Международные финансы

1. Теоретична частина 

 

1.1. Ямайська валютна система

Контури нової валютної системи, яка функціонує і розвивається у світовій економіці донині, були визначені на нараді представників країн — членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці у січні 1976 р.

Кінгстонська угода започаткувала  утворення Ямайської валютної системи (система плаваючих валютних курсів). Ця система почала функціонувати після відповідних ратифікацій зазначеної угоди державами-учасницями у квітні 1978 р. Ця система передбачає відмову від ряду принципів Бреттон-Вудської валютної системи, передбачаючи повну демонетизацію золота(відмову від золотого стандарту) і остаточний перехід до використання як світових грошей виключно національних валют та міжнародних розрахункових одиниць — спеціальних прав запозичення, які випускає МВФ.

Наведемо визначальні  принципи Ямайської валютної системи.

1. Проголошено повну демонетизацію  золота у сфері валютних відносин: скасовано офіційний золотий  паритет, офіційну ціну на золото  і фіксацію масштабу цін (вмісту  золота) національних грошових одиниць;  знято будь-які обмеження його  приватного використання. Міжнародний  валютний фонд припинив публікувати  дані про золотий вміст окремих  валют. Унаслідок цих дій золото  перетворилося на звичайний товар,  ціна якого у паперових (кредитних)  грошах визначається на ринку  згідно з попитом і пропозицією.  Відповідно у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової  торгівлі сформувалися міжнародні  ринки золота. Втім, отримавши дозвіл  здійснювати на ринку вільні  операції з купівлі-продажу золота, центральні банки більшості країн  Заходу залишили його у своїх  запасах. Втративши статус світових  грошей, золото й далі залишається  високоліквідним (стратегічним) товаром, який можна в разі необхідності з метою стабілізації платіжного балансу продати за відповідну валюту.

2. Висунуто мету перетворити створену ще в 1969 р. міжнародну платіжну одиницю СПЗ на основний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежу. Ідеться про те, що система "золото —долар — національна валюта", на якій грунтувалася Бреттон-Вудська угода, трансформувалася у нову систему "СПЗ — національна валюта". У цій структурі СПЗ отримувала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей. Спочатку СПЗ як міжнародну розрахункову одиницю, у якій визначався валютний курс національних грошей, розраховували за золотим еквівалентом. Проте у 70-х роках зв'язок СПЗ із золотом повністю втрачено. Сьогодні СПЗ визначають на основі кошика валют країн, частка яких у сфері міжнародної торгівлі найвища. Починаючи з 1981 р. до складу так званого стандартного кошика входять п'ять валют: долар США — 42 %, німецька марка — 19, французький франк, єна і фунт стерлінгів — по 13 %. Реальна практика валютних відносин, що здійснювалися згідно з Кінгстонською угодою, не підтвердила можливості повного витіснення долара з позиції ключової міжнародної валюти. Мало того, після 1981 р. адміністрації президента США Р. Рейгана вдалося здійснити стабілізаційні заходи, що сприяли зміцненню міжнародних позицій долара.

Тому в діючій валютній системі долар залишається реальною основою валютно-фінансового механізму. Американська валюта обслуговує близько 2/3 міжнародних розрахунків. З огляду на це можна констатувати, що Ямайська система функціонує за принципами не паперово-валютного (як це передбачалося угодою), а паперово-доларового валютного стандарту.

3. Важливою ознакою механізму нової системи є запровадження "плаваючих" валютних курсів національних грошових одиниць. Така система має два протилежні аспекти. З одного боку, вона надає валютним відносинам гнучкості, забезпечує можливість ефективно реагувати на постійні зміни співвідношень у вартості національних валют, точніше відбиває внутрішній стан економіки окремих країн загалом і платіжного балансу зокрема. З іншого боку, коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв'язків, породжують спекулятивні операції. У цьому зв'язку Кінгстонською угодою передбачено збереження елементів регулювання системи валютних співвідношень завдяки здійсненню відповідних операцій на валютному ринку.

Слід ураховувати також, що в режимі безпосередніх співвідношень ("плавання") функціонують валюти лише провідних країн. Більшість валют інших країн, зокрема економічно слаборозвинених, прив'язані до міжнародних розрахункових одиниць або окремих валют.

Одна з істотних особливостей Ямайської валютної системи полягає  у тому, що вона розвивалася на принципах  поліцентризму, або валютного "плюралізму", тобто взаємодії у межах єдиної системи локальних (регіональних) валютних структур. Підпорядковуючись загальним  принципам, що визначаються МВФ, регіональні валютні структури водночас розвиваються і на власних функціональних засадах.

Основні принципи Ямайської  системи: відмова від встановлення офіційної ціни на золото і золотих паритетів; припинення розмінудоларів на золото; дозвіл купівлі-продажу золота за ринковими цінами; право вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу; визнання плаваючих валютних курсів на підставі ринкових механізмів (вільна торгівля валютою); надання повноважень МВФ з нагляду за валютною політикою країн-членів.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Фінансові умови функціонування вільних економічних зон в Україні

 

Спеціальна  (вільна)  економічна  зона  являє  собою  частину  
території України, на  якій  встановлюються  і  діють  спеціальний  
правовий режим економічної діяльності та  порядок  застосування  і  
дії законодавства  України.

На  території  вільноїекономічної    зони    запроваджуються пільгові        митні, валютно-фінансові, податкові  та інші умови економічної  діяльності  
національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою  створення  вільних  економічних  зон  є залучення  іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільноз  іноземними  інвесторами    підприємницької    діяльності    для нарощування  експорту товарів  і  послуг,  поставок  на  внутрішній ринок високоякісної  продукції та послуг, залучення і  впровадження нових  технологій,  ринкових  методів  господарювання,    розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Статус і територія  вільної економічної зони,  а  також  строк,  на  який  вона  створюється, визначаються Верховною  Радою  України  шляхом прийняття  окремого  закону  для    кожної вільної економічної зони.

На території України  можуть створюватись вільні економічні зони різних функціональних типів: вільні митні  зони  і порти,  експортні,  транзитні зони,  митні  склади,  технологічні парки, технополіси, комплексні        виробничі зони,туристсько-рекреаційні, страхові,  банківські  тощо.  Окремі  зони можуть  поєднувати  в  собі  функції,  властиві    різним    типам  
вільних економічних зон.

У  вільних   економічних зонах створюються сприятливі      валютно-фінансові      умови      для     розвитку банківсько-кредитної системи,  страхування та системи державногоінвестування.

Формування вільних економічних  зон в Україні відбувається в безпрецедентних економічних та структурних змінах, і навіть з цієї причини розвиток цих зон мабуть значно відрізнятиметься від усіх інших. У більшості країнах світу встановлення експортних переробних зон мало досить обмежені і цілком конкретні цілі. Завдання в основному полягало у розширенні експорту і сприянні розвитку зайнятості шляхом залучення іноземних інвесторів. У вільних економічних зонах цих країн необхідність сприяння експорту і створення робочих місць також має місце, але відіграє значно меншу роль, ніж задоволення зростаючих потреб внутрішнього ринку, у споживчих товарах, продукції промисловості і послугах або сприяння розвитку нових високотехнологічних підприємств для потреб внутрішнього і зовнішнього ринку.

Створення експортної промислової, вільної економічної чи спеціальної  економічної зони пов'язане із значними інвестиціями з боку приймаючої країни. Це, перш за все, земля, на якій будуть розташовані підприємства і адміністративні приміщення зони. По-друге, фізична інфраструктура {в тому числі під'їзні шляхи, земляні роботи, водопостачання, енергопостачання, каналізація, телекомунікації тощо). Третій момент — виробничі приміщення. Четвертий — це витрати на презентацію і рекламно-пропагандистську діяльність, які можна розглядати як капітальні, а не поточні витрати. До цього слід додати і фінансові витрати на всю операцію, тобто виплати по процентах, і амортизацію.

Ці витрати значно відрізняються  одні від одних у залежності від  місця розташування зони і від  країни. Певною мірою на них впливає і характер базового проекту зони. При цьому важлива врахувати те, що ці інвестиції і щорічні витрати на діяльність зон здійснюються, як правило, приймаючою країною, а не іноземним інвестором. Крім того, інвестиції слід вкласти ще до появи перших інвесторів у зоні. Якість і масштаби цих початкових інвестицій — це ключові фактори у рішенні іноземних компаній про викладення ними інвестицій. 

З цієї точки зору залучення  іноземних інвесторів у вільну економічну чи експортну промислову зону значно відрізняється від залучення  інвесторів у звичайну економіку. Основна частина початкових інвестицій повинна бути внесена приймаючою країною (або ж керівництвом зони), в той час як при звичайних зарубіжних інвестиціях фінансовий тягар лягає, в основному, на самого, інвестора (мабуть, за певної фінансової підтримки у вигляді, позик місцевих банків). Це означає, що у випадку інвестицій до експортних переробних зон приймаюча країна значно більше ризикує в таких операціях, ніж у звичайних випадках прямого іноземного інвестування. З урахуванням масштабів початкових капіталовкладень така країна не може собі дозволити зазнати невдачі. Хоча твердих вимог щодо параметрів початкових інвестицій в таких зонах не існує, все ж є деякі загальні орієнтири, які характерні сьогодні для світового ринку. Першим орієнтовним показником є обсяг початкових капітальних витрат на створення зони — 5 000 доларів на робоче місце. Наприклад, зона, де планується створити 10 тис. робочих місць (це досить стандартний показник) потребуватиме капіталовкладень на суму приблизно 50 млн.дол., або від 40 до 60 млн. дол. На перші два компоненти (земля і основна інфраструктура) знадобиться до 10 млн. з загальної суми, на заводи і адміністративні приміщення — 30—40 млн. дол., а решту становитимуть витрати на рекламно-пропагандистську діяльність.  
Щорічні витрати на рекламно-пропагандистську діяльність такої типової зони вартістю 50 млн. дол. включають фінансові витрати (майже 5 млн. дол., при передбачуваній ставці проценту 10%), адміністративні витрати (можливо, близько 5 млн. дол., якщо припустити зайнятість на рівні 250 працюючих вартістю 20 тис.дол. кожен), амортизаційні та інші видатки. Ці витрати становитимуть 12—15 млн. дол. на рік, або 25—35% початкових капіталовкладень.

Початкові інвестиції робитимуться протягом порівняно тривалого часу (як мінімум протягом 5, а скоріше, на протязі 10 років), а це означатиме, що суми щорічних інвестицій можуть бути цілком прийнятними. Проте обсяги інвестицій є дуже суттєвими, і слід з самого початку продумати, як можна фінансувати ці інвестиції і яка їх частина робитиметься за рахунок дефіцитних валютних ресурсів. Повертаючись знову до орієнтовної цифри —50 млн. дол. для зони з 10 тис. працюючих — можна передбачити, що витрати на землю будуть дуже низькими, а може, навіть і дорівнюватимуть нулю, якщо врахувати, що земля у новоутворених країнах здебільшого перебуває у власності держави. У цьому відношенні вільні економічні зони знаходитимуться у вигіднішому фінансовому становищі, ніж недавно створені експортні промислові зони поблизу великого міста чи аеропорту s країні з ринковою економікою. Однак можна передбачити, що витрати на інфраструктуру будуть порівняно високі як в абсолютному вираженні, так і в іноземній валюті, з огляду на розташування цих зон і необхідність досягнення міжнародних стандартів якості. Враховуючи все це, можна було б реально передбачити, що низька вартість землі значною мірою перекриватиметься більшими витратами на створення основ інфраструктури і що уже згадувані витрати 5— 10 млн. дол. на користування землею і інфраструктуру є цілком реальними.

Але найбільшою статтею витрат в сумах початкових інвестицій є  вартість заводських приміщень (або  адміністративних приміщень, якщо у  зоні розвиватиметься у першу  чергу сфера послуг, а не виробничі  галузі). Від 30 до 40 млн. дол. можна використати  на внутрішні закупки (цегла, цемент, екскаватори тощо). Але для того, щоб зона привертала увагу іноземних  інвесторів, вітчизняні ресурси повинні  відповідати міжнародним стандартам якості, а це, мабуть, викличе значні витрати у іноземній валюті. Ці проблеми певною мірою схожі на ті, що виникають при будівництві  готелю міжнародного класу: приймаюча  країна може надати сантехніку і електрообладнання, але досвід показує, що для досягнення необхідного рівня якості краще  купувати це обладнання у зарубіжних постачальників.

Останньою статтею витрат є інвестиції на рекламно-пропагандистську діяльність. Враховуючи те, що значна частина  зусиль по рекламі буде спрямована на зарубіжні країни — у вигляді створення іноземних представництв, поїздок за кордон, рекламних кампаній та ін. — цілком імовірно, що майже всі витрати будуть вимагати твердої валюти.

Це означає, що на даному етапі однією з головних є проблема залучення коштів з-за кордону для  фінансування вільних економічних  зон. Однією з таких можливостей  є запозичення коштів у іноземних  банках, другою — позики у іноземній  валюті з внутрішніх джерел. Третьою  можливістю може стати певна форма  акціонерної участі-майбутніх інвесторів зони, які можуть виявитися готовими до того, щоб розглянути можливість свого перетворення на акціонерів зон (на зразок того, як організатор зарубіжних поїздок може стати власником  частини акцій новостворюваного готелю). Ці три можливості не виключають одна одну, і в залежності від  типу іноземних інвесторів можна  передбачити багато таких комбінацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Задача 1

 

Визначити дату валютування:

в)якщо спот-угода USD/UАН була укладена в п'ятницю 3 червня.

 

Рішення:

 

Спот-ринок— ринок негайної поставки валюти. Платежі здійснюються на другий робочий банківський день після укладення угоди, в нашому прикладі – 7 червня (вівторок)

 

 

Задача 15

 

Клієнт імпортер має протягом вересня розрахуватися за відвантажену продукцію, для чого йому потрібно буде купити долари США за євро, але він  не знає точної дати відвантаження  та точної дати платежу.

Клієнт звернувся до банку 2–го серпня з проханням покрити  платіж форвардним контрактом.