Походження держави, її сутність, ознаки і функції

  Походження  держави, її сутність, ознаки і функції. 

     Держава - це основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Це явище виникає на певному етапі розвитку людства, вона має суверенитет і здійснює владу на повній території. 

  Потрібно  пам'ятати, що поняття  держави неоднозначне:

• це політична організація панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей.
• організація великої соціальної спільності, верстви (держава тотожна суспільству).
• поняття держава тотожно уряду, адміністрації, тобто структурі державного апарату,
• система органів і формально-правових принципів, що визначають її функціонування.

 

    Державу відрізняє:

• наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення;
• наявність права - сукупності загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою;
• наявність певної території, на яку розповсюджується влада, юрисдикції держави.

 

  В політичній науці існує велика різноманітність  думок з приводу походження і  соціального призначення держави. 

  Платон  вважав, що держава - соціальна організація, яка переросла патріархальну  і племінну організації в процесі  розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину виникнення держави.  

  Арістотель  вважав, що держава - продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла  в процесі об'єднання родів  в плем'я, племен - в більші спільності. Держава розглядається як розвинена  форма патріархальної влади, здійснюваної в ім'я всіх і для всезагального  добра.  

  Нікколо Макіавеллі перший ввів правове спеціальне поняття "stato" для визначення держави  незалежно від її конкретних форм як особливої політичної організації  суспільства.  

  Теологічна  концепція походження держави вважає, що виникнення держави санкціонувалося  волею божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський).  

  Договірна теорія розвивається протягом ХVІ-ХVIII ст. Виникають вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують  права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і  ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо.  

  В тісному зв'язку з цією ідеєю виникає  і вчення про суспільний договір. Теорія виходить з розуміння держави  як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем  і підданими. Договір зводиться  до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво  загальної волі і завдяки цьому  стає його учасником. Вся влада переходить до суверену, що утвориться зі згоди  учасників угоди. Договірна система  княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір.  

  В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася  до того, що держава виникла як організація  переможців над переможеними, тобто  актом насильства. Боротьба між переможцями  і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними  партіями, державами (Франц Оппенгеймер).  

  Психологічна  теорія походження держави (Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу  особливими властивостями психіки  людей, психологічною потребою людей  підкорятися. Держава - це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб.  

  Прихильники органіцистських теорій порівнювали  процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів  людини.  

  Марксистська  теорія походження держави пояснює  походження держави наступним чином. Розвиток матеріальної основи життя  суспільства, пов'язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну вів до змін соціальної структури  суспільства, виникнення соціальної нерівності. Між класами і майновими верствами  починається боротьба за владу з  тим, щоб у рішеннях влади знайшли  відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного  інституту, що отримав назву - держава  як продукт економічного розвитку і  класових суперечностей, покликаний служити  інтересам економічно панівного  класу.  

  Звичайно  ж, держава виникла не в силу однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належить і суспільний розподіл праці, і поява нерівності, приватної  власності, ускладнення суспільного  організму, і суб'єктивні спрямованості  людей.  

  Особливості держави:

1. Загальний характер. Держава виступає універсальною, невід'ємною організацією, що розповсюджує свою чинність на всю територію країни і на усіх громадян, які живуть на ній.
2. Суверенність, держава володіє найвищою і необмеженою владою у ставленні до суб'єктів, діючих в межах її кордонів.
3. Примус, держава уособлює публічну владу і підпорядковує прояви інших суспільних влад. Вона єдина в суспільстві застосовує владні засоби, аж до примусу. Держава володіє спеціалізованими органами примусу, що застосовуються в ситуаціях, що визначаються законом. Масштаби державного примушення розповсюджуються від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Можливість позбавити громадян вищих цінностей - життя і свободи, визначають особливу дієвість державної влади.
4. Держава виконує основний обсяг управління справами суспільства і розпоряджається людськими, матеріальними і природними ресурсами.
5. Ознаки держави доповнюються такими атрибутами як:

• податки;
• територія;
• відділення публічної влади від суспільства, її незбіг з організацією всього населення,
• поява професіоналів-управлінців, політичної еліти;
• виняткове право на вироблення, прийняття і видання законів і норм, обов'язкових для всього населення.

 

  Якщо  за критерій взяти сферу реалізації мети, то можна виділити внутрішні  і зовнішні функції держави. 

  До  внутрішніх функцій держави належать наступні:  

• законотворча, зв'язана з підготовкою, розглядом  і прийняттям законів;
• економічна, в якій держава виступає як підприємець, що координує економічний процес;
• соціальна, що передбачає таку організацію соціального життя, що створює рівновагу і стабільність соціальних сил;
• захисна, що диктує забезпечення правопорядку і охорону існуючого суспільного ладу,
• культурно-виховна, пропагандистська та ін.

 

  Зовнішні  функції держави полягають у:

• захисті кордонів, збереженні цілісності держави та її незалежності;
• у підтримуванні і налагодженні зв'язків в усіх сферах суспільного життя з іншими суб'єктами світового співтовариства.

 
 
 
 
 

Функції держави 

Функції держави — головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність. 

Функції держави  не можна ототожнювати з функціями  її окремих органів, які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення, у правах і обов'язках (повноваженнях), закріплених за ними. 

Наведені нижче  функції держави відбивають реалізацію загальносоціальних, або «спільних  справ» (а не класових), що забезпечують об'єктивне існування людей. 

Можна класифікувати  функції сучасної держави за різними  критеріями: суб'єктами, об'єктами, способами, засобами та іншими елементами державної  діяльності. 

Функції держави за засобами її діяльності: 

— законодавча; 

-  виконавча  (управлінська); 

— судова; 

-  правоохоронна; 

— інформаційна. 

     Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні. 

     Внутрішні функції  забезпечують внутрішню  політику держави: 1) політична —  вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя; 

2)  економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки; 

3)  оподаткування і фінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків; 

4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики; 

5)  екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу; 

6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини; 

7)  інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації; 

8)  правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин. 

Внутрішні функції  держави можна поділити ще на дві  основні групи: регулятивні та правоохоронні. 

Зовнішні  функції  забезпечують зовнішню політику держави: 

1)  політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права; 

2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки; 

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті; 

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном; 

5)  інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами; 

6) оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами; 

7)  підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.