МОДЕРНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛА ЇЇ ФІНАНСУВАННЯ

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА ТА ДЖЕРЕЛА ЇЇ ФІНАНСУВАННЯ

 

1.1 Поняття та сутність модернізації

Модернізація - це засіб зниження і подолання загроз банкрутства, збитковості, неплатоспроможності, засіб виживання в умовах посиленої конкурентної боротьби, яка на новому етапі ринкової трансформації проявляє себе як необхідна і диктуюча форма функціонування підприємств.

Зазвичай поняття «модернізація» трактується у зв'язку зі зміною і поліпшенням технічних параметрів будь-яких машин, устаткування, приладів або виробничого парку в цілому.

Виявляється проблема - виведення основної маси підприємств з кризи, перш за все подолання неплатоспроможності та збитковості. При цьому головне завдання полягає в наступному: формування сучасного типу підприємств, що базуються на передовій техніці і технологіях, які застосовують ефективні системи маркетингу, менеджменту, інформаційного забезпечення, що вирішують соціальні проблеми.

Модернізацію підприємств  необхідно розглядати в контексті  політики модернізації української економіки в якості одного з головних її пріоритетів.

Політика модернізації підприємств  і виробничих комплексів повинна  вирішувати наступні проблеми:

1. визначення цілей, пріоритетів і напрямів модернізації;
2. формування керуючих і регулюючих механізмів;
3. забезпечення ресурсної бази модернізації.

Проблема ефективності підприємств  повинна розглядатися виходячи з  рішення двох задач:

1. подолання наявного кризи в реальному секторі;
2. здійснення модернізації підприємств як одного з головних напрямків підвищення ефективності виробництва.

Підприємство, як єдина система, що підлягає модернізації, формується кругообігом і оборотом капіталу. Капітал являє собою єдність  авансованої вартості та матеріально-речового змісту (споживчої вартості), основу якого складають засоби виробництва  і робоча сила, яка функціонує як фактор виробництва. В процесі свого  руху, термінів і характеру обороту  капітал поділяється на основний і оборотний капітал. Слід зазначити, що саме оновлення основного капіталу є базисом всього процесу модернізації підприємства.

Модернізація підприємства як цілісної системи може бути здійснена  структурно, у формі системної  модернізації певних властивостей і  підсистем. Структурно-системний підхід до модернізації підприємства як єдиного  цілого можна виразити у вигляді  взаємодіючих і взаємопов'язаних основних напрямків модернізації підприємства.

Кожне з напрямків модернізації актуально і має свої особливості. Наприклад, аутсорсинг (рисунок 1), означає вирішення проблеми звільнення підприємства від структурних підрозділів і функцій, видів виробництв з метою концентрації і спеціалізації на конкурентній і прибуткової продукції.

Рисунок 1.1 - Напрямки модернізації підприємства

Ринкова капіталізація підприємства є найважливішою комплексної  фінансової оцінкою, відображає економічну ефективність підприємства, його фінансове  благополуччя.

Головною проблемою виступає людський фактор у відставанні або  модернізації підприємства. Непідготовлені і низькокваліфіковані кадри не просто знижують продуктивність праці, але й не здатні до освоєння новітніх технологій і тим самим перешкоджають інноваційним перетворенням підприємств. На сьогоднішній день знизився рівень управлінців на багатьох промислових підприємствах, що збереглися в процесі реформ. Середній вік працівників на промислових підприємствах складає 53 роки. За вибірковими даними, в українській промисловості залишилося лише 5% робочих вищої кваліфікації (в США - 43%, ФРН - 56%). Витрати організацій на професійне навчання своїх працівників у загальних витратах на робочу силу є незначними і складають близько 0,3%.

Базисним напрямком модернізації підприємств є оновлення основних фондів, впровадження нових технологій та активізація інноваційної діяльності як самих підприємств, так і науково-дослідних  і проектно-конструкторських установ, що працюють на реальний сектор. Основне  завдання полягає у відновленні  і розвитку матеріальної бази економічної  та технічної модернізації виробництва, якими є галузі машинобудівної, металургійної  та інших галузей промисловості, а також відносяться до «нових»  корпораціям (насамперед створюють  інформаційні технології).

Спостерігається загальна якісна відсталість виробничо-технічної  бази практично у всіх галузях  економіки. Держава повинна на основі глибокого аналізу можливостей  та наявних ресурсів визначитися  як з середньостроковою, так і довгостроковою стратегією модернізації техніко-технологічної бази виробництва.

Реалізація сукупності напрямів модернізації підприємства як цілісного утворення вимагає єдиної стратегічної програми модернізації для кожного функціонуючого підприємства. Не слід руйнувати наявний потенціал підприємства, а використовуючи системні методи його оновлення, забезпечити перехід до нових технологій виробництва, управління та бюджетування. Модернізація підприємств вимагає величезної організаційної діяльності, у тому числі розробки стратегій модернізації конкретних галузей, комплексів.

В основу процесу модернізації пропонується поставити принцип: більш  ефективної системи господарювання потрібно добиватися за власний рахунок  і власними зусиллями. Тобто на рівні  підприємств пропонується проводити  модернізацію самостійно, без фінансової допомоги держави. Однак якщо віддати промисловість стихії саморегулювання, то дія ринкових сил може привести до формування збиткової економіки, з низьким рівнем накопичень та інвестицій, а також переважанням у виробництві та експорті сировини та енергоносіїв при занепаді обробної промисловості.

Формування в Україні структури економіки, що відповідає критеріям розвинених країн, що володіють сучасним науково-виробничим потенціалом, об'єктивно вимагає на етапі модернізації економіки підвищення ролі держави, проведення ним активної структурної політики із застосуванням методів і технологій державної підтримки, що використовуються в ринковій економіці.

Зовсім не поєднується  з ринковою економікою декапіталізація економіки виробництва привела до крайньої зношеності основних фондів. За даними Держкомстату України швидкість оновлення засобів праці в 2010 р. по відношенню до 2006 р. скоротилася з промисловості в 6,3 рази, у паливній галузі - в 5,1 рази, в машинобудуванні - 9,4 рази, легкої промисловості - 2,8 разів.

Частка повністю зношених машин та обладнання на підприємствах  промисловості, заготовок, геології, науки  в 1,1 - 1,4 рази вище, ніж в цілому по Україні.

Вирішуючи проблеми модернізації підприємств, необхідно враховувати, що мова повинна йти про зміну  поколінь техніки, а не про звичайні процесах поліпшення і часткового вдосконалення. У складі виробничого обладнання в промисловості частка устаткування в 2006 році у віці до 5 років становила 30%, понад 20 років - 15%, в 2010 році ситуація змінилася: питома вага обладнання з терміном служби понад 20 років склав близько 52,3%, а відносно нове, з терміном служби до 5 років - 8,5%. Дані вікові зміни означають якісну відсталість виробничо-технологічної основи економіки, яка може бути подолана тільки масової зміною техніки і технології на базі досягнень науково-технічного прогресу.

Досвід СРСР і КНР, а  в останні 30-50 років США, Японії, Франції, Німеччини та інших країн свідчить, що системна перебудова технічної бази та економічного механізму можуть бути здійснені за допомогою концентрації зусиль всього суспільства, а також  централізації ресурсів і важелів  управління в руках держави. У  стратегії модернізації економіки  Україна не повинна слідувати традиційним уявленням про структуру економіки за типом «сировинні галузі - обробна промисловість - ринок». Необхідна державна стратегія створення системи нових технологій в будь-яких сферах і галузях виробничої і комерційної діяльності.

Рішення проблеми оздоровлення економіки підприємств залежить від ряду факторів:

1) активної та багатосторонньої  діяльності держави, ефективності  роботи відповідних органів управління  на різних рівнях;

2) інтенсивності властивостей  ринкової саморегуляції;

3) формування відносин  між господарюючими суб'єктами  та державою;

4) політики великих фінансових  корпорацій та банківського сектора.

Модернізація підприємств  повинна розглядатися як головний напрямок підвищення ефективності виробництва. Вона повинна проявити потенційні можливості російських підприємств, вирішити стратегічну  задачу досягнення ефективності української ринкової економіки.

Практика розвинених капіталістичних  країн підтверджує об'єктивну  взаємозв'язок ринкового механізму  з високою ефективністю виробництва  і менеджменту як в реальних секторах економіки, так і фінансово-банківській сфері за умови активної участі держави в процесах регулювання та фінансування науково-технічного розвитку країни.

Таким чином, модернізація підприємств  в умовах ринкових перетворень реалізується за допомогою держави і визначає пріоритети і напрямки модернізації як усієї системи підприємств, так  і продуктивних комплексів, галузей, окремих підприємств. В даний  час існує потреба у визначенні та реалізації пріоритетів промислового розвитку, на яких будуть зосереджені  зусилля держави та бізнесу, згодом визначають конкурентоспроможність і  ефективність української економіки на сучасному етапі розвитку.

 

1.2 Цілі модернізації та шляхи її проведення на підприємстві

Цілі модернізації підприємств:

• Випуск нової продукції та / або продукції з поліпшеними характеристиками;
• Підвищення ефективності парку технологічного обладнання;
• Скорочення трудомісткості виробничих процесів і, як наслідок, оптимізація чисельності операційного персоналу;
• Скорочення тривалості виробничого циклу виготовлення продукції;
• Скорочення втрат (продуктивних і непродуктивних);
• Скорочення собівартості виробу (за рахунок застосування прогресивних технологій, матеріалів, економії енерго- і трудових ресурсів). Головним питанням при реконструкції виробництва є оцінка передбачуваної ефективності заходів, яка, в свою чергу, залежить від техніко-технологічної та логістичної опрацювання питань:
• Наявності та необхідності модернізації логістичної інфраструктури (агрегатів, технологічних ліній, складів, шляхів тощо);
• Вибору нової технології або модернізації існуючої;
• Вибору складу технологічного обладнання;
• Проектування і виготовлення спеціальних пристроїв.

Проведення модернізації на підприємстві вимагає вирішення ряду питань, відповіді на які підприємець має шукати залежно від бажаного результату. Розглянемо більш докладно приклади вирішення таких питань.

Крок 1: модернізація логістичної  інфраструктури

Сьогодні склалася парадоксальна  ситуація, при якій керівники компаній вкладають величезні фінансові  кошти в оновлення парку технологічного обладнання і при цьому відкладають  «на потім» рішення інфраструктурних задач. При розробці концепції нового виробництва (або реконструкції  існуючого) рішення логістичних  проблем повинно бути виконано паралельно з рішенням техніко-технологічних  задач.

Інфраструктура будь-якого  підприємства складається з двох логістичних аспектів:

- Внутрішньої логістичної  інфраструктури - починаючи від приймання  ТМЦ на склад, оптимізації переміщення  і запасів в постачанні, виробництва,  мінімізації тривалості виробничого  циклу, мінімізації втрат та  простоїв та ін

- Зовнішньої логістичної  інфраструктури - починаючи від концепції  оптимального розміщення складів,  шляхів, мінімізації простоїв під  навантаженням / вивантаженням, організації  роботи диспетчерського вузла,  планування розміщення зовнішніх  транспортерів, бункерів, стелажів  і закінчуючи інформаційною системою  для управління ланцюжком поставок.

Попередня проробка логістичних  питань на етапі проектування модернізації виробництва дозволяє запобігти  майбутні логістичні проблеми компанії і істотно заощадити на логістичних  витратах.

Крок 2: вибір нової технології або модернізація існуючої

Модернізувати або міняти - це риторичне питання вирішується економічними розрахунками та зіставленням затрат і вигоди на кілька років вперед. Зазвичай модернізацією існуючої технології займаються постійно і безперервно, а кардинальні технологічні зміни розбурхують підприємство через кожні 30-40 років.

Крок 3: вибір складу технологічного устаткування

Під вибором складу технологічного обладнання маються на увазі:

1. Вибір та розробка планувального рішення розстановки існуючого і знову купується обладнання в рамках єдиної технологічної ланцюга.
2. Вибір нового обладнання в рамках всієї технології виробництва.
3. Розробка і вибір унікального технологічного обладнання, здатного вирішити багатоцільові завдання модернізації.