Валютное регулирование

     Таким чином, на офіційні золотовалютні резерви покладено  такі основні функції:

• забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов'язаннями, передусім у сфері державного зовнішнього боргу;
• проведення курсової політики щодо здійснення валютних інтервенцій;
• формування заощаджень держави, запасу ліквідності.

     Отже, резервні активи країни використовуються для платежів за вимогами уряду (обслуговування державного боргу, сплати нерезидентам основних сум та процентів за урядовими  цінними паперами), фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, платежів з обслуговування кредитів міжнародних фінансових організацій, інтервенцій на валютному ринку.

     1.4 Сутність управління офіційними резервами

 

     Важливість  зазначених завдань і функцій  золотовалютних резервів зумовлює потребу  в здійсненні ефективного управління резервами. Згідно з Довідником, управління резервами — це процес, який забезпечує наявність офіційних іноземних  активів державного сектора в  розпорядженні відповідних органів  та під контролем останніх для  вирішення певного кола завдань, що стоять перед країною або союзом.

     Підтримка належного рівня офіційних золотовалютних резервів та їх поповнення вимагають  від уповноважених органів здійснення таких заходів:

• визначення оптимального рівня резервів;
• встановлення джерел формування резервів;
• формування оптимальної структури резервів;
• раціонального розміщення активів за кордоном.

     1.5 Методи визначення оптимального рівня резервів

 

     Оптимальний розмір резервів розраховувався в різні часи за різними методами. Як зазначено в Довіднику, для оцінки достатності резервів немає універсально придатних показників. Традиційно до суттєвих факторів належали грошово-кредитний і валютний режими країни, а також розмір, природа і стан її платіжного балансу та зовнішньоекономічної позиції. Останніми роками особлива увага приділялася фінансовим ризикам, пов'язаним з позицією країни за зовнішнім боргом і нестабільністю потоків капіталу, особливо у випадку економіки, яка має доступ до міжнародних ринків у великому, але нестабільному обсязі. Забезпечення наявності резервів залежить від режиму обмінного курсу і конкретних завдань, для вирішення яких вони зберігаються.

     Оцінка  потреби в резервних активах  має здійснюватися з урахуванням  завдань і функцій офіційних  резервів. Розглянемо це положення  детальніше.

• Забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов'язаннями, передусім у сфері державного зовнішнього боргу. В сучасній практиці при порівнянні обсягу резервів з державним зовнішнім боргом беруться до уваги короткострокові зовнішні зобов'язання.

     Необхідність  зіставлення офіційних резервів із зовнішнім боргом зумовлена кризою заборгованості 1982 р., коли багато з  країн, що розвиваються, оголосили про  їхню неспроможність виконувати зобов'язання за зовнішніми боргами. Отже, ця функція  є важливою для країн із низьким  кредитним рейтингом; розвинуті  економіки мають вільний доступ до ринку капіталу.

• Проведення курсової політики щодо здійснення валютних інтервенцій. Макроекономічна ситуація в країні та стан зовнішніх платіжних дисбалансів змінюються внаслідок операцій з резервними активами — валютних інтервенцій, які впливають на співвідношення попиту та пропозиції національної й іноземних валют на внутрішньому валютному ринку.

     Такі  інтервенції, як правило, передують  іншим заходам уряду, зокрема  коригуванню вітчизняних процентних ставок.

     Оцінка  потреби в резервах для валютних інтервенцій передбачає:

• визначення потреби в резервах для протидії небажаній короткостроковій мінливості валютного курсу в разі спекулятивних атак учасників світового фінансового ринку на національну валюту;
• визначення середньострокової потреби в резервах на випадок початку втечі капіталу, в тому числі оцінку величини можливої втечі капіталу нерезидентів і резидентів.

     Потенційну  втечу капіталу нерезидентів можна  оцінити, вимірюючи обсяг і ступінь  мобільності іноземних інвестицій. Потенційна втеча капіталу резидентів може визначатися за допомогою показників грошових агрегатів, наприклад величини широкої бази. Показники достатності  резервів, засновані на грошових агрегатах, застосовувалися ще за часів золотого стандарту: більшість центральних  банків мали зберігати певне співвідношення між резервами золота (або резервами  золота плюс іноземна валюта) та емісією  банкнотів.

• Формування заощаджень держави, запасу ліквідності. Обсяг резервів є індикатором кредитоспроможності країни і впливає на вартість запозичень на зовнішніх ринках. Збільшення резервів сприяє підвищенню суверенного кредитного рейтингу та зниженню вартості зовнішніх запозичень.

     Резерви є необхідними так само, як і  страхування на випадок стихійного лиха або форс-мажорних обставин. Тому високий рівень резервів, будучи також  індикатором надійності країни, підвищує її інвестиційну привабливість.

     Одним із методів визначення оптимального рівня офіційних резервів є зіставлення золотовалютних резервів з одним з агрегатів, що характеризують грошову пропозицію. Цей метод пов'язаний з функціонуванням у країні валютного правління.

     Валютне правління (currency board) — система прийняття рішень, за якої всі повноваження з регулювання курсу національної валюти передаються від традиційних органів грошово-кредитної політики до спеціального валютного органу, а внутрішня грошова база має бути на 100 % забезпеченою золотовалютними резервами органів влади.

     Якщо  країна дотримується керованого плавання, зазначений метод не є придатним, оскільки вона не несе зобов'язань щодо курсу обміну своєї валюти.

     Другим  методом є запровадження показника оцінки критичного рівня офіційних золотовалютних резервів. Цей показник дорівнює тримісячному обсягові імпорту товарів та послуг. Показник резервів у місяцях імпорту — це кількість місяців, упродовж яких країна може підтримувати поточну структуру виробництва в разі різкого зменшення експортних надходжень.

     Вимогу  до обсягу резервів у розмірі тримісячного імпорту МВФ сформулював за часів Бреттон-Вудської валютної системи. Запровадження цього критерію було логічним для періоду обмеженого руху капіталу між країнами, коли платіжні баланси містили переважно зовнішньоторговельні операції і, відповідно, головна функція державних резервів полягала в обслуговуванні потреб зовнішньої торгівлі. За методологією МВФ, наявність сталого великого торговельного дефіциту була індикатором фундаментальної нерівноваги економіки країни, що могло призвести до девальвації її валюти.

     Показник, що зіставляє резерви з імпортом, і сьогодні лишається актуальним для країн, що розвиваються, тих, що не мають вільного доступу до ринкових фінансових ресурсів або не є привабливими для іноземного інвестування. Для  країн, експортна продукція яких характеризується ціновою нестабільністю, критерієм є шестимісячний імпорт. Такого рівня резервів дотримуються центральні банки Чилі та Польщі.

     1.6 Сучасні підходи до визначення мінімального достатнього рівня офіційних резервів

 

     Аж  до 1990-х років більшість підходів до визначення мінімального достатнього  рівня офіційних резервів було зорієнтовано на виконання офіційними резервами  лише однієї функції. Валютно-фінансові  кризи 1990-х років показали вади таких  підходів і зумовили розвиток нового етапу резервної політики. Було визнано, що резерви виконують одночасно  кілька функцій. Отже, принциповою відмінністю  нових підходів стала їхня багатофакторність, тобто врахування синергічного ефекту взаємодії кількох факторів. Найвідоміші з багатофакторних підходів — критерії Редді та Гвідотті.

     Критерій  Редді названо на ім'я І. Венугопаля Редді голови Резервного банку Індії (індійського центрального банку). Редді в 1997 р. запропонував для визначення достатності резервів ураховувати суми платежів за тримісячний імпорт плюс річні витрати з обслуговування державного і приватного зовнішнього боргу, тобто доповнити традиційний підхід урахуванням виплат із зовнішнього боргу. Водночас Редді зазначив необхідність спостереження за динамікою інших показників, наприклад за відношенням резервів до суми короткострокового боргу та портфельних інвестицій.

     Завдяки використанню критерію Редді офіційні валютні запаси Індії у 2003 р. було збільшено до 100 млрд дол. США.

     Критерій  Гвідотті, колишнього заступника міністра фінансів Аргентини, було сформульовано у квітні 1999 р. на саміті, що проходив у Бонні для групи 33 країн (G 33). Він полягає в тому, що валютні резерви, включаючи доступне кредитування за вже відкритими кредитними лініями, можна вважати достатніми, якщо забезпечено всі платежі з офіційного боргу і процентів упродовж року, а також покрито прогнозований дефіцит поточного балансу. Інколи критерій Гвідотті формулюють як «здатність жити без зовнішніх запозичень упродовж одного року».

     Наприкінці 1990-х років Міжнародний валютний фонд здійснив експериментальні перевірки  відомих підходів щодо індикаторів  достатності резервів. За отриманими результатами, найпростішим та найважливішим  індикатором для країн із значним, але нестійким доступом до міжнародних  фінансових ринків визнано показник відношення резервів до короткострокового боргу.

     Цей показник є ключовим також для  прогнозування валютних криз у країнах  з помірним дефіцитом поточного  балансу та ринковим обмінним курсом. Зниження цього показника підвищує імовірність настання валютної кризи  та розширює її масштаби.

     Відношення  резервів до суми короткострокового  зовнішнього боргу та прогнозованого дефіциту поточного балансу є  додатковим індикатором наближення кризи.

     За  результатами цих самих досліджень було визнано також, що показник відношення резервів до широкої грошової бази — слабкий індикатор виникнення і глибини криз.

     У сучасній практиці оцінки рівня резервів застосовується так зване стрес-тестування. Стрес-тести є простим і універсальним методом сценарного аналізу, за якого реакції поведінки показників обмежуються до мінімуму з метою забезпечення прозорості тесту. Якщо у стрес-тестах використовуються показники, які відображають величину досліджуваного фактора у процентах від величини резервів, значення окремих стрес-тестів можна додавати і розраховувати в такий спосіб рівень спільного впливу двох та більше факторів на величину резервів. Такі комбіновані стрес-тести застосовуються для різних сценаріїв. Прикладом комбінованого стрес-тесту може бути вивчення одночасного впливу дефіциту балансу поточних операцій і короткострокового зовнішнього боргу: країна витримує стрес-тест, якщо очікуваний дефіцит поточного рахунку становить ЗО % резервів за умови повної ізоляції від міжнародних фінансових ринків, а відношення короткострокового боргу до резервів не перевищує 70 % резервів.

     А. Грінспен, голова Федеральної резервної  системи США, запропонував у 1999 р. особливу форму стрес-тестування — концепцію «ліквідності за ризиком». За цим підходом, національна позиція з ліквідності, тобто рівень офіційних резервів, розраховується для різних "наборів" подій, а кожна подія отримує певне значення за шкалою імовірності її настання. При цьому рівень резервів має забезпечувати високу ймовірність (порядку 95 %) того, що за даного рівня ліквідності можна утриматись від нових зовнішніх запозичень упродовж року.

     1.7 Встановлення джерел утворення резервів і формування їхньої оптимальної структури

 

     Підтримка та поповнення золотовалютних резервів забезпечуються шляхом купівлі монетарного  золота та іноземної валюти; отримання  доходів від операцій з іноземною  валютою, банківськими металами та іншими визнаними на міжнародному рівні  резервними активами; залучення валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних  держав та інших кредиторів.

     Валютна структура офіційних резервів має  формуватися на основі потреб їх використання.

     Якщо  резерви необхідні переважно  для фінансування дефіциту балансу  поточних операцій, то структура резервів визначається валютною структурою розрахунків  із зовнішньої торгівлі.

     Спрямування резервів на фінансування зовнішньої заборгованості зумовлює формування структури  резервів залежно від валютної структури  отриманих кредитів.

     Структура валютних резервів, які використовуються переважно для здійснення валютних інтервенцій, визначається валютами інтервенцій, відносно яких необхідна підтримка національної валюти. Цими валютами є валюти країн — основних торговельних партнерів або основних кредиторів.

     Прибутковість офіційних резервів має обмеження. Необхідність забезпечення мінімального ризику від розміщення резервних  активів та їхньої максимальної ліквідності  зумовлює їх низьку дохідність. Офіційні резервні активи можуть бути розміщені  тільки в надійних банках ті інструментах з найвищим рейтингом.

     1.8 Висновки

 

     Міжнародна  ліквідність – це здатність країни або групи країн забезпечувати  своєчасне погашення своїх міжнародних  зобов’язань взаємоприйнятними  платіжними засобами.

     На  рівні національної економіки міжнародна валютна ліквідність є характеристикою  платоспроможності країни. У масштабах  системи світового господарства міжнародна ліквідність представлена сукупністю джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту і  залежить від забезпеченості світової валютної системи резервними активами.