Основні етапи, форми та методи підкорення Індії та перетворення її в колонію Великої Британії

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Основні етапи, форми та методи підкорення Індії та перетворення її в колонію Великої Британії»

Виконала:

студентка

історичного  факультету

3 курсу 6 групи

Довгодько Я.А.

КИЇВ-2010

ВСТУП

Проникнення європейців до Індії відбувалось у кілька етапів. Найпершими досягли індійських берегів кораблі Васко да Гами, він висадився у Калькутті 17 травня 1498 року. Услід за ним до Індії прибув Кабрал, він прибув до Калькутти у 1500 році і заснував там факторію, але невдовзі посварився з правителем Калькутти (заморіном). В результаті португальська факторія була зруйнована.

Васко да Гама повторив свою подорож у 1502 і намагався зробити усе, щоб не допустити торгівлі Індії з арабськими країнами та монополізувати торгівлю португальськими купцями.

З 1595 року португальці відмовились від щорічних експедицій, натомість вони призначили віце-короля, який би правив упродовж трьох років. Першим віце-королем став Франсишку Алмейда. Португальська влада на території Індії була досить сильною, упродовж усього 16 ст. Португалія «держала сказ очно богатый Восток в качестве свого лена». Однак португальці ніколи не намагались навіть проникнути вглиб країни, їх влада обмежувалась береговою лінією. Але вже у 17 ст. португальські поселення в Індії одне за одним переходили до влади Голландців, а пізніше до англійців.

Отже, щодо голландців потрібно зазначити, що перші спроби боротьби з португальською торгівельною монополією були зроблені ще у 1595 році. Голландська Ост-Індська компанія звернула свій погляд на острови прянощів; у 1641 була захоплена Малакка, між 1638 та 1658 до них перейшов Цейлон. Голландія послала на Схід адмірала Коена, який зумів витіснити англійців з Індонезії, тим самим змусивши їх зосередити свою увагу на Індії.

Але і голландці зазнали невдачі у торгівельних справах, адже зосередивши свою увагу саме на Індонезії, вони зробили тактичну помилку, тому що затрати на перевезення, утримання фортець і гарнізонів не окуповувались. Англійці почали переймати голландську політику сили, і з допомогою добре розвиненого флоту та допомоги французів набували все більшої ваги у Індійському океані.

Французи прийшли в Індії порівняно пізно, до цього часу англійці, а також данці мали там свої торгівельні факторії. Французька «Індійська компанія» не виділялась нічим особливим у справах торгівлі, діяльність Французької компанії почала проявлятись лише з 1697 року, але усе продовжувалось так само рівно і спокійно.

Датська Ост-Індська компанія була заснована в 1616 році. Однак данці не відігравали значної ролі в індійських справах, їх факторії були куплені англійцями у 1845 році.

Австрійський імператор в 1723 році подарував хартію одному з об`єднань фландрійських купців. Воно було відомо під назвою «Східна компанія». У 1731 воно було розпущене.

Шведська Ост-Індська компанія отримала хартію у 1731 році. Ще одна Австрійська Ост-Індська компанія намагалась отримати хартію у 1755 році. Але усі ці проекти після ряду неприємних епізодів провалились.

ОСНОВНІ ЕТАПИ КОЛОНІЗАЦІЇ ІНДІЇ ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ

Англійська Ост-Індська компанія(1600-1740). У 1600 році королева подарувала організації англійських купців, яка називалась «Управляючий та компанія купців Лондона, які торгують з Індією», монополію на англійську торгівлю від миса Доброї Надії до Магелланової протоки строком на 15 років. Ця компанія стала відомою, як Ост-Індська компанія. Торговці наштовхнулись на жорстку конкуренцію з боку португальців. У 1612 році двом кораблям під командуванням Томаса Беста вдалось нанести поразку португальському флоту поблизу Сурата, - це підняло престиж англійців. У 1613 році англійці отримали фірман падишаха, який дозволяв їм заснувати постійну факторію у Сураті. В 1615 році недалеко від Сурата англійці здобули ще одну перемогу над португальським флотом.

Діяч Томас Роу повдився досить рішуче при могольському дворі. Він не зміг добитися дозволу на торгівлю у Бенгалії та Синді, але отримав для англійців торгівельні привілеї в Гуджараті. Факторії були засновані у Агрі, Ахмедабаді і Брочі. У 1622 році англійці захопили Ормуз і тим сами ослабили позиції португальців у Східних морях.

До кінця 17 ст. англійці заснували більше 38 факторій і направляли свої фінанси на широкомасштабний розвиток торгівлі. Англійці отримали право безмитної торгівлі в усьому Могольському Декані в обін на арендну плату, яку вони платили за Мадрас. Компанія мала платити 10 тисяч рупій замість мит х її торгівлі у Сураті. Однак, Могольска імперія руйнувалась і незабаром Об`єднана компанія опинилась перед новими труднощами і змушена була виробляти нову політику.

Англо-французьке суперництво у Декані.

Перша війна у Карнатиці (1746-1748 рр.). Війна за австрійський спадок, що спалахнула у Європі в 1740 році докотилась і до Індії у 1748.

Паралельно з військовими діями французьких та англійських гарнізонів у дію вступили загони правителя Аркота, який не міг залишитись у стороні подій, які відбувались на його землі.

Французи легко розбили погано озброєні загони аркотську армію. Тактика кавалерійських загонів була безсила проти вогнепальної французької зброї.

Дюплексу не вдалось захопити порт св..Давида, але він відбив напад англійців з моря на Пондешері. Коли звістка про договір у Екс-ла-Шапелі досягла Індії, Мадрас був повернений Англійцям.

Друга війна у Карнатиці (1749-1754). Англійські та французькі губернатори мали досить великі війська і, щоб їх було легше забезпечити, віддавали їх на службу будь-якому індійському правителю. Флуайє, губернатор Мадраса, підтримував претендента на трон Танджора і отримав за це Деві Коттай з прилеглою місцевістю. Плани Дюплекса були ширші і в кінці кінців викликали війну між представниками англійської і французької компаній у Індії.

Різноманітні політичні інтриги Дюплекса все ж не змогли допомогти йому встановити контроль у Карнатиці. У серпні 1754 року французька компанія вирішила підписати мир. Таким чином скінчилась неофіційна війна. Обидві компанії вирішили не вв’язуватись у сутички між індійськими князями.

Третя війна у Карнатиці (1756-1763р.). Семилітня війна розпочалась у Європі в 1756 році. Французькі та англійські поселення знов були втягнуті у конфлікт. Французькі війська зібрались усі разом, але минула могутність була втрачена і усі французькі укріплення були взяті один за одним англійськими військами. Французьке панування у Індії скінчилось. За Паризьким мирним договором 1763 року володіння французів були відновлені, але їх укріплення були зриті.

Встановлення англійського панування у Бенгалії та Ауді. Завдяки битві при Плессі (1757 року) Ост-Індська компанія могла саджати навабів на престол та усувати їх по своєму бажанню. З цього часу почався період навабів-маріонеток. Такими навабами були Мир Джафар та Мир Касим. Англійці то усували, то скидали їх, мушуючи навабів виконувати їх свої умови. Була зменшена кількість військ, максимально стягались кошти з правителів. У 1765 році наваб передав право дівані (збору податків) Ост-Індській компанії, яка зобов’язувалась виплачувати навабу 2,6 млн рупій,  таким чином, падишах переводив себе на утримання компанією.

Система управління була досить жорстокою про що свідчить голод 1770 року. У 1772 компанія змушена була взяти на себе пряму відповідальність за управління країною.

Значною подією у періоді англійського панування Індією стала англо-маратхська війна. Війна була викликана смертю Нараяна Рао. Сформувалась сильна опозиційна група нащадку Нараяна Рао. Англійці підтримали опозицію, оплативши військо численністю 2500 чоловік.

Проти англійців була створена коаліція, д неї входили маратхі, Хайдер Алі та нізам. Але генерал-губернатор Гастінгс був хитрим політиком і вдався до підкупу Мудходжі, яеому був обіцяний Гунтур. Гастінгс також перетягнув на свою сторону рану Гохада.

Шляхом різноманітних диверсій та переговорів було досягнуто миру.  Салбайський договір дав англійцям «двадцять років миру с маратхами». Але все ж ця війна була досить виснажливою для компанії.

На зміну Гастінгсу генерал-губернатором став Корноуолліс. Найбільш важливою подією за його правління була третя англо-майсурська війна. Вона тривала два роки. А по закінченні був заключний Серінгапатамський мирний договір (березень 1792 року), за яким Тіпу погоджувався віддати половину своєї території. Маратхи отримали територію між річками Вардха та Крішна, а також включила в себе долину Сундура поблизу Белларі. Нізам отримав територію від річки Крішна до до земель по іншу сторону річки Пеннар, включаючи Гуті і Кудаппа. Англійцям дістались Діндігул, Барамахал, Кург і Мелабар.

Шор став наступником Корноуолліса у 1783 році. Він строго дотримувався політики невтручання. Але це пояснювалось тим, що компанії бракувало коштів на ведення постійних війн, а у війську співвідношення англійських вояків і сіпаїв було 6 до 7, а це було дуже небезпечне становище. Він вважав, що будь-яка спроба нападу на маратхський союз лише посилює його.

Наступним генерал-губернатором був призначений Уелзлі. Його ціллю було встановлення по всій Індії системи союзів і політичних зв’язків з цсіма районами Індостана і Декана. Першим кроком до здійснення цього завдання став розгром Майсура.

У 1799 році почалась четверта англо-майсурська війна. Добре розроблений та здійснений план англійських військ сприяв перемозі Уелзлі. Нова Майсурська держава була оточена англійськими землями, її правитель був неповнолітнім і упродовж деякого часу Уелзлі здійснював у Майсурі військовий контроль.

У 1799 році Уелзлі приєднав Танджор, скориставшись суперечкою за спадок. Генерал-губернатор також приєднав Карнатік (1801 р.).

У 1802-1804 роках спалахнула друга англо-маратхська війна. Її загальний план проведення належав Уелзлі і генералу Лейку. Сила Сіндхьї і нагпурських маратхів булла зломлена, і англійці отримали території на півночі від Джумни, Оріссу і протекторат над старим і сліпим Шахом Аламом II.

У 1805 війська Лейка були відбиті біля Бхаратпурі і після цього Лейк був змушений заключити мирний договір з джатським раджею.

У 1805 році до Індії знов прибуває Корноуолліс, який невдовзі помирає, не встигнувши ввести усі свої ідеї в дію. На генерал-губернаторську посаду було призначено Барлоу. За новим договором з Сіндхією (1805 року) були змінені деякі умови договору в Сурджі Анджангаоні, був розірваний оборонний союз, визначений кордон між володіннями компанії і Сіндхії по річі Чамбал і гарантоване невтручання англійців у справи Раджпутани. Після цього відбулось заключення мирного договору з Холькаром (січень 1806 року).

Наступник Барлоу Мінто не втручався у справи індусів. І саме завдяки цьому компанії стало зрозуміло, що політика невтручання становить набагато більшу загрозу, аніж завойовницька.

Наступником його був Френсіс Роудон-Гастінгс, граф Мойра (1814-1823), який продовжував політику Річарда Уелзлі.

При ньому відбулася непальська війна (1814-1815), що закінчилася Сегаульскім договором, який визначив відносини Англії до Непалу. Войовниче індійське плем'я Гуркха, котре панувало до цих пір над тибетським населенням Непалу (з 1767), було покорене, і англійці отримали південно-західну частину непальської території.

У 1816-1817 англійці були зайняті утихомиренням розбійницьких зграй піндарі (сброд індусів, афганців, маратхів, джаті і т. д., не пов'язаний ні спільністю релігії, ні спільністю національності). Головним їх місцеперебуванням була Мальва. Звідси вони невеликими загонами і бандами робили набіги не лише в Центральній Індії, але навіть до Мадраса і Бомбея. Найсильніший з їх ватажків був Емір-Хан, що мав організоване військо в 10000 піхотнців і 15000 кавалеристів. Двоє інших, Читу і Карім, могли одноразово заплатити маратхі 100 тис. фунтів стерлінгів викупу. Проти піндарі, яким симпатизували і вожді маратхів, була відправлена найбільша армія, яку до сих пір бачила Британська Імперія (близько 120 000 чол.). Половина її діяла на півночі, а інша на півдні. Піндарі було переможено, а Емір-Хан був змушений розпустити своє військо, за що і отримав князівство Тонкське. Решта зграї була перебита.

У тому ж році почалася остання війна з маратхами (1817-1818), вона зломила остаточно їх силу і додала нові володіння англійцям. У той же час визнали верховну владу англійців і стали в васальними тубільні держави Раджпутани.

Англійці не зупинились на цьому, вони продовжили експансію північний схід. Англійці мали добрі торгівельні відносини з Непалом. Але вождь гурків Прітхві Нараян завоював Непал у 1768 році і союз з Непалом був розірваний. Плем’я гурків контролювало частину Гімалаїв. Після окупації у 1801 році англійцями округа Горакхпур британські території почали межувати з територією держави гурків. Відсутність чітко означеного кордону і агресивна поведінка гурків призвели до війни, яка розпочалась у 1814 році.

Держава гурків була розгромлена і до англійців відійшли території Гархвал, Кумаон, гурки відмовились від претензій  на Сакім і погодились прийняти англійського резидента у Катманду.

Англо-бірманські війни. Перша (1823-1826). Бірманський цар Бодопайя та його син Боджидо легко вели експансій ні війни і досить швидко просунулись до англійських кордонів і з легкістю почали військові дії, сподіваючись на швидку перемогу. Але війська бірманців були розгромлені англійцями. Правитель Бірми відмовився від претензій на Ахом, Качар, Джайнтию і Маніпур, віддав провінції Аракан і Тенассерім і вмплатив 10 млн рупій у якості контрибуції.