Контрольная работа по «Финансам»

Для здійснення видатків бюджету  розвитку та реалізації комерційних  проектів органи місцевого самоврядування за рішенням відповідної ради можуть отримувати кредити у фінансово-кредитних  установах та здійснювати випуск цінних паперів місцевої позики.

Відтак кошти, залучені шляхом емісії облігацій місцевої позики, використовуються для спорудження  та утримання низки об’єктів, функціонування яких має важливе значення для  відповідного муніципального утворення, зокрема лікарень, шкіл, місцевих електростанцій тощо, а також для фінансування різного роду міських проектів: реконструкції  системи освітлення, будівництва  житла, мостів, очисних споруд, насосних станцій, системи водозабезпечення. Відповідно ринок місцевих запозичень виступає важливим інструментом, здатним  мобілізовувати, перерозподіляти та надавати муніципалітету інвестиційні ресурси для подальшого розвитку.

Вдосконалення правового  поля сприяло активізації емісійної  діяльності місцевих рад. Протягом 2003-2006 років Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку (зараз Національна Комісія з цінних паперів та фондового ринку) зареєструвала 20 випусків облігацій внутрішньої місцевої позики загальним обсягом 633,5 млн. грн. Першою серед місцевих рад, яка після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів № 207 від 24.02. 2003 року скористалася правом залучати позикові кошти шляхом випуску облігацій внутрішньої місцевої позики, була Київська міська рада, яка запропонувала інвесторам емісію обсягом 150,0 млн. грн., з яких фактично було розміщено цінних паперів на 100,0 млн грн. Досі це була найбільша емісія серед міст України. Лише в 2005-2006 рр. Харків та Одеса емітували цінні папери приблизно на такі ж суми. Однак не треба забувати, що на відміну від цих міст столиця здійснювала запозичення ще й на зовнішньому фінансовому ринку, а отже загальний обсяг коштів, спрямованих на розвиток міської інфраструктури, був більшим.

Крім Києва емітентами, як і на попередніх етапах розвитку ринку місцевих запозичень України, виступали обласні центри: Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса, Черкаси, Вінниця, Івано-Франківськ тощо. Обсяги емісій облігацій, періоди їхнього обігу  та ставки доходності за облігаціями  на цьому етапі розвитку ринку  суттєво змінилися. Так, якщо в 1995-1998 роках міста й області України  здійснювали емісії облігацій у  незначних обсягах (0,5 млн. грн. - 10 млн. грн.), то в 2003-2006 роках середній обсяг  емісії вже становив 20-25 млн. грн. Збільшився і період обігу облігацій. Якщо в 1995-1998 роках переважали коротко - та середньострокові запозичення (1-2 роки), то в 2003-2006 роках почали здійснюватися  переважно середньо - та довгострокові  емісії (3-5 років). Що стосується ставок доходності за облігаціями внутрішніх місцевих позик, то на нинішньому етапі  їхні рівні коливаються у межах 10,8-14% річних, тоді як в 1995-1998 роках рівень доходності облігацій - у межах 25-60%. Попри зниження ціни залучення позикових  коштів на внутрішньому ринку, відсоткова ставка за позиковим капіталом, яку  пропонують іноземні інвестори, залишається  нижчою, що надає привабливості зовнішнім  ринкам капіталу з точки зору здійснення запозичень місцевими органами влади. Проте нині форма залучення позикових  коштів до бюджетів органів місцевого  самоврядування шляхом укладення кредитних  угод з іноземним кредитором широкого розповсюдження не набула. Фактично це джерело наповнення бюджету розвитку активно використовує лише Київ, якщо не враховувати кредити, що надають  українським містам міжнародні фінансові  установи, зокрема Світовий банк для  реалізації спільних проектів розвитку міської інфраструктури.

Отже, як і з внутрішніми, так і зовнішніми запозиченнями, Київ можна вважати піонером. Адже започаткував кредитну історію органів  місцевого самоврядування України  на зовнішніх ринках капіталу саме випуск зовнішніх боргових зобов’язань  Києва (єврооблігацій) у 2003 році на суму 150,0 млн. дол. США терміном обігу 5 років. Перший досвід муніципального емітента України щодо здійснення зовнішніх  запозичень був досить вдалим - випуск, андеррайтерами якого виступили Dresdner Bank, J.P. Morgan та UBS, було розміщено у  повному обсязі. Світова фінансова  спільнота із зацікавленістю поставилася  до цінних паперів Києва, а відсоткова ставка за єврооблігаціями при розміщенні була визначена на рівні 8,75% річних, тобто на 0,45 в. п. нижче за граничну, визначену рішенням Київської міської  ради.

Про інтерес інвесторів свідчить і незначний спад за доходністю столичних  цінних паперів до єврооблігацій  України, випущені у 2003 році з купоном  при розміщенні 7,65% та терміном обігу 10 років. При цьому, на момент розміщення 10-річних облігацій України в  червні 2003 року ставки казначейських  облігацій США, виходячи з яких обраховується  доходність усіх інших фінансових інструментів, сягнула свого найнижчого рівня  за останні 45 років, що сприяло зменшенню  вартості залучення коштів державою. У серпні 2003 року під час розміщення єврооблігацій Києва кон’юнктура  зовнішніх ринків капіталу була менш сприятливою, проте це суттєво не вплинуло на формування ціни залучення  позикових коштів для міста.

Протягом 2004-2005 років з  метою фінансування капіталомістких  муніципальних проектів соціально-економічного розвитку, зокрема й будівництва  Подільського мостового переходу, сміттєпереробного  заводу та кардіологічного центру, Київська міська рада здійснила ще два зовнішні запозичення за тією ж схемою, що й дебютний випуск.

Механізм залучення був  таким: кошти до бюджету розвитку міста були залучені шляхом укладання  кредитних угод з іноземними банками, кредит за якими фінансується за рахунок  коштів, що надійдуть від випуску  іноземним кредитором від імені  позичальника цінних паперів на міжнародних  ринках капіталу (єврооблігацій). При  цьому щороку збільшувався обсяг  коштів, що залучаються, за одночасного  зниження відсоткової ставки за користування залученими коштами. У 2004 році здійснено  випуск зовнішніх боргових зобов’язань  обсягом 200,0 млн. дол. США з терміном обігу 7 років та ставкою купона 8,625% річних (андеррайтери Deutsche Bank та Morgan Stanley), у 2005 році - 250,0 млн. дол. США з терміном обігу 10 років під 8,0 річних (андеррайтери Citigroup та Credit Suisse First Boston). До переваг  цих двох випусків єврооблігацій  Києва, крім зменшення вартості залучених  коштів, слід віднести й розширення бази інвесторів шляхом забезпечення безпосереднього продажу боргових зобов’язань міста Києва американським  та азійським інвесторам.

Той факт, що сьогодні зовнішніми позиками користується лише Київ, хоча через необхідність відновлення  міської інфраструктури більшість  регіонів потребує залучення додаткових ресурсів, зумовлений як обмеженнями, які накладає чинне законодавство  України, так і іншими факторами, пов’язаними з борговою політикою  органів місцевого самоврядування. Вибір параметрів здійснення запозичень органами місцевого самоврядування є одним із важливіших елементів  управління місцевим боргом, як складової  бюджетної політики, що має враховувати  всі переваги та недоліки окремих  форм залучення позикових коштів до місцевих бюджетів.

У процесі здійснення запозичень перед місцевими органами влади  постають, передусім, питання визначення обсягів та вибору умов залучення  додаткових коштів з точки зору забезпечення оптимальної структури боргу  з метою мінімізації видатків на його обслуговування, підтримання  економічно безпечного рівня боргового  навантаження, забезпечення рівномірного у часі графіка виплат за борговими  зобов’язаннями.

Нині за чинних умов перерозподілу  джерел бюджетних надходжень між  різними рівнями бюджетної системи  України, лише незначна кількість місцевих органів влади мають достатній  обсяг фінансових ресурсів, що можуть бути спрямовані на обслуговування, а  потім і погашення зовнішнього  муніципального займу обсягом від 50,0 млн. дол. США. Випуск зовнішніх боргових зобов’язань меншою номінальною  вартістю не забезпечить їх ліквідність, що негативно впливатиме на вартість залучених коштів. Варто також  врахувати великі обов’язкові витрати, пов’язані із розміщенням боргових зобов’язань на зовнішніх ринках, та мають фіксований характер, незалежно  від обсягу коштів, який планується залучити. Це оплата юридичного супроводження, комісії організаторам випуску  та визначення кредитного рейтингу за міжнародною шкалою.

Крім того, протягом усього періоду обігу та погашення боргових зобов’язань в іноземній валюті муніципальний емітент має оплачувати відрахування до Пенсійного фонду за купівлю валюти, комісійні платежі, пов’язані із обслуговуванням валютних рахунків, актуальними залишаються  і валютні ризики. Нівелювати ці додаткові втрати місцевого бюджету, пов’язані із обслуговуванням зовнішнього  боргу, може лише різниця у відсоткових  ставках на зовнішньому та внутрішньому ринках, яка відчутна лише тоді, коли залучається велика кількість позикових  коштів. Позитивний досвід розміщення муніципальних облігацій Києвом певною мірою спонукає інші міста  України виходити на зовнішні ринки  запозичень. З іншого боку, фінансові  можливості Києва як в силу столичного статусу, так і особливостей українського бюджетного законодавства, більші за обласні  центри України. Відтак вихід більшості  міст України на зовнішні ринки муніципальних  запозичень, є, наразі, проблематичним як з огляду їх матеріально-фінансових можливостей, так і параметрів запозичень, які, зазвичай, здійснюються на зовнішніх  ринках капіталу. Не випадково, що нині реалізувати свій потенціал у  сфері здійснення зовнішніх запозичень мають наміри лише Одеса та Харків. Натомість українські міста можуть скористатися усіма перевагами нинішнього етапу розвитку внутрішнього ринку  місцевих запозичень. Загальнодержавна позитивна макроекономічна динаміка, яка створює передумови для зміцнення  ресурсної бази міст, а також розвиток кредитної культури на фінансовому  ринку України та її адаптація  до європейських та світових норм, що зокрема  проявляється у поширенні практики рейтингування позичальників (емітентів) та їх боргових зобов’язань, надають  можливість українським муніципалітетам  здійснювати запозичення за невисокими ставками та на триваліший термін. При  цьому, в міру збільшення рівня кредитоспроможності  міст, передумовами чого мають стати  удосконалення системи регулювання  міжбюджетних відносин, запровадження  планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу та зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування через  передачу окремих джерел доходів  місцевим бюджетам (частина податку  на прибуток, збір за спеціальне водокористування, плата за видачу ліцензій та інших), органи місцевого самоврядування України, зможуть стати учасниками міжнародного ринку капіталу.

На підставі аналізу сучасного  стану розвитку ринку муніципальних  запозичень, встановлено, що Україна  значно відстає в процесах становлення  цього ринку від зарубіжних країн, що негативно відображається на соціально-економічному розвитку її міст, та фінансової системи. Зазначений стан розвитку цього ринку  обумовлюється не тільки об’єктивними економічними причинами, але і відсутністю  необхідної правової бази та ґрунтовних теоретичних розробок цієї проблематики, включаючи і дисертації.

Сучасний ринок муніципальних  запозичень є інститутом, що створює  та забезпечує обіг фінансових активів, які є постійним джерелом боргового  фінансування інвестиційних програм  та проектів органів місцевого самоврядування та інших місцевих влад. Цей ринок  має свою організацію, що включає  правові норми органів державного регулювання, саморегулівні організації, депозитарно-клірингові системи, фінансових посередників, фінансові інститути  та інструменти, установи, що забезпечують аналітичне, правове та інформаційне забезпечення, мінімізацію ризиків, а також відповідні економічні відносини. Основні елементи цієї системи пройшли  тривалу еволюцію, що супроводжувалася розвитком теорії та практики комунального кредиту. За сучасних умов комунальний  кредит набув розвинених форм, зокрема, таких як банківські позики, позики спеціалізованих урядових і неурядових установ, інвестиційні позики бюджетів, взаємні позики органів місцевого  самоврядування, позики комунальних  підприємств, короткострокові вексельні  позики, єврооблігаційні позики та ін. В Україні зазначені форми  комунального кредиту знаходяться  лише на початковій стадії розвитку.

Становлення ринку муніципальних  запозичень в Україні відбувається за умов наявності глибоких протиріч між сучасними потребами суспільства  та можливостями економіки України  щодо їх задоволення. Розвиток суспільства  довгий час супроводжувався погіршенням  рівня життя людей, занепадом  багатьох міст та інших населених  пунктів, їх соціально-економічної  інфраструктури, зменшенням обсягу послуг, що надаються державою та місцевими  владами територіальним громадам. Основними  особливостями становлення ринку  муніципальних запозичень є вихід  органів місцевого самоврядування на ринки позичкового капіталу за відсутності необхідної правової бази, інститутів та інструментів, що дозволяють здійснювати запозичення, слабкість  фінансових ринків та низькі інвестиційні можливості національної економіки, фактична недоступність для більшості  органів місцевого самоврядування зовнішніх ринків позичкового капіталу, перманентна нестабільність дохідної бази місцевого самоврядування, що обмежує його можливості здійснювати  запозичення, низький рівень муніципального фінансового менеджменту.

Одною з перешкод на шляху  розвитку інституту місцевих позик  в Україні належать існування  значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов’язаними з оцінкою ризикованості  місцевих інвестиційних проектів, відсутністю  навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених  коштів (держава не несе відповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів). Високий рівень ризиків значно підвищує вартість місцевих позик, тим самим зменшуючи можливості їх застосування.

Законодавчо встановлюються сума запозичень, мета запозичень і  напрями використання коштів, види забезпечення і способи захисту  прав кредиторів. Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків від  загального фонду місцевого бюджету. Між тим, законодавством практично  не унормовано питання захисту прав кредиторів, надання державних гарантій за місцевими позиками, інструменти  цільового використання запозичених  коштів, регламентацію предметів  застави і процедури врегулювання дефолтів. Аналіз практики муніципальних  запозичень в Україні свідчить також  про обмежені можливості їх здійснення. Муніципальні запозичення здійснювали  лише великі міста України та окремі області. Через відсутність дієвого  державного регулювання місцевих запозичень, вже на перших етапах їх розвитку, місто  Одеса та Автономна Республіка Крим зіткнулись з дефолтами, що стало  причиною заморожування таких запозичень майже на 5 років.

Таким чином, слід відмітити  існування на ринку муніципальних  позик ряду невизначених і проблемних моментів, які мають місце і  в Україні: встановлення обмежень щодо обсягів кредитів, які можуть отримуватися за рахунок муніципальних облігацій; застосування гарантій та заходів щодо забезпечення місцевих позик; вирішення  ряду принципових питань стосовно виплати  боргу в разі дефолту органів  місцевого самоврядування та ін.

Для врегулювання місцевих запозичень з метою мінімізації можливості неефективного використання запозичених  коштів необхідно здійснити ряд  заходів як на загальнодержавному рівні, так і на місцевому:

– посилити державний контроль над здійсненням місцевих запозичень через забезпечення відповідального планування витрат, фінансованих позиками;

– запровадити обов’язковий супровід місцевих позик деталізованими програмами використання запозичених коштів та планами погашення боргів;

– здійснювати широке інформування суспільства про умови та цілі запозичення.