Державний лад

1. У сучасній теорії держави категорія “форма держави” є однією з найважливіших і  ємний понять. Як відомо, уже за давніх часів – на Древному Сході і  в Стародавній Греції та Римі –  у дослідників державно - правових явищ виникла потреба щодо визначення поняття, яке було б достатньо ємним і давало хоча б загальне уявлення про основні шляхи здійснення в ній державної влади. Таким чином за різних часів різними дослідниками у категорії “форма держави” вкладався неоднаковий зміст.

  З давніх давен найбільш відомою класифікацією форм держави була та, яку дав Арістотель. Він розрізняв форми держави за двома ознаками:

  а) кількістю  тих хто править (один, кілька, багато);

  б) в чиїх інтересах здійснюється управління.

  Друга ознака була критерієм розподілу форм держави  на правильні – правління здійснюється в інтересах усіх і неправильні  – правління здійснюється в інтересах  тільки тих, хто править. На думку  Аристотеля правильними формами  були: монархія, аристократія, політія; неправильними – тиранія, олігархія, демократія.

  У новий час  питання про форму держави  пов’язане, насамперед з ім’ям Ш. Монтеск’є, який під цим терміном розумів ті чинники, що визначають методи здійснення державної влади. Він на основі цього визначив такі форми держави:

  республіканська – форма держави, в якій організацію  і здійснення державної влади  визначають такі якості, як доброчесність  і рівність;

  монархія, де основа влади – чесність;

  деспотія, де основа влади – страх.

  Отже, під формою держави Монтеск’є розумів лише те, що в сучасній науці називається державно-правовим режимом.

  Ж.-Ж. Руссо  розумів форму держави як структурну організацію вищих державних  органів і на основі цього виділяв  такі форми держави:

  монархію –  форму держави, в якій владу здійснює одна особа;

  аристократія  – владу здійснює невелика група  осіб;

  демократія  – владу здійснюють всі члени суспільства.

  Отже, Ж.-Ж. Руссо  під формою держави розумів те, що на сьогоднішній день ми називаємо формою правління.

  Категорія “форма держави” дає загальне уявлення про  особливості організації державної  влади, порядок утворення державних  органів та їх відносини між собою та населенням.

  Наукою вироблена  певна універсальна система, що виражена в понятті форми держави для  характеристики способів організації  влади будь-якої держави, якщо держава  –організація політичної влади, то форма держави розкривається через спосіб організації, існування.

  Категорія “форми держави” вироблена політичною та юридичною наукою, яка відображає взаємозв’язок трьох найважливіших  сторін державної влади. Форма держави  правління відображає поняття про  способи та порядок утворень вищих  органів. Способи територіального  устрою відображає поняття форма  державного устрою. Сукупність способів і методів здійснення державної влади розкривається через поняття державно - політичного режиму.

  Провідне місце в теорії держави і права займає інститут форми держави. Дослідження питання “форми держави” має дуже важливе значення у формуванні та розвитку суверенної і незалежної держави.

  Таким чином, на основі методу порівняння, аналізу  визначається особливості кожного типу держави. Її устрою та здійснення державної влади.

  Поняття та елементи форми держави

  Державний лад  характеризує державу з погляду форм: правління, територіального устрою та політичного режиму. Держаний лад, як правило, закріплюється у конституції держави. Невипадково конституцію іноді називають паспортом держави. Привертає увагу і те, що тема про державний лад у підручниках з теорії держави і права та основ правознавства називається “форма держави”, що із урахуванням позицій деяких винних є не цілком правильним. Адже загально відомо, що форма – це зовнішній прояв об’єкта, при чому один і той же об’єкт не може мати декілька форм одночасно. А з позицій “форм держави” виходить, що може. Крім того, вести мову про форму політичного режиму проблематично взагалі. Адже можна сказати, що політичний режим – це фактично характер держави. А якщо згадати, що характер є у кожного з нас та спробувати визначити його форму, то виникне багато незрозумілих проблем. Не випадково при розгляді цих проблем іноді використовуються і поняття “державний устрій”. І в цілому це правильно. Але якщо взяти до уваги, що поняття “державний устрій” іноді тлумачиться і як територіальний устрій, то виникає плутанина – так вважає кандидат юридичних наук І.І.Котюк (1., с.35).[1]

  Категорія “форми держави” містить сукупність загальних ознак і взаємозв’язків, які характеризують державу як суспільний феномен. З позиції А.М.Колодія – доктора юридичних наук, професора, який вважає, що ознаки які характеризують порядок організації і взаємодії вищих органів державної вали і управління. Сукупність цих ознак називається формую державного правління (2,с.9).[2]

  Цікаво, що дослідники часів царської Росії і перших років післяжовтневого періоду визначали форму держави виключно за ознакою форми правління, на основі чого вони визначають декілька форм держави: деспотія, самодержавство, дуалістична монархія, парламентська республіка, президентська республіка. Ознаки, що характеризують територіальний устрій держави або інакше кажучи співвідношення держави як цілого з її складовими частинами та організацією державних органів. Сукупність цих ознак розкриває форму державного устрою.

  Ознаки, що характеризують форми і методи здійснення державної  влади, рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. В сукупності вони дають характеристику державно - правового режиму.

  Отже, форма  держави – поняття складне. Воно характеризує державу з погляду існуючих у ній форм правління, державного устрою та державно – правового режиму. Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Усі її елементи (форма правління, державний устрій, державний режим) мають правову основу – вони фіксуються в конституції, законах і підзаконних актах. Але слід мати на увазі, що зміст правових настанов не завжди відповідає дійсному характеру наявних відносин.

  Таким чином, форма держави – це взяти в  єдності способи організації  державної влади, її устрою і методів  її здійснення. Це вироблена юридичною  і політичною науками категорія, що відбиває сукупність і взаємообумовленість  трьох найважливіших сторін організації  державної влади (3, с. 86).[3]

  Поняття конституційного  ладу, його співвідношення з державним ладом; державна влада та громадянське суспільство; засади конституційного ладу.

  У понятійному апараті вітчизняної науки конституційного права термін «конституційний лад» почав застосовуватися відносно недавно. Подібна ситуація типова для всіх пострадянських держав. І це зрозуміло, адже радянська державно-правова наука оперувала поняттями «суспільний устрій»1, «суспільний лад»2. Крім того, ознайомлення з працями вітчизняних і закордонних учених дозволяє зробити висновок, що в поняття конституційного ладу вкладається різне значення, що певною мірою ускладнює його аналіз. Так, зокрема, конституційний лад визначається:

  - по-перше,  як фактична конституція3 або  цілісна система основних політико-правових, економічних і соціальних відносин, які встановлюються й захищаються конституцією та іншими конституційно-правовими (державно-правовими) нормами4;

  по-друге, як певний спосіб (форма) організації держави, якого (яку) закріплено в його конституції1;

  по-третє, як такий стан відносин (або порядок), що характеризує державу як конституційну, забезпечує підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню в суспільній практиці й правосвідомості справедливих, гуманних і правових взаємозв'язків між людиною, громадянським суспільством і державою2 або як установлені конституційним правом взаємовідносини між людиною, народом, суспільством і державою, що покликані забезпечити визнання та захист прав і свобод людини і громадянина, народовладдя, громадянського суспільства і демократичної держави'3. При цьому під конституційною державою розуміється держава, що характеризується, по-перше, обмеженістю (підпорядкованістю) державної влади правом і народним суверенітетом, по-друге, забезпеченням такої обмеженості відповідними гарантіями4.

  Останній підхід до розкриття значення поняття «конституційний лад» уявляється вдалішим, оскільки наявність у країні акта, що офіційно називається конституцією держави та який визначає її устрій, ще не свідчить про конституційний характер цієї держави і, відповідно, про наявність конституційного ладу. Поняття конституційного ладу не можна зводити лише до наявності чи відсутності конституції, воно має характеризувати реальну обмеженість держави конституцією, гарантованість прав і свобод людини і громадянина. Тим паче не можна зводити конституційний лад лише до організації держави, навіть якщо ця держава і є конституційною.

  Характеристика  конституційного ладу передбачає встановлення його співвідношення з такими поняттями, як «державний лад», «громадянське суспільство».

  Державний лад - це система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими (конституційно-правовими) нормами. Державний лад може бути конституційним, якщо мова йде про конституційну державу, тобто державу, яка впливає на суспільний лад правовим шляхом (установлюючи або санкціонуючи правові норми, забезпечуючи їх реалізацію на основі конституції та інших легітимних джерел права), виконує певні обов'язки перед людиною і суспільством, і неконституційним - державний лад тоталітарної держави. Отже, поняття «державний лад» є ширшим від поняття «конституційний лад». Конституційний лад передбачає наявність у державі юридичної конституції, але не зводиться лише до факту її існування. Конституційний лад набуває реального змісту лише за умови демократичного характеру конституції та реального дотримання конституційних положень, що забезпечує обмеженість держави, державної влади правом. Саме така обмеженість і створює оптимальні умови для функціонування громадянського суспільства, що є невід'ємним атрибутом, передумовою конституційної держави.

  2. На сучасному етапі розвитку українського конституціоналізму надзвичайно важливого значення набуває проблема забезпечення стабільності та не порушності конституційного ладу України та його засад. Особливо актуальною вона стає в періоди політичної та економічної нестабільності в державі, а саме така ситуація в Україні буває досить часто.        

   Розділ 1 Конституції  України має назву "Загальні  засади". Лише конституції України  та Казахстану застосовують цей  термін. У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву "Засади конституційного ладу". "Засади держави" - таку назву має цей розділ у Конституції Азербайджану. Багато держав, виходячи зі змісту згаданого розділу, застосовують інші назви: "Загальні принципи", "Загальні постанови" (конституції Киргизстану, Молдови, Узбекистану, Литви, Латвії та ін.). Аналіз змісту розділу "Загальні засади" Української Конституції дає підстави стверджувати, що мова в ньому йде саме про засади конституційного ладу, незважаючи на те, що цей термін застосовується лише у п. 3 ст. 5 розділу 1 Конституції України.         

   Засади  конституційного ладу України,  які є вихідною точкою конституційного  регулювання найважливіших суспільних  відносин, викладені в розділі  I Конституції України, а також  закріплені в багатьох конституційних  законах. Так, у статті 2 Закону  України "Про місцеве самоврядування  в Україні" зафіксовано, що "місцеве самоврядування в  Україні - це гарантоване державою  право та реальна здатність  територіальної громади - жителів  села чи добровільного об'єднання  в сільську громаду жителів  кількох сіл, селища, міста - самостійно  або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України". Стаття 1 Закону України "Про Збройні сили України" визначає, що "Збройні сили України призначені для збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України". Перелік законів України, де закріплюються основи конституційного ладу, можна продовжувати і надалі.        

   Засади  конституційного ладу - це сукупність  найбільш важливих принципів,  які мають особливе значення  і вищу юридичну силу для організації і діяльності держави і суспільства, навіть у порівнянні з іншими конституційними нормами. Ці принципи визначають форму і засоби організації України, як держави, забезпечують людині та громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну державу, тобто таку, яка характеризується обмеженістю державної влади правом на основі принципу суверенітету народу, якому належить вся повнота державної влади, і забезпеченням цієї обмеженості відповідними конституційними гарантіями.         

   До засад  конституційного ладу Конституція  України відносить народовладдя (народний суверенітет); державний  суверенітет і незалежність України;  республіканську форму правління,  яка відповідає вимогам демократії  та поділу влади; унітарний  устрій України; визнання людини  як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод; соціальний захист людини; статус української мови як державної; поділ влади; гарантованість місцевого самоврядування; політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність; вищу юридична силу Конституції України і пряму дію її норм; рівність усіх суб'єктів права власності перед законом та інші. 

  Узагальнюючи, приходимо до висновку, що термін "засади конституційного ладу" є більш  вузьким по відношенню до терміну "конституційний лад", який включає в себе як самі засади, так і інші норми, які містяться в інших розділах Конституції України, і частково навіть у конституційних законах.