Структура знань про народонаселення

                                        Зміст

    Вступ………………………………………………………………… 3

1.Система знань  про народонаселення та її  структура……………… 4

2.Народонаселення  (населення) - центральна категорія  системи знань про народонаселення……………………………………………………….. 5

3.Загальна теорія народонаселення…………………………………… 7

4.Структура системи  знань про народонаселення…………………… 10 

   Список  літератури…………………………………………………… 17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                       Вступ

Народонаселення вивчає багато громадських та природничих наук. Особливе місце серед них займає демографія.

Під народонаселенням в широкому змісті слова розуміють  сукупність людей. Але сукупність людей  відповідає також таким поняттям, як «народ», «суспільство». Тому поняття  «народонаселення» потребує більш точного визначення.

Поняття народонаселення країни за формою співпадає  з поняттям народ держави, але  за змістом це різні категорії. Одним  з критеріїв віднесення до того чи іншого роду є проживання у відповідній  місцевості (або, принаймні, походження з тієї місцевості), але народ історично зв’язує воєдино не тільки територія, але й спільна історія, мова, матеріальна та духовна культура. Піддані держави завдяки громадянству зберігають приналежність до народу своєї країни і у тому випадку, якщо вони мешкають за її кордонами, але тісно пов’язані з нею юридично. Суспільство, як би воно не було диференційовано, – це сукупність людей, в якій люди на основі місця, яке вони займають в історично складеній системі виробництва та споживання, представляються нам як розчленована на групи, розділена і разом з тим зв’язана певними інтересами організація. Зв’язки, які об’єднують людей за поняттям «народ» або «суспільство», або ті ознаки, які визначають різницю цих термінів, не є критерієм для поняття «народонаселення». При цьому, хоча поняття «народонаселення» більш вузьке, ніж попередні, воно разом з тим і ширше, оскільки припускає «природну» сутність даної безлічі людей, тобто їх здатність до оновлення, зміни внутрішнього складу, до відтворення. 
 
 

1.Система знань про народонаселення та її структура.

     Система знань про народонаселення - це науковий напрямок, який формується з 1960-х років у процесі комплексного вивчення народонаселення низкою суспільних і природничих наук. У рамках цього напрямку народонаселення розглядають як цілісну складну систему, а його головним методологічним принципом є перехід від простого підсумування знань, отриманих окремими науками, до такого їх синтезу, який відповідає системній природі народонаселення як об'єкта дослідження й соціального управління.

На середину 60-х років безперспективність розвитку знань про народонаселення, не синтезованих цілісною теорією, стала очевидною. Швидке просування у вузькоспеціальних  напрямках досліджень супроводжувалося нерозумінням дотичних проблем і  загального завдання. Така сама ситуація виникла у багатьох інших галузях знання, що стало приводом для в'їдливої метафори Норберта Ві-нера. Постале становище фундатор кібернетики персоніфікував у портреті вузького фахівця так: "Він замакітрений жаргоном своєї спеціальної дисципліни й знає всю літературу з неї та всі ЇЇ підрозділи. Але будь-яке питання, що хоч скільки-небудь виходить за ці вузькі межі, такий вчений розглядатиме як щось, що стосується колеги, котрий працює через три кімнати далі по коридору". Приблизно ту саму думку в ще гострішій афористичній формі висловив Тур Хейєрдал: "Фахівці обмежують себе, щоб закопуватися дедалі глибше, доки вже не бачать один одного із своїх ям. А результати складають акуратно нагорі. Потрібен ще один фахівець, саме той, котрого досі бракувало. Він не повинен слідувати за іншими в яму, а має залишатися нагорі й зводити воєдино різні результати".

Мабуть, Лейбніц був останньою людиною, котра знала все на світі_ Але XVIII сторіччя, коли найвидатніші вчені, оволодівши досконало кількома мовами, були здатні не тільки охопити всю науку свого часу, але й увібрати в себе найширшу культуру, давно минуло. Почався процес спеціалізації й диференціації наук. 60-ті роки стали тим рубежем, коли роз'єднаність наук, що вивчають народонаселення, зробила проблематичним подальший прогрес демографічного знання. Було визнано, що населення має системні властивості й їх пояснення з точки зору якоїсь однієї науки, яка вивчає окремі боки його розвитку, поза уявленнями про народонаселення як цілісність є непродуктивним. Отже, еволюція демографічного знання змусила вчених усвідомити необхідність використання міждисциплінарного підходу як головного мето-дологічного принципу вивчення проблем народонаселення. У 60-70-ті роки встановлюються дедалі тісніші зв'язки між науками, що досліджують різноманітні аспекти відтворення населення, відбувається їх взаємне теоретичне, методологічне й методичне збагачення. Конкретним прикладом продуктивного співробітництва наук є вивчення народжуваності. Його досвід підтвердив ефективність використання системного підходу як загальнонаукової методології до дослідження демографічних процесів. Вагомий внесок у вивчення репродуктивної поведінки населення зробили соціологи й психологи. Не менш вдалою є кооперація демографів, економістів, соціологів та етнографів при дослідженні міграційних процесів. Успіхи регіональної демографії були б неможливі без участі географів. А вивчення причин смертності та зниження середньої тривалості життя немислиме сьогодні без медиків, генетиків, гігієністів та екологів.

2.Народонаселення (населення) - центральна категорія системи знань про народонаселення.

Народонаселення - одне з головних понять низки суспільних наук. Найзагальніше його визначення дає "Демографический енциклопедический  словарь": "Народонаселення - природно-історично постала й неперервно самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, головний матеріальний компонент людського суспільства". Народонаселення й населення - синоніми. Цей термін був уведений до наукового обігу вперше на початку XIX сторіччя. 1806 року в "Статистическом журнале" (він був першим російським науковим гуманітарним часописом) була опублікована стаття І.Ф.Германа "Про народонаселення (про чисельність жителів у Росії)". Цей неологізм, який об'єднав два слова - народ та населення, відносно швидко втвердився в мові, проте в народну мову так і не потрапив. Термін "народонаселення" використовують, як правило, для позначення сукупності людей, а його синонім уживають більш універсально - І в народній мові, і в науковій літературі. На кожному етапі розвитку суспільства населення виступає як конкретно- історична сукупність людей, а його найважливішими характеристиками є соціально-часова та просторово-територіальна.

Населення не існує поза часом, простором і рухом. Неперервний процес зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й перебігає у певних просторових межах, зумовлених територіальною організацією суспільства.

Залишаючися частиною живої природи й маючи  сталі властивості біологічної популяції, населення має водночас соціальну природу. Сукупність людей перетворюється з простої відновлюваної популяції на населення завдяки суспільним відносинам і зв'язкам. Як носій суспільних відносин населення є органічною частиною всього суспільного розвитку й саме у цьому контексті - доречно говорити про конкретно-історичну зумовленість відтворення населення на різних етапах історичного процесу - в суспільствах привласнюючої економіки, аграрному та індустріальному,

Рух - невід'ємна ознака й спосіб існування населення. Поряд з природним рухом - його неперервним відновленням під час зміни генерацій - виокремлюють ще просторовий )або міграційний) та соціальний рухи населення.

Останній  відображає зв'язок розвитку населення  з суспільним відтворювальним процесом і розвитком суспільства загалом.

Усі три  різновиди руху визначають розміри, структуру й динаміку населення  планети та окремих країн і  забезпечують його постійну взаємодію  з усімаіншими суспільними підсистемами. Без руху населення неможливий його розвиток - неперервна кількісна та якісна зміна, зумовлена в кінцевому підсумку рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

Рух народонаселення, якість народонаселення та розвиток народонаселення є головними  поняттями загальної теорії народонаселення.

3.Загальна теорія народонаселення.

Цілісне уявлення про народонаселення забезпечує система наукових знань, відома під  назвою загальної теорії народонаселення. Це система загальнометодологічних І загальнотеоретичних тез і  концепцій, що пояснюють закономірності розвитку народонаселення та його зв'язок з усім соціально-економічним розвитком. Методологічна роль загальної теорії народонаселення полягає в тому, що вона дозволяє інтегрувати в єдине ціле розрізнені знання про окремі боки розвитку народонаселендо ня й перейти від простої суми знань до системи знань про народонаселення,

Загальна  теорія народонаселення пов'язує тези й поняття загальнометодологічних наук, які відображають логіку й  закономірності суспільного розвитку, з одного боку, та категорії окремих конкретних наук, що вивчають народона- з іншого. Загальнометодологічними науками для системи знаньнаселення, про народонаселення є філософія та політична економія.

До компетенції  філософії належать такі проблеми:

- методологічні принципи вивчення народонаселення;  
- народонаселення як суспільна підсистема;  
- якість народонаселення;  
- джерела й рушійні сили розвитку народонаселення, співвідношення в ньому об'єктивного та суб'єктивного, стихійного та свідомого, біологіч ного та соціального;  
- співвідношення емпіричного та теоретичного в демографічних дослідженнях;  
- логіко-гносеологічний аналіз категорій та понять системи знань про народонаселення.

Політична економія як наука про виробничі  відносини суспільства та закони їх розвитку забезпечує дослідження народонаселення теоретичними й методологічними засновками. Від того, якою є соціальна природа виробництва на тому чи тому етапі його суспільного розвитку, залежать, врешті, умови природного відтворення населення, його соціальна мобільність і територіальна організація.

Специфіка виробничих відносин багато в чому визначає якісні аспекти відтворення  населення. Ця специфіка відображена  у формуванні певного соціального  типу працівника, вона визначає умови  його підготовки до праці та участі в ній, умови й форми охорони його здоров'я та членів його сім'ї, соціального забезпечення та соціального захисту. Від характеру виробничих відносин залежать рівень зайнятості та її структура по галузях, по статі й віку, а це, у свою чергу, справляє вирішальний вплив на всі аспекти відтворення населення.

Система виробничих відносин багато в чому впливає на розселення людей як у  масштабах країн та регіонів, так  і у глобальному масштабі. Виробничі  відносини визначають безпосередньо  всі аспекти соціального відтворення населення. Від них залежать багато які соціальні чинники, що впливають на звичаї та традиції культури й побуту населення, а також чинники, пов'язані з релігією.

В рамках загальної теорії народонаселення  розробляють методологію його дослідження й головні поняття та категорії системи знань про народонаселення. Конкретні ж науки, які входять у цю систему, адаптують їх стосовно своїх завдань і предметних царин.

Загальна  теорія народонаселення забезпечує вивчення взаємозв'язку й взаємодії між соціально-економічним розвитком загалом та розвитком народонаселення як його органічної складової, між окремими боками суспільного розвитку та конкретними демографічними процесами, а також системи зв'язків між останніми. Вона також розкриває закони й закономірності розвитку народонаселення та конкретних демографічних процесів.

Головними проблемами загальної теорії народонаселення  є його роль у суспільному прогресі, соціально-економічна зумовленість розвитку народонаселення та його окремих  процесів, вплив законів суспільного розвитку на народонаселення, специфічне місце народонаселення в історично конкретній системі виробничих відносин,історичні типи відтворення населення, закони й закономірності демографічних процесів, взаємозв'язки між окремими демографічними процесами, співвідношення соціального та біологічного, стихійного та свідомого в розвитку народонаселення та у конкретних демографічних процесах.

Наукові результати, отримані загальною теорією  народонаселення, використовують при  розробці й здійсненні демографічної політики як складової соціальної політики в країні. Деякі положення загальної теорії народонаселення, які порівняно широко ввійшли до наукової літератури, залишаються дискусійними. Це стосується передусім такого спірного питання, як правомірність виокремлення головного економічного закону народонаселення для кожної суспільно-економічної формації, спільності та відмінності між законами й закономірностями розвитку народонаселення та деяких інших.

4.Структура системи знань про народонаселення.

Крім  загальномето-дологічних наук - філософії  та політичної економії - до системи знань про народонаселення входять конкретні наукові дисципліни - економіка народонаселення, соціологія народонаселення, екологія народонаселення, генетика народонаселення, географія населення та власне демографія. Один і той самий об'єкт - народонаселення - вони досліджують з використанням методик і мови цих наук, їх використання забезпечує свого роду "широкофокусний" огляд народонаселення як об'єкта дослідження й дозволяє вивчати економічні, соціологічні, демографічні, екологічні, географічні, етнографічні, генетичні, соціально-гігієнічні та інші аспекти розвитку народонаселення. Предметом конкретних наукових дисциплін є ті чи ті аспекти розвитку народонаселення та його взаємодій з іншими суспільними підсистемами.