Про деякі особливості мови українського законодавства

Про деякі особливості мови українського законодавства

УДК[81’42:34](477)                                                                    А.О. Руденко

У статті аналізуються актуальні аспекти співвідношення галузі права та лінгвістики.

Ключові слова: мовні норми, вимоги до мови законодавства, термінологія, тлумачення.                                                                                                                             

              В статье анализируются актуальные аспекты соотношения отрасли права и лингвистики.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                    The topical aspects of the correlation of Iaw and linguistics are analyzed in this article.

Загальновідомо, що мовні засоби відіграють важливу роль у ви-кладенні законодавчих актів. Це дуже впливає на прозорість та узгод-женість самого законодавства. Крім того, Україна зобов'язалася узгодити своє законодавство з нормами й стандартами провідних міжнародних організацій — Ради Європи, Європейського Союзу, що стосується як змісту, так і зовнішнього оформлення нормативно-правових документів.

Вивчення мови законодавчих документів є актуальним і, безперечно, потребує комплексного підходу. Тому зрозуміло, що останнім часом мова права, законодавчої бази нашої держави стає об'єктом дослідження як учених-юристів, так і вчених-мовознавців, які започаткували новий напря-мок — юридична лінгвістика [3].

Питання співвідношення мови та права, вимог до мови законо-давства досліджували: Д. Керимов, С. Кравченко, О. Олійник, Б. Спасов, Ю. Прадід, 3. Тростюк, Є. Фесенко та інші. Особливості лінгвістичного тлумачення законів вивчали: Є. Васьковський, В. Навроцький, М. Коржан-ський, П. Недбайло, О. Піголкін, О. Черданцев, М. Шаргородський, Н. Пе-липенко, Л.Шестопалова, О. Шляпочников, Л. Чулінда та інші.

Мета статті — проаналізувати деякі проблеми, що виникають при не-виваженому використанні юридичних термінів у текстах правових актів.

Ефективний закон є творінням багатьох фахівців — юристів, соціо-логів, економістів, лінгвістів. Завдання законодавця полягає в тому, щоб найбільш точно й адекватно зобразити суспільні відносини мовою права, використовуючи різні засоби, прийоми й методи, беручи до уваги те, що вона має певні особливості. Мові нормативних документів, як зазначають Л. Шестопалова та Н. Пелипенко, властиві послідовність і логічність викладу, вмотивованість, однозначність змісту [4, с. 25]. Мову й текст нормативних документів мають характеризувати такі найважливіші ознаки: правильність, змістовність, послідовність, багатство, точність, виразність, доречність [4, с. 33-34].                                                                                                                 На сучасному етапі законотворчості в Україні законопроекти створюють щодня, але кожен з них майже відразу відправляють на удосконалення. Це зумовлено існуванням певних соціальних причини, які змушують періодично доопрацьовувати закон. Однак, найчастіше вини-кає потреба саме лінгвістичного вдосконалення законів. Оскільки, не-точно вжите слово, незрозуміла фраза можуть призвести до зайвих запитань, суперечок, до виникнення необхідності додаткового роз’яснен-ня законів, до помилок у застосуванні правового акта.                                           Щоб уникнути неприпустимих для юридичної практики помилок, законодавцям, перш за все, більше уваги варто приділяти проблемам, пов'язаним із застосуванням нормативної правової термінології. Так, у своїй статті, Т. Губаєва наводить приклад помилки, коли законодавець, порушуючи норми мови і права, самовільно розширює термін “викона-вець” до терміна “безпосередній виконавець”, хоча виконавець — це особа, що безпосередньо вчинила злочин, за змістом кримінального законодавства, і значення слова “безпосередній”, у цьому випадку, поглинається змістом слова “виконавець” [1, с. 22-23].                                                                      Юридична мова має бути формальною, що зумовлено формаль-ністю самого права. Тому при написанні тексту правової норми слід також пам’ятати, що в нормативному акті бажано не допускати вживання різних слів для позначення одного й того ж поняття, а так само слів, які мають багато значень, без прив’язки до змісту речення чи правової норми. Недоцільним, наприклад, є застосування у Конституції України для визначення одного й того юридичного поняття термінів „набуває чинності” (ст.160 Конституції України) і „набирає чинності” (частина п’ята ст. 94 Конституції України). Для уникнення спорів щодо різного застосування термінології Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 4-зп від 3 жовтня 1997 року в справі про набуття чинності Конституцією України встановив, що словосполучення „набуває чинності” у статті 160 і словосполучення „набирає чинності” у частині п’ятій ст. 94 Конституції України мають синонімічні значення. Обидва вони означають, що відповідні нормативні правові акти вступили в силу. Або, наприклад,. у Законі України „Про авторське право і суміжні права” № 3792-XII 23 грудня 1993 року поняття „виключне право” визначається як „право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, установлених цим Законом”. Як бачимо, зміст терміна „дозвіл” уточнюється синонімічним терміном „ліцензія”, що подається у дужках. Таким чином, використовувати терміни, синонімічні один до одного, можливо тільки в разі уточнення терміна.                                                                                                                                            Аби попередити виникнення багатьох помилок, складено вимоги до термінів, що застосовуються у відповідних законодавчих актах: вони мають бути точними, однозначними, стабільними, благозвучними, мати загальне визнання, бути лінгвістично й стилістично правильними, повинні обмірковано й обґрунтовано використовуватися [5, с. 246-251].                                          Отже, мова законодавства має відповідати певним вимогам: сприяти чіткому та недвозначному тлумаченню законодавчих та інших юридичних актів, найбільш точно й адекватно зображати суспільні відносини. Вимогами до мови законодавчих актів мають бути: стислість, точність, ясність, однозначність змісту, правильність, змістовність, послідовність, виразність, доречність. Крім того, необхідно закріпити основні правила лінгвістичного тлумачення термінів у законодавстві.                                                                                                                                                                                                                                                Список використаних джерел

1. Губаева Т.В. Терминология правоприменительных актов / Т.В. Гу-баева // Известия вузов, 2003. — №3. — С. 20—29.                                                        2. Конституція України. — Х.: ТОВ „Одіссей”, 2008. — 56 c.

3. Прадід Ю.Ф. Юридична лінгвістика — новий напрямок у сучасній науці / Ю.Ф. Прадід // На ниві української філології. — Д. : Пороги, 2003. — С. 26—35.

4. Шестопалова Л.М., Пелипенко Н.В. Дослідження нормативно-правових актів : [метод. рек.] / Л. М. Шестопалова, Н. В. Пелипенко ; за заг. ред. О. М. Джужі. — К. : НАВСУ, 2005. — 164 с.                        

5. Юрислингвистика-5 : Юридические аспекты языка и лингвистичес-кие аспекты права / Под ред. Н.Д. Голева. — Барна-ул : Изд-во Алт. ун-та, 2004. — 370 с.

Автор                                                                     студентка

                                                                               3 курсу 11 групи                                                                                                                                                                    

                                                                               фінансового факультету

                                                                               Руденко А.О.

Науковий керівник                                                 доц. Архипенко Л.М.

Завідувач кафедри українознавства                   доц. Черемська О.С.