Походження назви “Русь” і “Україна”

Поширене, але  поверхове пояснення цього слова  зводиться до того, ніби слово Україна  означає - "земля, що лежить скраю". Такої думки дотримуються, зокрема, російські історики, які переконують  себе й усіх, ніби наші землі є  окраїною Росії, звідки й назва. Однак  слово "Україна" набагато старше від самої Росії. Коли це слово  вже писалося у давніх документах як назва нашої держави, то ще не існувало не тільки Росії, але й бодай  маленького Московського князівства, а майбутня столиця Росії - Москва була пограничною заставою київських  князів на околиці України.

Канадський професор Орест Субтельний, автор англомовної  історії України, розуміє безглуздість претензії російських істориків, однак  підхоплює їх тлумачення терміну, твердячи, що Україна це таки "земля скраю", але вже не Росії, а Європи. Пан  Субтельний, однак не може пояснити чому Україна, на якій міститься географічний центр Європи, а не, скажімо, Шотландія, є "землею скраю". Він не може також  вказати, яка конкретна європейська  держава (згадаймо, що Росії тоді ще не було) могла надати нашій землі  назву Окраїна? Такої держави  тоді просто не існувало. Не могли ж  сусідні невеликі князівства чи королівства  молдаван, валахів, чехів, угрів, литовців або поляків назвати своєю  окраїною могутню Київську імперію, що простяглась від Чорного моря до Балтійського і від Карпат до Кавказу...

Те, що назва  наших земель не має нічого спільного  з поняттям околиці-периферії, цілком очевидно. Тому деякі дослідники намагаються  довести, що серед давніх арійців  існував загадковий народ укрів, який нібито й заснував свою державу  Україну. Кілька років автор витратив на пошук згадок про цих укрів  у міфології, історичних документах, мовознавстві, але безуспішно... Довелось визнати, що історія укрів реально  існує лише в гіпотезах їхніх  прихильників. До того ж муляли запитання: "в який спосіб від назви "укра" утворилась не "Укрія", а "Україна""? Ні, не фантомні укри дали нам цю назву!

Але хтось її дав...

Так от, назву  Україна дали нашій землі наші наші предки, нашою мовою... Природно, що не в розумінні окраїни... Цього  слова та ще з таким значенням  тоді не існувало. Воно уведено до української  мови у XX столітті для її зближення  з російською. Але в ті часи широко вживалось слово, яке живе й досі, це дієслово "украяти" ("вкраяти"). Слово означало "виділити", "відірвати", "відокремити". І досі в українській  мові існує вираз "вкраяти хліба" (тобто виділити, відокремити частину  хліба). І досі існують слова "кравець", "краяти" сукню, "викроїти" годинку  тощо... Але зовсім не в розумінні  околиці, а в значенні виділення, відокремлення. Так само, як хліб, матерію  або час, можна "украяти" землю.

Так само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто  відокремлена від решти, виділена з-поміж  інших) земля, буде зватись Україною (Вкраїною). Ми й сьогодні вживаємо слово "країна", утворене від слова  краяти, як загальну назву виокремлених з загалу земель. За своєю рідною землею зберігся термін - Україна (Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на "ї" - Україна. Однак у Шевченка часто зустрічаємо й первісний  варіант наголосу: "Я так її люблю, мою Україну убогу...".

Отже назва  нашої землі, нашої держави і  нашої тисячолітньої традиції - "Україна" - означає буквально - "земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти", коротше - "наша власна земля".

Термін "Україна" дуже давній, ймовірно, давніший, ніж  термін "Русь", хоча в офіційному київському літописі його вперше згадано  лише у XII ст. Причиною замовчування є  те, що літописець був на княжій службі, а князі з певних причин популяризували термін Русь. Колись П.Куліш писав: "по-письменськи  Мала Росія, а по народному Україна". У словарі української мови Бориса Грінченка наведено таку цитату з  давньої історії України: "Настав інший порядок на Вкраїні, як почали князьки-русь її оберігати, з неї  собі данину брати і своєю, руською  землею її називати". Реставруючи  світогляд наших далеких предків  маємо припустити, що в давнину  слово Україна найімовірніше  несло в собі таки зміст: "земля, виділена нам Богом..."

Література

1. Ковалев Г.  Ф. Этнонимия славянских языков. Номинация и словообразование. —  Воронеж, 1991. — С. 46.

2. Наконечний  Є. Украдене ім'я: Чому русини  стали. українцями. — Львів, 1998. —  С. 24, 31—35.

3. Костомаров  Н. И. Давно ли Малая Русь  стала писаться Малороссией)? // Записки  Українського наукового товариства  в Києві. — К., 1928. — Т. XXVII.

4. Наконечний  Є. Украдене ім'я: Чому русини  стали українцями. — Львів, 1998. —  С. 30—41, 75—90. Див. також: Лисяк-Рудницький  І. Історичні есе. — Т. І.  — К., 1994. — С. 44, 248.

5. Голубенка  П. Україна і Росія у світлі  культурних взаємин. — К., 1993. —  С. 129.

6. Братко-Кутинський. Феномен України. - К.: Вечірній Київ, 1996. - 304с. Сторінки 64-67