Використання віршів та пісень на уроках іноземної мови

Зміст

 

Тема«Використання віршів та пісень на уроках іноземної мови»

 

Вступ

 

В умовах гуманізації  освіти, коли особистість людини знаходиться  в центрі всієї освітньої і  виховної діяльності, пошук ефективних способів і прийомів навчання, у тому числі й навчання іноземної мови, привертає прискіпливу увагу багатьох вчених, методистів і вчителів. Один із таких ефективних прийомів навчання - використання віршів та пісень на уроках іноземної мови.

Практично всі педагоги й методисти, що працюють із дітьми на різних етапах навчання, відводять велике місце віршам і пісням, навчаючи іноземної мови. Деякі підручники цілком базуються на використанні поетичних текстів: аутентичних чи спеціально створених. Важливість цієї роботи важко переоцінити.

Відомий педагог  Ян Амос Коменский вважав, що той, хто  не знає музики уподібнюється тому, хто не знає грамоти. За словами Т.П. Рачок, "поезія дає імпульс творчій  уяві й має величезний потенціал  емоційного впливу".

Проблема використання віршів і пісень хвилювала людей з давніх часів. Як стверджують історики, у школах Давньої Греції багато текстів розучували за допомогою співу, а в початковій школі Індії абетку й арифметику вивчають за допомогою пісень і зараз.

Наведені факти визначили тему нашого дослідження: "Використання віршів та пісень на уроках англійської мови". Я вважаю, що дане питання заслуговує уваги на всіх етапах навчання, починаючи з початкового, закінчуючи старшою школою, адже любов до поезії і музики має бути закладена в молодшому віці і супроводжувати людину все життя.

Актуальність  дослідження полягає в тому, що на сьогоднішній день окремі методичні аспекти використання пісень і поезії на уроках англійської мови вже аналізуються на сторінках професійних журналів ("Англійська мова та література", "Англійська мова в початковій школі", "Digest", "Граємо в англійську", "Розкажіть онуку", "Джміль", " Posnayko "), але поки ще відсутня загальна концепція використання віршованих матеріалів в освіті. Існування цієї концепції дуже важливе, адже метою навчання іноземних мов є не тільки набування знань, формування у школярів вмінь та навичок, а й комплексне засвоєння ними знань країнознавчого, лінгвокраїнознавчого та культурно-естетичного характеру, пізнання цінностей іншої національної культури через зразки віршованої і пісенної творчості.

Об’єкт дослідження: використання віршів та пісень на уроках англійської мови як засобу формування словникового запасу учнів.

Предмет дослідження: використання віршів й пісень як засобу формування словникового запасу учнів.

Виходячи з  об’єкта й предмета дослідження, метою є: теоретично обґрунтувати необхідність використання віршів та пісень на уроках англійської мови на різних етапах навчання.

Цю мету реалізували через вирішення  таких завдань: 
1.Опрацювати педагогічну літературу з даного питання; 
2.Визначити шляхи роботи над поставленою темою; 
3.З’ясувати природу мотивацій та її вплив на формування мовленнєвих навичок;  
4.Визначити основні методичні засади проведення уроків із використанням віршів та пісень.

Для розв’язання поставлених завдань  було використано методи аналізу і синтезу, конкретизації, зіставлення та узагальнення.

Моя робота визначає такі аспекти новизни: 
* Новизна умов формування і розвитку мовленнєвих навичок та вмінь: постійна зміна мовленнєвих завдань, трансформація мовленнєвих зразків, варіативність словосполучень, компонентів ситуації та інше. 
* Новизна змісту тексту чи посібників (новизна змісту повинна бути на такому рівні, щоб учні відчули гостру потребу прочитати текст чи підручник). 
* Новизна інших аспектів процесу навчання, а саме: новизна форми уроків, їх типів, новизна прийомів та видів роботи, новизна організаційних форм. 

 

Розділ 1. Природа мотивації та її вплив на формування лексичних навичок

 

Загально відомо, що діяльності без мотиву не буває. Мотив є певним обґрунтуванням й виправданням вольової дії, він показує відношення людини до вимог суспільства. Мотиви грають важливу роль у оцінці дій і вчинків, бо від них залежить, який суб'єктивний зміст має дія для даної людини. Існує зовнішня - широка соціальна мотивація і три внутрішніх: [10, с.144]

1) мотивація,  пов'язана з перспективним розвитком  особистості;

2) комунікативна  мотивація;

3) мотивація,  породжувана самою навчальною  діяльністю.

Зовнішня (широка соціальна) мотивація містить у собі мотиви: кожна культурна людина повинна знати хоча б одну іноземну мову (а також для загального розвитку; англійська мова - найрозповсюдженіша у світі, і її треба знати); вивчаю, тому що цей предмет є в шкільній програмі; вчу з поваги до вчителя; хочу знати іноземну мову не гірше за своїх товаришів.

Внутрішня:

1) мотивація,  пов'язана з перспективним розвитком  особистості:

вивчаю, тому що іноземна мова може знадобитися в  подальшому житті (в інституті; у  майбутній роботі; зможу допомогти кому-небудь сам);

2) комунікативна  мотивація: цікаво спілкуватися  із товаришами на уроці; хочу  навчитися писати листа (для  переписки);

3) мотивація,  породжувана самою навчальною  діяльністю: цікавлюся ін. мовою  (учу вірші, виконую вправи, переводжу  цікаві тексти, відчуваю успіх у навчанні).

Відомо, що позитивні  емоції впливають благотворно на засвоєння будь-якого шкільного  предмета. "Викладач іноземної мови більше, ніж викладач будь якого  іншого предмета, зобов'язаний активно  втручатися в емоційну сферу уроку й забезпечувати по можливості розуміння емоційних станів учнів, сприятливих для їхньої навчальної діяльності."

У загальній  структурі мотивації звичайно виділяють  основний мотив (або зовнішню мотивацію) і приватні мотиви (або внутрішню  мотивацію). Класифікація мотивів навчальної діяльності (П.М. Якобсон):

Внутрішня мотивація - мотиви, закладені в самій навчальній діяльності. Сам процес придбання знань спонукує оперувати певним колом знань, умінь і навичок. В основі тут лежать допитливість, прагнення довідатися нове; має найвищий ступінь педагогічного впливу.

Зовнішня мотивація - мотиви, що лежать поза навчальною діяльністю (наприклад, якщо він не буде вчитися, то з'являться певні незручності  й неприємності), тут - широкі соціальні  мотиви у вигляді комплексу прагнень і почуттів внутрішнього обов’язку, а також мотиви більш особистого характеру. Процес навчання сприймається як життєва необхідність або як шлях до особистого благополуччя. Зовнішня мотивація має менший ступінь педагогічного впливу; залучає не сама діяльність, а лише те, що пов'язане з нею. Зовнішня мотивація націлює учнів на досягнення кінцевого результату.

Тут важливо  будувати процес навчання таким чином, щоб на кожному етапі відчувалося  просування до поставленої мети.

Для посилення  впливу широкої соціальної мотивації треба:

1. Використовувати різні джерела інформації, що показують значення володіння іноземною мовою.

2. Проводити бесіди: "Скільки мов на планеті?", "Хто такі поліглоти?", "Яка мова одна з найпоширеніших у світі?", "Іноземна мова в побуті", "Контакти жителів нашого міста з іноземцями", "Англійські слова в українській мові" і. т.д.

Якщо погодитися з тим, що одним з найбільш діючих засобів боротьби з емоційним  голодом на уроках іноземної мови є використання вчителем різноманітних навчальних матеріалів, то, наповнені позитивним емоційним зарядом, ці навчальні матеріали впливають на успішність навчання [1, с.179].

Учителеві доводиться постійно зіштовхуватися з проблемою пошуку оптимальних форм уроків іноземної мови (англійської) і детально досліджувати причини, тенденції й умови підвищення інтересу до вивчення цієї дисципліни на певних етапах вікового розвитку учнів.

Методичне забезпечення викладання по формуванню інтересу до досліджуваного предмета, здається, неможливе без знання деяких особливостей психології спілкування на уроці. Крім того, учителеві іноземної мови потрібно знати вікові й індивідуальні особливості своїх учнів, їхній рівень розвитку, сьогоднішні інтереси й плани на майбутнє. Від учителя потрібно не тільки відмінне знання іноземної мови, але й знання психофізіологічних механізмів, що лежать в основі засвоєння мовних засобів, операцій і дій з ними, що забезпечують мовне спілкування, а також особливості сучасних методів навчання.

1.1 Характеристика лексичних навичок

 

Основною практичною метою навчання лексичному матеріалу іноземної мови в середній школі є формування в учнів лексичних навичок як найважливішого компонента експресивних і рецептивних видів мовленнєвої діяльності.

Під мовленнєвими експресивними навичками розуміються навички інтуїтивно правильного слововживання й словотворення в усному мовленні відповідно до ситуацій спілкування та цілей комунікації.

Лексична мовленнєва навичка містить у собі два  основних компоненти: слововживання  й словотвір. Психофізіологічною основою лексичних мовних експресивних навичок є лексичні автоматизовані динамічні зв'язки як єдність семантичних і слухомоторних образів слів і словосполучень.

Дані психології мовлення показують, що мовленнєві лексичні навички істотно відрізняються  від граматичних. Лексичні навички характеризуються більшою усвідомленістю. У мовленні ми найбільше усвідомлюємо його зміст, що проявляється у виборі слів, їх правильному сполученні з іншими словами залежно від цілей комунікації.

Крім лексичних  мовних навичок можна виділити мовленнєві лексичні навички оперування лексичним матеріалом поза мовною комунікацією: навикові операції по аналізу слова, операції по словотвору, конструюванню словосполучень. Досконале володіння лексичною стороною мовлення припускає наявність у мовця мовних й мовленнєвих лексичних навичок.

Лексичні мовні  навички, що формуються в учнів у  процесі оволодіння іноземною мовою, відчувають вплив з боку лексичних  навичок рідної мови. Щоб правильно  зрозуміти характер цього впливу, необхідно зупинитися на особливостях словотвору й слововживання в англійській мові на відміну від української.

Спочатку потрібно сказати кілька слів про слововживання. Головне завдання навчання лексичній  стороні мови - це оволодіти слововживанням [7, с.120].

Слововживання вимагає не тільки знання слів, але й уміння маніпулювати ними в ході висловлення. Це важке завдання вирішується в двох аспектах: необхідно не тільки навчитися вживати лексику у власному мовленні, але й розуміти її в мовленні інших. Лексична правильність іншомовного мовлення виражається, насамперед, у правильному слововживанні, тобто в сполученні слів досліджуваної іноземної мови по його нормах, часто відрізняється від правил сполучення їхніх еквівалентів у рідній мові. Ця розбіжність обумовлена розбіжністю в лексичних системах двох мов як прояв розбіжності між поняттям і значенням слів. Майже будь-яка пара слів із двомовного англійсько-українського й українсько-англійського словника може підтвердити це положення. Так, слово table позначає:

1) стіл;

2) їжа,  харчування, обід.

У лінгвістичній  і методичній літературі розрізняють  по ступені збігу (або розбіжності) семантичної структури еквівалентів рідної й іноземної мов наступні групи лексики:

1) лексичні збіги,  значення яких повністю збігаються; їхня кількість досить незначна у двох мовах.

2) лексичні пари, у яких збігаються основні  значення й частина додаткових.

3) Слова, у  яких збігаються основні значення.

4) Слова, у  яких не збігаються основні  значення, а збігаються лише додаткові.

Не слід зменшувати значення словотвору. Словотвір є одним із важливих компонентів лексичних навичок, що також може піддаватися інтерференції з боку рідної мови і яке необхідно враховувати.

Необхідно підкреслити, що для успішного формування й  розширення словникового запасу необхідно  дотримувати принципів навчання іншомовній лексиці, які узагальнюють і формулюють основні закономірності процесу навчання цьому аспекту мови:

1) принцип раціонального  обмеження словникового мінімуму  учнів середньої школи, що включає  найбільш уживані слова, сталі словосполучення й мовні кліше;

2) принцип спрямованого  пред'явлення лексичних одиниць у навчальному процесі: усі досліджувані лексичні одиниці повинні здобувати при введенні й поясненні, тренуванні й практиці учбово-оперативний характер, тобто учні повинні робити з ними дії, що щонайкраще закріплюють лексичні одиниці. Це досягається правильним показом лексичної одиниці, демонстрацією її взаємодії з іншими лексичними одиницями в складі речення на основі замін, підстановок, сполучень;

3) принцип обліку  мовних властивостей лексичних одиниць: графіко-акустичне оформлення кожної групи одиниць, їхня семантика, структура й сполучуваність;

4) принцип обліку  дидактико-психологічних особливостей  навчання: кожна лексична одиниця  на всіх щаблях навчання одержує поступове, послідовне й розкриття, що розширюється, своїх особливостей в умовах системного й інтенсивного тренування й мовної практики;

5) принцип комплексного  рішення основних дидактико-методичних  завдань: вирішуються завдання  формування реального словника, розширення потенційного словника й розвитку лексичного здогаду;

6) принцип опори  на лексичні правила: використовуються  лексичні правила семантики, сполучуваності  й стилістичної диференційованості  досліджуваних лексичних одиниць;