Контрольная работа по «Финансам»

Умови формування і проблеми забезпечення територій необхідним обсягом фінансових ресурсів більш  зрозумілі місцевим органам управління ніж центральним.

Для цього необхідно встановити механізм стимулювання місцевих бюджетів, в яких:

– перевиконуються показники, які враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів шляхом додаткового фінансового ресурсу  з державного бюджету, а не шляхом вилучення з одного бюджету та надання його іншому;

– існує перевиконання  планових показників по доходах Державного бюджету, за рахунок яких здійснюється перерахування дотації вирівнювання місцевим бюджетам. Відповідно, треба  встановити відсоток відрахування обсягу перевиконання цих показників до відповідних місцевих бюджетів.

У свою чергу, такий підхід сприятиме зацікавленості органів  місцевої влади в нарощуванні  дохідної бази, що дасть можливість зменшити обсяг трансфертів, що надаються  з держаного бюджету у формі  дотацій вирівнювання місцевим бюджетам у наступних періодах.

Отже, міжбюджетні відносини, як необхідна і загальнозначима  складова державного регулювання регіонального  розвитку, перебуває нині в Україні  на стадії подальшого становлення. З  метою інтенсифікації цього процесу  у напрямі сприяння економічному розвитку регіонів та подоланню соціальних диспропорцій необхідно вжити заходи адміністративного характеру (удосконалення  нормативно-правової бази міжбюджетних відносин), так і здійснювати загальноекономічні трансформації на рівні держави  і окремих територій. Такі заходи сприятимуть підвищенню ефективності відносин між державою та регіонами.

2 Місцеві позики та їх розвиток в Україні

Державні позики - це найбільш поширена форма державного кредиту. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної  влади.

За правовим оформленням  розрізняють державні позики, що надаються  на підставі угод (безоблігаційні), і  забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні).

Облігація являє собою  цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право  її власнику по закінченню визначеного  терміну одержати назад суму боргу  і відсотки. Продаючи облігацію, держава  зобов'язується повернути суму боргу  у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторам доход  протягом усього терміну користування позичковими коштами, а після  закінчення терміну повернути і  суму боргу. Іншим видом державних  позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій  цілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від  продажу облігацій спрямовуються  в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються  тільки на поповнення бюджету. Дохід  від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських  зобов'язаннях дохід виплачується у вигляді відсотків.

Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними  особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від  урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій  і фінансових інститутів.

За ознакою характеру  використання цінних паперів бувають  ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто  їх власники не можуть їх перепродати.

Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються  на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування - матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними  доходами. Беззаставні не мають конкретного  матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави.

Відповідно до терміну  погашення заборгованості розрізняють  короткострокові (термін погашення  до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати  доходу державні позики поділяються  на процентні, виграшні та дисконтні (з  нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді  позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована  на весь період позики ставка, так і  плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних  позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують  не всі кредитори, а тільки ті, чиї  облігації виграли. Така система  доцільна при незначних сумах  позики, що припадають на одну особу, внаслідок  чого процентний дохід не може істотно  стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються  з певною скидкою, а погашаються  за номінальною вартістю. Зазначена  різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями  з нульовим купоном.

За характером погашення  заборгованості розрізняють два  варіанти: одноразова виплата і виплата  частинами. При погашенні частинами  може застосовуватись три варіанти. Перший - позика погашається рівними  частинами протягом кількох років. Другий - позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій - щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі  щорічне зростання доходів держави, третій - навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.

Залежно від зобов'язань  держави в погашенні боргу  розрізняють позики з правом і  без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення  дає змогу державі враховувати  ситуацію на фінансовому ринку.

За правом емісії розрізняють  загальнодержавні й місцеві позики. Перші випускаються центральними органами управління. Надходження від них  спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими  органами управління і спрямовуються  у відповідні місцеві бюджети. Саме у цьому і полягає їх основна  відмінність.

Місцеві позики - форма мобілізації  фінансових ресурсів для потреб місцевих органів влади. Місцеві позики розміщуються на ринку позичкового капіталу. У  зарубіжних країнах місцеві позики - основний спосіб капіталовкладень, які  здійснюються місцевими органами влади. Межі заборгованості місцевих органів  по місцевих позиках регулюються  центральними органами державної влади  згідно законодавства. Повернення основної суми боргу по місцевих позиках здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету  інвестицій, відсотки за користування позикою сплачуються за рахунок  коштів поточного місцевого бюджету. Право розміщення місцевих позик  згідно законодавства надано органам  місцевого самоврядування України.

Місцеві позики являються  нетрадиційним джерелом залучення  фінансових ресурсів в місцевий бюджет для зміцнення фінансової самостійності  місцевого самоврядування та є, прогресивним механізмом інвестиційної і грошово-кредитної  політики в руках держави. Використовуючи такий механізм державні органи можуть впливати на регіональну політику шляхом мобілізації заощаджень та накопичень у суб’єктів господарювання, головна  мета яких, реалізація соціально-інвестиційних  програм на місцевому рівні.

Згідно світової практики, до муніципальних позик слід віднести боргові цінні папери термін обігу  яких, більше одного року. Результатом  розвитку муніципальних позик у  зарубіжних країнах є посилення  ролі місцевих органів влади в  сфері позикових відносин не як безпосередніх  учасників, а як гарантів реалізації регіональних проектів. Муніципальні позики є формою внутрішнього державного кредиту. Вони можуть виступати у  трьох основних формах: банківський  кредит, вексельна позика, облігаційна позика.

В умовах поглиблення адміністративної реформи та децентралізаційних тенденцій, міські утворення починають відігравати  дедалі вагомішу роль у процесі розв’язання  суспільних проблем, які існують  на територіях їх розташування. Відтак, на міські бюджети лягає додатковий тягар, пов’язаний не лише із забезпеченням  безперебійного функціонування таких  важливих сфер життєдіяльності міста, як житлово-комунальне господарство, інженерно-транспортна  інфраструктура, будівництво житла  та інших капітальних об’єктів, а й зі створенням додаткових умов для їх розвитку. Відтак міста стикаються з проблемою браку коштів, які  потрібно спрямовувати на вирішення  окреслених завдань. В цих умовах вихід на ринок місцевих запозичень є чи не найефективнішим та зручним  інструментом розв’язання проблем, пов’язаних із залученням необхідних коштів для фінансування тих чи інших  інвестиційних проектів, спрямованих  на покращення міської інфраструктури.

Так, у середині 1990-х, коли перед органами місцевого самоврядування гостро постала проблема житлового  забезпечення, кошти, залучені шляхом місцевих запозичень, спрямовувались, переважно, на будівництво житла. Саме з цією метою тоді й здійснювали  запозичення Київ, Черкаси, Комсомольськ, Донецьк, Харків. У подальшому, в  міру часткового розв’язання житлової проблеми, спектр цілей, для реалізації яких залучалися кошти, розширився. Зокрема  Київ залучав кошти для будівництва  метрополітену, Севастополь - на оновлення  рухомого складу громадського електротранспорту, Харків - на розвиток енергетичного  комплексу та реалізацію муніципальних  програм.

Розвиток ринку місцевих запозичень в Україні відбувався під впливом формування правової бази, яка його регулювала. Активне  формування нормативно-правової бази, яка б регулювала весь спектр правових відносин, які виникають у процесі  випуску, розміщення та погашення облігацій  місцевої позики розпочалося вже  у 1998 році, але базові документи прийняли після 2000 року.

Встановлення в Бюджетному кодексі жорстких умов щодо збалансування  місцевих бюджетів, права на здійснення запозичень та нормативні обмеження  їх обсягів спрямовані на впорядкування  та ефективне використання бюджетних  ресурсів на місцевому рівні і  запобігання зростанню боргу  місцевого самоврядування.

Стаття 73 Бюджетного кодексу  передбачає повноваження місцевих органів  влади робити запозичення терміном до трьох місяців у поточному  році для покриття короткострокових касових розривів.

Суб’єктами місцевих позик  для покриття тимчасових касових  розривів у процесі виконання  відповідного бюджету можуть бути органи місцевого самоврядування в особі  Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських  рад, рад міст Києва та Севастополя.

Через нормальні часові коливання  бюджету (наприклад, нерівномірне надходження  доходів і регулярні зобов’язання по видатках, таких як оплата праці) місцеві фінансові органи намагаються  згладити виконання бюджету і  стабілізувати фінанси шляхом запозичення  в межах попередньо визначених лімітів.

При казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів за видатками надання  короткострокових позичок може здійснюватися  управліннями Державного казначейства за рахунок тимчасово вільних  залишків коштів на рахунках Держказначейства. Позички надаються за рахунок  і в межах залишку коштів місцевих бюджетів на безвідсотковій основі для  покриття тимчасових касових розривів, які виникають у процесі їх виконання, на виплату заробітної плати  працівникам бюджетної сфери, на соціальні виплати і розрахунки за енергоносії терміном до трьох  місяців.

Для оформлення та отримання  позички сільськими, селищними, міськими та районними бюджетами подаються  такі документи:

• лист звернення за підписом голови про необхідність покриття касового розриву та напрямки спрямування коштів;
• рішення відповідної ради та затверджений розпис;
• економічне обгрунтування здійснення запозичення;
• прогноз надходжень на період запозичення та графік погашення.

Надання позичок оформляється відповідною угодою сторін. Позички  надаються на безвідсотковій основі на термін до трьох місяців, але у  межах поточного бюджетного періоду. Після підписання угоди вносяться  відповідні зміни до розпису та плану  асигнувань.

Погашення позички здійснюється в автоматичному режимі шляхом щоденних відрахувань від надходжень загального фонду відповідного місцевого бюджету  до повного відшкодування. Обсяг  коштів щоденних відрахувань погашення  позички визначається шляхом розподілу  обсягу позички на кількість робочих  днів періоду запозичення. В разі непогашення позички у визначений термін (незабезпечення щоденних перерахувань внаслідок надходження доходів), органи Держказначейства здійснюють її повернення до повного погашення  у примусовому порядку, починаючи  з наступного дня терміну погашення  позички. При цьому рефінансування забороняється.

Суб’єктами довгострокових місцевих запозичень можуть виступати  виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Такі запозичення  здійснюються до бюджету розвитку. Зовнішні запозичення можуть здійснювати  лише міські ради з чисельністю населення  понад вісімсот тисяч мешканців.

Місцеві органи влади можуть надавати послуги, які вимагають  значних попередніх інвестицій. Загальновизнано, що, оскільки ці послуги забезпечують отримання благ у майбутньому  або впродовж тривалого часу, для  їх фінансування варто залучити запозичення, щоб розподілити капітальні видатки  на певний проміжок часу. Однак можливості місцевих органів влади позичати й погашати свої борги тісно пов’язані  із загальною системою міжбюджетного  фінансування.

Капіталовкладення значною  мірою фінансуються за рахунок бюджету  розвитку або субвенцій згідно із ст.105. Органи місцевого самоврядування можуть об’єднувати капітальні ресурси  на основі внутрішньоурядових угод (ст.107). Основна маса капітального фінансування тоді надходить з Державного бюджету, який фінансується частково позиками міжнародних проектів і грантами.

Стаття 74 Бюджетного кодексу  надає повноваження на запозичення  з метою фінансування інвестиційного бюджету або бюджету розвитку, конкретно встановлює ліміт обслуговування боргу на рівні 10% загального фонду     (ст.74-6). Якщо місцевий орган не зможе  забезпечити вимоги обслуговування боргу і порушить графік виплат (технічний  дефолт), місцевим радам буде заборонено позичати протягом 5 років (ст. 74-7). Казначейство звільняє себе від зобов’язань щодо міжбюджетних непередбачених випадків, пов’язаних з дефолтами місцевих рад (ст.74-4). Ці положення встановлюють основу для позик місцевим органам  влади з боку банків, приватних  осіб або інших установ на основі кредитоспроможності місцевого  органу або здатності вносити  платежі за обслуговування боргу  і повертати позику.