До  основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

     • Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції, діючої відсоткової ставки та строків настання платежу).

     • Облік або дисконт векселів. Зміст  цієї операції полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним  індосаментом, терміново його оплачує  пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також називається дисконтом¹.

     • Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінан-сувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський [10].

     Крім  того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом в арбітражний суд. Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення в арбітражний суд детально описано далі.

     Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання (звіт про прибутки та збитки).

     Зменшення (заморожування) витрат

     Даний блок санаційних заходів здійснюється в двох напрямках:

     1. Заморожування інвестиційних вкладень.

     2. Зниження валових витрат.

     Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшення грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансової санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.

     Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно здійснювати на основі нуль-базис-бюджетуваняя (ZBB — Zero-Base-Budgeting). Головною метою ZBB є визначення оптимального рівня валових витрат підприємства та пріоритетних напрямків використання обмежених фінансових ресурсів. Основна відмінність ZBB від звичайного оперативного фінансового планування полягає в тім, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZBB є так звана точка-нуль, тобто планові показники розраховуються на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їх складу та структури. ZBB є складовою частиною контролінгу витрат підприємства. Порядок проведення ZBB показано на рис. 1.1. 

     

     Рис. 1.1. Етапи нуль-базис-бюджетування

     (За: Meyer-Piening. Zero Base Planning. — Keoln, 1990. — S.I 8.)

     У рамках ZBB аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії. Розробляючи плани ощадного використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на необхідність боротьби з крадіжками на виробництві. За деградації економіки та суспільної моралі вони набирають масового та системного характеру. У 1996 р. в Україні офіційно враховані втрати та юитки від крадіжок становили 19,5% ВВП, в 1997р. — 9%. Практично всі тр.інспортні партії приходять недоукомплектованими. Для боротьби з цим явищем на багатьох підприємствах доцільно створювати власну службу безпеки [13].

     Як  свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами щодо вивільнення робочого часу є:

     • запровадження неповного робочого тижня;

     • достроковий вихід на пенсію;

     • неоплачувані відпустки;

     • звільнення персоналу.

     Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба  поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.

     У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі  наявні можливості збільшення виручки  від реалізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  II. Оцінка кризового стану та визначення санаційної спроможності підприємства

     У другому розділі роботи проводимо  діагностику та даємо оцінку глибини кризи фінансового стану конкретного підприємства матеріального сектора економіки за допомогою різноманітних методичних підходів.

      Діагностика (прогнозування) банкрутства являє  собою систему цільового аналізу, спрямованого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства у наступному періоді. Залежно від цілей і методів здійснення діагностика банкрутства поділяється на дві основні системи: систему експрес-діагностики та систему фундаментальної діагностики банкрутства й оцінки санаційної спроможності.

      Основним  завданням експрес-діагностики банкрутства  є раннє виявлення ознак кризового  розвитку підприємства і попередня  оцінка його кризового стану.

      У контрольній роботі здійснюємо експрес-діагностику за двома напрямами:

      - оцінка ймовірності банкрутства  за моделями дискримінантного  аналізу;

      - оцінка індикаторів «кризового  поля». 

     2.1. Оцінка ймовірності банкрутства за моделями дискримінантного аналізу

      У рамках дискримінантного аналізу проводиться прогнозування можливості банкрутства підприємства за моделями Альтмана, Теффлера та універсальною дискримінантною моделлю.

     Модель  прогнозування банкрутства  Е. Альтмана являє собою функцію від п’яти показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за період

,

     де

     За  даною моделлю, якщо Z_А<1,81 – ймовірність банкрутства дуже висока, якщо розрахований показник у межах 4,81 2,7, то ймовірність банкрутства висока, якщо 2,7 2,99 – можливість банкрутства низька, а при Z_А 3 – дуже низька. Точність прогнозування за цим методом наступна: підприємство стане банкрутом через рік з імовірністю 95%, через 2 роки – з імовірністю 72%, через 3 роки – 48%.

     Проводимо розрахунки для ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт»:

     

 

 

      Отже, За даною моделлю Z_А 3, тому ймовірність банкрутства ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт» - дуже низька.

      Модель  діагностики банкрутства  Таффлера, яка була розроблена 1997 року, має такий вигляд:

,

            ^де 

      Дана  модель є ефективна тим, що є однією з нових, і сукупний вплив факторів у загальній сумі дає 1, тобто модель повністю описує діяльність підприємства, виходячи зі ступеня того чи іншого показника. Якщо Z_Т<0,3, то підприємство є потенційним банкрутом.

      Проводимо розрахунки для нашого підприємства:

      

 

     Отже, за моделлю банкрутства Таффлера можна сказати, що банкрутство підприємству не загрожує, бо значення Z_Т   більше за нормативний показник.

      Згідно  з кількома методиками прогнозування  банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію:

,

^де

      У даній моделі, якщо Z_у>2, – підприємство фінансово стійке, йому не загрожує банкрутство, якщо 1<Z_у<2 – фінансова рівновага підприємства порушена, але за умови антикризового управління банкрутство не загрожує, за умови 0<Z_у<1 – підприємству загрожує банкрутство, якщо не здійснити санаційних заходів і в разі Z_у<0 – підприємство є напівбанкрутом.

      Проводимо розрахунки для ТОВ ІПК «Полтавазернопродукт»:

     

     Отже, провівши розрахунки відповідно до універсальної дискримінантної функції бачимо, що показник Z_у = 5,08грн/грн., а це означає, що підприємству не загрожує банкрутство і воно абсолютно фінансово стійке. 

     2.2. Оцінка індикаторів  «кризового поля»

     У рамках оцінки індикаторів «кризового поля», враховуючи дані Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Мінекономіки України №14 від 19.01.2006р., аналізуються 28 основних показників, які найбільш яскраво характеризують фінансовий стан підприємства. Результати розрахунків можуть бути представлені у табличній формі. 
 
 
 
 
 

Таблиця 1

Показники оцінки «кризового поля» підприємства