Костянтин Острозький

Всі ці моменти були притаманні й діяльності князя Василя-Костянтина. У молоді роки йому довелося вести непросту боротьбу за величезний спадок свого  батька. Завдяки умілій політиці й  чималим дипломатичним здібностям, на середину 70-их рр. ХУІ ст. в руках Василя-Костянтина опинилися величезні володіння, які охоплювали значну частину території сучасної України. Йому належала третина земель історичної Волині (зараз це переважно землі Рівненської, Хмельницької та Тернопільської областей), 14 міст і більших поселень з округами на Київщині, 8 – на Брацлавщині, 4 – на Галичині, 32 – на території Польщі. Річний прибуток князя у період його найбільшої могутності становив близько 10 мільйонів золотих – величезна на той час сума. В.-К. Острозького вважали найбагатшою людиною не лише тодішньої Речі Посполитої, а й усієї Європи. Його статки дозволяли виставити військо чисельністю 15-20 тис. чоловік [14, с.55]. Не кожен європейський правитель мав таку армію в той час.

     Двір  В.-К. Острозького багато в чому нагадував інституцію незалежного правителя. У його резиденціях в Дубні й Острозі перебувало близько двох тисяч слуг, здебільшого молодих людей. Для них це була своєрідна школа управління, де вони набували потрібного досвіду. Пізніше ці люди ставали до служби в надвірному війську, канцеляріях, їх призначали управителями маєтків, опинялися вони й на церковних становищах [35, с.63].

     Чимало  вихованців двору В.-К. Острозького  стали видатними діячами української  історії. Тут можна згадати козацьких  ватажків Семерія (Северина) Наливайка, Петра Конашевича-Сагайдачного, церковних і культурних діячів Єлисея Плетенецького, Іова Княгиницького, Ісакія Борисковича, Кирилла Лукаріса, відомих письменників-полемістів Герасима й Мелетія Смотрицьких, Василя Суразького, першодрукаря Івана Федорова та багатьох інших. Очевидно, при дворі В.-К.Острозького певний час перебував видатний письменник-полеміст Іван Вишенський [16, с.73].

     Велику  увагу, як і його батько, В.-К. Острозький приділяв обороні земель від татарських наїздів. Князь власним коштом утримував кількатисячний загін вершників для оборони від татар. Він неодноразово в 70-90-их рр. успішно відбивав напади ординців. Саме в обороні українських земель В.-К. Острозький виявив неабиякі військові і дипломатичні здібності, а його боротьба проти «поган» була високо оцінена в тогочасних хроніках та поетичних творах. «Великим оборонцем руських та подільських країн від поганих» називав його відомий хроніст О.Гваньїні, відзначаючи, що з «поганими він через своїх старост чимало й мужньо воював, посилаючи проти ворогів і двір свій, і шляхту, і бояр» [17, с.98]. Коштом князя було засновано й побудовано чимало міст і замків, передусім на південно-східній Волині та Київщині. Водночас В.-К. Острозький приділяв увагу економічному й адміністративному розвитку міст свого князівства, надавав їм торгові привілеї, більшість із них завдячуючи старанням князя отримали магдебурзьке право.

     За  сприянням В.-К. Острозького були збудовані замки на межі з Диким  полем – у Білій Церкві, Переяславі, Богуславі. Це сприяло більш інтенсивній колонізації українцями нинішніх центрально-українських земель. Сам же князь неодноразово рятував Київ від татарських наїздів. Навіть давав чималі суми грошей татарським ординцям, щоб вони не руйнували це місто. Будучи з 1559 р. київським воєводою, В.-К. Острозький зробив багато як для відродження Київської землі, так і Києва, котрі в ХУІ ст. були відкриті для татарських нападів і лежали в руїнах.

     Чимало  зробив князь для культурного  розвитку цього міста, зокрема, такого його культурно-релігійного осередку, як Києво-Печерська лавра. До речі, саме в лаврі, де був похований його батько, В.-К. Острозький наказав спорудити над його похованням скульптурний надгробок, елементами якого була корона та інші регалії незалежного правителя. Це свідчило, що в особі свого батька, як і в своїй особі,  він бачив не просто князя, а правителя-суверена. Вихованці двору князя В.-К. Острозького (Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний та інші) продовжили справу свого патрона по культурному відродженню Києва. Завдяки Є.Плетенецькому Києво-Печерська лавра перетворилася в потужний релігійно-культурний осередок зі своїм науковим гуртком та друкарнею. А П.Конашевич-Сагайдачний та М.Смотрицький стояли біля початків Київського братства й Київської братської школи, в якій зараз вбачають предтечу Києво-Могилянської академії. Вихованці двору В.-К. Острозького заснували й посприяли розвитку Межигірського монастиря, який став однією з найбільших православних святинь Київщини. Є підстави говорити, що без В.-К. Острозького не було б ні «Могилянського ренесансу», ні піднесення Києва в ХУІІ ст., ні перетворення його в духовну й політичну столицю України. Взагалі завдяки діянням князя українські землі в кінці ХУІ ст., будучи хоча б частково захищені від татарських нападів, отримали змогу відносно нормально розвиватися як у плані господарському, так і культурному. Саме в таких умовах стало можливим українське відродження кінця ХУІ – початку ХУІІ ст., поява Острозької академії, друкарні при ній, Острозької Біблії, розвиток полемічної літератури.

     Острозька академія стала першою вищою школою в Східній Європі [18, с.103]. Тут давалася не лише добра філологічна освіта, вивчалися сім вільних мистецтв, а й відбувалися богословські студії, які в той час, власне, й розглядалися як ознака вищої школи. Документи засвідчують, що вихованці Острозької академії добре знали старослов’янську, грецьку й латинську мови. Саме її вихованець Мелетій Смотрицький уклав граматику старослов’янської мови, яка справила величезний вплив на розвиток філологічної науки в східно- й південнослов’янських народів. Викладачі й студенти Острозької академії залучалися до перекладів з грецької, латинської мови як біблійних текстів, так і складних богословських праць.

     Щодо  Острозької Біблії, у видання якої В.-К. Острозький вклав чимало коштів та особистих зусиль, то це було не просто перше слов’яномовне видання повного корпусу біблійних книг, а й перше в Європі критично-наукове видання Біблії, укладене на основі різних текстів. Текст Острозької Біблії у дещо зміненій редакції був покладений в основу т.з. Пєрвопєчатної та Єлизаветівської Біблій, виданих у Росії. І до сьогодні він виступає як канонічний текст Біблії, котрий визнає Російська православна церква. Також Острозька Біблія перевидавалася українськими греко-католиками в По чаєві та Перемишлі [19, с.20].

     Велике  значення мала закладена князем Острозька  друкарня, що стала першою друкарнею  на українських землях, діяльність якої мала постійний і систематичний  характер. Поряд із Острозькою Біблією, «королевою українських книг», у ній побачили світ чимало різних видань – підручників, богослужбових книг, богословських і полемічних творів.

     В.-К. Острозький, виступаючи покровителем православ’я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Не лише був фундатором численних церков, монастирів, а й виношував амбітний план створення патріархату на українських землях. На жаль, цей план йому так і не вдалося зреалізувати. Хоча саме завдяки його діяльності вдалося зберегти православ’я в Україні та Білорусії.

     Князь і в господарському, й політичному, і культурному та церковному аспектах творив незалежну державну структуру. І хоча визнавав зверхність над собою  короля Речі Посполитої, проте часто  поводився незалежно. Навіть у листах писав «Ми, Костянтин, з Божої ласки князь на Волині». У той час так себе іменували суверенні правителі.

     Загалом діяльність князя В.-К. Острозького  потребує не лише подальшого вивчення (особливо таких аспектів, як господарювання, адміністрування, церковне управління, дипломатичні зв’язки), а й вимагає історіософського переосмислення.

     ВИСНОВКИ 

     Сьогодні, в умовах вільного європейського  українотворення, нарешті, настав такий  час, коли - з'являється органічна  потреба і, здається, можливість об'єктивно, а головне, тверезо і спокійно вникнути в непросту долю і саму особу Костянтина-Василя Острозького та сумлінно, без емоцій, розібратися в його справах та діях, адже з іменем його пов'язується більш ніж півстолітня доба європейського гуманізму в історії України, коли людський розум і глузд стали цінувати вище за віру.

     З-поміж  відомих високопоставлених осіб, хто чи не уперше вдався до характеристики князя, був Енріко Спаноккіо, секретар папського нунція у Варшаві Альберта Болоньетто. У своєму посланні він  доповідав Папі в Рим, що К.-В.Острозький є найпомітнішою і надзвичайно шанованою в Речі Посполитій особою, однак на заваді його сходження на королівський престол стоїть те, що "він русин і вождь схизматиків". Спаноккіо також іншим разом доповідав у Рим, що К.-В.Острозький є першим у списку претендентів на угорську королівську корону, оскільки володіє багатим благородством.

     Найбільшу пам'ять в історії України серед  князів Острозьких і княжих родів  загалом залишив князь Василь-Костянтин  Костянтинович Острозький, воєвода Київський ( 1608).

     Маючи величезні маєтки та використовуючи своє становище в державі, він  очолив православних у Польщі в їхній  боротьбі за віру та національне визволення проти окатоличення та ополячення українського народу.

     Князь Острозький найперше дбав про духовну освіту православних.

     Хоча  братські школи давали підвищену  освіту, вони були середніми навчальними  закладами. Першими національними  закладами вищого типу стали Острозька  школа-академія і Києво-Могилянська  академія.

     В Острозі та при монастирі в Дермані було відкрито друкарні, де, між іншим, знайшов собі пристановище та роботу перший у Москві друкар, диякон Іван Федорів, який був змушений утікати звідти, бо темний натовп спалив його друкарню. У заснованих князем Острозьким друкарнях побачили світ багато церковних книг.

     Найвидатнішою пам'яткою видавничої діяльності князя  стала "Острозька Біблія" (1580–1581 рр.), уперше надрукована церковнослов'янською  мовою (до того книги Святого Письма переписували від руки).

     На  назву академії Острозька вища школа має повне право, оскільки вони виходила поза програму “вільних наук” і брала під увагу вищі студії, особливо богослов’я. Щоб надати їй якнайвищого рівня, Острозький запросив до викладацької роботи найвизначніших українських та зарубіжних вчених, кваліфікованих фахівців з різних галузей знань.

     Острозька академія користувалася великою  популярністю серед українського народу й набула широкого світового визначення. У ній училися не тільки шляхетські діти, а й селянські. Про педагогічні  успіхи академії свідчать імена її славетних вихованців, таких як гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, учений та письменник Мелетій Смотрицький, українські культурно-освітні діячі Іван Борецький та Дмитро Самозванець.

      Після смерті Костянтина Острозького (1608 р.) його сни Януш полонізувався й не бажав продовжувати благородної справи свого батька. У 1624 р. академія занепала, бо в цей час внучка князя Анна-Алуїза Ходкевич на її місці заснувала езуїтську колегію. Національна зрада її зайшла так далеко, що своїм заповітом 1654 р. власні численні маєтності й великі суми грошей вона записала полякам і при цьому жодного шеляга не подарувала українцям.

      Та  все ж Острозька академія відіграла  видатну роль у поширенні освіти серед українського народу, в розвитку педагогічної думки й організації національної школи в Україні, а також мала великий вплив на організацію й розгортання навчально-виховної роботи братських шкіл, активізацію діяльності шкіл дяківських, церковних, монастирських, народних мистецтв, ремесел і промислів.

      Князь Костянтин Острозький, на жаль, не знайшов послідовників серед інших українських магнатів. Зате за освітню справу активно взялися заможні українські міщани, особливо львівські, активізуючи й розширюючи діяльність церковних братств. Завдяки Львівському братству при церкві Успіння, Львів став другим після Острога визначним осередком національного відродження й розвитку українського шкільництва і національного виховання, а також української духовності, педагогіки, освіти і культури.

     Острозька школа вирізнялася високим рівнем викладання, її називали академією навіть освічені католики. Тут працювали відомі на той час люди: першодрукар І. Федоров, письменник Г. Смотрицький, польський математик і філософ Ян Лятос. Вчилися в Острозі й діти шляхти, селян.

     Отже, і iсторiї української культури В.-К.Острозький навiчно залишиться як вiдомий i щедрий меценат, який обстоював iнтереси православ'я i дбав про розвиток культури й освiти в Українi. Саме з його iнiцiативи i на його кошти було засновано 1580 р. в м. Острозi на Волинi Острозьку академiю. Дбаючи про цю академiю, князь не шкодував грошей, запрошував до неї на роботу провiдних учених з України та багатьох iнших держав i земель. Це завдяки Острозькiй академiї Україна мала таких освiчених державних дiячiв та вчених, як гетьман Петро Конашевич Сагайдачний, Мелетiй Смотрицький, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка). Саме в друкарнi академiї, що теж була заснована князем Острозьким, побачили свiт десятки перекладних та оригiнальних богословських i свiтських книжок.

      Список  використаних джерел та літератури