Тенденції та перспективи розвитку Подільського економічного району

Вступ 

           Кожна молода людина, яка вже визначилась з вибором своєї майбутньої професії, безумовно, повинна докласти максимум зусиль для того, аби стати справжнім професіоналом. Саме тому студентам необхідно набути широких знань з багатьох предметів. Для нас, майбутніх фінансистів, дуже важливо якнайкраще оволодіти знаннями з курсу «Регіональна економіка», адже це дасть змогу у майбутньому вміти добре орієнтуватися в економічній ситуації кожного з регіонів України.

           У своїй курсовій роботі я ставлю за мету дослідити тенденції та перспективи розвитку Подільського економічного району, адже до складу цього району входить і наша Вінницька область. Відомо, що розвиток будь-якого регіону залежить від того, наскільки ефективно працює економіка, як наслідок− наповниться бюджет та відповідно профінансується соціальна сфера. Ефективність економіки може бути забезпечена тільки правильним регулюванням. Саме економічне районування є методом регулювання територіальної організації господарства. При його проведені враховують об’єктивні закономірності територіального поділу праці, формування територіальних соціально-економічних комплексів різних масштабів і структур, необхідність збереження економічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури району. Економічне районування сприяє економії матеріальних цінностей, створює умови для скорочення апарату управління, прискорює розв’язання соціально-економічних завдань.

           У визначенні поняття «економічний район» сказано, що  «економічний район − це територіально цілісна частина національної економіки». Отже, без достеменного знайомства з усіма економічними районами неможливо скласти повне уявлення про стан економіки України, яка проходить своє становлення в умовах ринкових відносин [10].

           Характеризуючи Подільський економічний район, потрібно визначити його місце і роль в економіці України, дати характеристику природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу, ознайомитись з галузевою і територіальною структурою господарювання. Важливим завданням є також аналіз основних соціально-економічних показників, а також визначення можливостей розвитку Подільського економічного району в умовах ринкової економіки.

           Звичайно, при загостренні світової економічної кризи виникли проблеми і в економіці вищезгаданого району. Тому необхідно визначити ці проблеми,  проаналізувати відповідну літературу, яка пропонує шляхи для їх вирішення.

          Також дуже актуальним є питання  про перспективи розвитку даного  регіону, адже саме нам, теперішнім студентам, завтра доведеться працювати задля розквіту економіки рідного краю, ми будем приймати участь у неминучих економічних реформах, викликаних часом. Досконало знати чим живе твій регіон, які труднощі виникають на шляху його розвитку, що можна змінити в майбутньому − це наш обов’язок. Подільський економічний район є однією із структурних ланок усієї економічної системи України. І тому його ефективне функціонування необхідне для подальшого економічного, соціального та культурного розвитку нашої держави. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність  та значення економічного районування

          Головною метою державної регіональної  політики, визначеною Концепцією  державної регіональної політики, що затверджена Указом президента  України № 341 від 2001 р., є створення  умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів. Отже, об’єктами регіональної політики являються економічні райони.

           В економічній географії часто трапляється поняття район. Що ж таке район? У перекладі з французької мови це слово означає радіус, промінь. У географічній науці район – територія, відмітна певними географічними, економічними та іншими ознаками. Розрізняють фізико-географічні, історико-географічні, адміністративні та економічні райони.

          Кожній території властивий певний набір виробництв, що сформувався в результаті господарської діяльності людей під впливом природних, етнографічних, історичних та інших умов і дістав назву територіального поділу праці. За його допомогою в кожній місцевості з великої кількості галузей економіки відбираються найбільш економічно вигідні саме для цієї місцевості, які й формують район, що дістав назву економічного.

           Економічні райони не визначаються раз і назавжди, а змінюються з часом у процесі розвитку продуктивних сил. Їх кількість залежить від історичного періоду, політичних умов, нових завдань, що виникають перед країною або конкретною територією ( рис. 1.1).

           Саме економічне районування є методом регулювання організації господарства за територіальними ознаками. Воно проводиться, виходячи з об’єктивних закономірностей формування територіальних соціально-економічних комплексів різних масштабів і структур, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки та культури району. Економічне районування сприяє економії матеріальних цінностей у сфері обігу, створює умови для скорочення апарату управління, прискорює розв’язання соціально-економічних завдань.

Рис. 1.1. Значення економічного районування 

           Економічне районування має не тільки практичне, а й науково-пізнавальне значення. Це значення полягає в аналізі умов, факторів, закономірностей районоутворення, оптимізації географічного поділу праці, встановлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків районів. Практичне значення районоутворення полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної політики, а також використовується в практиці територіального управління, при розробці рекомендацій для органів державної влади і місцевого самоврядування стосовно удосконалення адміністративно-територіального поділу, підвищення ефективності спеціалізації, забезпечення прогнозування , програмування та планування розвитку окремих регіонів.

           Виділяють інтегральне та галузеве районування. Інтегральне охоплює господарство в цілому, а саме галузі виробничої та невиробничої сфери у їх єдності. Галузеве економічне районування розмежовує території, виходячи з якоїсь однієї ознаки, тобто районується одна галузь або декілька взаємопов’язаних галузей. Окремим видом районування є міжгалузеве районування, при проведенні якого враховується розміщення галузей, що входять до складу окремих міжгалузевих комплексів – агропромислового, транспортного, паливно-енергетичного, лісопромислового та інших [10].

           Над проблемами районування працювало багато учених. Так, промислове районування розробляли А.Хрущов, С. Іщук, сільськогосподарське – М.Пістун, О.Челінцев, транспортне − І.Нікольський.

           Яким же визначенням можна охарактеризувати поняття економічний район. Вдалим є визначення О.Шаблія соціально-економічний район − географічно цілісна , просторово відмежована частина країни, в якій елементи господарського та соціального життя утворюють органічну єдність [10]. Залишаючи акцент на економіці, на сьогоднішній день слід глибше досліджувати екологічні та соціальні проблеми розвитку району, ніж раніше.

           Отже, економічний район – територіально цілісна частина національної економіки, що має спеціалізацію, визначену її місцем в територіальному поділі праці, міцні внутрішні зв’язки, що об’єднують господарство, суспільство і природу в єдиний територіальний соціально – економічний комплекс. Основними ознаками району є такі:

     1. Прив’язаність території до головного ядра. Ядро (яким виступає найбільше в районі місто) розвивається найбільш динамічно, у ньому найбільшою мірою виражені ознаки району; це ділянка району, що концентрує максимальну інформацію про нього. Відсутність у районі такого потужного ядра ставить під питання правильність проведення районування.

     2. Комплексний розвиток району. Основою, цементуючим стрижнем району є комплекс відповідного рівня. Територіальний соціально-економічний комплекс – результат територіального поділу праці – з одного боку, і територіальної інтеграції праці з іншого. Перше виражається через виконання певних господарських функцій загальнодержавного рівня – територіальну спеціалізацію, друге – через територіальну цілісність, комплексність господарства.

     3. Спеціалізація у загальноукраїнському поділі праці. Район спеціалізується на виробництві тих товарів і послуг, щодо яких у районі склалися найкращі умови. Галузі спеціалізації, як правило, створюють основну частину валової доданої вартості району, є найбільш прибутковими, мають найвищий рівень рентабельності порівняно з іншими. Саме у спеціалізації проявляється зовнішня функція району.

     4. Можливість здійснювати в межах району територіальне регулювання і координації соціальних, економічних і демографічних процесів. Головним засобом цього регулювання стає складання і реалізація обґрунтованих програм та концепцій науково-технічного, соціального, економічного розвитку району.

           Для  успішного проходження процесу районоутворення необхідні певні умови. Середовище, в якому формується і розвивається район, розуміється як умови районоутворення. Природні умови впливають на формування районів опосередковано, а історичні та соціально-економічні – мають вирішальний вплив.

           Завжди існують рушійні сили, які суттєво впливають на процеси розвитку і функціонування, його структуру і геопросторові межі. Це так звані фактори районоутворення.

           Також на формування районів впливають сучасні процеси у суспільному розвитку: глобалізація, регіоналізація, міждержавна інтеграція та інші. Глобалізація світової економіки посилила вплив зовнішніх чинників на регіональний розвиток. Під впливом  цих процесів район розглядається не тільки як територіальна підсистема національної економіки, а й як самостійний суб’єкт власності та економічної діяльності, ринок збуту та певний соціум. Сьогодні регіони є активними суб’єктами регіоналізації та глобалізації.  
          Під час районування необхідно дотримуватися певних принципів. Принципи районування – це вихідні положення, правила, якими користуються вчені у процесі обґрунтування мережі районів певної країни.

     Найважливішим є принцип об’єктивної територіальної цілісності. Відповідно до нього економічний  район є не статичною однорідною територією, а соціально-економічною  єдністю, цілісністю.

     Важливим  є принцип тяжіння, сутність якого полягає у необхідності включення в межі району як ядра, так і навколишньої території, яка знаходиться під його районоформуючим впливом.

     Принцип перспективності визначає часову властивість  мереж районування. Відповідно до нього районування має вирішувати проблеми, які можуть виникнути у районі.

     Адміністративний  принцип створює умови для  управління територією в майбутньому, а також  спрощує процес розробки і реалізації програмних документів.

     Важливо, щоб виділені райони були одномасштабними, тобто величини їх економічних потенціалів були між собою близькими (за такими показниками як обсяг валового внутрішнього продукту, вартість основних фондів, чисельність населення та інше).

     Виходячи  з принципів, визначають критерії районування. К.Мезенцев виділяє найголовніші критерії

− підвищення рівня сформованості території через розв’язання  вузлових проблем району;

− збільшення раціональності використання ресурсного потенціалу;

− зростання ефективності економічного розвитку;

− підвищення ефективності соціального розвитку;

− поліпшення екологічної ситуації [8].

          Набір критеріїв, за якими проводиться районування, не є сталим. Раніше пріоритет надавався економічним критеріям, а зараз – соціальним і екологічним.   
          В науці виділяють дедуктивний та індуктивний підходи до районування. Дедуктивний підхід передбачає поділ території на макрорайони, які в свою чергу поділяються на мезо- і мікрорайони. Його застосування дозволяє виявити основні ядра районоутворення та загальні обриси районів без деталізації меж. Індуктивний підхід передбачає детальний аналіз статистичної інформації, аналіз економічних і соціальних зв’язків та демілітацію кордонів спочатку на найнижчому рівні і лише вкінці – проведення мікрорайонування.

           Інтегральне районування країни базується на територіальних соціально-економічних комплексах різних ієрархічних рівнів та різного ступеня сформованості. Відповідно до цього можна виділити кілька ієрархічних рівнів районування макро-, мезо-, мікро- та топорайонування.

           Вперше вчені спробували поділяти Україну на економічні райони ще за часів царської Росії. Ця думка активно розвивалась і в ХХ столітті. За часів Радянського Союзу схема районування, близька до сучасної, була розроблена після того, як були утворені області України з її західними землями і Кримом. Початок було зроблено в 1952 році вченими під керівництвом академіка К.Г. Воблого.