Партнерство (товариство) як форма організації підприємництва: сутність, види, переваги та недоліки

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

 ІМЕНІ   ВАДИМА  ГЕТЬМАНА”

КРИВОРІЗЬКИЙ  ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ 

Кафедра Обліку та ДФК 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота

З предмету «Фінансовий менеджмент»

Варіант № 13 
 
 
 
 
 

Виконала: студентка 5-го курсу

    обліково-економічного факультету

      заочної форми навчання спеціальність 8.106.13

      Радченко  О.С.

        
 
 

М. Кривий Ріг.

2010р.

Варіант 13. 

     1 Партнерство (товариство) як форма організації підприємництва: сутність, види, переваги та недоліки.

     Формування  ринкової структури економіки приводить  до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів господарювання). Їх можна класифікувати за різними  критеріями: 1) формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності.

     Відповідно  до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

     індивідуальне, сімейне приватне, колективне, державне, комунальне, спільне, орендне.

     Відповідно  до форм організації підприємства виступають такі: одноособові володіння; партнерства (товариства); корпорації.

     Одноосібне  володіння - підприємство, власником  якого є одна особа або сім'я, що самостійно веде справу з урахуванням  своїх інтересів, одержуючи весь дохід і несе повну особисту відповідальність за всі обов'язки фірми.

     Акціонерне  товариство (корпорація) (лат. corporatio - об'єднання) - правова форма підприємницької діяльності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якої функції власності та контролю поділені між акціонерами.

     І нарешті: партнерство (товариство) - підприємство, організація або установа, заснована  на засадах угоди двох чи більше осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання фінансових ресурсів і  підприємницької діяльності, з метою  одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і  збитків. Партнерство створюється  на основі договору, яким регулюються  права й обов'язки партнерів (пайовиків), участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість  учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти такі товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та з обмеженою відповідальністю.

     Для партнерів передбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності.

     Переваги  цієї форми: залучення додаткових фінансових джерел: кожний партнер вносить свіжі  ідеї, свій талант;

     банки сміливіше дають кредити таким  фірмам;

     простота  організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню;

     вдосконалюється управління фірмою. Заявляється спеціалізація  в управлінні, тобто розподіл управлінських  функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професіональних  менеджерів. велика свобода та оперативність  господарських дій.

     Але й вона має певні недоліки:

     обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства  не можуть здійснювати поповнення свого  капіталу за рахунок емісії цінних паперів);

     крах  одного з партнерів може спричинити банкрутство в цілому, оскільки в  більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність;

     непередбачуваність  процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують  впевненість у досягненні очікуваного  зиску;

     за  розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма  може припинити своє існування тощо.

     Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виникають за згоди  двох і більше осіб. Одна з них (повний компаньйон) є одноосібним керуючим справами товариства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (командисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контролювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгалтерськими книгами, звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподіляються відповідно до внесків компаньйонів. 

2. Поняття фінансового  левериджу. Ефект  фінансового левериджу.

     Леверидж  у додатку до фінансової сфери  трактується як визначений фактор, невелика зміна якого може привести істотній зміні результуючих показників. У фінансовому менеджменті розрізняють  наступні види левериджа: - фінансовий - виробничий (операційний) - виробничо-фінансовий.

     Розуміння природи інвестиційного ризику й  уміння оцінювати його величину важливо  не тільки для інвестора, але і  фінансового менеджера підприємства. Величина β - коефіцієнта конкретної компанії служить для інвестора орієнтиром при визначенні їм рівня бажаної прибутковості по цінних паперах цієї компанії. Для фінансового менеджера ставка виплачуваного доходу означає ціну залучення капіталу. Тому, плануючи джерела фінансування інвестицій, він зобов'язаний враховувати ринкову оцінку ризику своєї компанії. У противному випадку параметри прибутковості емітованих цінних паперів виявляться  вище чи нижче тих, котрі могли бути схвалені ринком. А це буде означати чи непомірно високу ціну нового капіталу чи неможливість розмістити цінні папери через їхню низьку прибутковість. Ризик конкретного цінного папера цікавить інвестора тільки як фактор зміни загального ризику портфеля.

     Поряд із зовнішніми факторами (валютний ризик, ризик процентної ставки й ін.), існують  внутрішні передумови збільшення чи зниження ризику підприємства: підприємницький (діловий) і фінансовий ризики. Під  підприємницьким розуміється ризик  неотримання операційного прибутку (прибутку до сплати відсотків по кредитах і податку на прибуток). Фінансовий ризик сполучений з можливістю неотримання чистого прибутку до сплати податку на прибуток, але після виплати відсотків. Одним з вимірників ризику такого роду є фінансовий леверидж чи ефект фінансового важеля. Порівнявши між собою формули визначення операційного прибутку і чистого прибутку до оподатковування, можна зробити висновок, що додатковим фактором ризику у випадку фінансового левериджа виступає загальна сума відсотків за кредит:

     Приб=(p-v)*q-F_o-I

     E-I=(p-v)*q-F_o, де

Приб - операційний прибуток;

E-І - чистий прибуток до сплати  податку на прибуток;

p - ціна 1 виробу;

v - перемінні  витрати на 1 виріб; 

q - обсяг  продажів;

FО - фіксовані витрати, зв'язані тільки  з операційною діяльністю (без  відсотків за кредит);

І - сума відсотків за кредит.

     Очевидно, що сума процентних платежів збільшується в міру росту питомої ваги позикового капіталу в загальній структурі  джерел фінансування підприємства. Отже, фінансовий леверидж відбиває ступінь  залежності підприємства від кредиторів, тобто  величину ризику втрати платоспроможності. Чим вище фінансовий леверидж, тим  вище ризик по-перше неотримання  чистого прибутку, а по-друге - банкрутства  підприємства. З іншого боку, фінансовий леверидж сприяє підвищенню рентабельності власного капіталу: не вкладаючи в  підприємство додатковий власний капітал (він заміщається позиковими засобами), власники одержують велику суму чистого  прибутку, "зароблену" позиковим  капіталом. Крім цього підприємство одержує можливість скористатися "податковим щитом", тому що на відміну від  дивідендів по акціях сума відсотків  за кредит віднімається з загальної  величини прибутку, що підлягає оподатковуванню. Однак, щоб скористатися перевагами фінансового левериджу, підприємству необхідно виконати обов'язкова умова - заробити операційний прибуток, достатнього як мінімум для покриття процентних платежів по позикових засобах.

 Кількісний вплив ефекту фінансового важеля прийнято вимірювати відношенням суми операційного прибутку до величини чистого прибутку до оподатковування:

L_фінанс= =

     Наприклад, у підприємства, що  одержало операційний прибуток 10 млн. карбованців, і що уплатили 2 млн. карбованців відсотків за  кредит, фінансовий леверидж складе 1,25 (10 / (10 - 2)). Якщо ж ступінь фінансової  залежності підприємства була  в 3 рази вище, тобто  йому  довелося заплатити 6 млн. карбованців  процентних платежів, ефект фінансового  важеля буде дорівнює 2,5 (10 / (10 - 6)). У першому випадку збільшення  операційного прибутку на 1 процентний  пункт забезпечить власникам  зростання чистого прибутку до  оподатковування в розрахунку  на 1 акцію на 1,25 пункту, у другому  - на 2,5 процентних пункти. Настільки  ж швидко будуть знижуватися  доходи власників у випадку  зниження операційного прибутку.

 Показник, що відображає рівень додаткового прибутку на власний капітал за різних варіантів структури капіталу, називається ефектом фінансового левериджу. Розглянемо на прикладі табл. 3.2 суть цього ефекту. 
Розрахунок впливу (ефекту) фінансового левериджу, розглянутого у табл. 3.2, можна представити у такому вигляді: 
                                

де E — ефект фінансового левериджу, пов’язаний з підвищенням дохідності власного капіталу; ЗК — сума залученого капіталу; ВК — сума власного капіталу; ДА — рівень дохідності активів; ПК — рівень відсотків за кредит; РП — рівень податку на прибуток.

Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при  різній частці використання позикових  засобів, називається ефектом фінансового  левериджа. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ=(1-Снп) х (КВРа-ПК) х ЗК/СК, (3.2) 
де ЕФЛ – ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %; 
Снп – ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом; 
КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відно-шення валового прибутку до середньої вартості активів), %; 
ПК – середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %; 
ЗК – середня сума використовуваного підприємством позикового капіталу; 
СК – середня сума власного капіталу підприємства.

Розглядаючи наведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджа, можна виділити в ній три основні складові:

1) Податковий  коректор фінансового левериджа (1 – Снп), що показує, в якому ступені проявляється ефект фінансового левериджа в зв'язку з різним рівнем оподатковування прибутку.

2) Диференціал  фінансового левериджа (КВРд – ПК), що характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3) Коефіцієнт  фінансового левериджа, що характеризує суму позикового капіталу, використовуваного підприємством, у розрахунку на одиницю власного капіталу. Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом фінансового левериджа в процесі фінансової діяльності підприємства. 

  
 

3. Фірма вибирає  проект інвестування  з двох можливих. Проект А принесе  за 4 роки грошові  потоки в розмірі  6 000 дол., 4 000 дол., 5 000 дол., 3 000 дол., відповідно при первісних інвестиціях 10 000 дол. Проект В принесе за 3 роки грошові потоки відповідно 3 000 дол., 4 000 дол.. 6 000 дол., при початкових вкладеннях – 9 000 дол. Вартість капіталу для обох проектів визначена на рівні 10%. Який проект ви рекомендуєте впровадити фірмі?