Кредит в ринковій економіці

 
       Методи кредитно-грошової  політики поділяють на дві  групи: загальні (впливають на ринок позикових капіталів у цілому) та селективні (впливають на конкретні види кредиту чи кредитування окремих галузей, фірм тощо).  
Облікова (дисконтна) політика активно застосовується починаючи з середини XIX ст. Виникнення її пов'язано з кредитуванням центральним банком комерційних банків країни. Останні, прагнучи збільшити свої резерви в центральному банку, продають йому цінні папери, переважно короткострокові комерційні векселі, що надійшли до комерційних банків від функціонуючих підприємців, а також здійснюють облік і переоблік своїх векселів. У більшості країн аналогічні операції провадяться не лише з комерційними, а й з державними цінними паперами, як правило, також короткостроковими (векселями, сертифікатами та іншими зобов'язаннями держави), що перебувають у портфелях комерційних банків.Продаж цінних паперів комерційними банками центральному банку, а також облік (і переоблік) їх здійснюються за певною відсотковою ставкою, що дістала назву облікової ставки, або ставки дисконту. Регулюючи її, центральний банк регулює кредитні ресурси комерційних банків. Наприклад, щоб загальмувати інфляційні процеси, центральний банк вдається до підвищення обліковоїставки. Це змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати відсоткові ставки за кредити, що надаються підприємцям. Останні починають утримуватись від послуг комерційних банків, оскільки "дорогий кредит" зменшує прибутковість виробництва. В результаті скорочуються інвестиційні витрати і сукупний попит. Навпаки, зниження облікової ставки зумовлює зниження відсоткової ставки за кредити, що надають комерційні банки, зростає обсяг їх кредитних операцій, активізуються інвестиції і, нарешті, пожвавлюється економічна кон'юнктура .  
Найбільшою популярністю облікова політика користувалась наприкінці XIX - початку XX ст. В 30-40-і роки XX ст. центральні банки провадили рекомендовану політику "дешевих грошей", що передбачала зниження облікової ставки. У Великобританії з 1932 р. до 1951 р. облікова ставка зберігалась на рівні 2 відсотків, у США з 1937 до 1948 р. - 1 відсоток. З 50-х років у багатьох країнах облі-кова політика знову активізувалася. Однак в цілому значення цього методу кредитно-грошового регулювання порівняно з іншими зменшилося.Маніпулювання обліковими ставками здійснюється з метою регулювання не лише економічної кон'юнктури в межах промислового циклу, а й міжнародних валютних відносин. Якщо курс валюти тієї чи іншої країни знижується, то її центральний банк з метою його стабілізації підвищує облікову ставку, вдається до політики "дорогих грошей". Як відомо, у 80-х роках кризові процеси у сфері міжнародних валютних відносин значною мірою були пов'язані з розвитком тенденції до поліцентризму з яскраво вираженими ознаками втрати американським доларом ролі ключової валюти. Для того щоб зміцнити позиції своєї валюти, в 1981 р. Федеральна резервна система різко підвищила облікову ставку (до 14,5 відсотка), що викликало масовий приплив у країну короткострокових спекулятивних капіталів з-за кордону. Так, з Франції в банки США в цей час було переведено понад 40 млрд франків. Внаслідок такої кредитної політики "дорогого долара" його курс на світових ринках (якщо вважати, що в 1982 р. він становив 100 пунктів) підвищився з 103,7 пункта в 1983 р. до 119,8 пункта в 1985 р. 
Операції на ринку передбачають продаж або купівлю центральним банком в комерційних банках державних цінних паперів (облігацій, векселів, сертифікатів), банківських акцептів та інших кредитних зобов'язань. У разі купівлі центральний банк переводить відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи їхні резерви, а отже, і здатність їх до кредитування. Наслідком таких дій є підвищення грошової пропозиції в країні. У разі продажу центральний банк списує певні суми з резервних рахунків комерційних банків, що, в кінцевому підсумку, зменшує пропозицію грошей .  
      Отже, операції центрального банку на відкритому ринку, регулюючи грошову пропозицію, через неї впливають на економічну кон'юнктуру. Регулювання норм обов'язкових резервів - метод прямого впливу на обсяг банківських резервів. Обов'язкові резерви - це кошти (активи) комерційних банків, які вони зобов'язані зберігати у центральному банку. Розраховують обов'язкові резерви як певний відсоток від залучених коштів комерційного банку.

   Регулюючи розміри банківських  резервів, центральний банк впливає  на економічну кон'юнктуру. Так, якщо в економіці в умовах циклічного піднесення виникає надмірний, спекулятивний попит, посилюються інфляційні процеси, інші деструктивні явища, центральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резервів комерційних банків. Це призводить до відповідного зменшення ресурсів кредитування. І навпаки, якщо норма обов'язкових резервів знижується, зростає обсяг кредитних ресурсів комерційних банків. У такий спосіб центральний банк впливає на можливості комерційних банків "робити гроші" і відповідно вкладати їх у розвиток економіки.  
   Селективні методи кредитно-грошової політики охоплюють такі процеси. 
Контроль за окремими видами кредитів. Його часто застосовують по кредитах під заставу біржових цінних паперів, по позиках-споживачам, іпотечному кредиту тощо. Регулювання споживацького кредиту, наприклад, вводиться під час напруги на ринку позикового капіталу, коли держава прагне перерозподілити позикові капітали на користь окремих галузей або обмежити загальний обсяг попиту. У численних урядових законах, інструкціях, директивах, що регулюютьопераційну діяльність банків, основна увага приділяється ризику та ліквідності банківських операцій. Характерно, що ризик банківської діяльності визначається не через оцінку фінансового становища боржника, а через співвідношення наданих кредитів і обсягу власних коштів банку. 
   Для регулювання ризику центральний банк встановлює певні нормативи щодо діяльності комерційних банків. Вони можуть стосуватися або максимального обсягу позики, що надається одному клієнту, або співвідношення загального обсягу кредитних операцій і власних коштів. Так, обсяг кредитів, що надаються одному позичальнику, має становити певний відсоток від суми власних коштів банку, в США - не більше 10, у Франції - 75. Щодо другого нормативу, то у Франції сума всіх кредитів, наданих банком, не повинна перевищувати більш ніж в 20 разів його власні кошти .

Висновок

         У результаті реалізації вартості грошові кошти розподіляються й перерозподіляються між учасниками виробництва здебільшого не відповідно до реальної потреби в них. При цьому в одних з них виникають тимчасово вільні кошти, в інших - вільні матеріальні ресурси, а в третіх - нагальна потреба в цих ресурсах за відсутності грошей для їх купівлі. Щоб штучно не стримувався процес виробництва чи споживання, функціонують економічні відносини кредиту.   
   Кредит - система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. Кредит - вірю, довіряю, а пізніше стало означати позичку під довіру. З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою. Це стало можливим тому, що капітал (К) має властивість розподілятися так: 
Г - капітал - власність - кредитор;капітал - функція - позичальник 
    Становлення відносин кредиту тісно пов'язані з розвитком товарно-грошових відносин і налічує вже багато тисячоліть. Історично першою формою кредиту був лихварський кредит. Він надавався лихварями усім бажаючим на вкрай невигідних умовах під надвисокі проценти і не пов'язаний з процесом суспільного відтворення. Лише в умовах розвитку товарного виробництва кредит став формою руху позичкового капіталу і отримав безпосередній зв'язок з потребами забезпечення неперервності процесу відтворення. 
   Проте рух вартості у кожного окремого товаровиробника пов'язаний з нерівномірністю видатків і надходжень. Відпливи і припливи коштів у кругообороті капіталів систематично породжують ситуацію, за якої у одних товаровиробників тимчасово вивільняються кошти, а в інших з'являються тимчасово зрослі потреби у них. Тому об'єктивними причинами, що зумовлюють необхідність кредиту, стали: особливості співвідношення між часом виробництва і періодом обороту продукції, величини робочого часу, характер виробленої продукції і споживаної сировини, сезонність виробництва, рівень цін і їх рух тощо. Саме припливи і відпливи оборотних коштів зумовлюють відхилення фактичної потреби в них від норми і визначають мінімальні розміри власних грошових ресурсів сучасних підприємств і необхідність залучення додаткових, кредитних ресурсів. Щоб можливість виникнення кредитних відносин була реалізована, необхідні такі економічно-правові умови:  По-перше, тимчасове використання у борг чужої власності вимагає наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод і виконання взятих на себе зобов'язань. Це можливо за умов економічної відособленості господарських суб'єктів як власників, що володіють правом юридичної самостійності і функціонують на основі комерційного розрахунку. 
    По-друге, обов'язковою умовою виникнення кредиту є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор однаково має бути зацікавленим у наданні позики, як позичальник - у її отриманні. Оскільки такий збіг інтересів автоматично не досягається, то вирішальним є узгодження конкретних параметрів позички. Зокрема, її забезпечення, строки кредитування, величини процентів тощо переважно визначаються кредитним договором. 
   Як найрозвиненіша форма товарно-грошових відносин кредит має складну структуру. На поверхні економічних інтересів він виступає як передача в тимчасове користування матеріальних вартостей у грошовій чи товарній формі. Але як економічна категорія кредит становить сукупність певних економічних відносин відособлення яких відбувається на власній основі особливостей суб'єктів і об'єктів. З одного боку, кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і боржником з метою повернення позиченої вартості. При цьому виникнення кредитора й позичальника зумовлене не самим фактом незбігання в часі відвантаження товару і його оплати, а угодою про відстрочку платежу, тобто укладанням кредитної угоди. 
   Об'єктом кредитної угоди виступає позичена вартість. Її відособлення як особливої категорії вартості пов'язане насамперед із характером її руху: від кредитора до боржника, а потім від позичальника до кредитора. Необхідність повернення позиченої вартості позичальником зумовлена збереженням прав власності на неї кредитора. А забезпечується воно поверненням після використання позиченої вартості в господарстві позичальника. Саме поворотний характер позиченої вартості передбачає її збереження на всіх стадіях цього руху. Це означає, що боржник після використання позички у своєму відтворювальному процесі повинен повернути кредитору вартість, що є рівноцінною отриманій у кредит . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури

1) Конституція  України. Прийнята на п'ятій  сесії Верховної Ради України  28 червня 1996 року.

2) Про  банки та банківську діяльність. Закон України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ.

3) Про  національний банк України. Закон України від 20 травня 1999 року № 679-XIV.

4) Про  утворення кредитно - гарантійної  установи з підтримки малого  та середнього підприємництва. Указ  Президента України від 20 травня 1999 року № 504/99.

5) Положення  Національного банку України «Про кредитування». Затверджено постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 року № 246.

6) Щодо  надання кредитів комерційними  банками фізичним особам. Лист  Міністерства економіки України  від 28 березня 1997 року № 39-36/268.

7) Тимчасове  положення про кредитні спілки  в Україні. Затверджено Указом  Президента України від 20 вересня  1993 року № 377/93.

8) Положення  про погодження Статуту кредитних  спілок з питань кредитування  та розрахунків і надання позичок  кредитними спілками. Затверджено наказом Національного банку України від 17 березня 1994 року № 41.

9) Про кредитування під заставу цінних паперів. Лист Національного банку України від 24 грудня 1999 року № 43-312/3966-10100.

10) Щодо коригування обовязкових резервів на суму кредитів, наданих комерційними банками субєктам господарської діяльності на інвестиційні програми. Розяснення Національного банку України від 21 липня 1995 року № 26013/811-3523.

11) Положення про супроводження кредитних проектів, фінансування яких здійснюється за рахунок іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 1999 року № 23.

12) Семенов Г.А., Семенов А.Г., Станчевський В.К. Техніко - економічні розрахунки на підприємстві: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 184 с.

13) Банки и банковское дело/ Под ред. И.Т. Балабанова. - СПб.: - Питер, 2003. - 304с.

14) Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник для вузів.- К.: Либідь, 1995.- 160 с.

15) Финансы предприятий: Учеб. пособие / Под ред. Е. Й. Бородиной.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995- 208 с.

16) Финансы. Денежное обращение. Кредит: Учебник для вузов / Под ред.

17) Дробозиной.- М.: Финансі. ЮНИТИ, 1997.- 479 с.