Водні ресурси України

У річки басейну Південного Бугу скидаються забруднені стічні води підприємств  харчової, хімічної промисловості, комунального господарства. Скидаються в річки синтетичні поверхнево-активні речовини, нафтопродукти, розчинені солі, хлориди, жири, масла та ін. Найбільш забруднені річкові води біля міст Хмельницький, Вінниця, Першотравенськ, Кіровоград.

Основними забруднювачами басейну Дністра є підприємства нафтохімічної, нафтовидобувної промисловості, комунального господарства, які здебільшого розміщені на притоках. 90% забруднень надходить у Дністер по притоках Тисмениця, Нічлава, Серет, Бистриця, Свіча.

Джерелами забруднення р. Дунай у межах Одеської області є Кілійський маслозавод, Ізмаїльський целюлозно-паперовий комбінат. На якісний стан його приток впливає надходження забруднених стоків м. Ужгород (р. Уж), м. Чопа (р. Тиса), Чернівецького ВУВКГ (р. Прут) [6, ст. 112].

Гідрохімічний режим річок Приазов’я  формується під впливом забруднених  промислових стоків Донбасу, надходження  шахтних вод. Це обумовлює високу мінералізацію води, забруднення  її сполуками азоту, нафтопродуктами, летючими фенолами, солями металів.

Найбільш високий рівень забруднення  води характерний для річок Кальміус, Кальчик, Булавін, Молочна та ін.

Матеріали паспортизації малих  річок свідчать, що близько половини річок є непридатними для водопостачання населення, риборозведення, зрошення. Вирішальний вплив на стан річок має надмірне антропогенне навантаження на них, негативні зміни на водозаборах.

За останні роки зросли масштаби та темпи освоєння заплав річок, без  погодження з водогосподарськими організаціями, під дачне будівництво, садівництво і городництво.

Це також прискорює деградацію річок.

1.3. Шкідлива дія води

Внаслідок надмірного антропогенного навантаження на водозабори почастішали  руйнівні паводки на річках, у тому числі на гірських річках (басейн Тиси, Дністра, Прута).

Новим водним законодавством вирішені основоположні принципи водного господарства, у тому числі і питання віднесення земель під прибережними захисними смугами уздовж річок і навколо водойм до категорії земель водного фонду. Прийняті відповідні нормативні документи.

Проте водоохоронні заходи на водозаборах виконуються у недостатніх обсягах, стабілізувати у повній мірі обстановку на річках не вдається.

Аналізуючи водогосподарську і, насамперед, паводкову обстановку, що склалась в Україні, звертає на себе увагу  той факт, що порівняно з останніми роками водність майже всіх річок країни значно зросла.

За багаторічними дослідженнями  науковців Держкомгідромету України  це є наслідок періоду підвищеної водності, який прийшов на зміну  низької водності.

Оцінюючи існуючий протипаводковий комплекс країни слід відзначити, що він є недостатнім і вимагає значної розбудови.

Не менш важливою проблемою в  Україні є проблема підтоплення.

За даними спостережень спеціалізованих  організацій Держводгоспу, відповідних  департаментів Мінекоресурсів, інших органів державної виконавчої влади, за останні роки в Україні набули широкого розвитку процеси підйому ґрунтових вод, що призвело до підтоплення значних територій як сільськогосподарського використання, так і населених пунктів. У першу чергу ці процеси торкнулися південно-східного регіону України, включаючи Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Миколаївську та Херсонську області.

У південно-східному регіоні України  підтоплено 1127 сільських населених  пунктів (125 тис. садиб).

На виконання статей 107, 108 Водного  кодексу України щодо захисту  від шкідливої дії вод Держводгосп  здійснював заходи, передбачені трьома основними Програмами:

• комплексна програма проведення протипаводкових заходів на 1994- 2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1997 року № 37;
• програма протипаводкових заходів у Закарпатській області на 1999- 2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1999 року № 488;
• національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року № 123/97-ВР.

Мета програм – захист населення, сільськогосподарських угідь, промислових  та господарських об'єктів від  шкідливої дії вод [4, ст. 116].

Аналіз виконання чинних Програм  свідчить, що передбачені заходи, через  вкрай обмежене фінансування виконані менше, ніж на 50 відсотків.

На виконання Указу Президента України від 23 червня 1998 р. № 670 “Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу” Держводгосп розробив “Комплексну програму захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року”, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2000р. № 1173.

В основу реалізації Програми покладено  принцип об’єднання зусиль державних  та недержавних органів усіх рівнів для розв'язання проблеми захисту  населених пунктів, сільськогосподарських  угідь від шкідливої дії вод, а також басейновий принцип виконання конкретних заходів Програми.

Ця Програма розрахована на довгостроковий період. На виконання першочергових  невідкладних робіт Першого етапу  Програми, у Законі про Державний  бюджет на 2001 рік передбачено фінансування по розділу

“Охорона та раціональне використання водних ресурсів” у сумі 42,24 млн. гривень [13, ст. 67].

Управління Програмою здійснюється Держводгоспом, під егідою якого  діятиме Міжвідомча координаційна  рада у складі представників заінтересованих міністерств.

1.4. Оцінка ступеню контролю за якістю води

З метою забезпечення водними ресурсами  населення і економіки України  Держводгосп, відповідно до вимог Водного  кодексу України, здійснює державне управління і контроль за раціональним використанням водних ресурсів.

Виходячи із водогосподарської  обстановки, з урядуванням гідрометеорологічних прогнозів, на основі обґрунтованих  розрахунків встановлюються оптимальні режими роботи водосховищ і водогосподарських  систем. Це дає змогу навіть у  складних екологічних ситуаціях і, насамперед, в маловодні роки знаходити оптимальні рішення щодо забезпечення водою населення та галузей економіки.

За результатами аналітичного контролю комітетом вживаються конкретні  заходи щодо поліпшення якості вод  та подається відповідна інформація державним та місцевим органам влади   для прийняття управлінських рішень.

Так, водогосподарські організації  в басейні Сіверського Дінця  забезпечують наповнення основних водосховищ басейну – джерел питного водопостачання регіону, щорічно здійснюють водообмін в Краснопавлівському водосховищі, що істотно покращує якість води в районі водозабору водоводу на Харків [4, ст. 92].

Режими роботи водосховищ у басейні  Сіверського Дінця встановлюються, на міжвідомчих нарадах, а контроль за роботою основних водосховищ налагоджено постійний.

В Автономній Республіці Крим водогосподарські організації забезпечують наповнення водосховищ місцевим стоком та дніпровською водою, що дозволяє здійснювати водопостачання населення та галузей економіки  без особливих обмежень.

Щорічно здійснюється водообмін у придунайських водосховищах, що дозволяє покращити якість води в них.

Що стосується управління Дніпром, то це питання Держводгосп вирішує  разом з відповідними учасниками водогосподарського комплексу басейну.

Значні об’єми води забираються із каскаду дніпровських водосховищ для водопостачання великих міст і промислових центрів: Києва, Черкас, Кременчука, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Нікополя, Марганця і Херсону. Для водопостачання промислових центрів Донбасу, Кривбасу, Криму побудовані канали та водоводи.

Контроль водозабору магістральними каналами системи Держводгоспу, які  подають воду в маловодні регіони  з басейну Дніпра, здійснюється за допомогою АСУБ-Дніпро [1, ст. 15].

Держводгоспом здійснюється оперативний  контроль за скидом високомінералізованих вод з накопичувачів гірничорудних підприємств Кривбасу згідно з затвердженим регламентом. Після закінчення скиду здійснюється промивка русел річок Інгулець та Саксагань, яка дозволяє подати воду нормативної якості в Інгулецьку зрошувальну систему та Жовтневе водосховище в оптимальні терміни.

Щороку навесні Міжвідомча комісія  розглядає питання промивки русла  р. Інгулець і з урахуванням фактичної гідрологічної та водогосподарської обстановки затверджує регламент промивки.

Завдяки встановленню оптимальних  режимів роботи Дністровського водосховища  забезпечується задовільна якість води в пониззі Дністра і, зокрема, в районі Біляївського водозабору міста  Одеси. Навесні щорічно здійснюється розрахунковий екологічний попуск, що забезпечує промивку русла Дністра і покращує якість води.

В екстремальних ситуаціях, в разі різкого погіршення якості води в  районах питних водозаборів, Держводгосп  вживає оперативних заходів щодо коригування режимів роботи водогосподарських  систем з метою якнайшвидшого усунення негативних наслідків.

З метою недопущення виникнення епідемічних ускладнень в Україні, Держводгоспом та його водогосподарськими організаціями на місцях постійно проводяться  обстеження водних об’єктів і водогосподарських  систем та здійснюються відповідні заходи для забезпечення їх задовільного санітарно-епідемічного стану.

Безпосередньо в потенційних осередках  можливих спалахів інфекційних хвороб водогосподарськими організаціями  проводяться встановлення почащеного лабораторного контролю якості води в зонах водозаборів комплексного призначення з відповідним інформуванням державних і місцевих виконавчих органів.

Держводгоспом здійснюється ряд заходів, спрямованих на приведення у належний еколого-технічний стан водних об’єктів і у першу чергу господарсько-питного призначення [10, ст. 113]. З метою стабілізації санітарно-епідемічної обстановки в окремих регіонах України, де можливе виникнення небезпечних ситуацій, насамперед у Миколаївській, Херсонській, Одеській областях і Автономній Республіці Крим та інших небезпечних в цьому плані регіонах, разом з органами санітарного нагляду і охорони природного середовища проводяться обстеження поверхневих джерел питного водопостачання та місця розташування скидів стічних вод, сміттєзвалищ та накопичувачів промислових відходів.

Гідрохімічний стан річок з часом  практично не покращується. Тут мають  місце як природні (характеристика басейну водозбору, як, наприклад  у басейні р. Прип’ять), так і  антропогенні (скид забруднюючих речовин  із зворотними водами, відсутність прибережних захисних смуг тощо) чинники. Причому зменшення за останні 5 років загальної кількості зворотних вод, що було скинуто у поверхневі води з 6413 млн. м³ до 5406 млн. м³ практично не призвело до зменшення скиду забруднюючих речовин у водні об’єкти. Це можна пояснити погіршенням роботи очисних споруд, частими аварійними скидами тощо.

Особлива увага надається питанню  спостереження за якісним станом малих річок, збереженню їх водності.

Аналіз даних спостережень за якістю водних ресурсів дозволяє зробити висновки про те, що стан малих річок України, які у значній мірі формують якість води великих річок і які є джерелом водопостачання населення та галузей економіки, незадовільний і потребує більш детального обстеження.

1.5. Прогноз водопотреби населення і галузей економіки

Прогноз макропоказників використання водних ресурсів населенням і в галузях  економіки ґрунтується на аналізі  сучасної водно ресурсної забезпеченості, стану та очікуваних тенденцій розвитку систем водозабезпечення і водоохорони при реалізації державної політики щодо зупинення спаду виробництва і переходу до економічного зростання.

Виходячи з цього, головною регламентуючою умовою для визначення обсягів водних ресурсів, що можуть бути залучені у  господарський обіг для задоволення виробничих потреб, має бути рівень ресурсної і самовідновлюваної спроможності водних об'єктів, які є, з одного боку, джерелами водопостачання населення, а з другого – найважливішими компонентами природного середовища і існування біорізноманіття. Без удосконалення наявної структури і технології водозабезпечення і водокористування, запровадження водоощадливих і безводних технологій покращання водогосподарської і екологічної ситуації в країні неможливе [7, ст. 132].

Комунальне  господарство. Перспективні обсяги використання води в комунально-побутовому секторі визначаються на основі очікуваної чисельності міського населення і питомої норми витрат води на господарсько питні потреби населення в житлових будинках, підприємств комунально-побутового обслуговування населення, організацію зовнішнього благоустрою міських територій (табл. 4).

Для досягнення гарантованого водопостачання міського населення основні завдання галузі полягають у наступному:

• реконструкція, ремонт і модернізація устаткування водопровідних, каналізаційних мереж і споруд;
• розроблення і впровадження раціональних норм водоспоживання, технологій водопідготовки та очищення стічних вод;
• впровадження засобів обліку та вдосконалення контролю за споживанням води;
• підвищення рівня благоустрою населених пунктів;
• впровадження нового стандарту на питну воду;
• збільшення використання підземних вод для питного водопостачання (у тому числі бюветного), пляшкування води;
• впровадження систем відомчого екологічного моніторингу джерел водопостачання і якості питної води.