Микола Віталійович Лисенко життєвий і творчий шлях

Твори М. Лисенка для хору становлять яскраву сторінку його музичної спадщини. Композитор не відразу захопився цим жанром. Можна відзначити два періоди в біографії митця, коли він найбільше уваги приділяє хорові,— це кінець 70-х — 80-ті та 1900-ті роки.

Звернення до вокально-хорової музики зумовлювалося рядом причин. По-перше, це віковічні традиції народного і професіонального співу на Україні. По-друге, цей вид мистецтва — найбільш масовий і доступний для широких слухацьких кіл. Крім того, вокально-хорова музика могла тоді швидше знайти виконавця, ніж оркестрова чи оперна. Як уже мовилося, композитор періодично організовував хори із студентів, семінаристів, які виступали в Києві та інших містах України. Ці хори славилися високим професіональним рівнем. Вони виконували твори самого Миколи Віталійовича, його обробки народних пісень, музику російських і зарубіжних композиторів. Ці гастрольні подорожі мали велике значення для дальшого розвитку виконавства.

Хорова творчість Лисенка — одне з найцінніших надбань української музичної культури дожовтневого часу. Більшість хорів написано на вірші Т. Шевченка. Композитор глибоко пройнявся ідейністю та драматизмом полум'яних поезій Великого Кобзаря.

Лисенко написав понад три десятки творів для хору. Вони різноманітні за ідейно-образним змістом та формою. Тут є великі вокально-симфонічні полотна, хорові поеми, мініатюри. Всі вони нерозривно пов'язані з фольклором.

Кантату «Радуйся, ниво неполитая» написано 1883 року. Крім того, Лисенко створив у цьому жанрі ще два великі вокально-симфонічні полотна: драматичне «Б'ють пороги» (1878) й урочисте «На вічну пам'ять Котляревському» (1895).

«Радуйся, ниво неполитая» — п'ятичастинна циклічна композиція для солістів, жіночого і мішаного хору та симфонічного оркестру. За характером це піднесено-урочистий твір. Основне образне навантаження несуть масштабні перша частина і фінал. В них використано весь виконавський арсенал засобів. Середні частини — ліричні: світла за характером друга змінюється скорботно-ліричною третьою і лірико-драматичною, дійовою за змістом четвертою. Тут специфічно використано склад виконавців: квартет солістів, соло сопрано з жіночим хором, соло тенора.

Перша частина кантати «Радуйся, ниво неполитая» будується на зіставленні двох інтонаційно досить близьких між собою тем. Одна з них бере свій початок від народних колядок, друга — від веснянок. Теми повторюються двічі і підводять до урочистої коди. Народне начало є тільки основою тем. Лисенко не цитує їх, а переосмислює і підносить до значення великої масової сцени, надаючи музиці громадянського звучання. Особливістю формотворення є протиставлення гармонічного складу поліфонічному, тут-ті — окремим хоровим групам. Цей композиційний прийом сягає своїм корінням, як уже згадувалося, партесних концертів.

Кожна частина твору вирішується в іншому образному і тембро-фактурному ключі. У другій, просвітлено-ліричній за характером,— мелодія віддалено нагадує пісенно-романсові фольклорні зразки. Вокальна партія сопрано соло, а згодом інших учасників квартету ллється широко, розлого.

Третя частина — Andante sostenuto — лірико-зосередженого характеру. Мірно повторюване ре в басу та гармонічна напруженість вводять в основний настрій. Мелодію сопрано соло, особливо у приспіві, витримано в манері народних ліричних пісень.

Передостання частина — Росо moderate — схвильоване аріозо. Тут композитор дещо відходить від способу подачі музичного матеріалу, використаного раніше. У попередніх частинах застосовано пісенний принцип: оспівати подію, створити настрій, розкрити образ через використання жанрових особливостей пісні (зокрема, ліричної). В аріозо виклад є дійовішим, драматичнішим. Лисенко зосереджує увагу на багатьох образних штрихах, музика гнучкіше «реагує» на зміст поезії, окремі вислови тощо. Початок четвертої частини нагадує мову оратора. Далі в мелодії композитор прагне відбити зміни у поетичному тексті. Наприклад, на словах «хоч на годиночку спочить» здійснено відхилення в паралельний мінор, використано лагідний, заспокійливий мелодичний каданс. Багато тут звуконаслідувальних моментів, також зумовлених окремими образними штрихами словесного тексту: «мов сарна з гаю, помайнують», «прорветься слово, як вода», «прокинеться», «а озера кругом гаями поростуть» і т. п. Мелодія, а також оркестровка тонко відбивають ці нюанси: зіставлення ладотональностей (сі-бемоль мінор — ре мінор, ля мінор — ля мажор, ля мажор — до мажор), однойменних тризвуків, протиставлення пісенних інтонацій танцювальним, розповідних — ораторським тощо. Четверта частина за музичною мовою є найбагатшою. В ній відбувається повернення від лірики до динамічного розгортання подій.

Звернімо також увагу на темпові й тональні контрасти між частинами. Починаючи з другої частини, відбувається постійне прискорення темпу. Динамічним є і тональний план твору: фа мажор, ля мажор, ре мінор, до мажор і фа мажор. Знов-таки з другої частини відбувається активізація функціонального зв'язку. Якщо фа мажор і ля мажор можна розглядати як барвисте колористичне зіставлення, то рух від ля мажору до ре мінору, від до мажору до-фа мажору — від домінанти до тоніки — є найактивнішим.

Динамічний фінал завершує кантату «Радуйся, ниво неполитая», За своєю масштабністю й образною насиченістю він безпосередньо-перегукується з початком твору. Після стрімкого, навального оркестрового вступу починається експозиція фуги. Вже в самій чотиритактовій темі басів закладено велику внутрішню силу (122).

Інтонаційно тема виросла з народних веснянок. В експозиції відбувається поступове наростання звучності: тема проводиться у тенорів, альтів та сопрано. Протискладення утримується не завжди, воно написано в характері теми. Ряд інтермедій відіграють динамізуючу роль, зокрема передикт до репризи на домінантовому органному пункті. Реприза з'являється на кульмінаційній вершині розвитку, її урочистий характер зберігається до кінця фіналу. Цей образний стан відтінюється барвистими відхиленнями (наприклад, у соль-бемоль мажор, ля-бемоль і сі-бемоль мінор) в субдомінантові тональності,

Кантата «Радуйся, ниво неполитая» — вагомий твір у спадщині Лисенка. Він втілює почуття радості, весняних надій, віру у світле прийдешнє. У важких тогочасних суспільних умовах ця тема була особливо актуальною і важливою. Мрія про щасливе майбутнє червоною ниткою проходить через усю творчість революціонерів-демократів — Т. Шевченка, М. Чернишевського та багатьох інших. У 80-ті роки Лисенко також приділяв цій темі велику увагу. Розглянута кантата свідчить про суспільну значущість і актуальність хорової спадщини композитора.