Основні етапи, форми та методи підкорення Індії та перетворення її в колонію Великої Британії

Друга (1856). Приводом до другої війни послугувало ставлення правителя Рангуна до англійських купців. Ост-Індська компанія була рішуче налаштована не пробачати таке ставлення до своїх представників. Керівництво компанії відмовилось від планів завоювати одразу все королівство у зв’язку з браком коштів, але анексія Нижньої Бірми була схвалена. І 20 січня 1853 року була випущена прокламація про анексію і вйна була завершена без підписання мирного договору. Після цього торгівельні зв’язки налагодились до 1885 року.

Англо-афганські війни. Причинами війн стало рішуче просування Російської імперії на Схід. Адже лише Афганістан відділяв території Росії та Британську Індію. У першій половині ХІХ століття у Афганістані проходили міжусобні війни за право престолонаслідування. Країна була розорена постійними сутичками. На її території претендували англійці, перси та сікхи. Шах-Шудж, якого англійці спонукали заключити договір з сікхами і ввійти і Сінд, а потім рухатись до Кандагара і Кабула, був чудовою маріонеткою і діяв за наказами. Дост-Мухаммед сподівався знайти допомогу у росіян, і коли підмога прибула, англійці побачили у цьому привід до початку війни з Афганістаном.

Військова перевага була на боці англійців, і зайнявши Кабул, вони відправили Дост Мухаммеда до в’язниці. Шах-Шудж був явною маріонеткою і це не подобалось афганцям, тож у 1842 році спалахнуло повстання і англійці змушені були відступати. У 184 році Дост Мухамеда було повернено у якості правителя Афганістану. Як би не старались англійські дипломати, але Дост Мухаммед був досить негативно настроєний щодо англійського союзу.

У 1843 році відбулась анексія Сінда.

Англо-сікхські війни. Сикхська держава в Пенджабі виросла на початку 19го століття під владою махараджи Ранджіта Сінгха, однак тоді ж до кордонів Пенджабу наближається експансія Британської колоніальної імперії. Ранджіт Сінгх намагався підтримувати добрі стосунки з британцями, але в той же час готував свою армію до відбиття можливої агресії як Британії, так і Афганістану, що знаходився в той час під владою хана Доста Муххамеда. Він найняв американських і європейських фахівців у свою артилерію, і також включив до армії контингенти індуїстів та мусульман.

Після смерті Ранджіта Сінгха за владу довгий час боролись кілька угруповань. У 1843 році правителем був проголошений шестирічний Даліп Сінгх.

Англійці укріплювали свої позиції і просували армію до Сатледжа. Сікхські війська були розбиті чотири рази підряд, завдяки зраді їх полководців. У грудні 1846 року була заключна угода, за якою над Даліп Сінгхом була встановлена опіка англійців. Таким чином англійці взяли на себе керівництво усією Лахорською державою.

Друга англо-сикхська війна відбулась у 1848-1849 роки. Війна була викликана непокорою та відкритим супротивом Чхаттар Сінгха. У ході бойових дій сикхська армія була розбита, а англійці, за договором 1849 року, отримали право контролювати усі справи у Педжабі. Невдоволення населення призвело до того, що уряд Британської ІНдіх видав постанову про анексію Пенджаба.

Лорд Дальхузі проводив загарбницьку політику. Князівство Сатара було першим, яке підпало під доктрину «Відумерлих володінь», - при відсутності законних спадкоємців, землі повинні переходити до англійців.

Наступними анексованими землями стало князівство Бхонсле-Нагпур (1853 рік), далі настала черга Джхансі. Анексія Багхата і Удайпура була відмінена лордом Каннінгом. Самбалапур в Оріссі був анексований у 1850 році, коли правитель помер, на залишивши спадкоємця. Анексія Караулі була відмінена Радою директорів . Частина Сікіма була анексована в 1850 році за те, що правитель цього князівства захопив англійського резидента і погано повівся з двома англійськими підданими. Оскільки нізам був не в змозі виконувати свої фінансові зобов’язання по відношенню до Ост-Індської компанії, родюча провінція Берар була поставлена під англійське управління. У 1856 році було анексовано Ауд через «погане управління».

УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРАЦІЯ БРИТАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ІНДІЇ

Схема політичного управління виглядає таким чином:

1.      Англійський парламент і корона, спільна згода яких необхідна для складання закону.

2.      Комітет директорів Компанії, які обираються акціонерами;

3.      Контрольна палата, особливе міністерства, яке складає частину Кабінету, тобто виконавче влади Об`єднаного королівства.

4.      Генерал-губернатор Індії, який перебуває у Калькутті; у той же час він є і главою бенгальського президентства.

5.      Три губернатори в інших президентствах: мадрасському, бомбейському та агарському.

Губернатори президенств залежать від генерал-губернатора в усьому, що стосується політичних та військових справ, але не залежать від нього у адміністративних та місцевих справах.

Комітет директорів складається з двадцяти чотирьох членів, котрі обирають акціонерами; кожен з них має мати щонайменше 2 акції та жити у Лондоні.

Четветра частина директорів змінюється щорічно, таким чином щороку обирається шість нових директорів. Комітет сам обирає собі президента та віцу-президента зі своїх членів, він вирішує цю справу балотуванням, з допомогою закритих білетів. В усіх питаннях, що стосуються Індії, комітет користується правом постановляти вироки, котрі, однак, підлягають утвердженню контрольної палати.

Коли посади генерал-губернатора, губернаторів, головнокомандуючого армією і державних радників стають вакантними, комітет директорів обирає на них трьох кандидатів. Підвищення посадовців відбувається по принципу старшинства, часто за заслугами. Підвищення надаються генерал-губернаторами і губернаторами. [1]

Висновок

Отже, з усього вище сказаного ми можемо виділити, щонайменше три періоди у завоюванні англійцями Індії.

1.      ХVII століття характеризується початком проникнення англійського капіталу на територію Індії.

2.      ХVІІІ століття боротьба з французами за зони впливу у Індіїї.

3.      ХVІІІ – ХІХ століття боротьба з місцевим населенням за впровадження свого адміністративного та бюрократичного апарату у сепаратних індійських князівствах, та збільшення сфер торгівельних операцій.

Ост-Індська компанія проводила досить жорстку та жорстоку імперську політику щодо індійських земель. Постійні війни та політичні інтриги лише сприяли поширенню її впливу і Індії.

Проведення реформ на підконтрольних територіях було спрямовано на те, аби покращити стан колонізаторського населення, але аж ніяк не місцевого. Повсюдне впровадження англійської мови, культури, системи освіти. Економіка компанії була направлена на завоювання нових територій, збагачення англійських колонізаторів, а не на підтримку місцевого розвитку.

Отже, англійське завоювання Індії було проведено за завойовницьким принципом і перетворило Індію на придаток Великої Британії аж до ХХ століття.

Література.

1.      Антонова К.А.. История Индии. - М., 1979.

2.      Новая история Индии / под ред. Антоновой К.А. - М., 1961.

3.      Паниккар К.М. Очерки истории Индии / пер. в англ. - М., 1961.

4.      Антонова К.А. Английское завоевание Индии в XVIII веке. - М., 1958.

5.      Синха Н.К., Банерджи А.Ч. История Индии / пер. с англ. Л.В.Степанова. - М.: Из-во иностр. лит-ры, 1954.С.290-375.

6.      Баруш де Паноэн. Индия под английским владычеством. Перевод с французского, т. I. М., 1848.

7.      Биоренштиерн М. Британская империя в Индии. М., 1847.

[1] Граф Биорнштерн. Британская империя в Индии. Пер. Голубкова П.В. М., - 1848. С.8-10