Діяльність діячів культури і мистецтва Хорватії та їх внесок у світову культурну спадщину

Горан Трібусон

Горан Трібусон (6 серпня 1948, Беловар, СФРЮ, тепер Хорватія) — хорватський письменник, один з найпродуктивніших і найчитаніших прозаїків сучасної хорватської літератури, автор низки сценаріїв для кіно і телебачення; дійсний член Хорватської академії наук і мистецтв (2008).

Горан Трібусон закінчив філософський факультет Загребського університету, де захистив магістерську дисертацію з кінознавства.

Почав публікуватися на початку 1970-х років, він є найяскравішим представником так званої «першої хвилі» хорватських фантастів (збірки оповідань «Змова картографів», «Празька смерть», «Рай для собак», «Восьмий окуляр»). Ранні оповідання письменника просякнуті містикою, їхня дія відбувається в центрально-європейському просторі. Вони базуються на інтертекстуальності, парадоксі й відкритих фіналах.

На початку 1980-х років Трібусон звернувся до вибагливіших романних форм різних жанрових та стильових різновидів. У більш ніж 20 романах письменник змалював різні періоди життя та розвитку хорватського суспільства ХХ століття, часто з сильним генераційним та автобіографічним акцентом («Повільна капітуляція», «Історія порнографії»). До подібних же творів відносяться дві книги автобіографічних есе «Перші дні» ( 1977) і «Трави і бур'яни» (1999).

Другий цикл літературного доробку Трібусона складається з серії детективних романів, об'єднаних спільним головним персонажем Ніколою Баничем, колишнім поліцейським інспектором і приватним детективом. Це «кримі» від Трібусона разом із детективамиПавла Павлічича позитивно сприйняті професійними критиками і є популярними у широкої читацької аудиторії.

На другому плані романів Горана Трібусона за інтересом до поп-культури та зосередженістю на невлаштованому особистому житті вимальовується непевність і незахищеність соціального середовища.

Непретензійний і впливовий у загребських колах, письменник є також добрим знавцем лексикографії, автором і редактором лексиконів.

Горан Трібусон є професором Академії драматичного мистецтва у Загребі. Починаючи з 2000 року він є співробітником відділення літератури Хорватської академії наук і мистецтв, а від червня 2008 року — дійсний (повний) член Академії.

3.       Видатні діячі образотворчого мистецтва

Влахо Буковач

Влахо Буковач (1855 - 1922) був хорватським живописцем. Буковач народився в маленькому місті на півдні від Дубровника в Далмації.  Отримав художню освіту в Парижі. Його навчання і роботи захоплювали відомого професора Олександра Кабанеля, і Буковач став студентом одного з найпрестижніших університетів мистецтва тих часів. Він малював в дусі прикрашеного, «підсолодженого» реалізму і досяг великого успіху в «Салонах», де виставлялись найвідоміші художні роботи. Спочатку картини Влахо Буковича нічим не відрізнялись від інших творів того часу, але потім він почав наповнювати їх своїми власними темами. Букова був зовсім іншим, він слідував своїм внутрішнім імпульсам, що надзвичайно вирізняло його з всієї маси митців. Світове визнання принесла художнику картина «Аврора, що помирає в обіймах дня». Буковач багато подорожував, був у Франції, Англії, Північній та Південній Америці. Сьогодні в місті Цавтат можна відвідати художню галерею Влахо Буковача.

Іван Генераліч (1914-2001)

Іван Генераліч народився 21 грудня 1914 року. Він був хорватським живописцем. Він був художником-примітивістом, представником хорватського наївного мистецтва. У 1931 році в Загребі відбулась йог оперша виставка, а вже через декілька років його роботи були виставлені в Софії. На початку, уроки живопису були його найбільшою радістю. Після Другої Світової Війни, в 1945 році він став членом Спілки художників Хорватії. У 1953 році у нього пройшла виставка в Парижі, де він жив і працював протягом декількох місяців. Однією з найкращих його робіт є картина «Олені йдуть на весілля», яка була написана у 1959 році.

Отон Гліха (1914-1984)

Народився в 1914 році та тривалий час проживав у Словенії. Закінчив Академію Мистецтва у Загребі. Яскраві портрети, неперевершені пейзажі, незвичайні, майже рельєфні натюрморти стали справжніми шедеврами. Тривалий час проживав у Парижі.

Юлій Кловіч

Юлій Кловіч народився в Далмації в 1498 році, а помер у Римі - 1578. Всесвітньо відомий як Джуліо Клов, він був, можливо, найвідомішим мініатюристом свого часу. Ель Греко, знаменитий грецький художник з Іспанії, який малював сутінкові й містичні атмосфери, написав портрет Кловіч в серії портретів чотирьох живописців - Мікеланджело, Тізіан і Рафаель. Юлій Кловіч був також відомий як «Мікеланджело мініатюри». Сьогодні книги, які він ілюстрував, можна знайти в бібліотеках Ватикану, Риму, Мюнхена, Лондона, Парижа та ін. містах. У своїх дивовижних мініатюрах він зобразив також велику кількість картин художників періоду Відродження.

Андрія Мауровіч (1901-1981)

Андрія Мауровіч був відомим автором малюнків коміксів, і часто його називають батьком хорватських та югославських коміксів. Навчався в Академії мистецтв у Загребі, але покинув її і почав ілюструвати книги та газети.

Едо Муртіч (1921-2005)

Едо Муртіч був відомим живописцем з Хорватії. Навчався в Академії мистецтв у Загребі. Муртіч перебував під впливом соціалістичних ідей починаючи з самого дитинства, а на початку Другої світової війни він став членом антифашистського руху. Навесні 1944 року Муртіч приєднався до визвольних сил, де він спочатку працював художником, малюючи Плакати та книги. Відразу ж після війни Муртіч став відомим не тільки в Югославії, а й в усьому світі. Починаючи з його першою індивідуальної виставки в Загребі в 1952 році, Муртіч значно розвивав свій художній стиль. Його роботи Другої Світової Війни та післявоєнного періоду, головним чином, включали фігуративні картини, в той час як його сучасні твори відображають не інакше, як експресіонізм. У нього пройло сто п'ятдесят власних виставок, а також він брав участь приблизно в трьохстах виставках у всьому світі.

Слава Рашкаж (1877-1906)

Слава Рашкаж була художницею, яка, як вважають, була однією з перших хорватських художників, які пишуть аквареллю. Будучи глухою з народження, а також через труднощі в спілкуванні, вона поступово віддалялася від людей, але її талант був помічений і розвивався. Навчалася в Загребі в художній школі. Репертуар Слави був специфічним – темні відтінки мертвої природи, картини, намальовані аквареллю, що містять такі об'єкти, як морська зірка, срібна купа коштовностей, і ще більш цікаві такі, як червона троянда і сова, або омар і вболівальник.

Максиміліан Ванка (1889-1963)

Максиміліан Ванка, також відомий, як Максим Ванка був хорвато-американським художником. Макс Ванка народився в Хорватії в 1889 році. Вважається, що він, можливо, був позашлюбною дитиною одного з Габсбурзької династії. Мистецтво вивчав у Загребі, Брюсселі.  Брав участь у Першій світовій війні, потім викладав мистецтво в Загребі. У 1930-х роках переїхав до Америки. Його найважливішими роботами стали: Фрески «Millvale» в Католицькій хорватській церкві Святого Ніколаса у Мільвалле, штат Пенсільванія. На них зображений Ісус Христос і Марія в зображеннях війни. До фресок додається коментарі щодо фашизму і війни. Він помер, плаваючи на узбережжі Пуерто Валларта в 1963 році.

4.       Видатні військові, політичні та релігійні діячі

Іван Кукулевич-Сакцинський (1816-1889)

Іван Кукулевич-Сакцинський хорватський політичний діяч, історик, поет, драматург, діяч Хорватського національного Відродження.

Від батька Іван Кукулевич-Сакцинський успадкував почуття глибокої любові до батьківщини Хорватії, а югослов'янське відродження (ілліризм), що припало на період його становлення, ше більше розпалило патріотичні почуття, нарешті знайомство з ватажками руху (Ожегович, Драшкович, Вук Караджич, Сима Мілутінович і особливо Гай) остаточно спонукало Кукулевича виступити на літературній ниві на захист знівечених прав хорватського народу.

Іван Кукулевич-Сакцинський написав вірші «До Хорватії» — німецькою, адже рідна мова була в загоні і у школі їй не навчали; «Tuga za ljubom» — уже по-хорватськи, та інші, вміщені потім у його збірці «Razlicita dela». Також Кукулевич-Сакцинський почав створювати зразки національної драматургії — «Juran i Sofia», «Gusar», «Poraz Mougolah». Одна чітка ідея пов'язувала й пронизувала ці твори — ідея боротьби за народне визволення хорватів.

У 1842 році Іван Кукулевич-Сакцинський залишив військову службу й оселився в Загребі. Тут розпочалася гаряча політична діяльність: він засідав у сеймах і на з'їздах, вимагав заміни латини хорватською мовою, агітував своїми патріотичними віршами, пробуджував народну самосвідомість своїми історико-літературними працями. Блискучий ораторський талант особливо став у нагоді йому в 1848 році — Кукулевич-Сакцинський увійшов у тимчасовий уряд Хорватії, скликав народні збори для вибору бана, виконував важливі дипломатичні доручення.

Коли почалася реакція, Кукулевич залишив офіційну діяльність. У 1850 році заснував «Югослов'янське історичне товариство», взявся видавати «Arkiv za poviestnicu jugoslavensku» (1851—75). У цей же період свого життя Кукулевич здійснив низку подорожей по слов'янських землях з метою збирання рукописів і книг та знайомства зі слов'янськими вченими. Результати цих поїздок були описані ним і у часописах, також вони позначилися на його подальших працях, як то «Bibliografia Horvatska», також він почав публікувати різноманітні історичні пам'ятки — «Acta croatica», «Codex diplomaticus», «Jura regni Croatiae», «Dalmatiae et Slavoniae». Кращою ж з історичних розвідок Кукулевичв-Сакцинського по праву вважається «Боротьба хорватів з монголо-татарами» (Borba Hrvatah s Mongoli i Tatari, 1863).

Кукулевич також брав участь у початковій стадії діяльності Югослов'янської академії наук і мистецтв: він підготував до видання т.1 «Monumenta historica slavorum meridionalium», т.1. «Stari pisci Hrvatski»тощо.

У 1865 році Кукулевич-Сакцинський був заступником бана і діяв у дусі розвитку національної автономії. У 1867 році, після торжества дуалізму в Австро-Угорщині, вийшов у відставку.

Славко Кватернік (1878-1947)

Славко Кватернік — хорватський військовий і політичний діяч, головнокомандувач Збройних сил Незалежної Держави Хорватія.

Відзначився на військовій службі в Першій світовій війні, пізніше відомий як заступник провідника і один із засновників хорватського руху усташів у 1930-х рр., ставши згодом одним із керівників Незалежної Держави Хорватія протягом Другої світової війни.

Кватернік народився 25 серпня 1878 року в Моравіце (відомому тоді як Коморске Моравіце) в Королівстві Хорватія, що було складовою частиною Австро-Угорщини

Під час Першої світової війни Кватернік служив ад’ютантом фельд-маршала Светозара Бороєвича та був нагороджений Залізним Хрестом 1-го ступеня.

У 1918 р. він увійшов у новостворену Національну Раду словенців, хорватів і сербів, ставши начальником Генерального штабу армії. Наприкінці року Кватернік командував хорватськими військами під час успішних бойових дій в області Меджимур’я проти угорських загарбників.

Після вторгнення нацистської Німеччини в Королівство Югославія 6 квітня 1941 р. усташі утворили свій уряд на чолі з Анте Павелічем. Чотири дні потому Кватернік проголосив створення Незалежної Держави Хорватія та сформував перший уряд усташів. У той самий час, на прохання Кватерніка Владко Мачек (керівник Хорватської селянської партії, який перед цим відмовився співробітничати з німцями, коли ті попросили його очолити новоутворену державу) закликав народ співпрацювати з новим режимом.

На той час Кватернік обіймав посаду головнокомандувача хорватських збройних сил. Ця посада йменувалася vojskovođa (маршал).Збройні сили Незалежної Держави Хорватія було засновано 11 квітня. Він залишався на цій посаді до своєї відставки 4 січня 1943 р.

На службі Незалежній Державі Хорватія Кватернік удостоївся нагороди Хрестом 1-го ступеня Військового Ордену Залізного Трилисника. Ця нагорода надала йому титулу vitez (рицар), який іноді включається в його повне ім’я.

Після закінчення Другої світової війни Кватернік постав перед судом, де йому новою югославською владою було винесено смертний вирок за його злочини в часи режиму НДХ. Його було страчено в Загребі 7 червня 1947 р.

Гргур Нінскій ( близько 850 - дата смерті невідома) - єпископ міста Нін в 900-929 роках. Прославився боротьбою проти латинізації слов'янського богослужіння в Хорватії. Діяльність єпископа Гргур сприяла розвитку хорватської мови і поширенню християнства в Хорватії.

Гргур Нінскій був активним прихильником богослужіння літургії римського обряду слов'янською мовою, головним доказом єпископа був факт, що незнання латини переважною більшістю хорватів заважає розповсюдженню християнства. Нінский єпископ перевів латинський міссал на хорватську мову.

При королю Томіславі I були організовані два сплітських собора в 925 і 927 роках, на яких нінскій партії протистояли сплітські прихильники латинізації літургії. У результаті сплітчани здобули перемогу, нінская єпархія була приєднана до сплітської, а Спліт став релігійним центром країни. Однак введення латинського богослужіння йшло дуже повільно, наштовхуючись на опір як пастви, так і священиків, і глаголична літургія служилась в Хорватії ще багато століть, а згодом була нарешті узаконена.
Знаменитий хорватський скульптор Іван Мештрович створив виразну статую Гргур Нінского, яка спочатку була встановлена ​​в перистиль палацу Діоклетіана в Спліті, але потім перенесена на північ від палацу, в парк біля Золотих воріт. Схожі за композиції пам'ятники нінскому єпископу встановлені в Ніні і Вараждін.

Йо́сип Юра́й Штросма́єр  (1815-1905)

Хорватський католицький єпископ німецького походження, теолог і меценат, видатний політичний і громадський діяч. Хорватський народ його вшановує як «батька Вітчизни». У 1859 році Йосип Юрай Штросмаєр надіслав листа Папі Пію IX, в якому пропонував слов'янське богослужіння для всіх хорватських єпархій, а також вивчення глаголиці в семінаріях Далмації. Як політичний діяч Штросмаєр виступав за максимальну автономію Хорватії. Єпископ Йосип заснував Югославську академію наук і мистецтв (нині Хорватська академія наук і мистецтв) у Загребі (1867) і посприяв відкриттю Хорватського університету в Загребі (1874). На честь Штросмаєра названі вулиці в Загребі і у численних інших хорватських містах.

Йосип Бозанич (20 березня 1949 р.) - кардинали-священики з титулом церкви Сан-Джироламо деї Кроаті.