Місцева система оподаткування і принципи її формування

1. Місцева система  оподаткування і принципи її  формування 

Місцеві податки  і збори є невід’ємною частиною податкової системи держави. Тому особливу увагу при здійсненні податкової реформи приділяють правовому регулюванню  місцевого оподаткування, що є одним з основних фінансових джерел формування бюджетів місцевого самоврядування. 

Існування місцевих податків і зборів відповідає в першу  чергу інтересам територіальних громад, від імені яких діють органи місцевого самоврядування, оскільки такі платежі є виключно їх фінансовою базою. Виходячи з цього, метою введення місцевих податків і зборів є забезпечення місцевих органів влади коштами, необхідними для здійснення їх завдань і функцій, що перебувають у їх самостійному розпорядженні і концентруються у відповідних бюджетах. 

Доходи органів  місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) складаються з таких  видів. 

Податки і збори, сформовані й закріплені на державному рівні: 

а) податки, встановлення і справляння яких здійснюється виключно на державному рівні, а кошти яких цілком надходять до місцевих бюджетів (податок на землю, прибутковий податок); 

б) податки, сформовані як відрахування від загальнодержавних  податків (частка ПДВ, частка податку  на прибуток, части на акцизного  збору), і які регулюються також  тільки на державному рівні1. 

Податки і збори, що закріплюються на державному рівні, а сформовані на місцях органами самоврядування — власне місцеві податки і  збори (ринковий збір, податок на рекламу, готельний збір, тощо). 

Місцеві неподаткові  доходи, що також поповнюють доходи місцевих бюджетів і відображають фіскальну функцію (пені, ліцензійні збори). 

Правове регулювання  місцевих податків і зборів має певну  специфіку, оскільки здійснюється на двох рівнях: на загальнодержавному і місцевому. По-перше, держава визначає вичер­пний перелік таких обов’язкових платежів, коло платників, об’єкти оподаткування, граничні розміри ставок, тобто встановлює основи їх справляння, надаючи повноваження органам місцевого самоврядування на введення таких податків і зборів на відповідній території. По-друге, місцеві органи влади, реалізуючи надані державою повноваження, встановлюють і детально регламентують механізми справляння окремо кожного з податків і зборів, а також уводять їх у дію. Таке положення забезпечує захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску згори (держави). Таким чином, місцеві податки і збори — це обов’язкові платежі, що установлюються державою, регламентуються і справляються органами місцевого самоврядування і надходять до місцевих бюджетів. 

При законодавчому  регулюванні системи місцевих податків і зборів слід враховувати низку  факторів: 1) закріплення за місцевими  бюджетами таких доходних джерел, що забезпечу­вали б стабільне надходження  доходів і фінансування власних  повноважень місцевих органів; 2) сполучення інтересів держави і місцевого самоврядування, при обмеженні необґрунтованого впливу державної влади на місцеве оподаткування; 3) доцільність та обґрунтованість уведення місцевих податків і зборів на відповідній території; 4) домірність сум коштів, що надходять до бюджетів від таких податків і зборів з витратами по їхньому справлянню тощо. 

До певного  часу в Україні не було чіткої законодавчої визначеності місцевих податків і зборів2. Сьогодні коло нормативно-правових актів, що регулюють місцеве оподаткування, становить певну систему, до якої входять: Конституція України, Закон України «Про систему оподаткування», Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори», Закон України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», акти президента, рішення органів місцевого самоврядування тощо3. Отже, регулювання місцевого оподаткування здійснюється як податковими законами, так і цілою низкою інших нормативних актів, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, а також актами місцевих органів. При цьому необхідно звернути увагу на основні проблеми регулювання справляння місцевих податків і зборів. 

Основою законодавства  про місцеві податки і збори  є Конституція України, якою закріплюються  вихідні положення щодо регулювання  місцевого оподаткування, а саме у п. 1 ст. 143 закріплено право територіальних громад безпосередньо через органи місцевого самоврядування встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону4. 

Закон України  «Про систему оподаткування»5 має  загальне значення для регулювання  місцевого оподаткування. Стаття 15 цього Закону встановлює вичерпний  перелік місцевих податків і зборів, до яких належать: 1) податок з реклами; 2) комунальний податок, 3) готельний збір, 4) збір за паркування автотранспорту; 5) ринковий збір; 6) збір за видачу ордера на квартиру; 7) курортний збір; 8) збір за участь у бігах на іподромі; 9) збір за виграш на бігах на іподромі; 10) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 11) збір за право використання місцевої символіки; 12) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 13) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 14) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 15) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг; 16) збір з власників собак. Цей перелік місцевих податків і зборів трохи відрізняється від переліку, закріпленого Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори», у якому також зазначено податок з продажу імпортних то-варів6. 

Крім того, вищевказаним Законом закріплено положення, відповідно до якого місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізм справляння і порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку й у межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому встановлено обов’язковість введення деяких податків і зборів (наприклад, комунального податку, ринкового збору, збору за паркування автотранспорту тощо), за наявності об’єктів оподаткування чи умов, з якими пов’язано введення цих податків і зборів. 

Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» характеризує конкретні види податків і зборів, закріплює граничні розміри ставок, розкриває механізм їх обчислення, вилучення, джерела і порядок їхньої сплати, а також повноваження місцевих органів самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів, а саме повноваження з розробки й затвердження положень, що встановлюють конкретні ставки платежів, порядок обчислення і сплати місцевих податків, ведення пільгових ставок, надання окремим категоріям платників відстрочок, розстрочок чи звільнення їх від сплати за такими платежами тощо. 

Зазначимо, що сьогодні при встановленні місцевих податків і зборів часто не беруть до уваги  положення загальнодержавного законодавства, а саме: відбувається введення не передбачених Законом України «Про систему оподаткування» податків і зборів7; у прийнятих положеннях про справляння окремих видів місцевих податків і зборів неточно окреслюються коло платників, об’єкти оподаткування, змінюються граничні ставки платежів; не вводяться місцевими органами передбачені як обов’язкові податки і збори; не враховується економічний, соціальний, демографічний розвиток окремих регіонів держави тощо. Існування цих порушень указує на нагальну потребу удосконалення правового регулювання місцевої системи оподаткування як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому. Вбачається, рішення всіх цих проблем стане можливим із прийняттям Податкового кодексу України. 
 

2. Характеристика  окремих видів місцевих податків  і зборів 

Податок з реклами. Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (далі — Декрет) не закріплює поняття податку з реклами, а вказує елементи правового меха­нізму цього платежу. Платниками є юридичні та фізичні особи, що рекламують свою продукцію або діяльність. Об’єктом обкладання є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Гранична ставка встановлена в розмірі 0,1% вартості послуг за одноразову рекламу і 0,5% — за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників здійснюють органи, на які покладені функції розміщення реклами. Цей податок сплачується під час оплати послуг за встановлення і розміщення реклами. Джерелом оплати можуть бути особисті кошти платників, а також собівартість продукції (робіт, послуг). 

Однак сьогодні, на жаль, існує проблема не досить чіткого  розуміння реклами для цілей оподаткування, у результаті чого оподатковується будь-яка реклама, у тому числі й та, яка не має комерційного характеру. Зазначимо, що поняття «реклама» як офіційна інформація про осіб чи продукцію, що поширюється в будь-якій формі і будь-якому способі з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку, закріплено в Законі України від 3 липня 1996 р. «Про рекламу»1. А у нормативних актах, що регулюють справляння цього податку, які затверджені органами місцевого самоврядування, немає чіткого визначення реклами. Наприклад, Харківська міська Рада народних депутатів, на підставі ст. 11 Декрету, прийняла рішення «Про введення податку на рекламу» з 1 жовтня 1993 року. Відповідно до нього цей податок встановлювався на всі види оголошень, повідомлень, переданих з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації (преси, ефірного, су-путникового і кабельного телебачення, радіомовлення, внутрішнього гучномовного зв’язку в рухливому складі міського пасажирського електротранспорту), каталогів, прейскурантів, афіш, плакатів, довідників, листівок, календарів та інших технічних засобів. 

Платниками податку  є юридичні та фізичні особи всіх організаційно-правових форм, які розміщають на рекламних носіях міста рекламу. Виходячи з цього, платниками податків є осо­би, від імені яких здійснюється реклама і які називаються рекламодавцями. Особи ж, що здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця чи розміщають її на рекламних носіях, іменуються рекламним агентством. Місце, на якому розміщається реклама, іменується рекламним носієм. 

Цей податок  утримують рекламні агенти, які щокварталу подають звіт до податкових інспекцій  і перераховують суми податку  не пізніше 20 числа кожного місяця. 

При розгляді механізму  справляння податку з реклами необхідно також звернути увагу на таке. Так, особливий режим оподаткування має зовнішня реклама. Наприклад, Харківська міськрада затвердила Положення про порядок розміщення й експлуатації об’єктів зовнішньої реклами і склад міської художньої ради2, яке визначає порядок розміщення рекламо-носіїв і об’єктів зовнішньої реклами у Харкові та є обов’язковим для виконання всіма юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форм власності. Об’єктами зовнішньої реклами і рекламоносіями є стенди, щити, плакати, тощо. Місцем для розміщення реклами вважається частина території міста, об’єкти, майно, виділені рекламодержателю. 

Для отримання  дозволу на розміщення реклами подають  письмову заяву на ім’я начальника відділу дизайну міського середовища. Разом з ним подають архітектурно-художню фор­му, ескіз-ідею і фото об’єкта. Після одержання дозволу рекламодержатель зобов’язаний у 20-денний строк приступити до монтажу і розміщення об’єктів, інакше такий дозвіл анулюється. Розміщення об’єктів зовнішньої реклами уздовж автомобільних доріг підлягає обов’язковому узгодженню з ДАІ, а у межах «зелених зон» — з управлінням комунального господарства міськвиконкому. У разі відмови рекламодавця від реєстрації об’єкт зовнішньої реклами підлягає демонтуванню. 

Ставки податку  на рекламу рішенням Харківської  міської ради встановлено в таких  розмірах: 0,1% вартості послуг за установку  і розміщення одноразової реклами  і 0,5% — за уста­новку і розміщення реклами на тривалий час (більше одного дня) чи неодноразової реклами. При цьому, яка реклама є одноразовою, а яка неодноразовою, не встановлюється. На практиці ставки податку з реклами залежать від багатьох факторів, серед яких вид рекламного носія (телебачення, радіо, преса, тощо), належність такої реклами до видів товарів чи послуг тощо. 

Пільги зі сплати податку з реклами Декретом не встановлено. Однак такі пільги в  принципі можуть надавати органи місцевого  самоврядування. Позитивними в даному випадку є по­ложення російського  законодавства, відповідно до якого  пільги при сплаті податку з реклами встановлюються у випадках, якщо: 1) реклама не має комерційної мети; 2) рекламуються благодійні заходи; 3) дані мають попереджувальний характер; 4) інформація містить дані про функції органів державної влади; 5) інформація розміщається у приміщеннях, що використовуються для реалізації товару. 

Комунальний податок. Платниками цього податку відповідно до Декрету є юридичні особи, за винятком бюджетних, планово-дотаційних і сільгосппідприємств. Об’єктом обкла­дання виступає річний фонд оплати праці, розрахований виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Гранична ставка встановлена у розмірі 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати цього платежу — прибуток (доход), що залишається в розпорядженні юридичних осіб. 

Справляння цього  податку здійснюється на підставі відповідних  положень, які затверджують міські ради. Наприклад, у Харкові цей  податок справляють на підставі Положення  про порядок обчислення і сплати комунального податку, затвердженого рішенням виконкому Харківської міськради народних депутатів від 8 червня 1994 р. зі змінами і доповненнями. Це Положення дещо уточнює і розширює коло платників по платежу, якими є юридичні особи—суб’єкти господарювання незалежно від форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями і їх філії, а також інші відокремлені підрозділи, що мають відокремлений баланс і розрахунковий рахунок у банку, міжнародні неурядові організації і міжнародні об’єднання з місцезнаходженням у м. Харкові. Зазначимо, що платниками комунального податку є юридичні особи, навіть ті, які тимчасово не здійснюють виробничу діяльність. Якщо вони подають у статистичні органи звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звільнення чи відстрочка зі сплати комунального податку належить до компетенції виключно органів місцевого самоврядування. Отже, підприємства, у статуті яких передбачено здійснення господарської діяльності, розглядаються як платники комунального податку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності. Це підтверджується положенням, відповідно до якого комунальний податок відноситься на собівартість продукції, товарів і послуг3.