виготовляли знаряддя праці та зброю (хоч під час археологічних досліджень знайдено й залізні знаряддя праці).

Релігія та мистецтво. Багатих родичів кіммерійці ховали в глибоких ямах, а зверху насипали кургани. На голови покійників клали бронзові вінки. Своєрідним видом кіммерійського мистецтва є кам'яні стели, на яких зображені кам'яні фігури без голови з широким поясом, кинджалом, сагайдаком і точильним бруском.

Таври

Господарське життя і побут. У гірських місцевостях таври займалися тваринництвом, а в долинах — хліборобством. У їхньому житті великого значення набуло рибальство. Знали вони й різноманітні ремесла: обробку каменя та металів, гончарство, ткацтво.

Скіфи

Господарське життя і побут. Скіфи-скотарі кочували на схід від пониззя Дніпра разом з численними стадами в пошуках нових пасовищ. Сім'я скіфа пересувалася в чотири-, шестиколісних кибитках, укритих шатрами, які захищали її від дощу, снігу, вітру. Поруч їхав озброєний скіф. У разі нападу ворогів кибитки швидко ставили в коло, створюючи своєрідний укріплений табір.

У Подніпров'ї жили скіфи-хлібороби. Вони сіяли пшеницю, жито, ячмінь, коноплі, використовуючи великий плуг та тяглову силу волів. Деякі вчені гадають, що скіфи знали садівництво. Скіфи були вправними ремісниками. Про це свідчить чимало предметів з бронзи, заліза, золота й срібла, знайдених під час розкопок скіфських курганів.

Повсякденним заняттям царських скіфів була військова справа. Озброєння скіфів складалося з коротких та довгих мечів, списів, дротиків, бойових сокир, луків тощо. Ніхто не міг зрівнятися зі скіфами у вправності користуватися луком. Тіло й голову скіфського воїна захищали металеві та шкіряні панцирі. Основну бойову силу скіфів становила важкоозброєна царська кіннота. Давньогрецький лікар Гіппократ писав, що навіть скіфські дівчата вправно їздили на коні, стріляли з лука, кидали дротики й верхи билися з ворогами. Заміж вони не виходили доти, доки не вбивали трьох ворогів. Під час битви скіф нерідко випивав кров убитого ворога, а його голову приносив і клав перед царем. За це він одержував частину здобичі. Скіфські воїни були мужні й кмітливі в бою.

Релігія та мистецтво. Археологи ретельно досліджують перебування скіфів на теренах України. На землях нашої держави залишилося чимало скіфських поховань — курганів. Найвідомішими знахідками із життя скіфів стали золота ваза із зображенням побутових сюжетів (з кургану Куль-Оба), золота пектораль — нагрудна прикраса (з кургану Товста Могила) та золотий гребінь із зображенням батальної сцени (з кургану Солоха).

Сармати

Господарське життя і побут. Основним заняттям сарматів було кочове скотарство. Також вони полювали в степах на диких звірів. На початку нашої ери частина сарматів перейшла до осілого способу життя й стала хліборобами.

Велике значення в житті сарматів мали війни. Вони спонукали до створення великих племінних союзів. Зазвичай сарматські воїни були вдягнені в шкіряні або металеві шоломи, панцирі, озброєні щитами, луками, списами та мечами. Їхнє військо складалося з важкоозброєної піхоти та кінноти, яка відігравала вирішальну роль у воєнних діях сарматів.

Помітне місце в житті сарматів займали ремесла (гончарство, ткацтво, теслярство, ковальство, обробка дерева й шкіри), промисли й торгівля.

Релігія та мистецтво. Характерною рисою релігійних вірувань сарматів було багатобожжя. Вони обожнювали сили природи. Панівними були культи вогню і сонця, а також культ великої богині-матері — Астарти, яка вважалася покровителькою коней. Меч у сарматів уособлював бога війни (не даремно їхня давня назва «савромати» в перекладі з іранської означає «оперезаний мечем»). Пізніше сармати стали поклонятися ще й божествам, які уособлювали річки та озера.

Існувала віра в чарівну силу каміння, з якого виготовляли амулети, особливою магічною силою наділялося дзеркало. Сармати вірили в очисну силу вогню.

8.

8. Внесок античних колоній Північного Причорномор’я в розвиток української культури.

Залучення місцевого варварського населення до сфери торгівельної діяльності греків, до політичних взаємин - чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками даними з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронктації, – все це не могло не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпосереднім впливом північнопричорноморських античних держав у скіфів формувалася своя державність, виникали міста і поселення з рисами, притаманними грецькій містобудівній традиції. Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуруварварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні місто - й житлобудівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас і прикладних мистецьких виробів, (пектораль із Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець із кургану Солоха та інші). Поряд із скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали й інші тогочасні племена – синди, меоти, сармати, черняхівці та інші.

Античні культурні традиції лягли і в основу життя ранньосередньовічних міст Криму.

9. 9. Міфологія та релігія давніх слов’ян. Побут,обряди,ритуали

Давні слов’яни були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Слов’ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали слов’ян явища природи, пов’язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун – бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину блискавкою, але водночас, згідно з міфом, переслідує змія, який переховувався в будь-якому предметі і вбивав його.

Не менш сильними і грізними були Сварог – бог вогню; Стрибок – бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог – бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс – бог сонця; Симаргл – бог підземного світу. Уявляли його в образі крилатого пса та ін.

У пантеоні східнослов’янський божеств було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати лише Велеса(Волоса) – бога багатства, худоби і торгівлі; Мокш( Мокошу) – богиню дощу і води; а також Дану – богиню річок.

Відмітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно істот.

Культ божеств – прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов – відомі дуже мало. Негативні властивості втілювали в народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця – дух літньої полуденної спеки, крикси – духи крику і плачу тощо.

10. 10. Запровадження християнства у Київській Русі та його вплив на розвиток культури.

Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, ств. визначних пам’яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам’яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв’язки з Візантією, Болгарією, країнами Зх.Європи.

Християнство:

1. Внесло позитивні зміни у світогляд людей.( Після страху перед стихійними силами природи, хр-во плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом)

2.Справило великий вплив на розвиток духовної культури К.Русі. (Літературною мовою стала церковнослов’янська. З нею поширювалась освіта на Балканах і в Моравії)

3.Виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, а також історією християнства. Перенесення з Візантії та Болгарії культової літ-ри  - I крок створення давньоруської літератури.

4.У Київській Русі досить швидко виник свій жанр літератури – літописання. ( «Повість временних літ»(1113р) ; «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (поч..XII ст.)

5.З’явився новий вид літератури – житія святих. У цих релігійно-біограф. Творах розповідалось про життя мучеників, аскетів і святих. ( «Києво – Печерський патерик» ; «Слово о полку Ігровім» (1187р)

6. Князь Володимир розпорядився збудувати школу для дітей знаті.

7. Справило великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. ( Десятинна церква 989-996 рр. ; Софіївські собори у Києві)

8. Супроводжувалося формуванням нових традицій у образотворчому мистецтві. В кн. XI ст. склалася  київська іконописна школа.

9. Високого рівня сягнуло ювелірне мистецтво древньоруських майстрів.

10. Із запровадженням християнства на Русі пісенне мистецтво стало складовою частиною богослужіння.

11. 11)

ітературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Храбр говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі. Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. писемність була поширена серед простого люду. Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення. У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

Найпростіше прийняти шкільне, хрестоматійне бачення літопису як цілісного тексту, написаного невизначеним “автором” – пам’ятки, що репрезентує майже усю українську літературу ХІІІ ст. (чи, кажучи педагогічним сленгом, “ввібрала всебе.

12. 12)

Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персонали". Усе це зумовило формування унікального явища — літератури періоду Київської Русі.

"Повчання Володимира Мономаха дітям". У ньому князь Володимир закликає своїх дітей невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем і утримувати державу. Такий заповіт міг з'явитися тільки в середовищі, де культура посідала чільне місце в житті держави. Літературні традиції гідно розвивав митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать", До речі, "Слово..." Іларіона на півтора століття старше за "Слово о полкуІгоревім".Вражають пластична ясність і конструктивна цілісність "Слова...".

Тричастинна композиція дає змогу розвинути основну тему, проспівати славу землі руській, її "каганам", Володимиру та князю Ярославу. Усі частини взаємопов'язані й логічно входять одна в одну. Тема розвивається від цілого до часткового, від загальнолюдського до національного, пов'язуючи все з долею народу руського. У першій частині йдеться про взаємозв'язок двох заповітів: старого —"закону" — і нового — "благодаті . У другій частині розповідається про руське християнство. Третя частина — похвальне слово. Вершина поетичної творчості київської доби — "Слово о полку Ігоревім".Його автор палко любить свій край і співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос із лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність і вболівання за події, про які йдеться. Такий твір міг бути написаний лише в суспільстві, яке мало значні культурні, зокрема літературні, традиції.