Структура знань про народонаселення

Економіка народонаселення - це науковий напрямок, у рамках якого здійснюють вивчення закономірностей визначального  впливу економічного розвитку на відтворення  населення загалом, а також окремі демографічні процеси. В рамках цього напрямку досліджують також І зворотний вплив розвитку народонаселення на економіку.

В суспільному  відтворенні населення виступає водночас у двох іпостасях - як продуктивна  та як споживча сила, справляючи вплив  на співвідношення фонду споживання й фонду нагромадження в національному доході. Чисельність і динаміка населення, його головних вікових груп (у допрацездатному, працездатному й післяпрацездатному віці) впливають на абсолютну величину й структуру фондів споживання й нагромадження. Наприклад, від чисельності й питомої ваги населення у молодому віці залежать масштаби формування нових робочих місць для тих, хто увіходить у працездатний вік, з одного боку, а також будівництво об'єктів системи освіти й охорони здоров'я, дитячих закладів, житлового фонду - з іншого.

Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину - загальну чисельність зайнятого в суспільному  виробництві населення, його віково-статеву  структуру, рівень освіти, професійний  склад та територіальну організацію.

Чисельність і динаміка трудових ресурсів справляють певний вплив на характер розвитку виробництва та економіки загалом (інтенсивний чи екстенсивний тип  розвитку). Скорочення приросту трудових ресурсів обмежує можливості екстенсивного  розвитку виробництва й збільшує залежність економічного зростання від підвищення продуктивності праці.

- це  науковий напрямок, який досліджує  соціологічні аспекти відтворення  й розвитку народонаселення. В  рамках цього напрямку здійснюють  синтез демографічних і соціологічних знань, підставою якого є категорії, поняття, принципи й теоретичні тези загальної теорії народонаселення. Саме вони й утворюють горішній рівень соціології народонаселення, в межах якого забезпечуються методологічні засади для досліджень взаємодії суспільства загалом та народонаселення як однієї з його підсистем, а також найзагальніших зв'язків і відносин та їх трансформації в процесі зміни історичних типів відтворення населення.

Наступний рівень соціологічної проблематики народонаселення утворює власне соціологія народонаселення як окрема, або спеціальна, соціологічна теорія, що вивчає демографічні процеси й розвиток населення загалом у тісному зв'язку з розвитком, зміною й функціюванням соціальних відносин, соціальних Інституцій та соціальних структур. При цьому особливий наголос соціологія народонаселення робить на вивченні взаємодій у демографічній царині особистості та суспільства, що реалізуються через соціальні групи та прошарки різного типу. Один з найважливіших напрямків у соціології народонаселення - дослідження диференціації демографічної активності груп та індивідів, пов'язаної з існуванням соціальних відмінностей.

Всередині соціології народонаселення виокремлюють соціологію народжуваності, соціологію смертності, соціологію міграції, в яких ці демографічні процеси вивчають як відповідні різновиди діяльності. Підрівнем цих напрямків досліджень є конкретні соціологічні дисципліни - соціологія репродуктивної поведінки, соціологія самоохоронної поведінки, соціологія шлюбної (матримоніальної) поведінки, соціологія міграційної поведінки, які досліджують ті чи ті різновиди демографічної діяльності як поведінки. Ці розділи соціології народонаселення іноді називають соціологічною демографією.

Найнижчий рівень соціології народонаселення  утворюють конкретні соціолого-демографічні дослідження, спрямовані на розв'язання тих чи тих конкретних проблем теорії й практики.

Існують і інші точки зору на соціологію народонаселення. Одна з них розглядає  соціологію народонаселення як розділ соціології, предметом якого є вивчення впливу демографічних процесів на розвиток суспільства загалом. Згідно з іншою точкою зору, соціологію народонаселення інтерпретують як загальну методологію й теорію демографії, або загальної теорії народонасе- лення, ототожнюючи по суті теоретичні розділи конкретної суспільної науки звідповІдними соціологічними теоріями.

Екологія  народонаселення - науковий напрямок, який досліджує екологічні аспекти  відтворення й розвитку народонаселення. Екологія народонаселення вивчає взаємозв'язки й взаємодію між розвитком народонаселення та якістю природного доокілля, а також причини, що впливають на зміну поведінки населення в різних соціально-екологічних ситуаціях. На відміну від екології людини, яка вивчає взаємозв'язки між людиною та природою екологія народонаселення досліджує вплив конкретних умов середовища життєдіяльності на характер і темпи розвитку народонаселення й виявляє залежність принципів і цілей екологічної політики від якості населення та структури його потреб.

Протиріччя  між якістю природного доокілля та біологічними потребами населення знаходить розв'язання в його здатності адаптуватися до нових або різко змінюваних умов існування. Тому найважливішим напрямком досліджень екології народонаселення е аналіз його здатності до соціально-психологічної та біологічної адаптації в їх органічній єдності за умов постійно змінюваних параметрів середовища замешкання.

Вивчають  екологічні, демографічні, медико-біологічні, психологічні, соціально-гігієнічні, економічні та інші параметри того чи того типу природного доокілля, які впливають на якісні характеристики народонаселення. При їх систематизації екологія народонаселення виходить з факту неоднорідності природного доокілля та існування його різних регіональних форм. Тому до її завдань увіходить також вивчення можливостей соціально-біологічної адаптації населення до середовища того чи того рівня й характеру розвитку з його конкретною регіональною специфікою.

Сьогодні  екологія народонаселення є одним  з найбільш актуальних наукових напрямків у зв'язку з катастрофічним зниженням якості середовища замешкання й формуванням постчорнобильського синдрому у населення України, Бєларусі й Росії.

Географія населення - науковий напрямок, який досліджує  особливий зріз соціальних відносин у системі знань про народонаселення. Він відображає ставлення населення до території його замешкання. В рамках географії населення вивчають територіальні особливості формування й розвитку населення й населених місць (поселень) за різних економічних, соціальних і природних умов. Географія населення входить до системи географічних наук як складова соціально-економічної географії й водночас до системи знань про народонаселення.

В географії  населення сформувалися два головних напрямки: вивчення населення окремих  країн та їх регіонів, окремих міських агломератів та міст, сільських районів; дослідження мереж поселень і систем розселення з аналізом регіональних відмінностей у типах і формах розселення населення. Первинною одиницею спостереження є тут окремий населений пункт (поселення). Обидва напрямки тісно пов'язані між собою.

Географія населення охоплює широке коло проблем  народонаселення: вона вивчає регіональні  відмінності у відтворенні населення, його віково-статевій структурі, соціальному  та етнічному складі; розміщення трудових ресурсів, їх використання й галузеву структуру. Відповідно до цього в рамках географії населення сформувалися наукові напрямки (галузеві географії): географія трудових ресурсів, географія міст, географія міграцій та шерег інших.

Одним з найважливіших понять у дослідженні регіональних відмінностей у відтворенні населення та його демографічній структурі є демогеографічна ситуація, характерна для тієї чи тієї територіальної групи населення у певний Історичний період. При вивченні територіальних демографічних відмінностей географія населення активно взаємодіє з регіональною демографією, а при розробці характеристики соціальної структури територіальних груп населення вона перебуває у тісному контакті з соціологією. На стику етнографії та географії населення постала етногеографія. Географічне вивчення трудових ресурсів здійснюється спільними зусиллями географії населення, демографії, соціології та економіки праці. Ці науки відіграють активну роль у дослідженні міграційних процесів. Найрозвиненішим розділом географії населення є географія міст і сільських поселень. Помітний внесок в її розвиток зробили районне планування, містобудівництво та інші науково-прикладні дисципліни.

У 70-х  роках нашого сторіччя сформувався "поведінковий" підхід до географічних досліджень населення. Він передбачає вивчення сприйняття людиною природного доокілля й поведінки людей у просторі (вибір місця замешкання або місця роботи, переміщення в просторі, інформаційні взаємодії тощо). Від кінця 70-х років географи низки зарубіжних країн, зокрема США і Великобританії, зосередили свої зусилля на дослідженні закономірностей просторового розподілу різних соціальних груп населення з диференціиованими доходами, майновим статусом, рівнем і характером зайнятості, етнічною та конфесійною приналежністю.

Генетика  народонаселення - це розділ генетики, який вивчає явища спадковості та мінливості у людини на рівні популяцій. На відміну від популяційт інших  біологічних видів, популяції людини є об'єктом дії й продуктом  не тільки природничо-історичного, але й суспільно-історичного процесу. Відтворення генів людини, будучи, з одного боку, суто біологічним процесом, з іншого - соціальне зумовлене й невід'ємне від демографічного розвитку й відтворення населення. Передача генетичної інформації в генераціях, її розподіл у просторі розселення людини, зміна в ході міграцій, взаємодія населення з довколишнім середовищем - усі ці рухи генетичного матеріалу пов'язані з демографічними процесами. Отже, генетику народонаселення можна розглядати як царину взаємодії генетики й демографії, в рамках якої досліджують генетичні наслідки демографічних процесів.

Генофонд  популяції, репрезентований у кожній генерації різноманітними генотипами, не залишається постійним у часі, позаяк завдяки диференційнІй народжуваності, смертності й міграції носії генів однієї генерації різною мірою передають свої гени новим генераціям. Зміна популяційного генофонду, викликана неоднаковою участю носіїв різних генів у, процесі відтворення, вважається у загальній теорії популяційної генетики головним проявом природного відбору, який змінює структуру генофонду в бік його більшої відповідності умовам середовища. Іншими чинниками, які впливають на зміну генофонду в популяціях людини, є мутації, міграції та дрейф генів.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1. Араб-Оглы Е.  А. Демографические й зкологические  прогнозьі. - М., 1978, 
2. Боярский А.Я. Население й методы его изучения. - М., 1975. 
3. Боярский А.Я., Валентей Д.И., Кваша А.Я. ОсновьІ демографии. - М., 1980. 
4. Вишневский А.Г. Воспроизводство населення й общество, - М., 1982. 
5. Демографические процессы й их закономерности. - М., 1986. 
6. Демографический знциклопедический словарь. - М., 1985.  
7. Демографическое развитие Украинской ССР (1970-1979 гг.) / Отв. ред. В.С.Стешенко. - Киев, 1987. 
8. Квашо А.Я. Демографическая политика в СССР. - М., 1981. 
9. Козлов В.И. Зтническая демография. - М., 1977. 
10. Корчак-Чепурковский Ю.А Избранные демографические исследования. - М., 1970. 
11. Народонаселение. Енциклопедический словарь. - М., 1994. 
12. Основы управлення развитием народонаселення. - М., 1982. 
13. Пресса Р. Народонаселение й его изучение //Демографический анализ. - М., 1966. 
14. Система знаний о народонаселенню - М., 1976. 
15. Сови А. Общая теория населення. - М., 1977. - Т.1-2. 
16. Стешенко В.С. Изучение воспроизводства народонаселення: Теоретические проблемы. - Киев, 1981. 
17. Томилин С.А. Демография й социальная гигиена. - М., 1973. 
18. Урланис Б.Ц. Проблемы динамики населення СССР. - М., 1974. 
19. Урланис Б.Ц. Проблемы народонаселення в русской марксистской мысли. - N1., 1975. 
20. Урланис Б.Ц, Зволюция продолжительности жизни. - М., 1978. 
21. Фильрозе Е. Очерк потенциальной демографии. - М., 1975. 
22. Хоменко А.П. Семья й воспроизводство населення. - М., 1980.