Шпаргалка по "Истории Украины"

У 2005 році під час відвідування Батурина Президент України В. Ющенко запропонував представникам бізнесу та ділових кіл створити благодійний фонд “Друзі Батурина”, який би акумулював інвестиції для відродження і реставрації об’єктів історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця”. І в тому ж році вже через кілька тижнів новостворений фонд прийняв перший внесок – один мільйон гривень від банку “Аваль”. В урочистій атмосфері символічний чек на цю суму представникам селищної влади, голові Чернігівської облдержадміністрації В’ячеславу Атрощенку вручили почесний президент банку ”Аваль”, народний депутат України Ф. Шпиг та народний депутат України І. Плющ [11,12].

Активну добродійну діяльність провадить Всеукраїнський благодійний фонд Надії і Добра. Зокрема, вже шість років поспіль фонд реалізовує програму „Діти – надія України”, спрямовану на підтримку талановитих, обдарованих дітей, допомогу в становленні та розвитку молодих талантів, збереження національних культурних традицій, популяризації українського мистецтва, зміцнення позитивного іміджу нашої країни за кордоном. У липні минулого року відбувся міжнародний дитячий фестиваль „Змінимо світ на краще!”. Однією з найкращих на ньому цього року була делегація Німеччини.

Як відлуння фестивалю на адресу Фонду Надії і Добра надійшло запрошення від організаторів Міжнародного фестивалю виконавців популярної пісні „Berliner Perle” з пропозицією взяти участь у ньому українським колективам. Фестиваль завершився у Берліні. Право представляти нашу країну на конкурсі здобули гурт „Абсолют” (Луганськ) та юна співачка з Івано-Франківської області О. Ошитко, які стали переможцями щорічної програми „Хай здійсняться дитячі мрії”. Вони й на берлінському фестивалі не залишилися без призових місць. В. Довженко, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду Надії і Добра, за підтримки якого діти взяли участь у конкурсі в Німеччині, привітала переможців [13].

Наприкінці 2005 року було презентовано благодійний фонд О. Білаша – видатного композитора, якого письменник І. Драч назвав духовним лицарем українства, що наближав державність нації. Метою фонду є популяризація творчості майстра. А головними його завданнями – передусім збереження і видання творів О. Білаша (його спадщина – понад 300 пісень, оперна, симфонічна і фортепіанна музика та поезії) запис компакт-дисків із популярними та маловідомими творами митця створення Меморіального музично-освітнього комплексу ім. О. Білаша проведення щорічного фестивалю сучасної української пісні “Два кольори” ім. О. Білаша (живий звук, професійне виконання високохудожніх творів) підтримка і сприяння творчості талановитої молоді України [14, 15].

Також у столиці було створено благодійний фонд "Музика – дітям", заснований Ю. Полунєєвим, виконавчим директором Європейського банку реконструкції та розвитку. Мета фонду – допомогти дітям пізнати світ музики, виявити і розвинути музичні таланти [16].

Часто в Україні проводяться спільні акції українських та закордонних фондів. Наприклад, “Фонд сприяння розвитку музею М. Булгакова” (за допомогою американського фонду “Ucan”) розпочав довготривалу добровільну акцію “Чаювання на булгаковській веранді”. Згідно з її умовами, кожен, хто зробив добродійний внесок (щонайменше 15грн.) на користь музею, отримує унікальну можливість випити чаю на веранді знаменитого будинку. Цілі проекту цілком зрозумілі й актуальні – знайти кошти на розвиток і збереження музею, на закупівлю нових експонатів, на нові виставки [17].

Із нагоди 15-річчя започаткування доброчинними фондами „Сейбр” та „Сейбр-світло” української програми в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського 6 грудня 2005 року відбулася презентація унікальної добірки літератури (близько двох тисяч назв), яку урочисто передали бібліотеці ці фонди. Більшість книг із цієї добірки – англійською мовою. Але є й книжки українською, які в різні роки видавала в США українська діаспора.

Фонд „Сейбр” – авторитетна благодійна організація, яка надає гуманітарну книжкову допомогу близько 60 країнам світу, – діє в Україні уже 15 років. Саме Україна одержала найбільшу кількість книжок – понад мільйон (10 тисяч назв). Сьогодні фонди „Сейбр” та „Сейбр-світло” є єдиними постійними джерелами надходження в Україну на доброчинних засадах англомовної наукової та освітньої літератури. Одержувачами книг фондів є 406 національних, обласних, міських, районних бібліотек, майже 300 вищих та середніх навчальних закладів, 100 науково-дослідних інститутів, школи та інші установи й організації [18].

Українці діаспори також вносять свою лепту у розвиток української культури, бо для них добродійництво є, крім усього, ще й виявом любові до своєї Батьківщини. Так, американський благодійник українського походження Т. Терена-Юськів придбав для Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка два роялі австрійської фірми "Безендорфер". До їх придбання долучилася і екс-міністр культури і туризму України, випускниця Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка (колишньої консерваторії) О. Білозір. На презентацію роялів (їх виготовляють вручну) приїхав до Львова директор австрійської фірми М. Айхінгер [19].

Меценатська діяльність здійснюється у таких основних напрямах, як:

сприяння доступу населення до культурних цінностей;

сприяння охороні та збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам`яток історії та культури підтримка музеїв та музейної справи;

сприяння поверненню в Україну національних культурних цінностей, що були вивезені за кордон підтримка бібліотек і бібліотечної справи;

сприяння розвитку видавничої справи підтримка професійної діяльності в культурно-мистецькій сфері;

сприяння розвитку народного мистецтва та мистецького аматорства підтримка відродження та розвитку народних художніх промислів;

сприяння естетичному вихованню (художньо-естетичній освіті) дітей і молоді;

сприяння популяризації вітчизняного мистецтва та кращих досягнень світового мистецтва в засобах масової інформації пошук і підтримка обдарованої молоді та дітей;

сприяння розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, надання допомоги вчителям (викладачам), вченим, студентам, учням;

сприяння популяризації українського мистецтва за кордоном, входженню України до європейського та світового культурного простору підтримка національної кінематографії підтримка української музичної індустрії, концертно-гастрольної галузі підтримка оновлення матеріально-технічної бази закладів культури, інформатизації у сфері культури.

Метою меценатської діяльності є сприяння розвитку культури, мистецтва, науки та освіти України [20].

37. 37.Дев'ятнадцяте століття – це класична проза і класична драматургія, позначені багатством створених там типів і образів, характерів, ситуацій, сюжетних ходів, живих, неповторних діалогів, це класика у справжньому розумінні цього слова – художньо виважена й точна, мудра й людинолюбна, до якої й сьогодні припадає читач і яка склала надійну базу наступного літературного руху, надавши до вибору митцям, що прийшли потому, й для успадкування, і для заперечення велике розмаїття виразніше чи лиш пунктирно прокреслених стильових, жанрових, образобудівних орієнтирів, напрямних віх і алгоритмів.

              Модернізм (на його ранній стадії) починае витворюватися в хронологічних рамках ХІХ ст., він багато в чому зумовлений національними художніми тенденціями цього періоду, й сьогодні, здається, важливо, не відкидаючи тих ознак, за якими модернізм протистоїть явищам, що залишались у минулому, підкреслити також момент його спадкоємності й органічної поєднаності з попереднім літертурним розвитком.

В українській літературі знаходимо різні за інтенсивністю свого вияву, риси й бароко, й класицизму, й преромантизму, й просвітницьких тенденцій. Літературний розвиток допроваджує їхні ознаки аж до ХІХ ст., періоду, в якому в сутнісних рисах розкрилися такі, спільні для всіх літератур того часу, художні напрями, як романтизм, реалізм, натуралізм. Також і трохи пізніша доба, в якій заявляють про себе символістські, неоромантичні, неокласицистичні риси художнього мислення, декадентизм і модернізм, переконує, з одного боку, у спільності європейської парадигми, а з іншого – у примітній своєрідності, якою мусить відзначатися й реально відзначався національний літературний розвиток.

              Українська література ХІХ ст. практично від початку свого становлення стає самостійним предметом осмислення для літературно-критичної, а далі й історико-літературної думки, як власне української, так і зарубіжної.

У другій половині XIX ст. романтизм у літературі поступився місцем реалізмові. Останній передбачав відображення реальної дійсності й оточення героя, точне відтворення всіх аспектів життя, обґрунтування дій і почуттів персонажів психологічними й соціальними умовами. Як і в інших європейських літературах, в українській літературі зародки реалістичного стилю були зв’язані з фольклором, з народними гумористичними й сатиричними оповіданнями, а також із давньою літературою.

Своєрідність української літератури позначались і на особливості українського реалізму. Звернення до народних джерел, захоплення етнографізмом і тривале панування романтичних поглядів, сповільнений та деформований внаслідок історичних обставин розвиток літератури в попередній період зумовили те, що романтизм із його захопленням героїзмом минулого, поетизацією сильних пристрастей і міцних людей козацької доби співіснував із реалізмом у творчості письменників другої половини ХІХ ст.

Художні й публіцистичні твори найвидатніших діячів української культури другої половини ХІХ ст. містять глибокі роздуми про тодішнє сучасне і майбутнє українського народу, відображають історичні подвиги минулого, оспівують визвольну боротьбу за державну незалежність України.

Перехід від романтизму до реалізму добре помітно на творчості Марка Вовчка (Марія Вілінська-Маркович, 1834–1907). Вона продовжила тему творчості Тараса Шевченка, присвячену становищу покріпаченого селянства, особливо жінок («Одарка», «Горпина», «Козачка»). Засобами фольклору письменниця скористалась у казках та оповіданнях для дітей.

Долею простої селянки переймалась у своїх творах Ганна Барвінок (1828–1911). Народницько-просвітницьку ідеологію сповідував Степан Руданський (1833–1873). Популярними стали його гумористичні «Співомовки», де переплелися національні й соціальні спостереження. Добре знали у школах байки Леоніда Глібова. На Буковині Юрій Федькович (1834–1888) поєднав впливи західноєвропейської поезії з буковинським фольклором.

Реалістично змалював історію українського села Іван Нечуй-Левицький (1838–1918). У повісті «Микола Джеря» зображено поневіряння селянина, втікача від панщини, а в повісті «Кайдашева сім’я» з любов’ю і болем за рідний народ розкрито бідність і обмеженість сільського життя. Найвидатніший соціальний роман своєї доби «Хіба ревуть воли, як ясла повні» («Пропаща сила») написав Панас Мирний (1849–1920) разом із братом Іваном Біликом.

Неперевершиним надбанням української літератури стала творчість геніального письменника Івана Франка (1856–1916). Майстерність стилю, злободенність проблем, багатство жанрів і багатоплановість тем, а також активна громадська позиція вирізняли І.Франка в історії української культури. Від романтизму й побутового реалізму письменник перейшов до реалістичних, психологічно насичених творів, зрівнявшись із видатними прозаїками Західної Європи. Прозові твори, зокрема «Борислав сміється», «Захар Беркут», дитячі оповідання Івана Франка стали хрестоматійними. Що ж до поезії, то, скажімо, цикл «Осінні думи» і «Картка любові», вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» та інші вивищували митця до гурту найуславленіших ліриків світу.

Авторський міф України Тараса Шевченка ………………………………...............160

Олександр Афанасьєв-Чужбинський ………………………………………………..176

Михайло Петренко ……………………………………………………………………178

Марко Вовчок (Марія Вілінська) ……………………………………………………182

Пантелеймон Куліш …………………………………………………………………..189

Співомовки Степана Руданського …………………………………………...............198

Реалізм …………………………………………………………………………………202

Поезія Івана Франка й Лесї Українки ……………………………………………….218

Іван Франко …………………………………………………………………………...218

Леся Українка …………………………………………………………………………241

Анатолій Свидницький ………………………………………………………………245

Іван Нечуй-Левицький ……………………………………………………………….249

Панас Мирний ………………………………………………………………………...253

Розвиток української класичної драми ……………………………………………...257

Марко Кропивницький ……………………………………………………………….262

Іван Карпенко-Карий …………………………………………………………………267

Михайло Старицький ………………………………………………………………...274

Імпресіоністична проза Михайла Коцюбинського …………………………………279

Михайло Коцюбинський ……………………………………………………………... 280

Список рекомендованої літератури …………………………………………………287

38.

38) Образотворче мистецтво, музика, театр

Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини XIX ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності, життєвої правди. На розвитку художнього життя в Україні, на утвердженні демократичних тенденцій у живопису позначилась діяльність Товариства пересувних художніх виставок (“передвижники”), що виникло 1870 р. в Росії. Членами його були багато українських митців. Високої професійної майстерності українські художники набували в Петербурзькій Академії мистецтв. В Одесі, Харкові, Києві відкрилися малювальні школи (згодом училища). Консолідації мистецьких сил України сприяли Товариство південноросійських художників у Одесі, Київське товариство художніх виставок, Товариство для розвою руської штуки у Львові, Товариство харківських художників та інші об´єднання.

В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури на перше місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя народу. Тематичні рамки цього жанру розширюються, він збагачується на нові сюжети й міцніше пов´язується із суспільною проблематикою. Художники прагнуть осмислити нового героя часу, нові відносини, що складаються в суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності. Зростання інтересу до минулого України, до національно-визвольної тематики зумовило піднесення історичного жанру. Любов до рідного краю, відчуття природи як суттєвого чинника в понятті “батьківщина” було основою формування пейзажного жанру, який набуває самостійного ідейно-естетичного значення. Взагалі переважна більшість українських митців не були майстрами якогось одного жанру, а володіли багатьма з них.