Походження держави, її сутність, ознаки і функції

У зовнішніх  функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і  зовнішньоекономічна діяльність. 

Особливості класових функцій експлуататорської держави

Внутрішні  

Зовнішні  

1. Функція придушення  пригноблених класів. 2. Функція охорони  приватної власності експлуататорів  на засоби виробництва. 3. Функція ідеологічного придушення своїх класових і політичних супротивників.  

1. Функція захоплення  чужих територій. 2. Функція придушення  визвольних рухів. 

3. Функція охорони  інтересів пануючих класів від  посягання на них ззовні.  
 

Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державно-правового режиму (форми держави)

  Організація державної влади великою мірою залежить від форм держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.

       Форма правління - це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв'язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

       Відомі дві форми правління:  монархія і республіка.

       Монархія - така форма правління, за якої верховну владу в державі повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).

 Монархія  буває абсолютною та обмеженою. Абсолютна монархія- це форма правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.

       Республіка - форма правління, де верховна влада в державі належить колегіальним виборним органам і здійснюється ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі).

       У демократичних республіках  формальне право брати участь  у виборах органів влади належить  усьому населенню країни, тобто  всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом.

Відомі  три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

 У  парламентських республіках:

- президент  обирається парламентом;

- уряд  формується з представників партій, що мають більшість у парламенті;

- уряд  підзвітний парламентові;

- парламент  може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку.

У президентській республіці:

- президент  обирається всенародне або за особливою процедурою;

- президент  є главою держави і здійснює  виконавчу владу;

- законодавча  влада належить представницькому  органові (парламентові);

- президент  має право відкладного вето  та інші права (скажімо, право  розпустити парламент). У змішаній  республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм  правління (скажімо, в Україні).

  Форма територіального устрою - національно-територіальна та адміністративно-територіальна організація державної влади. Територія держави поділяється на окремі національно-політичні чи адміністративні одиниці, які характеризуються співвідношенням частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад. Автономна Республіка Крим, Київська область. Залізничний район та ін. ).

  Теорія права розрізняє просту й складну форми державного устрою.

  Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.

       Складна держава - формується з відокремлених державних утворень, що користуються певною самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, а за твердженням деяких авторів - і імперія.

  Федерація - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація).

  Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

  Імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

  Державно-правовий режим - сукупність засобів і способів реалізації державної влади, що відображають її характер і зміст з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад. Розрізняють демократичний і недемократичний режими.

 Основними ознаками демократичного режиму є:

- проведення  виборів державних органів у центрі і на місцях та органів місцевого самоврядування;

- плюралізм  у політичній, економічній, ідеологічній  та духовній сферах життєдіяльності людей;

- рівноправність людей, гарантії здійснення ними своїх прав, виконання своїх обов'язків;

- демократизм  правосуддя, пріоритет методів переконання перед методами примусу тощо.

  Отже, демократичний правовий режим - це здійснення державної влади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків.

 Недемократичні  режими поділяють на тоталітарні  та авторитарні.

  Тоталітарний режим - це сукупність таких засобів і способів реалізації державної влади, за яких уся життєдіяльність суспільства і кожного окремого громадянина (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства; існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

  Авторитарний режим - така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

  За іншими ознаками демократичні режими класифікуються як: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та ін. Серед недемократичних розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорідному суспільстві тощо..

 Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством. 

 

 

Вищі  органи сучасної держави  і поділ державної влади 
 

     У кожній країні функції держави здійснює розгалужена система її органів, які в сукупності складають структуру  держави. Залежно від здійснюваних функцій розрізняють органи законодавчої (парламент, законодавчі зібрання суб´єктів  федерацій та автономій), виконавчої (уряд, місцеві органи державної  виконавчої влади, органи виконавчої влади  суб´єктів федерацій та автономій) і судової влади. Серед органів  державної влади особливо вирізняються вищі — глава держави, парламент  та уряд. Саме вони реалізують основні  повноваження у сферах законодавчої і виконавчої влади, а їхня діяльність має політичний характер. До вищих  органів держави належать також  вищі судові інстанції загальної  і спеціальної компетенції —  верховний суд, конституційний суд, вищий адміністративний суд та ін. Проте судові органи формально відсторонені від реалізації державних функцій  політичного характеру за винятком тих випадків, коли суди здійснюють конституційний контроль. 

     Дослідивши  функціонування вищих органів законодавчої і виконавчої влади, можна більш  або менш точно визначити, в яких формах здійснюється державна влада, на яких засадах організований і  діє державний механізм. 

     Глава держави Глава  держави — це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце в системі органів державної влади, здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті та у відносинах з іншими державами. 

     Майже в усіх країнах світу глава  держави одноособовий, і лише в  декількох функції його здійснюються колегіальними органами — президіями вищих представницьких органів  у країнах соціалізму, Федеральною  Радою у Швейцарії, колективним  монархом в Об´єднаних Арабських  Еміратах, спільно духовним керівником держави і президентом в Ірані. 

     У країнах з монархічною формою правління главою держави є монарх, правовий статус якого вирізняється двома основними особливостями. По-перше, влада монарха юридично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади, органу чи виборчого  корпусу. Монарх владарює (абсолютно  чи обмежено) за власним правом і  вважається джерелом усієї державної  влади. По-друге, влада монарха є  спадковою, вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого в установленому законом  порядку. Спадковий принцип є  переважним для всіх монархій, хоча історії відомі випадки, коли монархи  обирались (Польське королівство, Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час  існує «виборна монархія» в Малайзії. 

     У країнах з республіканською формою правління главою держави є президент, який завжди обирається (за винятком випадків, коли ця посада займається в результаті державного перевороту). Порядок обрання  президента залежить від прийнятої  форми державного правління. Можна  виокремити три основних системи  обрання президента: 1) прямі вибори, за яких главу держави обирають усі  виборці країни без участі парламенту; 2) непрямі вибори, за яких волевиявлення  виборців опосередковується спеціальною  колегією вибірників (США) і за певних умов — парламентом; 3) багатоступеневі  вибори президента, коли виборці обирають спочатку парламент, а той — президента. 

     Особливості правового статусу глав держав, обсяг  їх компетенції вирішальною мірою  залежать від форми державного правління, впровадженої в тій чи іншій країні. Однак за будь-якої форми правління  статус глави держави характеризується такими властивостями, як невідповідальність, незмінюваність і нейтральність. Невідповідальність проявляється в тому, що глава держави  не несе ні політичної, ні юридичної  відповідальності за свою діяльність. Притягнення президента до юридичної  відповідальності в порядку імпічменту може бути лише у разі скоєння ним  тяжкого кримінального злочину, а не за результати діяльності як глави  держави. 

     Незмінюваність  означає, що глава держави законним шляхом не може бути усунутий з посади до його смерті (монарх) або до закінчення терміну повноважень (президент, за винятком процедури імпічменту). Нейтральність  глави держави полягає в тому, що він є (повинен бути) виразником загальнонаціональних інтересів і  стоїть поза політичною боротьбою. 

     Глави держав формально наділяються широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади. Основними  з таких повноважень можуть бути: