География - глобальні проблеми людства

 

                      Реферат 

     на тему: Глобальні проблеми людства

Учня групи №2

ДВПУБ

Редько Владислава

 

 

 

 

 

 

Політичні, економічні і соціальні  проблеми, які стосуються інтересів  усіх країн і народів, усього людства, називають глобальними. Глобальні проблеми виникли на рубежі XIX і XX ст., коли в результаті колоніальних завоювань усі заселені території світу були поділені між провідними країнами і втягнуті у світове господарство. У цей час зародилася і перша глобальна політична криза, що вилилась в Першу світову війну.

 Усі глобальні проблеми можна  поділити на політичні, економічні, демографічні, соціальні та екологічні.

 Найнебезпечнішими для людства  є політичні проблеми: а) війни  і миру та гонки озброєнь  в глобальному масштабі; б) економічного  і політичного протистояння Сходу і Заходу, Півночі та Півдня; в) вирішення регіональних релігійних і військово-політичних конфліктів в Європі, Азії та Африці.

 На друге місце вийшли  екологічні проблеми: знищення природних  ресурсів; забруднення довкілля, збіднення генофонду Землі.

 Дуже різноманітними в різних  регіонах світу є демографічні  проблеми. Для країн третього  світу характерний "демографічний  вибух", а в розвинених країнах  спостерігається старіння і депопуляція  населення. 

 Численні соціальні проблеми (охорона здоров'я, освіта, наука і культура, соціальне забезпечення) вимагають для свого вирішення великої кількості коштів і підготовки кваліфікованих спеціалістів.

 За останні два десятиріччя  найбільших успіхів людство досягло  у розв'язанні глобальних економічних проблем - сировинної і енергетичної. Проте у багатьох районах світу ці проблеми, так само як ще одна економічна проблема — продовольча, е дуже гострими.

 Усе більшої актуальності  набувають такі міжгалузеві проблеми, як освоєння Світового океану та космосу.

 Політичні проблеми. Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.

 Саме світові війни,  до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.

 Зараз більшість регіональних  конфліктів виникає на національній  і релігійній основі. Особливо  небезпечною є широка смуга  регіональних конфліктів, що виникла  на південних межах колишньої  світової соціалістичної системи.  Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюється ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.

 Докладаються величезні  зусилля, щоб ліквідувати вогнища  релігійних конфліктів. Для цього  задіюються можливості ООН, багатьох  миротворчих організацій і авторитетних  політичних діячів, а в останні  роки - військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних конфліктів е консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.

 Регіональні конфлікти  часто породжують ще одну важливу  сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі  сторони часто вдаються до  захоплення заручників, вибухів  у літаках, поїздах, супермаркетах  та інших місцях масового скупчення людей.

 Вирішення проблеми  регіональних конфліктів можливе  лише при виясненні їх причин, які найчастіше полягають в  існуванні тоталітарних режимів,  національному, релігійному і  соціальному гнобленні. 

 Проблеми народонаселення. Переважна більшість населення світу живе в країнах, що розвиваються (4,2 млрд. осіб). До 2025 р. населення цих країн зросте ще на 3 млрд. осіб, що становитиме 95 % приросту населення світу.  
Прогнозні розрахунки 00Н свідчать, що при сучасних темпах приросту населення у країнах Південної Азії і Африки, їх частка в населенні світу до кінця XXI ст. перевищить 60 %.

 В останній чверті XX ст. - у розвинених країнах Європи, Північної Америки, Австралії,  Японії природний приріст не  перевищує 1 % на рік. Зниження  показників народжуваності викликає зменшення його кількості в працездатному віці, депопуляції в майбутньому. Новий тип вікової структури викликає складні проблеми економічного, політичного і культурного характеру. У країнах Азії, Африки, Латинської Америки швидке зростання кількості населення (подвоєння через кожних 20-30 років) призводить до загострення важливих соціально-економічних проблем в цих регіонах: значного переважання темпів приросту населення над темпами економічного росту і до ще більшого відставання від аналогічних показників розвинених країн; швидкі темпи урбанізації, збільшення числа безробітних і осіб, що не знаходять застосування своєї праці (30% працездатного населення світу), зростання чисельності неграмотних (950 млн. осіб за даними ЮНЕСКО в 2000 р.) поряд з ростом частки грамотного населення в світі (85 % наприкінці століття).

 У групі країн нової  індустріалізації (Східна Азія. окремі  країни Латинської Америки) показники  природного приросту становлять  від 0,7 до 1,5 % у результаті втілення  у життя програми планування сім'ї.

 У великій групі  країн тропічної Африки, Південної  Азії, деяких країн Центральної  і Південної Америки, а також  країн мусульманського Сходу  зберігаються традиції високої  народжуваності і природний приріст  перевищує 2,5-3 %.

 У найбагаточисельнішій групі країн, то розвиваються (Індія, Індонезія, країни Індокитаю, Мексика, Колумбія, Венесуела, Чилі, Єгипет, Туніс та ін.), де діють державні програми планування сім'ї, показники природного приросту населення коливаються від 1,5 до 2,5 %.

 Потенційна загроза розвитку сучасної демографічної ситуації полягає в тому, що населення світу розпочинає XXI ст. з 1 млрд. безробітних, 1 млрд. голодуючих, 1 млрд. неграмотних, 2 млрд., що живуть в умовах відносного або абсолютного перенаселення, 1,5 млрд. знедолених, що знаходяться за "межею бідності".

 Глобальність проблеми  народонаселення в тому, що вона  не може бути локалізована  в якомусь певному регіоні,  І нерівномірне зростання чисельності  населення в окремих країнах  може викликати помітні зміни  на геополітичній карті світу.

 Екологічні проблеми. В останні десятиріччя суспільство все більше турбує стан навколишнього середовища, бо людина як біологічна істота не може існувати без чистого довкілля. Основною причиною виникнення глобальних екологічних проблем с нераціональне природокористування.

 Проблема виснаження  природних ресурсів посилюється  тим, що слаборозвинені країни  намагаються подолати свою економічну  відсталість за рахунок посиленої  експлуатації природних ресурсів, що призводить до погіршення  стану довкілля (більшість "промислових революцій" у світі відбувалось саме завдяки нещадному використанню мінеральних, лісових, водних та інших ресурсів).

 У другій полонині XX ст. загострилися проблеми забруднення  навколишнього середовища, які можна  розглядати у кількох аспектах.

 Забруднення атмосфери.  У зв'язку з неперервністю повітряного  простору та швидким кругообігом  речовин в атмосфері тут спостерігається  велике розсіювання забрудників.  Тому глобальні зміни в цій  оболонці можливі вже у найближчі  десятиріччя, якщо людство не вживе кардинальних заходів. Для атмосфери найбільш гострими є проблеми "парникового ефекту", "озонових дір", кислотних дощів, пилового забруднення.

"Парниковий ефект", тобто різке потепління клімату  на земній кулі, спричинений зростанням у повітрі вмісту вуглекислого газу (СО₂), шо утворюється внаслідок згоряння органічного палива. За нормальних умов вміст СО₂ в атмосфері незначний і складає всього 0,03 %.

 Згідно з оцінками, подвоєння вмісту CO₂ в повітрі може привести до підвищення середньої температури повітря на планеті на 2-4 °С. Це можна очікувати вже у 2030 р. Сприяє потеплінню клімату і безпосереднє теплове забруднення повітря, що зумовлене низьким коефіцієнтом корисної дії більшості машин і механізмів. Це вже яскраво помітно над великими агломераціями, мікроклімат яких значно тепліший, ніж на навколишніх територіях.

 Кардинально проблема "парникового ефекту" може бути  вирішена лише при переході  людства до альтернативних джерел  енергії і водневої енергетики.

 У кінці XX ст. учені все частіше стали фіксувати зменшення концентрації озону (О₃) у стратосфері, особливо над полярними і приполярними районами. Це явище отримало назву "озонових дір". Вони небезпечні тим, що зменшення вмісту О₃ дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям, які е шкідливими для живих організмів. Зменшення вмісту озону спричинене викидами різних речовин, насамперед фреонів (вони використовуються у холодильниках і морозильниках) і розпилювачів.

 Для тих регіонів  світу, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля, актуальною є проблема "кислотних дощів". Уперше з цією проблемою зіткнулися на Північному Сході США. у Великобританії і Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії.

 Негативно впливають  кислотні дощі і на органічний  світ водойм. Значних збитків  завдають окисли і кислоти  сірки також матеріалам й спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур та вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються у гіпс. Це особливо несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам'яток європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття, можуть бути зруйновані за декілька десятків років (Парфенон в Афінах, будівлі в імператорському Римі, середньовічні статуї і храми багатьох міст Італії, Франції і Німеччини).

 Антропогенне забруднення  повітря пилом значно поступається  природному надходженню пилу  в атмосферу і має переважно локальний характер. На окремих промислових територіях щільність пилу у повітрі настільки значна, що впливає на зміну мікроклімату і сприяє формуванню смогів. З пилюкою в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких металів - свинцю, кадмію, миш'яку, цинку та ін.

 Забруднення гідросфери. Вода є надзвичайно цінною  сировиною і важливим для життя  елементом лише в тому випадку,  коли вона не містить великої  кількості розчинених речовин.  Практично непридатною є вода, в якій навіть у невеликих кількостях розчинені отруйні або агресивні хімічні елементи.

 Найбільш забрудненими  у гідросфері є річкові і  озерні води. Ще кілька десятиліть  тому (50-70-ті роки XX ст.) в найгіршому  стані були поверхневі води  Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США (річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), зараз найбільше нечистот с в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод у країнах, що розвиваються.

 Підземні води, завдяки природним  фільтруючим властивостям гірських порід, забруднені значно менше. Масове проникнення шкідливих речовин у горизонти міжпластових вод відбувається переважно при аваріях на нафтових свердловинах або при закачуванні забруднених стічних вод під землю. Проте можливе і природне погіршення якості підземної води при дуже активному її використанні (коли забори води в кілька разів перевищують її поповнення внаслідок інфільтрації) через зміну геохімічних процесів. Крім того, посилене відкачування підземних вод призводить до просідання території, часом на кілька метрів (у Мехіко деякі райони в XX ст. опустились на 5-7 метрів).

 Просторам відкритого океану  найбільшої шкоди завдає забруднення  нафтопродуктами. Найбільшим джерелом  надходження нафти є аварії  танкерів. Нафтова плівка, яка надзвичайно  швидко розтікається, може мати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою та гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій.

 Широке використання в господарстві  і побуті виробів із пластичних  синтетичних волокон, які легші  за воду і майже не розчиняються  в природних умовах, призвело  до їх значного нагромадження  у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені-дослідники А. Бомбар, Ж.-І. Кусто, Тур Хейєрдал. Потрапляючи у стравохід і дихальні шляхи великих морських організмів пластикові вироби нерідко стають причиною їх загибелі.

 Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.