Греция

    Демографічні дані.

    По переписі 2003, населення Греції складало 10665,989 тис., чоловік (по оцінці 1996 – 10475 тис.). Природній приріст населення в 1961-1971 досягав 0,5% у рік, у 1971 – 1981 -1%, у 1981 -1991 -0,6%, у 1990 -1996 -0,5%, у 2003-0,19%. У 1960–х і початку 1970-х років відбувалася масштабна еміграція. Багато хто залишили Грецію в пошуках роботи в більш процвітаючих країнах Європи, особливо у ФРН і Бельгії. У 2003 коефіцієнт народжуваності в розрахунку на 1000 чоловік складав 9,79, смертності -9,86. Дитяча смертність за останні 50 років різко скоротилася: від майже 49 у 1951 до 6,12 у 2003. Середня тривалість життя в Греції - 76,32 у чоловіків і 81,65 у жінок.

    Урбанізація.

      Після Першої світової війни відбувався сильний відтік населення із сільських місцевостей у міста. У 1940 на урбанізованих територіях проживало менш 1/3 населення, у 1982 частка міського населення підвищилася до 54%, у 1996 –до 71%.

     Місто Афіни з пригородами, включаючи порт Пірей, у 1991 нараховував 3,1 млн. жителів, чи приблизно 1/3 населення країни, а друге по величині місто Греції Салоніки з пригородами -740 тис. Великі Афіни і (у меншому ступені) Салоніки є центрами культурного, економічного і політичного життя країни. Третє по величині місто Греції Патри (153 тис., жителів у 1991) –головний порт Пелопоннесу і важливий центр судноплавства.

    Серед інших великих міст виділяються Іракліон (116 тис. жителів), головне місто Кріту з чудовими музеями; Велося (106,1тис., з них у самім місті 77тис.) головний порт Фессалії, і Ларіса (113тис.), важливий залізничний вузол у Фессалії.

    ДЕРЖАВНИЙ ЛАД І ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ

    Державний устрій. По конституції 1975 Греція має парламентську форму правління. Главою уряду є прем'єр–міністр –керівник партії, що має більшість місць у парламенті. Уряд на чолі з прем'єр-міністром відповідальний перед парламентом. Парламент складається з однієї палати, що нараховує до 300 депутатів, обраних терміном на чотири роки.

    Глава держави-президент, що обирається парламентом терміном на п'ять років і може бути переобраний ще на один термін. Президент наділений повноваженнями повідомляти війну й укладати договори з іншими країнами. Він призначає прем'єр-міністра і за рекомендацією останнього-інших членів уряду. Президент може скликати спеціальні засідання парламенту і розпускати його по представленню, чи уряду по згоді Ради республіки. До складу Ради входять прем'єр-міністр, глава парламентської опозиції, спікер парламенту і колишні прем'єр-міністри і президенти демократично обраних урядів. Президент має право накладати вето на законопроекти, але вето може бути переборено абсолютною більшістю голосів членів парламенту. Посада президента Греції послідовно займали: Константінос Цацос (1975-1980), Константінос Караманліс (1980-1985), Христос Сардзетакіс (1985-1990), Константінос Караманліс (1990-1995), Константінос Стефанопулос (з1995).

    Місцеве керування.

      Греція розділена на 13 областей, а ті у свою чергу-на 51 ном. Номи складаються з єпархій, а єпархії розділені на Дмітріка (муніципалітети), кінотіти (комуни). Міністр внутрішніх справ призначає префектів номів, яким підлеглі місцеві чиновники (обрані жителями).

      Монастирі на горі Афона мають особливий автономний статус.

    Судова система.

      Система правосуддя включає суди по цивільних і кримінальних справах. Верховний суд розбирає апеляції по вироках судів нижчих інстанцій. У випадку винесення будь – якими судами адміністративними інстанціями суперечних один одному рішень особливий верховний трибунал розбирає справи з погляду відповідності цих рішень конституції країни.

    Політичні партії.

    У1967-1974 діяльність політичних партій у Греції була заборонена, нові партії сформувалися тільки після повернення цивільного уряду до влади в 1974. Після введення нової конституції склалися дві основні партії, скріплені внутрішньою дисципліною. Завдяки модифікованому принципу пропорційного представництва вони послідовно переміняють один одного у владі. Вплив дрібних партій істотно обмежено.

    Усегрецький соціалістичний рух (ВСД) утворено 3 вересня 1974 в умовах підготовки до парламентських виборів після падіння військової диктатури. Її творець Андрес Папандреу (син колишнього прем'єр-міністра, центриста Г.Папандреу) очолював у період диктатури емігрантський ліворадикальний Усегрецький визвольний рух. ВС Виступило за участь трудящих у керуванні виробництвом, підвищення ролі профспілок і місцевого самоврядування, за націоналізацію ведучих галузей економіки. В області зовнішньої політики соціалісти вимагали виходу з НАТО, ліквідації американських військових баз, входить у Соцінтерн.

    Зібравши 14% голосів на виборах 1974, ВСД зайняло лише третє місце серед грецьких партій, уступивши НДІ центристам. Але потім його популярність стала стрімко рости. У 1977 його підтримали вже 25% виборців, що принесло йому положення другої партії країни, а в 1981 соціалісти виграли вибори (48% голосів і 172 місця з 300). Андреас Папандреу очолив грецький уряд.

    Виявившись у владі, ВСД стало проводити набагато більш помірну політику, чим це випливало з його програмних обіцянок. Воно наполягало більше на виході з НАТО і Європейського Співтовариства, відмовилося від проведення широкої націоналізації. У цілому, проведені нею реформи не виходили за рамки соціал-демократичної політики. У 1985 соціалістам вдалося втриматися у владі з 46% голосів (161місце). Але уже в другій половині 1980-х років у країні відбулося значне погіршення економічної ситуації, зросла інфляція. Важкий удар по популярності ВСД нанесли численні фінансові скандали й обвинувачення в корупції. Партія послідовно програвала вибори в червні і листопаді 1989, у квітні 1993 (39-41% голосів) і перейшла в опозицію.

    У результаті дострокових виборів у жовтні 1993 соціалісти повернулися до влади (47% голосів і 170 місць у парламенті). Тепер А.Папандреу проводив більш помірну політику, сполучаючи економічну приватизацію зі спробами зберегти основні елементи державного добробуту. У 1996 важкохворого Папандреу замінив на посаді прем'єр-міністра молодий технократ Константинос (Костас) Симитис. Після смерті Папандреу Симітис став також на чолі партії ВСД. Соціалістам вдалося виграти і наступні вибори: у 1996 вони зібрали 41,5% голосів (162місця), а в 2000-43,8% (158місць).

    Партія "Нова демократія" (НД) створена 4 жовтня 1974 на основі колишньої партії Національно-радикальний союз (НРС), що знаходилася при владі в 1956-1963 і 1967. Її очолив лідер НРС Константинос Караманлис (прем'єр –міністр у 1955-1963 з невеликими перервами), що повернувся в країну після падіння військової диктатури в літку 1974 і очоливши тимчасовий цивільний уряд. Знаходячись в еміграції в період правління військової хунти з 1967, Караманліс став шанувальником політичного курсу французького президента Шарля Де Голля. Будучи власне кажучи правою партією, тісно зв'язаною з верхівкою заможної верхівки країни, НД виступила за широкий розвиток приватної ініціативи. Одночасно вона заявляла про необхідність контролю з боку держави, насамперед, за діяльністю монополій, і більш рівномірного розподілу суспільних благ. В області зовнішньої політики НД проголошувала "органічну приналежність Греції демократичному Заходу", прагнула до розвитку відносин зі США і найшвидшому вступу країни в Європейське Співтовариство.

    НД здобула переконливу перемогу на перших загальних виборах після відновлення демократичного режиму в листопаді 1974. Вона набрала більш 54% голосів і одержала 220 з 300 місць у парламенті. К.Караманліс очолив уряд Греції. Він сполучив ліберальні методи в економіці і політику з твердим державним контролем. ДО середини 1977 у господарському житті країни з'явилися симптоми кризи, виявився перекіс у бік розвитку банківської справи і туризму, підсилився розрив у доходах. На дострокових парламентських виборах у листопаді 1977 НД втратила абсолютну більшість голосів (42%), але зберегла 173 з 300 парламентських мандатів. Караманліс залишався главою уряду до 1980. Після його обрання на посаду президента партію й уряд очолив лідер ліберального крила Георгіос Ралліс. Але вже в жовтні 1981 НД потерпіла поразку на парламентських виборах, набравши всього 36% і вступивши владу соціалістам. 41% голосів, отриманих НД у 1985, не зміг змінити ситуацію, і партія залишилася в опозиції. Тільки в 1989, на хвилі невдоволення корупцією соціалістів, що правили, НД зуміла випередити соціалістів на виборах, але їй довелося сформувати коаліційний уряд Дзанніса Дзаннетакіса за участю комуністів і інших лівих. Подібна коаліція не могла протриматися довго, і через кілька місяців відбулися нові парламентські вибори, після яких виник тимчасовий уряд на чолі з Ксенофонтом Золотасом. НД як найбільша партія, ввійшла в його склад. Тільки в 1990 їй вдалося одержати на виборах переконливу перемогу над своїми супротивниками (47% голосів і 150 місць у парламенті) і сформувати кабінет міністрів на чолі зі своїм лідером Константіносом Міцотакісом.

    У 1993 у НД відбувся розкол: від партії відкололася група колишнього міністра закордонних справ А.Самариса, що створила нову організацію "Політична весна". Дострокові вибори в жовтні 1993 принесли перемогу соціалістам; НД зібрала лише 39% голосів. У 1996 НД одержала підтримку 38% виборців. Новому лідеру партії, що був мером Афін Мілтіадісу Євертуне вдалося виправити положення, і він був замінений на цій посаді Костасом Караманлісом, племінником засновника НД і прихильником центристської орієнтації. На загальних виборах у квітні 2000 НД набрала 42,7% голосів і, одержавши 125 з 300 місць, залишилася в опозиції.

    Комуністична партія Греції (КПГ) була утворена в 1918, до 1920 називалася Соціалістичною робочою партією (СРПГ), а до 1924-СРПГ (комуністичної). Незабаром після свого створення їй вдалося встановити контроль над найбільшим профоб'єднанням країни, але велику частину міжвоєнного періоду їй довелося діяти в підпіллі. У рамках "більшовизації" із КПГ минулого вигнані всі незалежні елементи, а партія підлегла політичному курсу Сталіна. В роки Другої світової війни комуністи очолювали партизанський рух проти німецької окупації, але програли громадянську війну в другій половині 1940-х років. У грудні 1947 КПГ була офіційно заборонена, 40 тисяч членів піддалися арешту, десятки тисяч емігрували з країни. Комуністи продовжували діяти підпільно й одночасно брали участь у легальній лівій політичній організації -" Єдиної демократичної лівої" (ЭДЛ). VІІІ з'їзд КПГ у  1961 прийняв нову програму, що проголосила необхідність етапу "національно-демократичних" перетворень перш, ніж стане можливим перехід до соціалізму. У 1968 у партії відбувся розкол - з неї відділилися прихильники єврокомунізму, що заснували Комуністичну партію Греції (внутрішню).

    Після падіння військової хунти в 1974 комуністи одержали можливість легальної діяльності. КПГ вимагала скасування законів, що обмежували політичне життя, реформи профспілок, вигнання прихильників хунти з державного апарата, армії, органів безпеки і юстиції. Вони висунули гасла підвищення життєвого рівня, обмеження великих корпорацій, розвитку економіки, ліквідації іноземних військових баз, виходу з НАТО і відмовлення від приєднання до ЄС.

    На парламентських виборах 1974 КПГ виступила в складі блоку "Єдині ліві", куди ввійшли також КПГ (внутрішня) і ЭДА. Коаліція одержала 9,5% голосів і завоювала 8 місць (у тому числі КПГ-5). У 1977 -1985 КПГ виступала на виборах самостійно, збираючи 9 -11% голосів. Наприкінці 1980 –х років, розраховуючи скористатися кризою ВСД, вона вступила в союз із НД проти соціалістів і прийняла в 1989 участь у спільному уряді Дзаннетакіса, але ця тактика не принесла їй очікуваного успіху.

    До  виборів у червні 1989 КПГ вступила в блок "Коаліція лівих і прогресивних сил" за участю також КПГ (внутрішньої), ЭДА, Об'єднаної лівої, Грецького соціалістичного прогресивного союзу, Аграрної партії й ін. Блок держав 14% голосів. У листопаді 1989 і 1990 коаліція зібрала відповідно 11 і 10% голосів. У 1990 –х роках підтримка КПГ виборцями скоротилася: у 1993 за комуністів проголосували 4,5%, у 1996 -5,6%, а в 2000 -5,5% виборців. Партія має 11 місць у парламенті.

    Коаліція лівих і прогресивних сил (КЛПС) утворена в 1989 поруч лівих партій. Після виходу з її Комуністичної партії Греції залишилася невеликим лівим угрупованням. На виборах 1993 коаліція зібрала 3% голосів, у 1996-5%, у 2000 -3,2%. Має 6 місць у парламенті країни.

    Демократичний соціалістичний рух –відколовся від ВСД у 1995, займає більш ліві позиції і проголошує свою прихильність "справжнім соціалістичним цінностям". На виборах 1996, очолена Дімітрісом Цовопасом, одержала 4,4% голосів, у 2000 -2,7% голосів. Представництва в грецькому парламенті в даний час немає.

    Крім основних партій, у Греції існують також: партія "Політична весна" (права, відкололася в 1993 від Нової демократії), Фронт радикальної лівої (об'єднання партій "Нова ліва" і троцькістську Революційну робочу партію; 0,1% голосів на виборах 2000), Екологічна альтернатива (зелені), що Воєвнича соціалістична партія Греції (відкололася від ВСД), Організація за реконструкцію КПГ; троцькістські групи "ОКДЕ", Революційна соціалістична організація, Робітничий політичний кружок; маоістскі групи, Комуністична партія Греції (марксистсько -ленінська) (0,1% голосів на виборах 2000), Грецька революційна марксистська організація, Марксистсько-ленінська компартія Греції, і інші. Мається велика кількість окремих анархістських і автономних лівих груп.

    Зовнішня політика. Допомога США зіграла вирішальну роль у придушенні партизанського руху, що очолювався комуністами, під час громадянської війни, і в результаті уряд Греції встановив тісні стосунки зі США. Однак ці відносини ускладнилися через ряд політичних акцій США. У суспільній свідомості Греції глибоко укоренилася думка, що військовий переворот 1967 був зроблений за підтримкою США. При тім що США ні в якій мірі не були причетні до перевороту, що з'явився результатом запеклого внутрішньо політичного протистояння в самій Греції, перша реакція вашингтонської адміністрації на прихід до влади військових дійсно була вкрай слабкою, а згодом, при президенті Ричарді Никсоні, США встали на сторону хунти. У 1974, коли турецькі війська вступили на Кіпр, а хунта виявилася паралізованої, США не почали ніяких спроб змусити Туреччину вивести свої війська з Кіпру перешкодити поділу острова. У знак протесту Греція вийшла з військової організації НАТО. Уряд Караманліса намагався зрівноважити вплив США за рахунок приєднання Греції до Європейського співтовариства. Ще в 1961 Греція стала асоційованим членом Загального ринку, у 1981 вона ввійшла в нього як повноправний член. З тих пір Європейське співтовариство (пізніше –Європейський союз) –головний партнер у зовнішньо економічних зв'язках Греції. У 1980 Греція повернулася у військову структуру НАТО. Греція –одна з країн-засновників Організації Об'єднаних Націй.