Соціальний захист населення

    Таким чином, реальний обсяг видатків на сферу  соціального захисту та соціального  забезпечення значно перевищує ту їх частину, що проходить у зведеному бюджеті України за видатковою статтею “Соціальний захист та соціальне забезпечення”.

    За  період  2003-2008 рр. спостерігається  збільшення видатків на статтею «Соціальний  захист та соціальне забезпечення»  майже в 5,7 разів (Табл. 2). 

    Таблиця 2

    Динаміка зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення 

 
 

    Обсяг видатків, які безпосередньо обраховуються  за бюджетною функцією “Соціальний  захист та соціальне забезпечення” в бюджеті 2008 року становив 74 млрд. грн., що склало 7,8% ВВП.[2]

    Однак, попри значний обсяг соціальних видатків, якість соціальних послуг та інших заходів соціального захисту в Україні досі залишається відносно низькою у порівнянні з іншими країнами, а соціальні потреби найбільш вразливих категорій населення не задовольняються достатньою мірою.

    Найбільшою  за обсягом видатків є категорія  пенсіонерів у 2008 р. зазначена категорія бюджетних видатків склала 42,65 млрд. грн. або 57,6% усіх видатків за цією статтею.[7]

    Аналіз  динаміки зростання видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у  порівнянні з динамікою зростання ВВП виявляє цікаву закономірність (Рис. 1).

    

    Рис. 1. Приріст видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у порівнянні із зростанням ВВП 

    Єдиним  періодом, коли видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення зростали синхронно з показниками ВВП, були 2006–2007 рр. Найбільш помітно видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення зросли у 2005 році, склавши 107% показника 2004 р.

    Проте соціальні потреби найбільш незахищених прошарків населення задовольняються недостатньою мірою. Високий рівень бідності в Україні, особливо серед сімей із дітьми або непрацездатними особами працездатного віку та сімей, де один із членів має інвалідність, свідчить про недостатню ефективність підтримки найбільш соціально незахищених категорій населення.[2]

    Окремі  види соціальної допомоги дотепер надаються без урахування розміру доходів громадян. Як наслідок, багато домогосподарств, які не завжди потребують соціальної допомоги з боку держави, все ж отримують її. В той же час, соціальна допомога, що надається домогосподарствам, які справді її потребують, не достатня для того, щоб задовольнити навіть найнагальніші їх потреби.

    Ефективне функціонування системи соціального  захисту України, політика держави, що спрямована на забезпечення соціальної справедливості, дотримання світових норм і принципів у сфері соціальної політики, гарантування державою гідного життя своїм громадянам – одна із найголовніших умов подальшого розвитку національної економіки.[5] 

 

     ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД 

    Як  показує практика, механізми соціального захисту України функціонують неефективно.

    Тому, для того щоб удосконалити систему соціального захисту має сенс використовувати досвід зарубіжних країн. Зокрема, велике значення має досягнення Україною європейських стандартів соціального захисту.

    Для цього розглянемо основні моделі соціального захисту у країнах-членах ЄС:

• континентальну;
• англосаксонську;
• скандинавську;
• південно-європейську.

    Континентальна модель (Німеччина). Встановлює жорсткий зв'язок між рівнем соціального захисту та тривалістю професійної діяльності. Основні принципи даної моделі властиві також Австрії, Франції.  
Один з базових її принципів - професійна солідарність, яка передбачає існування страхових фондів, керованих на паритетних засадах найманими працівниками та підприємцями. Тому для малозабезпечених членів суспільства, що не мають можливості отримувати страхові соціальні виплати по ряду причин (наприклад, через відсутність необхідного страхового стажу), солідарність реалізується через системи соціальної допомоги.  
Величина страхових відрахувань визначається в першу чергу величиною страхових внесків.

    В якості основних принципів системи соціального захисту зазвичай називаються наступні положення: вносячи певну частину заробітної плати до фонду страхування, людина має право на отримання коштів (за умови виплати соціальних внесків), обсяг яких співвідноситься з розміром попередньої заробітної плати.

    Соціальну допомогу може отримати кожен потребує необхідному для нього обсязі в тому випадку, якщо у нього немає можливості самостійно вийти зі скрутного становища.

    Установи соціального страхування наділені правовою, фінансовою та організаційною незалежністю від інститутів державного управління.

    Англосаксонська модель (Великобританія). Модель використовується Ірландією та Великобританією. Існують деякі країнові відмінності. Так, в Англії безкоштовні медичні послуги надаються всім громадянам незалежно від рівня їхнього доходу, а в Ірландії - тільки низькооплачуваним.  
Структура фінансування системи соціального захисту в Великій Британії визначається поділом цієї системи на охорону здоров'я і соціальне страхування. Перша з них майже на 90% фінансується з держбюджету, а другий - за рахунок страхових внесків найманих працівників і підприємців.

    У системі соціального страхування застраховані діляться на чотири класи в залежності від рівня доходів.

    Таким чином, характерною особливістю британської державної системи соціального захисту є те, що вона не передбачає існування окремих страхових внесків, призначених для утримання конкретних страхових програм (пенсійного, медичного страхування, пенсій по інвалідності тощо). Всі витрати на фінансування цих програм покриваються за рахунок єдиного соціального внеску, надходження від якого спрямовуються на потреби певної галузі соціального страхування.

    Скандинавська модель (Швеція). Соціальні послуги, як правило, гарантуються всім жителям країни й не обумовлюються зайнятістю та сплатою страхових внесків. Ця модель соціального захисту характерна для Данії, Швеції та Фінляндії.

    Основний принцип шведської соціального захисту - її універсальність, тобто охоплення всіх верств населення.

    Всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, вносячи відповідний своїм доходам внесок.

    Дороговизна подібної системи (рівень оподаткування в Швеції один з найвищих у світі) повною мірою компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю шокуючих контрастів між багатством і бідністю і, відповідно, високою політичною й соціальною стабільністю.

    Південно-європейська модель (Італія). Іспанія, Греція і Португалія представляють, так звану, південно-європейських модель соціального захисту. Дану модель можна інтерпретувати швидше як розвивається, перехідну, а тому що не має чіткої організації. Як правило, рівень соціального забезпечення даної моделі відносно низький, а соціальний захист відноситься до сфери турботи родичів і сім'ї. Тому сім'я й інші інститути громадянського суспільства відіграють тут не останню роль.

    Одна з основних проблем соціального захисту Італії - історично сформоване розходження в доходах населення північних і південних регіонів, що відбивається в статистиці по безробіттю.

    Наступною за значенням проблемою є асиметрична структура соціальних видатків. Це виражається в тому, що найбільш велику частину соціальних видатків складає пенсійне забезпечення, тоді як на підтримку материнства, сім'ї, освіти та зайнятості витрачаються значно невеликі кошти. Саме тому Італію іноді називають країною пенсіонерів.

    Нарешті, характерним для Італії і найбільшим у Західній Європі до цих пір залишається тіньовий сектор економіки. Близько 30% ВВП становить незареєстрована господарська діяльність, де зайнято майже 25% працівників, у той час як в офіційному секторі зайнятість продовжує скорочуватися. Це, безумовно, позначається на обсягах інвестування у соціальну сферу.

    Основна особливість європейських систем соціального захисту - високий обсяг витрат. Це обумовлено перш за все більш широким охопленням як соціальних ризиків, так і кола осіб, яким надаються відповідні послуги на відміну від США, де державні програми медичного страхування поширюються на дуже обмежене коло жителів.

    Значення проблеми соціального захисту в сучасному світі дуже велике: більшість респондентів у європейських країнах висловилися за те, щоб держава гарантувала мінімальний дохід тих членів суспільства, які з яких-небудь причин не можуть себе забезпечити. Таким чином, існування соціальних програм, спрямованих на зниження соціальних ризиків, розглядається більшістю європейців як головний компонент сучасної держави. Очевидно, і надалі пріоритети соціальної захищеності будуть займати центральне місце в європейському суспільстві.[1]

 

     ВИСНОВОК 

    Видатки бюджету на соціальний захист можна  класифікувати за джерелами, ініціатором, метою використання та за формами.

    Переважна більшість видатків на соціальний захист населення фінансується за рахунок надання коштів із державного бюджету у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

    Система соціального захисту України  спрямована переважно на пенсіонерів; осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної праці тощо); ветеранів праці;  ветеранів та учасників війни;  інвалідів; військовослужбовців; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; сімей з дітьми;  безробітних тощо.

“Соціальний захист та соціальне забезпечення” –  найбільша видаткова стаття зведеного  бюджету України. Загальний обсяг  фінансування за цією видатковою статтею  значно перевищує видатки на охорону здоров’я, освіту та економічну діяльність.

    Обсяг видатків, які безпосередньо обраховуються  за бюджетною функцією “Соціальний  захист та соціальне забезпечення”  в бюджеті 2008 року становив 74 млрд. грн., що склало 7,8% ВВП.

    Багато  передбачених чинним законодавством соціальних виплат не спрямовуються чітко тим категоріям громадян, що дійсно їх потребують.

    Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні не відповідає європейським стандартам.

    Велике значення має досягнення Україною європейських стандартів соціального захисту. Основними моделями соціального захисту у країнах-членах ЄС є: континентальна, англосаксонська, скандинавська та південно-європейська.

 

     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 

1. Антропов  В. Модели социальной защиты в странах ЕС // Мировая экономии и международные отношения. – 2005. - №11. с. 70-77.

 

2. Система соціального  захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування. – К.: Центр громадської експертизи, 2009. – 104 с. – Бібліографія: с. 104.

 

3. Павлюк  К.Б. Фінансове забезпечення видатків на соціальний захист населення // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. - №10. с.146-150.

 

4. Скулиш  Ю.І. Механізми забезпечення соціального  захисту населення в Україні // Економіка та держава. – 2008. - №7. с. 57-59.

 

5. Касабова  І. Соціальне забезпечення в умовах глобалізації // Держава та економіка. – 2008. - №1.с. 14-21.