Теоретичні засади системи безготівкових розрахунків

     Спосіб  платежу у вузькому розумінні  характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

     У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

• перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;
• зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [24, с. 56-58].

     Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашенні грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб.

     Критерії  вибору способу платежу пов'язані  з вимогами прискорення самих  розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації (продажу) продукції.

     В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового  способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообмінні  операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції — це форми натурального заліку взаємних вимог.

     У сучасній кризовій економіці України  на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші  перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

     Спосіб  попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують  у вітчизняній економіці, не дає  можливості на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило, не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

     Використання  способу платежу на основі попередньої оплати — це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції [4. с. 28].

     За  своїм економічним змістом попередня  оплата є своєрідною формою примусового  безплатного кредиту, який одержує  постачальник.

     В умовах платіжної кризи зростає  значення способу розрахунків на основі здійснення заліку взаємної заборгованості.

       Розрахунки, засновані на заліку взаємо заборгованості платників, — це розрахунки, за якими взаємо зобов'язання господарських суб'єктів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

     При заліку взаємо заборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємо заборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; строки і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

     Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов'язань  між господарськими суб'єктами. Залік  взаємної заборгованості у міжнародних  розрахунках називають клірингом [8].

     Заліки  надають можливість скоротити взаємну заборгованість господарських суб'єктів і тим самим прискорити розрахунки. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємо заборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету [15, с. 39-40].

     1.4. Виникнення і розвиток безготівкових розрахунків.

     Після Жовтневого перевороту 1917 р. в нашій  країні відбувалися глибокі перетворення в економічному житті суспільства. Була реформована банківська система; серйозні зміни торкнулися грошово-кредитну систему у зв'язку з громадянською війною, військовою інтервенцією і, пізніше, перекладом економіки на мирні рейки. У цей період, незважаючи на звуження сфери товарно-грошових відносин, все ж застосовувалися безготівкові розрахунки з використанням векселів, чеків, виконувалися банківські перекази. Однак єдиної уніфікованої системи безготівкових розрахунків у країні не існувало.

     В ході проведення кредитної реформи 1930 - 1932. комерційний кредит і непрямий банківських кредит були замінені прямим банківським кредитом, і відповідно використання векселів на території країни було заборонено. Разом з тим вперше були введені такі форми безготівкових розрахунків як акцептна, акредитивна і розрахунки з особливих рахунках. Остання була своєрідною різновидом акредитивної форми розрахунків і передбачала можливість для покупця: а) розраховуватися з кількома постачальниками з одного особливого рахунку, на якому попередньо бронювати кошти для розрахунків; б) отримувати готівкові грошові кошти з особливого рахунку на оплату канцелярських витрат та на виплату на відрядження уповноваженому покупця, який здійснював приймання товару за якістю в пункті знаходження постачальника.

     Кредитна  реформа 30-х рр.. підвела певні  підсумки в економічному розвитку країни і була спрямована на створення економічних передумов для переходу від ринкової економіки до планової (адміністративно-командної). Вивчення кредитної реформи 30-х рр.. має особливе значення сьогодні,оскільки в даний час в Росії здійснюється зворотний рух від адміністративно-командної до ринкової економіки, але на новому витку історичного розвитку. Зокрема, у сфері розрахунків з 1989 року в країні знову стали використовувати вексель для розрахункових операцій.

     У період існування планової соціалістичної економіки система безготівкових розрахунків зазнала серйозних змін, але головним її перевагою була сувора уніфікація форм безготівкових розрахунків на території всієї країни і жорсткий контроль за дотриманням платіжної дисципліни з боку державних банків.

     У 90-х рр.. продовжилося подальше вдосконалення платіжної системи Росії, що включає як платіжну систему Банку Росії,так і платіжні системи кредитних організацій, з метою підвищення ефективності і надійності розрахункового обслуговування учасників розрахунків.

     Обсяги  платежів, проведені за 1998 рік через  системи розрахунків кредитних  організацій - внутрішньобанківські системи  розрахунків, розрахунки кредитних  організацій по кореспондентських  рахунках, відкритих в інших кредитних  організаціях, розрахунки через розрахункові небанківські кредитні операції, - склали відповідно 31,7%, 9,1% і 0,2% всього платіжного обороту (в 1997 році 36,5%, 11,7% і 0,1%).

     Обсяги  платежів, що проводяться через різні  системи розрахунків, через сформованих  економічних умов протягом року піддавалися коливань. Після зростання в першій половині 1998 року в серпні платежі скоротилися і досягли свого мінімуму у вересні. У грудні 1998 року положення щодо здійснення операцій покращився.

     У грудні 1998 року активізувалося впровадження електронного документообігу, тривало формування оптимальної мережі розрахункових підрозділів банків, створювалася сучасна автоматизована система розрахунків, яка працює в режимі реального часу. Запроваджувалася система передачі і обробки обліково-операційної інформації на принципово новій програмно-технічної платформи і телекомунікаційної середовищі.

     У 1998 році відзначалися позитивні зміни  в загальній структурі платежів, що здійснюються через розрахункові мережі комерційних банків:

     - частка електронних платежів в загальному обсязі зросла з 3,5% у 1997 до 55,3% у 1998 році;

     - частка електронних платежів  скороченого формату (тобто що  містять тільки обов'язкові реквізити  для здійснення операцій по  рахунках і по яким додатково  направляється платіжний документ на паперовому носії) скоротилася з 82,9% в 1997 році до 38,5% у 1998 році;

     - частка телеграфних платежів  скоротилася з 9,1% в 1997 році  до 4,5% у 1998 році;

     - частка поштових платежів скоротилася  з 4,5% в 1997 році до 1,75 в 1998 році.

     У 1999 році значне розширення сфери електронних платежів, що дозволяють проводити розрахунки в більш короткі терміни було забезпечено за рахунок створення нормативної бази та розширення кола територіальних установ та підрозділів розрахункової мережі банків - учасників електронної системи міжбанківських розрахунків.

     У 2000 році частка електронний платежів про загальному обсязі досягла 100% рівня [1] .

     Було  визначено поняття аналога власноручного  підпису, який застосовується для підписання електронних платіжних документів, що дозволяє використовувати при проведенні розрахунків електронні документи нарівні з платіжними документами на паперових носіях, підписаних власноруч.

     Система безготівкових розрахунків продовжує  вдосконалюватися і в даний час. В даний момент діє положення про безготівкові розрахунки в Російській Федерації № 2-П від 12.04.2001г.