Биография Александра 1

РОЗДІЛ  І. ЮНІСТЬ ТА ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ РОСІЙСЬКОГО  САМОДЕРЖЦЯ.

      Олександр І народився в Санкт-Петербурзі 12 грудня 1777 року. Це ім'я йому дісталось від покровителя міста, в якому він і народився, Олександра Невського¹. Потрібно сказати, що наслідник престолу виявився в жахливій атмосфері важких сімейних відносин, яка склалася між імператрицею-бабусею Катериною ІІ та батьками малого государя, які на той час жили в Гатчині. А все за те, що Катерина ІІ не любила свого сина Павла Петровича²,  так як вважала його не гідним і не толковим для правління Російською державою. Тому її ціль – виховати онука, котрий був би спроможним ступити на трон достойно і з відповідними знаннями. Це було для неї першочерговим завданням, яке вона і виконала.

      Після тривожних вересневих днів 1777 року, коли небувала в літописах Петербурга повінь грозила столиці загибеллю, для імператриці Катерини ІІ настала радісна подія: у вівторок 12 грудня о десятій годині ранку, велика княгиня Марія Федорівна в Зимньому Палаці народила сина. Названо дитину Олександром тільки по бажанню його великої бабусі. Нарешті Династія утвердилась, а разом з цим для імператриці з'явилася змога назначити свого наслідника престолу за серцем. Для усього імператорського оточення це була радісна подія, так як це був перший онук. Про цю велику благо успішну подію можна читати в «С. – Петербурзьких Відомостях» 1777 року, в яких говориться про те, що з Петро – павловської фортеці пролунало 201 кулеметних вистрілів в честь народження наслідника³. В березні 1778 року Катерина у листі до Ф.М. Грімма писала такі слова: «Що стосується пана Олександра, то про нього і мови немає. Так як би його і не було. Ні найменшого занепокоєння с того часу, як він з'явився на світ»⁴.

      З перших днів життя великого князя  Олександра Павловича, державна бабуся цілком віддалася думці виховати продовжувача великих справ її царювання, називаючи його в своїй переписці «майбутнім вінценосцем»⁵. Визнаючи неспроможними сина і невістку виховати майбутнього російського государя, Катерина, як голова імператорського дому, вважала своїм правом взяти на себе турботи його виховання в надії бачити в ньому втілення кращих своїх задумів і стремлінь. Сконцентрувавши на Олександрі саму гарячу ніжність й турботу, імператриця ніколи не забувала про зв’язаний з ним династичний інтерес⁶. Згадуючи свою помилку у вихованні сина Павла, щодо його фізичного стану, імператриця звинувачувала себе, тому що виховувала його в «тепличних» умовах. Повчившись з своїх помилок, виховування онука було іншим. В листі до шведського короля Густава ІІІ, 1778 року Катерина писала: «Як тільки пан Олександр народився, я взяла його на руки, і після того як його вимили, віднесла в другу кімнату»⁷.

      Здоров'я  хлопчика було дійсно міцним. На це вплинуло декілька факторів: в кімнаті де він проводив більшість часу ніколи не було більше 15 градусів тепла, спав він на твердому, шкіряному матраці, ніколи не знав що таке колиска. Одягали його не закутуючи в теплі речі, часто приймав холодні ванни та багато часу проводив на подвір'ї.⁸ Усе це позитивно вплинуло на майбутнього імператора. Трохи пізніше, на початку 1779 року Катерина повідомила Ф.М. Грімму наступні хороші вісті про малого Олександра: «Що стосується виховування майбутнього вінценосця, то я маю намір держатись незмінного плану, і вести діло по змозі просто. Тепер доглядають за його тілом, але після семи років ми підемо далі, але я буду дуже доглядати за тим, щоб з нього не зробили хорошенької ляльки, так як не люблю я їх»⁹.

      Олександр Павлович в перші роки дитинства  був довірений на доглядання Софії Іванівні Бенкендорф (нар. Левенштерн), вдові коменданта Івана Івановича Бенкендорфа. Імператриці особо пощастило при виборі няні. Це була жінка першого камердинера великого князя, Параска Іванівна Гесслер, родом англійка, жінка рідкісних достоїнств. Саме вона передала перші хороші звички і нахили своєму вихованцеві, який придбав від неї любов до порядку, людську простоту і відкритість. А саме головне – на все життя зберіг до неї повагу і пам’ятав той час, коли вона його виховувала¹⁰.

      Не  довго великий князь Олександр оставався самотнім, не маючи товариша – брата. Катерина з нетерпінням очікувала появи наступного онука: «Мені все рівно, казала вона, чи будуть у Олександра сестри чи ні, але йому потрібен молодший брат »¹¹. Це бажання скоро збулося. 27 квітня 1779 року у Марії Федорівни народився другий син. Назвали його Костянтином, так як на цей час Катерина вже мала знаменитий грецький план, за яким двох її внуків мали називати Олександром та Костянтином, які мали бути по обидва боки великої імператриці. Про цю подію Катерина писала такі дивні слова Ф.М. Грімму: «Цей чудак заставляв нас чекати з половини березня, і на кінець аж через місяць з'явився на світ, але як град серед дня. Він набагато слабший від старшого брата, і як тільки на нього повіє холодне повітря – він ховається в пелени, шукає тепла.»¹² Здоров'я Меншого брата жадало дійсно кращого. Між ними двома була дійсно велика різниця. З цього приводу імператриця писала: «Це слабке створіння: крикливий, похмурий, нікуди не дивиться, уникає світла. Я за нього не дам навіть десяти копійок, дуже помилюся якщо він залишиться в житті.»¹³ А ось тут велика імператриця дійсно помилялась. В міру того як він ріс, здоров'я його дійсно покращувалось і він став нічим не відрізнятись від старшого брата.

      Потрібно  сказати що виховання бабусі Катерини ІІ зовсім не було поганим. Навіть навпаки. Можливо сам процес виховання не був досконалим, так як нічого немає досконалого, але Олександр був дуже розумною і здібною дитиною і це полегшувало увесь процес виховання. Про це свідчить і те, що на двадцять місячний вік він мав знання як трьох річна дитина¹⁴. Тому в поєднанні ефект, був більш ніж прийнятним.

      В процесі виховування і становлення  Олександра, його батьки фактично не брали  зовсім ніякої участі. Звісно ж вони могли бачити й навідувати свого старшого сина, хоча вони жили в Гатчині а він в Зимньому Палаці, але на цьому усе й завершувалося. Також був період, коли батьків зовсім не було вдома, звісно ж у цьому була рука бабки. Вони багато подорожували по Європі під іменем Графа та графині Северних. Катерина говорила про це так: «Коли граф і графиня Северні повернуться, вони дуже здивуються дивовижним успіхам Олександра: він такий допитливий, що няня повинна картати його, щоб відірвати від книги, тоді як других дітей картають за те, щоб брали в руки книгу.»¹⁵ Насправді майбутній імператор був дуже талановитим: «Якщо би ви знали що таке Олександр столяр, Олександр повар, Олександр, котрий пробує різні види ремесел: він красить, клеїть шпалери, змішує і розтирає краски, рубає дрова, чистить меблі, виконує роль конюха, створює усякі математичні фігури, вчиться самоучки писати, читати, малювати, рахувати, має в тисячу раз більше знань як його однолітки.»¹⁶

      У вересні 1783 року раптово померла  Софія Іванівна Бенкендорф. Олександру Павловичу було тоді шість років. Імператриця заявила: «Прийшов час забрати від нього жіноче доглядання.»¹⁷ Тому надзір та виховання майбутнього самодержця перейшло до рук генерал – ад’ютанта Миколая Івановича Салтикова. Він був людиною не глупою, так як при дворі був вже не перший рік. Хоча по грубому вираженню одного з співробітників Салтикова, його задача була охороняти імператора від протягу та отруєння шлунку їжею. В листі до Ф.Н. Грімма імператриця казала: «Пан Олександр і Костянтин між тим, перейшли в чоловічі руки, але в їхньому вихованні установлені незмінні правила. Хоча вони все ж приходять до мене погратися зі мною. Ми зберігаємо колишній тон.»¹⁸ Ці незмінні правила, встановлені Катериною, полягали в точних настановах виховання майбутнього імператора, написаних нею спеціально для Салтикова та вручених йому особисто 13 березня 1784 року.

      Усвідомлюючи  необхідність в тому, щоб Олександр знав долю рідного краю, Катерина сама почала писати твір з історії Росії під назвою «Записки стосовно історії Росії», тому що в той час ніяких книг на ці теми не існувало. Для цього вона перечитувала різні літописи, досліджувала хроніки, пробувала описати історію в світлих тонах, для того, щоб молодий майбутній імператор полюбив свою історію вже змалку. Назначивши для виховання і охорони хоча і не дуже талановиту, але вірну людину в особі Н.І. Салтикова, російська імператриця все ж шукала ту особу, яка би дійсно підходила для втілення педагогічних планів Катерини у вихованні дітей.

      ЇЇ  вибір зупинився на громадянину  Швейцарії – Фрідріху-Цезарю Лагарпу. Це був республіканець, переповнений гуманними ідеями XVIII століття, непідкупної чесності та незалежного характеру. Цілий ланцюг випадковостей привів Лагарпа у Росію, де знову-таки випадково його помітила Катерина ІІ, він їй дуже сподобався і вибір наставника – вихователя остаточно залишився на ньому. Коли Лагарп почав свої уроки з Олександром, то його учень не знав ще по-французьки, а Лагарп в свою чергу не знав англійської. Тому на початку було важкувато, але на щастя француз умів малювати, і так трохи-потрохи підписуючи під малюнками слова, майбутній імператор навчився французької мови.¹⁹ Спочатку вони зустрічалися тільки раз у тиждень. Але треба сказати, що ці уроки дуже зацікавили юного самодержця, хоча й Катерина писала у листі до Грімма: «Ми тримаємо пана Лагарпа на запас, а поки що він просто гуляє.»²⁰ Але ця позиція дуже швидко змінилася і Лагарп почав серйозно і часто займатися з Олександром. Загалом в навчанні домінувала історія та історичні науки, хоча зрозуміло що крім цього було багато інших теж цікавих наук. В листі до Катерини ІІ Лагарп писав: «Майбутній правитель неповинен бути фізиком, ні натуралістом, ні математиком, ні географом, ні філологом, ні юристом. Але він повинен бути чесною людиною і просвіченим громадянином, знати предмети,які він вчив настільки, щоб розуміти їхню справжню ціну і мати ясне розуміння обов’язків, які лежать на монархові, в руках котрого щастя і нещастя багатьох мільйонів людей. А яка ж наука може краще розвинути громадянське відчуття як не історія? Кожен громадянин, котрий бажає приносити користь своїй країні участю в суспільних працях, повинен вивчати історію.»²¹ Бабуся Катерина була з цим повністю згідна і остаточно вирішила – саме Лагарп буде вчителем її онука. Француз зрозумів що він залишиться при дворі, і по поводу цього він писав: «Просвітництво по видимому зжалилося над мільйонами людей, живучих в Росії. Але додавав: Тільки завдяки Катерині майбутній імператор був вихований як людина.»²² З перших днів появи республіканця в дворі Катерини, він став дуже близьким, навіть «душевним другом» Олександра. «Я вам винен тим малим, що я знаю»²³ писав пізніше Олександр І Лагарпу. І хоча Лагарп був дійсно розумною людиною, знав більше книг як людей, все ж те, чому він навчав майбутнього імператора, було тільки теорією а не практикою. І навіть ця теорія зовсім не підходила для тогочасної Росії. Країні був потрібен Тиверій або Чингісхан, а француз робив з нього Марка Аврелія.²⁴

      Можна привести наприклад слова Ф.Ф. Вігеля, одного із противників Лагарпа та його позицій щодо світогляду та виховання майбутнього імператора: «Виховування Олександра було однією із великих помилок Катерини ІІ. Вона віддала його розум, тобто Олександра, в руки іноземця Лагарпа, який при залишаючи Росію знав не більше про неї, ніж в день свого прибуття. І який свою «кишенькову країну» поставив взірцем для майбутнього самодержця великої імперії.»²⁵ Дивлячись на ці слова можна побачити досить негативну критику щодо виховання майбутнього імператора. Звісно, як і при інших обставинах та іншому часі є прихильники та неприхильники любої справи. І це добре. Тому що усі люди різні і це дає змогу подивитись на речі з об’єктивної сторони. В цьому випадку більшість придворних були прихильниками виховання Лагарпа. Без сумніву це мало й позитивну сторону, але як це покажеться в подальшому правлінні Олександра І, він був не зовсім добре підготовлений до правління.

      Не  тільки Лагарм займався освітою та вихованням майбутнього самодержця. Була ціла група людей, вчених, придворних, котрі, звісно ж за наказом та вибором  державної бабусі займалися з  юним Олександром. Потрібно сказати також кілька слів і про них. Наприклад законовчителем та духовним наставником імператора був Самбірський Андрій Опанасович. Він займав цю посаду з 1784 року до обручення великого князя Олександра в 1793 році.²⁶ Особу цієї людини підвергали не раз під сумнів та під жорстку критику як тогочасні придворні так і сучасники. До сьогодні історики звинувачують Самбірського в тому, що він так і не зміг донести до майбутнього імператора істинного духу російської православної церкви.²⁷ Хоча ця критика походить від слів самого самодержця, коли він казав: «Я був, як і всі мої сучасники, не набожним.»²⁸

      Далі, між другорядними вихователями можна  назвати генерала – майора Протасова  Олександра Яковича, який був помічником при генералі Салтикову, та був старшим  із спостерігачів за Олександром. Він мав теж досить не малий вплив на юного самодержця.

      Крім  усіх вищезгаданих осіб Олександровою освітою займалися: з російської мови та історії росії – Муравйов Михайло Микитович, з «натуральної історії» знаменитий Паллас, з «експериментальної фізики» Крафт, з математики полковник Массон.²⁹

      Час плинув а імператор ріс. На п’ятнадцяти  річний вік він, тобто Олександр  І, був досить чутливим та романтичним  підростком. І це замітили оточуючі його вихователі. Тому Катерина ІІ, довго  не зважаючи вирішила женити молодого онука. Ця думка вже давно тривожила державну бабусю, і ось настав час вирішувати це питання. В планах був вибір однієї з дівчат графа Баденського. Дівчини на ім'я Луїза. Спочатку імператриця не дуже серйозно ставилася до цього, але усе різко змінилося. Граф Рум'янцев Микола Петрович, який на той час був вповноваженим посланником та міністром у Франкфурті на Майні, був обраний для ведення переговорів з графом Баденським.³⁰ 14 листопада 1790 року Рум'янцеву було доручено в межах нібито простого візиту, навідати вищезгаданого графа і поглянути на його доньок Луїзу – Августу, котрій на той час було одинадцять років та Фредеріку – Доротею, котрій було усього дев'ять. Після довготривалих обговорень та розмірковувань, обидві принцеси Баденські були запрошені в Петербург. Треба сказати що Катерині від самого початку подобалася Луїза, котра в свою чергу не приховувала симпатій щодо імператриці. Але проблема нагніталась в іншому. Олександрові вона не дуже подобалась спочатку, але через деякий час ситуація змінилась. Катерина писала з цього приводу так: «Ми продовжуємо радіти з приводу приїзду принцес Баденських. Думаю, що старша буде та сама. Вона починає подобатись Олександром і їм добре бути разом.»³¹ Олександр дійсно не приховував симпатій щодо Луїзи, тому всі заспокоїлись. В листі до Ф.М. Грімма Катерина ІІ виловлювалась так про це: «Пан Олександр буде вести себе дуже розумно й обережно. Хоча, в даний час, він потрохи стає закоханим в старшу з принцес Баденських, і я не помилюсь, якщо скажу що це взаємно.»³²