Тарифна система

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………3

1.      Тарифна система її характеристика, склад та призначення……….4 - 6

2.      Тарифні ставки, їх суть та призначення……………………………6 - 9

3.      Тарифні сітки………………………………………………………..9 - 12

4.      Тарифно-кваліфікаційні довідники………………………………12 - 14

Висновок…………………………………………………………………..14

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………15

Вступ.

  Актуальність  теми   полягіє   в тому,     що      основою    правового регулювання оплати праці є    тарифна система, яка  являє собою систему державних     нормативів, що     встановлюють  вихідні  розміри   оплати праці. За допомогою   тарифної   системи    здійснюється   диференціація оплати праці залежно  від   складності,   ступеня   шкідливості, важкості, інтенсивності,   суспільної  значущості  праці й кваліфікації працівника.
Об’єкт даного реферату це основні елементи тарифної системи тарифної   системи: тарифні ставки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).
Мета роботи   полягає у  всебічному  розгляді тарифної ситеми оплати праці та її складових.
Завдання роботи, виходячи з поставленої мети, такі:
- розкрити призначення і склад тарифної системи;
- розглянути тарифні сітки, їх призначення, різновиди та роль в організації заробітної плати;
- розкрити тарифні ставки працівників та методи їх розрахунку;
 

1. Тарифна система її характеристика, склад та призначення.

Основою державного регулювання заробітної плати є тарифна система. За її допомогою встановлюється можливість оцінити працю кожного працівника, співставити, порівняти конкретні види праці та встановити пропорції в їх оплаті.

Тарифною системою є встановлена в централізованому порядку сукупність правових норм оплати праці з урахуванням їх складності, змісту, умов, суспільної значущості галузі народного господарства і природнокліматичних умов. Правове значення тарифної системи визначається тим, що вона регламентує порядок обліку якості праці і відображення її в заробітній платі[1].

За допомогою тарифної системи здійснюється диференціація оплати праці залежно від складності, ступеня шкідливості, важкості, інтенсивності, суспільної значущості праці й кваліфікації працівника.

          Порядок та умови   застосування тарифної системи оплати   праці на  підприємствах  регулюються    ст. 6   Закону  України   “Про оплату праці”, статтями 96–98 Кодексу законів про працю України, генеральною, галузевими угодами та колективним договором  підприємства,   установи, організації.
        Відповідно  до норм  цих   законодавчих актів, тарифна система є   основою  організації  оплати праці, що  містить тарифні сітки, схеми   посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики  (довідники)[2].
        Тарифне нормування оплати праці як складова організації заробітної плати здійснюється   за  допомогою тарифної системи. Вона являє собою сукупність  фіксованих   норм   оплати   за   роботу в   межах норм  праці (трудових обов’язків), а також норм оплати праці за роботу понад норму праці.
      Тарифна  система   використовується    для   диференціації   розмірів заробітної    плати   працівників    залежно   від     їхньої        кваліфікації, відповідальності,     умов     праці   (тобто  її   шкідливості,     складності, інтенсивності,   привабливості   тощо),   її  кількості   та   результатів.  З допомогою   тарифної   системи    установлюються   співвідношення  між низько- і високооплачуваними категоріями трудящих.
       Тарифна   система    відображає  поділ   працівників  за    професіями, спеціальностями і кваліфікацією.
Професія   характеризує    трудову   діяльність  і зайнятість  працівника відповідно   до одержаної ним підготовки,   придбаних теоретичних знань і практичних навичок (наприклад, токар, слюсар, шахтар).
Спеціальність    відображає     внутрішньопрофесійний  поділ   праці. Це поняття      вужче     порівняно     з    поняттям    «професія»   (наприклад, токар - карусельник,     слюсар - водопровідник,       слюсар — ремонтник устаткування).   Отже,    спеціальність потребує глибоких знань і надання практичних навичок з вужчого кола робіт.
Кваліфікація — сукупність виробничих знань, умінь, певних практичних навичок. Вона виражає ступінь підготовленості працівника до виконання професійних    функцій      обумовленої   складності.   З    її    допомогою визначається необхідна кількість працівників відповідної кваліфікації чи спеціальності, а також співвідношення заробітної плати різних категорій працівників.
              Тарифна  система   є   основою   для   установлення правильного співвідношення   між   темпами  зростання   продуктивності    праці   та середньої заробітної плати працівників.
У зв’язку з тим, що норми затрат   праці    установлюються нормуванням, тарифна система є сполучною ланкою між нормуванням та системами заробітної плати.
       Основними елементами тарифної системи є довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, тарифні сітки та ставки і схеми посадових окладів, або єдина тарифна сітка.
Формування заробітків на основі тарифної системи передбачає використання всіх її елементів.
У сучасних економічних умовах підприємства, реалізуючи свої права самостійності в розробленні умов оплати праці працівників, поступово відмовляються повністю або частково від використання загальнодержавних підходів до оплати і переходять до розроблення автономних тарифних систем та інших умов оплати праці, орієнтованих на специфіку конкретних підприємств та їхні економічні можливості, дотримуючись державних гарантій і вимог генеральної, галузевої, регіональної тарифних угод згідно з чинним законодавством.
Організація оплати праці відповідно до внутрішньофірмової тарифної системи може здійснюватися:
- на основі роздільних умов тарифної оплати для робітників, з одного боку, і керівників, фахівців, службовців, з іншого;
- на основі єдиного підходу до тарифікації всіх працівників за внутрішньофірмовою тарифною сіткою[3].

2. Тарифні ставки.

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка.

          Тарифна ставка є вираженим у грошовій формі абсолютним розміром оплати праці різних груп та категорій робітників за одиницю часу (годину, день, місяць), що встановлюється по кожному з кваліфікаційних розрядів. Відповідно до цього розрізняють годинні, денні й місячні тарифні ставки робітників.

Годинні тарифні ставки застосовуються у тих випадах, коли завдання робітнику встановлюється у вигляді норм часу на одиницю виробу або роботи. Вони є основою додаткових виплат робітникам за роботу у нічний час, понаднормові роботи, умови праці.

  Денні тарифні ставки встановлюються у тих випадках, коли робітники працюють на основі змінних норм виробітку.

Місячні тарифні ставки застосовуються для допоміжних робітників[4].
   Диференціація ставок за розрядами створює стимул до підвищення кваліфікації робітниками. Тарифна ставка є основною вихідною нормативною величиною, яка визначає рівень оплати праці робітників, але вважається, що роль головного регулятора заробітної плати – тарифна ставка – може відігравати лише тоді, коли питома вага тарифу дорівнює у ній принаймні 70-75%. Якщо змінна частина заробітку (премії, різні доплати) становить половину чи більше загального обсягу заробітної плати, то це свідчить про втрату основної стимулюючої ролі тарифу в заохоченні виконання якіснішої праці, підвищенні кваліфікації.
   Ставка 1-го розряду – це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відображає законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче   від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну,   годинну норму праці (обсяг роботи).   Установлення розміру тарифної   ставки 1-го розряду залежить від економічного стану підприємства,   його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня середньої заробітної плати, що склався на підприємстві на кінець   поточного року, державної,   галузевої і  регіональної   гарантії   мінімальної заробітної плати. Тарифні ставки наступних розрядів вираховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.
   За допомогою тарифних ставок здійснюється міжгалузева та внутрішньогалузева диференціація заробітної плати робітників. Перша досягається тим, що найвищі ставки відповідних тарифних розрядів установлюються для робітників державних підприємств тих галузей виробництва, яким уряд надає найбільшого значення (вугільна, металургійна, нафтова та газова промисловості, машинобудування). Крім цього, якщо така диференціація недостатня, то в окремих галузях вводяться додаткові тарифні розряди. Наприклад, у машинобудуванні введено восьмирозрядну тарифну сітку при загальноприйнятій шестирозрядній.
   Внутрішньогалузева   диференціація ставок здійснюється передусім, виходячи з   якісної   характеристики   праці,   яка визначається головним чином складністю виконуваних робіт.
   За нинішніх умов, коли підприємства самостійно формують тарифну систему, наведені вище ознаки диференціації тарифних ставок і їх розміри можуть бути прийняті повністю, частково або замінені іншими. Це рішення опрацьовується під час розробки положення про оплату праці на підприємстві, укладання колективного договору і закріплюється у цих документах.
   Змінною частиною тарифної системи оплати праці є доплати й надбавки, які застосовуються на підприємствах. Інколи ці види виплат ототожнюють, але це не одне і те ж. Доплати пов'язані з роботою, яку виконує працівник, і вони мають компенсаційний характер і призначення. Надбавки – це виплати, пов'язані, як правило, з особою конкретного працівника, в першу чергу – з його кваліфікацією, професійною майстерністю, ставленням до своїх обов'язків тощо. Вони мають стимулюючий характер.
   Законодавством України з питань оплати праці визначено перелік доплат   і    надбавок,  встановлено  розміри та порядок їх застосування.

До основних видів доплат і надбавок належать:
  доплати:
- за умови праці – 12% (за роботу в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці — до 24 % тарифної ставки (посадового окладу);
- за інтенсивність праці;
- за роботу у нічний час – 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час;
- за роботу в понаднормований час (від 50 до 100 % тарифної ставки).
- за керівництво бригадою (10-15%);
- за суміщення професій (посад) і виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника (встановлюється на умовах, передбачених у колективному договорі).
   надбавки:
- за високі досягнення у праці та виконання особливо важливих і відповідальних робіт керівникам, спеціалістам і службовцям;
- за професійну майстерність або класність робітникам;
- за вчений ступінь.
Застосування доплат і надбавок до тарифних ставок (окладів) працівників, а також їхні розміри обмежуються фінансовими можливостями підприємства, їх економічною і соціальною доцільністю.

3. Тарифні сітки

Тарифна сітка – це важливий елемент тарифної системи, що є сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких установлюється безпосередня залежність оплати праці робітникам від їх кваліфікації. Вона слугує для визначення співвідношення в оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності.

шкала (схема), за допомогою якої здійснюється співвідношення в оплаті праці працівників за­лежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забез­печується більш висока оплата праці за більш складну роботу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 1993 p. запропонована Єдина тарифна сітка оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) про­фесіями і посадами. Тарифна сітка складається з розрядів, тарифних коефіцієнтів і груп тарифних коефіцієнтів[5].
   Якщо тарифний розряд має характеризувати рівень кваліфікації робітника, то тарифний коефіцієнт кожного розряду показує, у скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку першого розряду:

де ТКп – тарифний коефіцієнт і-го розряду;
ТСп – тарифна ставка і-го розряду;
ТС1 – тарифна ставка 1-го розряду.
   Таким чином, тарифну ставку будь-якого розряду отримують множенням тарифної ставки 1-го розряду на тарифний коефіцієнт даного розряду.
   Відповідно до зазначеної системи вирізняють 4 основні види уніфікованих тарифних сіток, які диференціюються за галузями економіки:
- восьмирозрядна тарифна сітка з діапазоном 1:2,4 –– для оплати  праці робітників основного виробництва підприємств чорної металургії;
- восьмирозрядна тарифна сітка з діапазоном 1:2,01 –– для оплати праці робітників, зайнятих на відповідальних роботах на підприємствах машинобудування, електротехнічної, електронної, радіотехнічної промисловості;
- семирозрядна тарифна сітка з діапазоном 1:2,01 –– для плати праці робітників, зайнятих обслуговуванням і ремонтом основного устаткування теплових та електричних систем атомних, теплових і гідроелектростанцій;
- шестирозрядна сітка з діапазоном 1:1,8 –– для оплати праці робітників, зайнятих на всіх інших видах виробництв і робіт.
   Виходячи з широкої виробничої практики і результатів наукових досліджень, можна запропонувати такі варіанти шестирозрядних сіток, що відрізняються характером зміни тарифних коефіцієнтів[6].

   У практичній роботі підприємств з метою аналізу трудових показників, нарахування заробітної плати, встановлення розміру доплат виникає необхідність розрахунку середніх показників, що визначаються елементами тарифної системи, а саме: середнього тарифного коефіцієнта, середнього тарифного розряду робітника і робіт, середньої тарифної ставки робітників (робіт). Розрахунок тарифного коефіцієнта групи робітників можливий лише за умови, що праця робітників даного цеху, дільниці, заводу оплачується по одній і тій же тарифній сітці:

де ТКс –– середній тарифний коефіцієнт групи робітників;
ТК –– тарифний коефіцієнт відповідного розряду;
Чр –– чисельність робітників такого самого розряду, чол.;
∑Чр — загальна чисельність робітників, чол..;
Тр – трудомісткість
   Середній тарифний коефіцієнт робіт визначається як відношення добутку тарифного коефіцієнта відповідного розряду та трудомісткості того ж розряду на загальну трудомісткість робіт.
   На основі середнього тарифного коефіцієнта робітників (робіт) можна обчислити середній тарифний розряд робітників (робіт) за формулою:

де ТРс — середній тарифний розряд робітників;
ТКм, ТКб — менший і більший з двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими є середній тарифний коефіцієнт;
ТРм – тарифний розряд менший щодо суміжних розрядів, між якими є середній тарифний коефіцієнт.

4. Тарифно-кваліфікаційні довідники.

               Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об'єднані в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) — це збірники нормативних документів, які вмішують кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників проводиться тарифікація робіт (встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації робітників. Кваліфікаційна характеристика роботи і професії робітника складається з трьох розділів: "Характеристика робіт", "Повинен знати" і "Приклади робіт". Кваліфікаційні розряди присвоюються робітникам на основі вимог тарифно-кваліфікаційних довідників кваліфікаційною комісією підприємства або його структурного підрозділу. Діючий ЄТКД вміщує 72 випуски за різними виробництвами і видами робіт, за його допомогою можна проводити тарифікацію понад 5 тисяч робіт і професій робітників.
Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом, який вміщує галузеві кваліфікаційні характеристики. В них зазначаються посадові обов'язки, вимоїн до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки керівників, спеціалістів і службовців. Кваліфікаційна характеристика працівника кожної посади в цьому довіднику складається з таких трьох розділів: "Посадові обов'язки", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги"[7].