Валютное регулирование

Міністерство  освіти та науки України

Національний  аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського

«Харківський  авіаційний інститут»

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

домашнє завдання

з дисципліни

«Валютне регулювання» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

Зміст 

1 МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ І ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇНИ 3

1.1 Поняття міжнародної ліквідності 3

1.2 Резервні активи 5

1.3 Призначення офіційних золотовалютних резервів 8

1.4 Сутність управління офіційними резервами 9

1.5 Методи визначення оптимального рівня резервів 10

1.6 Сучасні підходи до визначення мінімального достатнього рівня офіційних резервів 13

1.7 Встановлення джерел утворення резервів і формування їхньої оптимальної структури 15

1.8 Висновки 16

2 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 17 

 

1 МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ І ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇНИ

     1.1 Поняття міжнародної ліквідності

 

     Поняття ліквідності походить від латинського  liquidus — "рідкий", "текучий", "чистий", "безтурботний". За доби Відродження цим терміном користувалися італійські фінансисти (liquidо — "готівковий", "вільний від боргів", "легко реалізований"), а вже з італійської у XV—XVI ст. він потрапив до французької, німецької та англійської мов.

     За  сучасних умов термін "ліквідність" використовується у кількох значеннях:

• ліквідні засоби (готівка та близькі до неї активи);
• ліквідність ринку (високий рівень активності торгівлі, достатня кількість продавців та покупців), можливість укладання угод без помітного впливу на ціни;
• спроможність компанії (банку) своєчасно виконувати зобов'язання;
• спроможність перетворення активів або пасивів на готівку та інші ліквідні засоби, а також отримання останніх на фінансових ринках.

     Учасники  товарно-грошових відносин завжди проводять  межу між грошима різної ліквідності, оскільки поціновують не тільки можливість обміняти їх на товари та послуги (така можливість може реалізовуватися і через інші товари), а й здатність бути зручним засобом обігу, платежу та мірою вартості. Зручність у цьому розумінні полягає у виконанні цих функцій грошима з мінімальними витратами коштів і часу. Отже, ліквідність — це легкість реалізації. Чим ліквідніший той чи інший актив, тим більше він здатний бути грошима.

     Ліквідність є різною в різних видів грошей і в різні проміжки часу. В межах  однієї національної економіки, коли циркулює одна грошова одиниця, гроші (готівка, кошти на поточних і строкових  рахунках, державні цінні папери) мають  однакову ліквідність. Однак коли національні  гроші виходять за межі національних економік, їхні позиції на зовнішніх ринках визначаються передусім спроможністю виконувати свої функції. Ліквідність цих грошей набуває першорядного значення.

     Ліквідність тієї чи іншої національної валюти — це можливість її швидкого продажу  або купівлі в обмін на іншу валюту або активи у великих обсягах  за мінімальних та передбачуваних витрат. Для оцінки ліквідності валют  застосовуються такі показники:

• обсяг операцій у цій валюті на товарних, фондових і валютних ринках;
• кількість іноземних валют, відносно яких ця валюта безпосередньо котирується;
• різниця між ціною купівлі і продажу валюти.

     Поняття міжнародної ліквідності ґрунтується на наведених вище визначеннях, але застосовується на рівні національної економіки або угруповання країн.

     Міжнародна  ліквідність (international liquidity) — це здатність країни (або групи країн) забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань взаємоприйнятними платіжними засобами.

     Міжнародна  валютна ліквідність країни характеризує її платоспроможність.

     У масштабах системи світового  господарства міжнародна ліквідність  представлена сукупністю джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту і залежить від забезпеченості світової валютної системи резервними активами.

 

     1.2 Резервні активи

 

     Резервні  активи (reserve assets) — це іноземні фінансові активи, які перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані в будь-який момент часу відповідно до цілей економічної політики. Поняття резервних активів (синоніми: валютні резерви, офіційні резерви, міжнародні резерви) охоплює як власні, так і запозичені кошти.

     За  методологією МВФ розрізняють валові, ліквідні та чисті міжнародні резерви центрального банку.

     Валові  міжнародні резерви — це сукупність наявних зовнішніх активів, які контролюються органами грошово-кредитного регулювання.

     Ліквідні  міжнародні резерви є частиною валових міжнародних резервів і являють собою швидкодоступні кошти для фінансування дисбалансу зовнішніх платежів або для інтервенцій на валютному ринку.

     Чисті міжнародні резерви становлять різницю між зовнішніми активами і зовнішніми зобов'язаннями органів грошово-кредитного регулювання країни.

     До  складу резервних активів, або міжнародної  валютної ліквідності, входять чотири основні компоненти:

1. Монетарне золото.
2. Спеціальні права запозичення (СПЗ, або СДР).
3. Резервна позиція країни в МВФ.
4. Валютні активи.

     Монетарне золото — золото, яке перебуває у розпорядженні центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародним організаціям за іноземну валюту. Монетизація золота означає його купівлю у державні резерви, демонетизація — продаж з резервів. У державних запасах зберігається золото найвищої проби — не нижче 995/1000.

     Золото  як резервний актив характеризується високим ступенем ліквідності. Ця здатність  золота швидко перетворюватися на гроші  використовується державою, коли можливості отримання іноземної валюти з  інших джерел вичерпані. Золото в  державних запасах є джерелом поповнення валютних резервів і своєрідним страховим фондом для забезпечення безперебійності зарубіжних платежів.

     Так, золото використовують як заставу для  отримання іноземних кредитів у  валюті від іноземних держав, комерційних  банків, міжнародних організацій. Центральні банки в ролі позичальника здійснюють операції своп із золотом, тобто продаж золота за іноземну валюту й одночасну  купівлю золота через певний строк. Завдяки цим операціям банки  отримують необхідну валюту, зберігаючи за собою право власності на золото.

     Золото  має важливі характеристики, які  зумовлюють його сучасну «квазімонетарну» роль:

• на відміну від валютних активів золото не є борговим зобов'язанням певного емітента, тому його вартість не залежить від фінансового стану будь-якого емітента;
• збереження золота у сховищах банків робить його непідвладним кредитним ризикам;
• порівняно з іншими резервними активами золото найбільше відповідає критерію схоронності;
• ліквідність золота та його вартість можуть зростати за умов посилення нестабільності на світовому фінансовому ринку, тоді як для активів у іноземних валютах ці показники можуть знижуватися за аналогічних умов;
• золото забезпечує можливість диверсифікації офіційних валютних резервів;
• в окремі періоди ставки з розміщення золота різко зростають (наприклад, у 2002 р. у зв'язку з послідовним зниженням ставок рефінансування Федеральної резервної системи США).

     Спеціальні  права запозичення (СПЗ, або СДР — від англ. special drawing rights) — резервний актив, який випускається МВФ і розподіляється між країнами-членами МВФ відповідно до їхніх квот у капіталі МВФ. СДР можуть використовуватися не лише як резервні, але й як платіжно-розрахункові засоби.

     Резервна  позиція в МВФ — величина цієї складової офіційних резервів дорівнює 25 % квоти країни в капіталі МВФ. Відповідно до встановлених правил резервна позиція може бути отримана країною у будь-який час без жодних умов. Купівля іноземної валюти в межах резервної позиції збільшує резервні активи даної країни. Резервна позиція являє собою вимоги держави-члена до МВФ і визначається як різниця між квотою та авуарами МВФ в її (держави-члена) валюті за мінусом грошових авуарів МВФ, отриманих державою-членом у вигляді кредитів МВФ та залишків на відповідному рахунку МВФ, що не перевищує однієї десятої процента від квоти держави-члена.

     До  складу валютних активів входять іноземні валюти та інші фінансові активи, виражені в іноземній валюті: банківські депозити, урядові цінні папери, акції приватних підприємств, фінансові деривативи та ін. На сучасному етапі розвитку світової валютної системи валютні активи складають найбільшу частку в структурі офіційних резервів більшості країн світу.

     В основному валютні активи — це гроші в безготівковій формі. Вони зберігаються на рахунках в іноземних банках або інвестуються в різні цінні папери, які обертаються на міжнародному фондовому ринку. Незначна частка валютних резервів може зберігатися і в готівковій формі — у вигляді іноземних паперових грошових знаків. Валютні активи готівкою зберігаються у касах центрального банку країни.

     В Україні, згідно з методологією МВФ, складовими валових міжнародних резервів є:

     1.Монетарне золото.

     2.Резервна позиція України в Міжнародному валютному фонді.

     3.Спеціальні права запозичення, що належать Україні.

     4.Іноземна валюта:

4.1.Готівка у вільно конвертованій валюті.

4.2.Вимоги НБУ до нерезидентів у формі короткострокових депозитів у золоті та вільно конвертованій валюті, казначейських векселів, короткострокових та довгострокових цінних паперів іноземних держав та інших вимог, що використовуються для потреб платіжного балансу.

     5.Інші зовнішні активи: вимоги НБУ до нерезидентів, що мають обмежене використання для потреб платіжного балансу.

     Ліквідні  міжнародні резерви України охоплюють  перші чотири з наведених вище компонентів.

     1.3 Призначення офіційних золотовалютних резервів

 

     Призначення офіційних золотовалютних резервів розкривається через завдання, які  мають вирішуватися за допомогою  використання резервів. Ці завдання сформульовані  в Довіднику з управління іноземними резервами, затвердженому у 2001 р. Виконавчою радою МВФ. До них належать:

• забезпечення довіри до заходів політики в галузі управління грошово-кредитними агрегатами та обмінним курсом, у тому числі до інтервенцій з метою підтримки національної валюти або валюти союзу;
• обмеження зовнішньої вразливості шляхом зберігання ліквідних засобів у іноземній валюті для нейтралізації шоків під час криз або обмеженого доступу до запозичень;
• підтримка в учасників ринку певного рівня впевненості у здатності країни виконати свої зовнішні зобов'язання;
• демонстрація опертя національної валюти на зовнішні активи;
• допомога урядові в задоволенні його потреби в іноземній валюті й виконанні зобов'язань щодо зовнішнього боргу;
• зберігання резервів на випадок національних катастроф або надзвичайних обставин.