Країнознавча характеристика Австрії

   Федеральний Президент Австрійської Республіки - Хайнц Фішер.  
    Законодавча влада здійснюється парламентом, що складається з двох палат: Національної і Федеральної рад. Національна рада складається із 183 депутатів, що обираються за пропорційною системою на 4 роки на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборче право мають громадяни, які досягли на день виборів 19 років, а право бути обраним мають громадяни, які досягли 21 року. Федеральна рада обирається ландтагами (парламентами) земель на строк своїх легіслатур за пропорційною системою відповідно до чисельності населення окремих земель. Члени Федеральної ради не повинні входити до складу ландтага, який їх делегує; однак вони повинні мати право бути обраними до цього ландтага.

   Місце головуючого у Федеральній раді посідають по черзі представники різних земель, які змінюють одне одного через кожні півроку в алфавітному порядку найменування земель. Головує від кожної землі той її представник, якого було висунуто в раду першим. Спільні засідання Національної і Федеральної рад утворюють Федеральні збори, за якими зберігається виняткове право вирішення таких питань, як оголошення війни, прийняття присяги Федерального президента. Головують по черзі голови Національної і Федеральної рад, починаючи з голови Федеральної ради. Консультативним органом Національної ради є Головуюча рада, до складу якої входять троє голів Національної ради і голови парламентських фракцій.

    Виконавча влада здійснюється федеральним президентом і федеральним урядом. Федеральний президент призначає федерального канцлера (главу уряду) і за його поданням - міністрів. Члени Федерального уряду мають право брати участь у всіх засіданнях Національної і Федеральної рад та Федеральних зборів.  
   Місцевими органами влади є ландтаги земель (законодавча влада) і земельні уряди (виконавча влада). Члени ландтагів обираються за пропорційною системою на основі рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Конституція землі, яка повинна прийматися у формі конституційного закону землі, якщо при цьому не порушується Федеральна Конституція, може бути ухвалена лише у присутності половини членів ландтага і більшістю в дві третини голосів. Кожний ландтаг може бути розпущений Федеральним президентом за поданням Федерального уряду і за згодою Федеральної ради. У разі розпуску ландтага землі протягом трьох тижнів мають бути призначені нові вибори. Уряд землі складається з губернатора, потрібного числа членів заступників та інших членів, які не входять у ландтаг.

   У Відні функції ландтага виконує громадська рада, функції уряду - сенат, функції губернатора - бургомістр.  
   Громада є територіальною одиницею з правом самоврядування і водночас адміністративною одиницею. В громадах органами самоврядування є громадські ради, громадське правління (міська рада), бургомістр.  
    Верховний суд є вищою судовою інстанцією у цивільних і кримінальних справах.

    Адміністративний суд забезпечує законність свого державного управління.  
Конституційний суд розглядає всі майново-правові вимоги, що пред'являються Федерації, землям, районам, громадам і союзам громад, які не підлягають ні вирішенню у звичайному судовому порядку, ні виконанню шляхом прийняття рішення органом управління.  
    Профспілкові об'єднання: 
   Об'єднання австрійських профспілок - ОАП. Засноване 30 квітня 1945 р. Об'єднує 14 галузевих профспілок, які налічують близько 1,566 млн. членів (1999 р.). Входить до Міжнародної конфедерації вільних профспілок (МКВП) і до Європейської конфедерації профспілок (ЄКП). Керівний орган у проміжках між конференціями - Федеральне правління, яке обирає Президію ОАП у складі 6 членів, які є заступниками голови. Друкований орган - журнал "Золідарітет".

4.Економіка країни, зовнішньоекономічні зв’язки.

   Австрія належить до числа найбільш розвитих країн Європи. В останні роки економіка країни розвивається прискореними темпами. Найбільшим іноземним інвестором є Німеччина (близько 30% інвестицій). Обсяг промислового виробництва збільшився в 1995 році на 4,6% і досяг 334,5 млрд. шилінгів.

    Ведучими галузями промисловості є машинобудування, металургія, а також хімічної, целюлозно-паперової, гірничодобувної, текстильної і харчової галузі. Одна третя частина обсягу промислового виробництва приходиться на державний сектор економіки.

    Австрія розташовує продуктивним сільським господарством. Виробляються майже усі види сільськогосподарської продукції, необхідної для забезпечення населення. Найбільш важливою галуззю сільського господарства є тваринництво.

    Іноземний туризм - одна з найбільш дохідних галузей австрійської економіки. Щорічні надходження від іноземного туризму складають понад 170 млрд. шилінги.

    Австрія торгує більш ніж з 150 країнами світу. Близько 65% експорту і 68% імпорту приходиться на країни Європейського Союзу. Основними торговими партнерами є Німеччина (40%), Італія, Швейцарія. На долю Росії приходиться усього лише 1,5%.

    Золотовалютні резерви країни склали на 1994 рік 218 млрд. шилінгів.

За рівнем доходів  на душу населення Австрія займає 9 місце у світі. Ріст цін на споживчі товари склав на 1995 рік 2,3%. Рівень безробіття склав 6,5%.

    Торгує більш ніж з 150 країнами світу.

     Експорт: машини та устаткування, транспортне та автомобільне устаткування, папір та пиломатеріали, текстиль, одяг, залізо і сталь, хімічні речовини, продукти — $91,2 млрд. доларів:

 Німеччина  — 36,0 %;

  Італія —  8,6 %;

  Швейцарія  — 5,0 %;

  Угорщина  — 5,0 %;

  Франція  — 4,5 %.

     Імпорт: нафта та нафтопродукти, природний газ, устаткування для машинобудування, зерно, бавовна, кольорові метали — $92,6 млрд. доларів:

 Німеччина  — 41,8 %;

  Італія —  8,0 %;

  Франція  — 4,9 %;

  США —  4,8 %. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Населення, розвиток освіти, науки, культури.

    Близько 97% населення Австрії — австрійці. В прикордонних районах країни живуть хорвати, словенці, угорці. Державна і літературна мова — німецька.

Більшість віруючих (близько 90%) — католики.Існують громади  протестантів.

    З самодіяльного населення більшість зайнято в сфері торгівлі та обслуговування, а також промисловості і будівництві, у сільському і лісовому господарстві. Найгустіше заселені північні та східні райони Австрії, долина Дунаю (до 95 чол. на 1 км²), рідше — західні високогірні райони (Тіроль — 34 чол./км).

    Столиця — Відень (нім. Wien) — 1,67 млн. мешканців. Інші великі міста: Грац (223 тис. мешканців), Лінц (185,8 тис.), Зальцбург (145,2 тис.), Іннсбрук (119,25 тис.), Клагенфурт (90,1 тис.). У містах з населенням понад 2 тис. мешканців проживає близько 3/4 населення країни.

   Між 1961 і 2008 роками чисельність населення Австрії виросла більш ніж на 1,2 млн чол. (17%).

    За часів Габсбурзької монархії Австрія була осередком католицької богослов'я. Політика національного гноблення була спрямована проти розвитку національних культур у багатонаціональній імперії, зокрема, проти розвитку науки і освіти в Закарпатті, Галичині і Буковині. Клерикали перешкоджали створенню Академії наук, внаслідок чого Віденська академія була відкрита лише 1847 року під тиском революційного руху і, зокрема, повстання селян в Галичині 1846 року. У Відні був поширений афоризм: «Галицькі селяни є засновниками Австрійської академії наук.».

     У 1956—1957 роках в Австрії було 1 335 дитячих садків, 5 349 початкових шкіл, 187 середніх шкіл, 33 середні технічні і ремісничні школи, 76 професійних жіночих шкіл, 28 педучилищ. У всіх цих закладах налічувалось 924 596 чоловік.

   Було 14 вищих учбових закладів (22 850 студентів), в тому числі університети у Відні, Граці та інші.

   Найбільші бібліотеки:

 Національна  бібліотека у Відні (1 525 тис.  томів),

 Віденського  університету (1 361 тис. томів).

    Наука в Австрії розвивалася слабо. Серед австрійських фізиків можна згадати Людвіга Больцмана, Ернста Маха, Ервіна Шредінгера, Вольфганга Паулі. Певний внесок у математику зробив Курт Гедель та члени Віденського гуртка. Зігмунд Фрейд вплинув на розвиток психології, започаткувавши напрям психоаналізу.

   Австрія — наймузичніша країна Європи. Габсбурги протегували музиці і тому в XVIII-XIX століттях сюди приїжджали композитори зі всієї Європи. Відень був столицею класичної музики. Багато хто з австрійських правителів був непоганим музикантом, досить пригадати лише Леопольда I (композитора), Карла VI (скрипаля) і Йосифа II (віолончеліста). У різні часи у Відні виступали Бетховен, Брамс, Глюк, Малер, Моцарт, Шуберт і Штраус. А зараз, мабуть, жоден театр або концертний зал в світі не порівняється з Віденською філармонією, Віденським хором хлопчиків, Державною оперою і Державним концертним залом.

   Література зародилася в епоху середніх віків. Виникнення і розвиток її пов'язані з австрійським фольклором і фольклором слов'янських народів, що входили до складу австрійської «клаптевої» держави. У XIII—XV століттях австрійська література розвивалася головним чинином як творчість народних співців — шпільманів і придворних рицарських поетів — мінезингерів.

В літературі і  театрі XVII століття, що перебували під  впливом єзуїтів, основною тенденцією було прославляння монархії Габсбургів і католицької церкви.

    У XVIII столітті зросла роль віденського народного театру, його реалістичні принципи відбилися і в літературі. Драматург і поет Й. Страницький (1676—1726) у своїх творах широко використав фольклорні персонажі і народний гумор. У другій половині XVIII століття в австрійській літературі поширилися ідеї французького і німецького просвітительства. Розвинулася журналістика і пародійна література, в якій виділявся А. Блумауер, що написав бурлескну «Енеїду».

    В літературі XIX століття до революції 1848 року панівним напрямом був романтизм: Ф. Грільпарцер, Цедліц, Н. Ленау, Ф. Гальм, Ф. Раймунд. Після революції 1848 року в літературі відбувся поворот до реалізму (Й. Фогль, А. Грюн, К. Бек, Й. Нестрой).

   Після другої світової війни австрійська література вступає в новий період розвитку. Міцніють сили прогресивної літератури, яка використовує досвід антифашистської боротьби і досягнення літератури соціалістичного реалізму.

   Музична народна творчість і музична класика Австрії вбирали в себе пісенні інтонації угорців, хорватів, сербів, чехів, поляків, українців та інших народів. Багаті традиції народно-побутового мистецтва Австрії стали тим ґрунтом, на якому в кінці XVIII століття зародився національний народно-побутовий театр — вистави з піснями й танцями (зингшпіль), камерна вокальна лірика й симфонія, а в другій половині XVIII століття — так звана віденська класична школа на чолі з композиторами Й. Гайдном (1732—1809), В. А. Моцартом (1756—1791), X. Глюком (1714—1787) та Людвігом ван Бетховеном (1770—1827). У своїй творчості, ідейно зв'язаній з буржуазно-демократичними течіями епохи Просвітництва і насиченій багатонаціональним фольклором Австрії, вони розвинули жанри класичної симфонії, опери та інші.

    З початку XIX століття розквітає музичний романтизм, найвизначнішим представником якого був Ф. Шуберт (1797—1828). Життєрадісний дух австрійського народу виявився в творчості ряду композиторів, особливо Й. Штрауса-сина (1825—1899).

     У другій половині XIX століття Відень знову стає центром розвитку музики глибокого змісту. Монументальні симфонії пишуть Йоганнес Брамс (1833—1897), Брукнер Антон (1824—1896). В музиці Брамса відчувається глибокий зв'язок з народним мистецтвом. Творчість Густава Малера (1860—1911), хоч і спирається на народ, пісенність, вже має ознаки ідейно-художньої кризи мистецтва доби імперіалізму, яка повністю виявилася в творчості А. Шенберга, глави «школи» атоналізму і додекафонії, та його учнів Альбана Берга і Антона Веберна.

     Роки фашизму ще більше поглибили цю ідейну кризу. Музична культура сучасної Австрії йде складним і суперечливим шляхом. Прогресивні музиканти, наслідуючи національні традиції, борються за демократичну музику, за масові форми музичного мистецтва, організовують конкурси, фестивалі, пропагують народну музику. З'явилися формалістичні «школи» («конкретна музика», «пуантелісти» та інші). Серед видатних австрійських виконавців: диригент К. Бем, піаніст Ф. Гульд, співачки М. Єриця, Л. Велич, співак Е. Кунц та інші. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел

1. А.І. Мухін "Австрія"
2. Степанов "Австрія"
3. Турок В. М. Очерки по истории Австрии 1918—1929. М., 1955. (рос.)
4. Друскин М. История зарубежной музыки XIX века, в. 2. М., 1958. (рос.)
5. Весь світ в цифрах фактах: Довідник. – К., 2001.
6. Анучин В.А. Страноведение: состояние и задачи. – М., 1984.
7. Вацеба В. Я. Туристичне країнознавство. – Чернівці: Рута, 2003.
8. Барсов Н. Н., Волгин В. М. Австрия. М., 1955. (рос.)
9. Гірничий енциклопедичний словник, т. 3. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2004.
10.   Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: понятийно-терминологический словарь. – М., 1983.