Микола Віталійович Лисенко життєвий і творчий шлях

«Ой не світи, місяченьку» — це пісня-романс, витримана в гармонічному до мінорі з переважанням тоніко-домінантової гармонії, фортепіанна партія лише підтримує мелодію. Цікавою є інструментальна прелюдія (за розмірами вона майже дорівнює самій пісні), де композитор зробив цікаве відхилення в паралельний мі-бемоль мажор. Журливому тону поезії відповідає і музика обробки.

«Ой ходила дівчина бережком» — танцювальна за жанром. У невеликому фортепіанному вступі створено танцювально-жартівливий фон, на якому розгортаються образи пісні. Особливо цікаві натурально-ладові звороти: тризвук VII натурального ступеня—тоніка.

«Пісня про Купер'яна» («Зібралася кумпанія») має своєрідне походження: це так звана цехова пісня. В ній розповідається про побут міських ремісників, які в XV—XVI ст. об'єднувалися в товариства, цехи. Мелодія пісні має жартівливо-урочистий характер (115).
Зміст поетичних слів уточнюється й коментується у фортепіанному супроводі: то звучить «застольна пісня», то ілюструється суєта, переполох товариства, то з'являється ряд інших образних штрихів. У п'яти куплетах пісні композитор поступово ускладнює і варіює гармонію.

В хорових «десятках» Лисенко глибоко розкриває ладогармонічну природу народних пісень. Тут він повніше сполучає принципи професіонального мистецтва з характерними особливостями народного багатоголосся (неповні тризвуки, унісонні закінчення, рух паралельними тризвуками). Обробки хорових пісень чоловічого або мішаного хору зроблені тільки для одного куплета.

Проте у творчості М. Лисенка помітна й тенденція до різноманітної обробки кількох куплетів однієї пісні, тобто до індивідуалізації окремих її образів. «Верховино, світку ти наш» є саме таким зразком опрацювання фольклорної мелодії. Завдяки різній обробці кожного з куплетів пісні характер, лад і фактура її просвітлюються. До того ж тут поєднано два жанри — ліричну пісню й коломийку.

Обробки українських народних пісень були для М. Лисенка, творчою лабораторією. Він не тільки вивчав фольклор, пропагував його, науково досліджував, а й опрацьовував і формував національно-народну основу музичної мови своєї творчості.

3. РОМАНСИ

У доробку Миколи Віталійовича Лисенка — понад 100 романсів. Показово, що творчий шлях митця почався з сольної вокальної музики. До неї він звертався і далі протягом майже всього життя. Найбільше солоспівів композитор написав у 60—80-ті роки, а потім у другій половині 90-х і у 1900-ті роки. Два періоди в романсовій творчості Лисенка — це два етапи його мистецьких пошуків. У 60— 80-ті роки Лисенко звертається до поезій Тараса Шевченка. Вже перших двадцять творів у цьому жанрі, написані в консерваторський період (за два роки), засвідчили появу нової оригінальної мистецької особистості. Чим привабила Лисенка поезія Великого Кобзаря? Передусім глибокою народністю, правдивістю зображення подій, палким революційним пафосом, щирістю висловлення. Для ранніх романсів Лисенко вибрав тексти, в яких ідеться про важку жіночу долю, соціальне гноблення.

У романсі «Ой одна я, одна» передано скаргу дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, не відчула тепла батьківського дому і не має майбутнього. Вже у фортепіанному вступі композитор подає поспівки-зерна, в яких міститься музична характеристика образу.

Мелодія романсу, хоча й авторська, не народна, але наскрізь просякнута духом народної музики. Поштовхом для такого музичного прочитання була сама поезія Шевченка. Тут знаходимо ладоінтонащйні звороти з ліричних пісень, пісень-романсів і плачів (ходи на широкі інтервали з поступовим їх заповненням, стрибки мелодій до VII підвищеного ступеня в мінорі, звороти з IV підвищеним ступенем у мінорі тощо).

Форма романсу «Ой одна, я одна» — двочастинна, що повторюється з варіантними змінами двічі. У другому варіанті, де міститься кульмінація твору, музика набуває підкресленої напруженості. У мелодії з'являються запитальні інтонації. Вони посилені гострими дисонуючими гармоніями (зменшений терцквартакорд VII ступеня, раптова поява мінорної субдомінанти у мажорі). Невелика чотиритактова побудова є своєрідним спадом від кульмінації, трагедійним завершенням сумної розповіді. Саме вона утворює другу половину фортепіанної постлюдії, тобто вже у вступі поставлено запитання й дано відповідь. Завершує романс чотиритактова постлюдія (післямова) фортепіано (на матеріалі вступу). Це своєрідне ліричне обрамлення досить драматичного твору.

В солоспіві «Ой одна, я одна», як і в багатьох інших творах цього жанру на слова Т. Шевченка, композитор знайшов засоби музичної виразності, що є глибоко народними за своєю суттю. Вони широко застосовані і в інших творах, таких як «О люлі, люлі», «Навгороді коло броду», «Якби мені, мамо, намисто», «Якби мені черевички», «Ой стрічечка до стрічечки». Лисенко ґрунтовно засвоїв закони народнопісенної музичної творчості та природно їх застосував у своїй музиці. У згаданих вище романсах зв'язки з фольклором помітні як у мелодиці, так і в гармонічній мові, фактурі.

Цікавими є пошуки композитора в галузі форми. Тут він також прагне бути близьким до народної пісні, до принципів її формотворення. Інтерес викликають ті романси Миколи Віталійовича, в яких помітне намагання перебороти повторну куплетність, поєднати строфічну будову з більш динамічними формами. Композитор відбирає для романсів не тільки пісенні, а й масштабніші музичні форми та жанри, наприклад, баладу, поему.

Образне багатство поезії Шевченка спричинилося до значно ширшого її прочитання засобами музики. Оригінальний за формою його романс «Садок вишневий». Лисенко виступив у цьому творі як тонкий колорист, що вміє кількома штрихами створити переконливий образ, втілити переживання героя, змалювати пейзаж.

Романс складається з кількох завершених побудов (періодів). У першому відтворено ліричну картину чудового літнього вечора, коли дівчата з піснями повертаються з поля. У другій побудові композитор застосував інший принцип викладу матеріалу. Якщо раніше музика мала м'який, пісенний характер, то зараз її витримано в аріозно-речитативному плані. Гармонією підкреслюються окремі образно-емоційні штрихи, наприклад, раптове відхилення з соль мажору в сі-бемоль мажор, а потім — соль мінор або відхилення в ля мінор, різка зміна фактурного рисунка тощо .

Після чотиритактової зв'язки в акомпанементі народжується третя побудова розповідного характеру («Поклала мати коло хати»). Четвертий епізод найбільше насичений музично-ілюстративним матеріалом (форшлаги, тремоло та інше і прийоми, що імітують спів соловейка, луну). Фортепіанна постлюдія (тут використано матеріал вступу) виконує роль образно-тематичного заокруглення репризи.

Романеи на поезії Т. Шевченка різноманітні за темами, образами, музичними формами. Усього їх більше п'яти десятків.

Наступний етап у романсовій творчості класика української музики пов'язаний з іншими поетичними образами й музичними тенденціями. В 90-ті роки Лисенко звертається до багатої своєю ліричною палітрою поезії Генріха Гейне. З-під пера композитора з'являються такі чудові вокальні твори, як «Чого так поблідли троянди ясні», «У мене був коханий, рідний край», «Не жаль мені», «Коли настав чудовий май». Невдовзі Лисенко пише п'ять романсів на слова І. Франка, також ліричних за змістом. У 1900-ті роки було створено солоспіви на вірші Лесі Українки, Дніпрової Чайки, Олександра Олеся та інших поетів. Головний герой романсів Лисенка на слова Гейне, Франка, Олеся — людина з багатим внутрішнім світом. Образний зміст цих солоспівів викликав до життя й іншу музичну мову. Український композитор Станіслав Людкевич відзначав, що мелодика творів Лисенка на вірші Т. Шевченка близька до мелодики народних пісень, а в сольній вокальній творчості на слова інших поетів композитор формує свою музичну мову на нових засадах. Він поєднує надбання професіональної європейської музики з основами українського фольклору. Наслідком такого злиття можна вважати його романсову творчість 90-х і 1900-х років. Найбільш помітний вплив на Лисенка справила музика Р. Шумана, П. Чайковського і в останні роки — С. Рахманінова. Від перших двох митців іде лінія до багатої Лисенкової лірики. Співучістю пройняті як вокальна, так і інструментальна партії. «Співає» кожна деталь музичної тканини. Значне місце займають поліфонічні прийоми.

Солоспів «Чого так поблідли троянди ясні» характеризується наявністю широких мелодичних фраз і тремтливого гармонічного фону. Вокальна партія підтримується басовим голосом або дублюється мелодією фортепіано. Гармонічна пульсація тільки на перший погляд видається простим ритмічним рисунком, вона також дуже «жива», й мелодично активна завдяки рухливості кожного акордового голосу (затримання, прохідні й допоміжні звуки тощо).

«Безмежнеє поле» (на вірші І. Франка) — твір, сповнений драматизму й героїки. Це своєрідне скерцо. Поетичні образи — «безмежнеє поле», «сніжний завій» — отримують яскраву музичну інтерпретацію. Першу частину, що асоціюється зі стрімким летом вершника серед безкрайнього поля, змінює дещо спокійніша друга. Тритактова постлюдія фортепіано знов повертає нас у сферу героїчних образів першої частини.

Романс на слова Дніпрової Чайки «Єрихонська рожа» написано в останні роки життя композитора. В ньому простежується лінія від рахманіновських романсів-мініатюр «Цветок увял», «Утро». Твір відзначається стриманістю й лаконізмом кожного штриха (мелодичного, гармонічного, фактурного); він малий за розміром, проте дуже багатий образним змістом. Кожний музичний засіб несе вагоме емоційне навантаження.

Фортепіанний вступ відразу ж вводить у зміст твору. Хоральний акордовий склад малює мірний хід групи людей. Альтерована субдомінанта на початку другого речення «заіскрилася» свіжим, новим відтінком. Вокальна партія першого речення має монотонно-оповідний характер, що цілком відповідає змісту поетичної строфи. Друге речення починається поетично-просвітленою мелодією в мі-бемоль мажорі, прозорою стає і фактура. Дуже виразною є кульмінація на VI низькому ступені («О диво — квітка ожила, розквітла»).

Вся суть розповіді в заключенні: подібно до сухої квітки, яка оживає в теплих руках, від ласки оживає серце людини. Таке досить складне образне трактування Лисенко втілив через неочікуване відхилення в однойменну мажорну тональність, появу її окремих акордів.

Романси були творчою лабораторією композитора, в якій викристалізувалися його мелодика, гармонія, фактура, остаточно формувалися музичні формилрмпозиційні та жанрові особливості його творів. У солоспівах Лисенка бере свій початок українська класична камерно-вокальна музика. Вони становлять одну з найкращих сторінок духовної культури нашого народу.

4. ФОРТЕПІАННА ТВОРЧІСТЬ

До фортепіанної творчості М. Лисенко звертається протягом усього свого життя, особливо в 70-ті та 1900-ті роки. На жаль, цей жанр не став для композитора провідним. За ідейно-образним змістом, яскравістю й оригінальністю музичної мови його фортепіанні твори поступаються романсам, хорам, операм та обробкам народних пісень.

Як відомо з біографії, гру на фортепіано Лисенко почав опановувати з раннього дитинства. Ці заняття не припинялись ні під час навчання в пансіонаті чи гімназії, ні в університетські роки. Завдяки цьому Миколі Віталійовичу пощастило вступити до Лейпцігської консерваторії на фортепіанний факультет і успішно закінчити її за два роки. Якщо захоплення фортепіанною творчістю Шопена почалося ще у Харкові та Києві, то в Лейпцігу Лисенко ґрунтовно вивчав музику Й. С. Баха, віденських класиків, Шумана, Мендельсона, Ліста і Глинки.

Перші фортепіанні опуси композитора написано в консерваторські роки. Вони пов'язані з фольклором, як, наприклад, його фортепіанна сюїта. Що вона являє собою? Це народні українські пісні, опрацьовані у формі старовинних танців: прелюдія — «Хлопче-молодче», токката — «Пішла мати на село», сарабанда — «Сонце низенько, вечір близенько», гавот — «Ой чия ти, дівчино, чия ти», скерцо — «Та казала мені Солоха». Це чи не єдина спроба такого використання фольклору. Лисенко вдало поєднав народні теми з жанровими особливостями європейських танців.

В 70-ті роки композитор створює понад півтора десятки фортепіанних творів. Тут і великі форми — соната, два концертних полонези, дві рапсодії на українські теми, і невеликі п'єси — «Пісні без слів», «Мрії», мазурка, баркарола тощо. З одного боку, в музиці Лисенка відчувається вплив Ф. Шопена і Ф. Ліста, а з другого — спостерігається інтерес до фольклорних джерел, як це ми бачимо і в творчості російських композиторів. Нагадаємо, що з 1874 по 1876 роки Лисенко перебував у Петербурзі, цікавився музичним життям столиці, вивчав музику М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова,П. Чайковського.

Одним з найвідоміших і найбільш виконуваних творів Лисенка для фортепіано великої форми є його Друга рапсодія, ор. 18. В її основі лежать народні теми: думка (повільна пісня) і шумка (швидкий танок). Жанр рапсодії сформувався в зарубіжній романтичній музиці. Його найяскравіші зразки знаходимо у творчості видатного угорського композитора і піаніста Ференца Ліста. Лисенко не копіює Ліста, а творчо розвиває його традиції на українському національно-народному ґрунті.

У першій частині твору — «Думці» — створено образ народного музиканта-кобзаря. Його героїчна оповідь ведеться в напруженому, загостреному тоні. Музика є народною за інтонаційно-ладовими, метроритмічними й фактурно-гармонічними особливостями. Імітується гра на бандурі, лірі тощо .

В «Шумці» одна танцювальна мелодія змінює іншу. Твір досить складний технічно, проте віртуозна сторона не затьмарює його глибокого ліричного змісту .

В 1900-ті роки інтерес композитора до фортепіанної музики активізувався. Лисенко створює понад два десятки п'єс. Провідними в них є образи лірико-елегійного характеру. Форма вислову —невелика п'єса, що втілює один настрій, наприклад, дві п'єси з опусу 40 — «Хвилина розпачу» і «Хвилина зачарування», «Журба» з ор. 39, «Елегія» з ор. 41.

«Елегія», ор. 41, № 3 — твір, найчастіше виконуваний учнями дитячих музичних шкіл. Образний настрій — лірико-журливий, сумний. Ряд широких мелодичних, елегійного характеру хвиль приводять до кульмінації — драматичного спалаху. Ці нагнітання, як і наступні хвилі-спади, виростають з однієї дуже виразної мелодичної фрази. Форма твору — два куплети, поєднані зв'язкою і завершені невеликою кодою.

Фортепіанна творчість М. Лисенка поповнила репертуар виконавців вітчизняним матеріалом, дала імпульс для домашнього музикування, сприяла розвитку камерно-інструментальної творчості та виконавства на Україні.

5. ХОРОВА ТВОРЧІСТЬ