Індивідуальне завдання 

З дисципліни «Міжнародні  фінанси»

На тему: «Міжнародні  правила поведінки ТНК» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ – 2011

 

 

Зміст:

Вступ: 3

1. Загальна характеристика  організаційно-правового  статусу ТНК 4

2. ТНК на міжнародних  фінансових ринках 6

3. Міжнародно-правові засади регулювання діяльності ТНК. 8

Висновки: 14

Література: 15 

 

Вступ:

     Взагалі стосовно питань правового регулювання  діяльності ТНК з боку країн, що розвиваються, та індустріально розвинених держав вимальовуються два відмінні підходи. Країни, які стали на шлях свого  самостійного розвитку, намагаються  виробити такі міжнародно-правові акти, які б дали змогу контролювати діяльність ТНК, а індустріально-розвинені  держави – зберегти та закріпити  свій вплив через ТНК в цих  державах.

     З цієї причини міжнародно-правове  регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на глобальному  рівнях, а також в межах універсальних  міжнародних організацій (приміром ООН) нині ще далеке від бажаного, хоча вже напрацьована певна кількість  міжнародно-правових документів, що використовуються в міжнародній практиці для регулювання  діяльності ТНК. По більшості розроблюваних  положень – приміром, Кодексу поведінки  ТНК між індустріально розвиненими  державами і країнами, що розвиваються – вже досягнуто порозуміння.

     Слід  також мати на увазі, що ТНК у світогосподарських відносинах репрезентують структурні ланки з виробництва, торгівлі, надання  послуг і проведення робіт у різних державах світу в статусі юридичних  осіб, що діють на основі та в межах  вимог відповідних національних правових систем держав з метою отримання  прибутку. ТНК за міжнародним публічним правом не визнаються суверенами, вони не прирівняні до правового статусу держави. З відомих організаційних особливостей побудови ТНК як цілісна підприємницька система (об’єднання) не може бути об’єктом регулювання з боку правової системи якоїсь лише однієї держави, зокрема, де розміщується „материнська” компанія (центральний офіс). Зважаючи на це, в юридичній літературі останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК має здійснюватися як на національному рівні, так і на міжнародному.  

1. Загальна характеристика організаційно-правового статусу ТНК

     Сучасний  глобалізований світ характеризується тим, що здійснення господарської діяльності обумовлюється переважним виходом  суб’єктів господарської діяльності за межі території і юрисдикції правової системи однієї держави; одночасною поступовою втратою державою свого  статусу головного суб’єкта міжнародних  правовідносин і підвищенням  ризику втратити навіть монопольного статусу суб’єкта міжнародного публічного права, властивого лише суверену −  державі. На міжнародній арені все  голосніше заявляють про себе „нові геополітичні, геоекономічні  та геостратегічні гравці”. Зрівнявшись  за своїм економічним потенціалом, а в деяких випадках навіть перевищуючи  сукупний потенціал певних коаліцій держав, саме наддержавні, неурядові  та недержавні структури і організації  все настирливіше заявляють про  свої претензії на аналогічний з  державами політико-правовий статус. Саме ця риса притаманна нинішнім транснаціональним  корпораціям (надалі – ТНК) − найвпливовішим учасникам міжнародної економічної  конкуренції, визнаним безпекознавцями  суб’єктам підприємницької розвідувальної діяльності, як наслідок − найактивнішим  суб’єктам інформаційно-психологічних  відносин.

     Перше уявлення про ТНК як категорію  можна одержати через з’ясування значення слів «корпорація» і «транснаціональна». Корпорація – пізньолатинське слово, яке означає певні об’єднання, спілки, що створюються для досягнення певних цілей. Коли вживають слова «транснаціональне», «транснаціональний», то під ними розуміють  щось таке, що виходить за межі однієї держави, що пов’язане з міжнародною  або регіональною діяльністю, але  не має визначеної державної приналежності. Отже, можна сказати, що ТНК –  це відповідні об’єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації  або держави. 

     Як  правило, ТНК створюються в межах  функціонування світового господарства. Вони не лише певною мірою підривають суверенітет держав, що розвиваються, та низки провідних індустріально  розвинених, а й посягають на їхні національні інтереси та безпеку.

     ТНК притаманні такі ознаки:

     1) економічно єдина система;

     2) група юридичних осіб − самостійних  підприємств − суб’єктів господарювання;керівництво  і контроль здійснюється з  єдиного центру (головного офісу,  за місцем дислокації якого  найчастіше може визначається  національність ТНК);

     3) корпорація, будучи сукупністю юридичних  осіб різної «національності»  та інших утворень, наділених  правосуб’єктністю за законами  різних держав, проте, навіть так  звана „національно-державна” належність  материнської компанії (центрального  офісу) не створює підстав для  того, щоб законодавство країни  її базування поширювалося на  діяльність своїх відокремлених  підрозділів − дочірніх товариств,  філій та відділень, що розташовані  на території інших держав;

     4) діяльність проводиться на національній  території та в правовому полі  кількох держав, проте, ТНК в  цілому не може бути об’єктом  регулювання системи права якоїсь  однієї окремої держави (як  місця базування, під якою розуміють  країну, де розташована материнська  компанія, «штаб-квартира», так і  країн, що приймають її, тобто  де здійснюється діяльність дочірніх  товариств, інших відділень ТНК);

     5) відокремлені структурні підрозділи  є об’єктами регулювання системи  національного права держави,  місця їх дислокації, тобто вони  є суб’єктами правовідносин,  що регулюються міжнародним приватним  правом даної держави.

     За  характером взаємовідносин з материнським підприємством (центральним офісом) залежні відокремлені підрозділи ТНК (підприємства, суб’єкти господарювання) поділяються на:

     1) філії;

     2) дочірні підприємства;

     3) спільні підприємства.

     Філії не є юридичними особами, діють на підставі положення, затвердженого  для них материнським підприємством  корпорації.

     Дочірні підприємства утворюються в договірному  порядку або ж їхня залежність від материнського підприємства (холдингу) визначається тим, що останнє  має контрольні пакети акцій дочірнього підприємства і визначає загальну політику корпорації.

     Спільні підприємства (змішані товариства) мають у своєму статутному фонді  частку, що належить і національному  капіталові, в тому числі й державному.

     У сучасних умовах серед правознавців переважає думка, що правове регулювання  діяльності ТНК має здійснюватися  як на національному рівні, так і  на міждержавному.

2. ТНК на міжнародних фінансових ринках

     Володіючи величезними капіталами, ТНК активно  діють на міжнародних фінансових ринках. Сукупні валютні резерви ТНК у декілька разів більші, ніж резерви всіх центральних банків світу. Переміщення 1-2% маси грошей, що знаходяться у приватному секторі, цілком здатне змінити взаємний паритет національних валют. ТНК часто розглядають обмінні валютні операції як найвигідніше джерело своїх прибутків.

     Слід  зазначити, що 70-ті роки характеризувалися  різким посиленням нестійкості міжнародних валютно-кредитних відносин. Із запровадженням "плавання" валют розширилися межі коливань валютних курсів провідних розвинених капіталістичних країн, різко знизилася достовірність валютних прогнозів. Почастішали коливання номінальних і відносних відсоткових ставок з міжнародних кредитів і цінних паперів. Змінювалася традиційна система цінових пропорцій за загального високого рівня інфляції. У цей період спостерігалася тенденція до розширення об'єктів і операцій страхування валютних ризиків, подовжувалися терміни страхування окремих позицій, особливо у випадках, коли коливання валютних курсів не могли бути протягом тривалого періоду часу компенсовані за рахунок зміни цін. Страхування набувало все більш складних форм.

       Міжнародні корпорації відчували  зростаючий дефіцит у фахівцях  з валютно-кредитних питань, нестачу  організаційних і технічних засобів  для прийняття рішень щодо покриття валютних ризиків. Розширення місцевого штату фахівців і його технічне оснащення були пов'язані зі збільшенням адміністративних витрат, а головне - не гарантували захисту інтересів міжнародної корпорації як єдиного цілого. Подолання суперечності, що виникла, ознаменувало собою початок третього етапу в еволюції організаційних форм міжнародних розрахунків корпорацій. Освоєння банками електронного обладнання, телефонізація і комп'ютеризація фінансових інститутів і основних підрозділів найбільших міжнародних корпорацій дали змогу підвищити ефективність централізованого управління міжнародними розрахунками банків, великих промислових і торгових монополій. Практично всі підрозділи великих міжнародних корпорацій мали електронне розрахункове обладнання і постійний зв'язок з обслуговуючими їх банками.

       Нові технічні можливості сприяли  посиленню тенденції до концентрації  управління грошово-валютними операціями  корпорацій. Корпорація "British Petroleum" є щодо цього характерним прикладом:  компанія перетворила своє центральне  казначейство у Великій Британії  на банк з численними відділеннями  для управління валютними позиціями  з торгівлі нафтою, з податкових відрахувань на видобуток нафти в Північному морі, з операцій хімічних та інших підприємств, з купівлі засобів виробництва і різних матеріалів. Намітилася тенденція до централізації відкритих валютних позицій корпорацій. У той час стратегія корпорацій спрямована на те, щоб зняти з філій проблеми страхування валютних ризиків.

       Централізація валютних позицій  великих корпорацій дає їм  переваги в ціновій конкуренції  на ринку країни їх перебування,  оскільки вони в ціну товарів  все рідше включають витрати покриття валютних ризиків і витрати, пов'язані з конвертацією іноземної валюти в місцеву. Більше того, стратегія міжнародних монополій дає філіям змогу надавати покупцям кінцевої продукції на місцевих ринках або в третіх країнах свободу вибору валюти платежу, а негативні тенденції, що виникають у процесі комерційних операцій, нівелюються за рахунок операцій центрального фінансового органу компанії на міжнародних валютно-кредитних ринках.

3. Міжнародно-правові засади регулювання діяльності ТНК.

     Більшість країн, які стали на шлях розвитку, добре розуміють політику ТНК і намагаються об’єднуватись для захисту своїх інтересів. Інколи вони звертаються з цього приводу і в міжнародні організації, зокрема в спеціалізовані глобальні та регіональні чи універсальні − типу ООН. Так, у 1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН були схвалені „Принципи щодо контролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій”.

     Розглядаючи проблему міжнародно-правового регулювання  діяльності ТНК, потрібно зважати також  на те, що, як правило, ТНК являють  собою багатогалузеві концерни, котрі  мають великий економічний вплив  у багатьох державах світу. Хоч транснаціональні корпорації і не визнані в якості суб’єктів міжнародного публічного в загалі, а міжнародного економічного права зокрема, їх „потужний економіко-політичний потенціал впливу і роль у сучасній світовій економіці, світогосподарських відносинах, вимагають правового регулювання їх діяльності як об’єктів застосування міжнародного економічного права”.

     У 1974 р. у рамках ООН було утворено Центр і Міжурядову комісію з транснаціональних корпорацій. Зазначені структури мали на меті розробити Кодекс поведінки ТНК, який міг би формалізувати діяльність ТНК і підкорити її певним уніфікованим міжнародним правилам (нормам), обов’язкових для застосування щодо ТНК на території держав, що його підписали і ратифікували.

     Як  свідчить практика, більш ефективними виявилися спроби регулювання правових відносин за участю ТНК на субрегіональному рівні, зокрема на Латиноамериканському континенті. Це, з одного боку, пов’язано з активністю ТНК у цьому регіоні, з іншого – свідчить про активність держав Латинської Америки в напрямку обмеження руйнівної для національних економік діяльності ТНК на континенті.