Комерчиские банки

      II етап — 1992-1993 роки: бурхливе виникнення банкiв “Другої хвилі”.

На цьому етапi на бюджетних  та позабюджетних фондах, диверсифікації пасивiв iз числа дiючих банкiв та внескiв пiдприємств (через скриту форму кредитiв) виникає низка комерцiйних банкiв. На 07.01.93 р. Їх було134.

       Закономірністю  цього етапу було те, що у  комерцiйних банках спостерігалося  подальше зменшення частки „мiнiстерського” капiталу, що було спричинено постановою Кабiнету Мiнiстрiв “Про передачу мiнiстерських пакетiв акцiй на управлiння до Мiнiстерства фiнансiв України”. Цiєю постановою передбачалося, що Мiнiстерство фiнансiв України буде одержувачем дивідендів по акцiях, що належать державним підприємствам, та прийматиме участь в управлiннi банкiв. Саме на цьому етапi спостерiгалося масове народження дрiбних малопотужних “кищенькових” банкiв, капiтал яких часто становив суму, що не перевищувала вартостi трикімнатної квартири. Цi банки непогано зростали на гiперiнфляцiт, примiтивно експлуатуючи цей зовнiшнiй фактор.

      Ш етап — 1994-1996 роки: першi банкрутства.

Активiзацiя роботи Нацiонального  банку України з побудови чіткої системи регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв співпала у часi iз призупиненням iнфляцiйних процесiв, якi були, як зазначено вище, основним джерелом безбiдного iснування цiлої низки комерцiйних бакiв. Цi банки не були готовi до бiльш жорсткого контролю з боку НБУ, до змiни кон’юнктури фiнансового ринку, до управлiння банкiвськими процесами з середини, i це поставило їх на межу банкрутства. Багатьом з них не вдалося втриматися на цiй межi: 1994 року збанкрутило та було ліквідовано 11 банкiв; 1995 року — ще 20 банкiв-банкрутiв, серед яких були найбiльшi комерцiйнi банки — “IНКО”, “Вiдродження”, “Економбанк”, “Лiсбанк”; 1996 року прямими банкрутами стали 45 банкiв, а ще 60 опинилися у станi прихованого банкрутства.

        ІV етап 1996-2001 роки початок стабiлiзацii банкiвськоi системи.

       На  цьому етапi було введено в  обiг нацiональну грошову одиницю  “гривню” Цей етап характеризується  посиленням контролюючої i наглядової  ролi Нацiонального банку України  за дiяльнiсть всiх комерцiйних  банкiв. В цей перiод відбувається  поступове нарощування капiталу банками. Поступово збільшуються об’єми залучення грошових коштiв від населення, збільшується кредитний портфель банкiв.

        З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні підприємства, державна власність, приватні підприємці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення кредиту, на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємців.  

       У  1991 р. Законами України було  легалізовано комерційний кредит, вексельний обіг, який здійснювався  до Женевської вексельної конвенції.  У 1993 р. затвердили Порядок  проведення банками операцій  з векселями, де визначалось, що комерційний кредит може надаватися  і з оформленням векселів. 1994 – процес монополізації кредиту, зосередження його в руках великих українських банків. Це привело до використання кредиту в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кредитних ресурсів банки надавали короткострокові кредити переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої державної позики обсягу набув державний кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рахунок резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов грошовий оборот через

зміну пропозиції грошей (формування готівки та депозиту –  додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. ЦБ поєднують риси банківської установи і державного органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління грошовим ринком, керуючись державними інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юридична особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник.

       Внаслідок  інтернаціоналізації фінансових  ринків, банки стикаються  із змінами  кон'юнктури ринків не тільки  національних, але і світових, що ще більш ускладнює управління  банківським портфелем. В умовах ринкової економіки можливість залучення додаткових ресурсів для банків однозначно зумовлена мірою їх фінансової стійкості. Зростає зацікавленість в якості фінансового становища банку з боку його клієнтів і власників. Фінансова стабільність банку стає питанням його виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом фінансової діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банку стає першочерговим запитанням на сьогоднішній день.

       За  останні декілька років банківська  система України потерпіла глобальні  зміни. Стався різкий перехід  від централізованої до комерційні  децентралізованій дворівневій  банківської системі, в якій  чітко розмежовані функції центрального і комерційних банків. Але в сучасній  банківській системі комерційні банки складають первинну ланку, тому їх ефективному існуванню має приділятися першочергова увага.

4.2.Проблеми вдосконалення комерційних банків.

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України. 

        Кількісний розвиток комерційних  банків відбуватися під впливом  економічних процесів, а не шляхом  прямого втручання державних  органів управління. Держава має  стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з’являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

       Щоб  Україна успішно увійшла в  завершальний етап перехідного  періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання  економічного потенціалу банків, нагромадження 

    їхнього власного  капіталу, звільнити їхні баланси  від безнадійних боргів 

    державних  підприємств;

2) захистити банки  від втручання з боку державних  структур, яке не 

    відповідає  вимогам чинного банківського  законодавства, створити надійну 

    систему страхування  банківських депозитів, сприяти  формуванню високої 

    довіри до  банків з боку юридичних та  фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову  базу діяльності банків, яка 

    забезпечила  б їм умови для надійного  захисту від усіх видів ризиків та

    вдосконалення  високої стабільності їх роботи.

Враховуючи викладене  вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему  швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської  системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

       Для  захисту вкладів громадян потрібно  створити міжбанківський фонд  обов`язкового страхування банківських  вкладів фізичних осіб, який матиме  статус юридичної особи. Необхідно  створити дійовий механізм застави  майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна. 

       Оскільки  пріоритетним напрямком у роботі  банків є кредитування економіки,  перспективи розвитку банківської системи проглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.   

                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

 Дослідження, проведене за темою „Комерційні банки, їх функції та роль в економіці ” дозволяє зробити наступні висновки.

 По-перше, історики й досі не дійшли згоди про час появи банків, бо на думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства виник коли з’явилася потреба в мережі спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і проводили кредитні операції, а інші вважаю, що ті з’явилися ще за античного і феодального господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів. Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Отже, банки були багато сторіч тому, ефективно розвиваються зараз і будуть існувати ще дуже довго, як невід’ємна частина суспільства.

По-друге, в кожній країні існує банківська система, яка є  однією з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чiтко структурована сукупність фiнансових посередників грошового ринку, якi займаються банкiвською дiяльнiстю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться мiсце кожному виду банкiв i кожному окремому банку. Її існування пов’язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду i регулювання банківської дiяльностi, узгодження комерцiйних iнтересiв окремих банкiв з загальносуспільними iнтересами — забезпеченням сталостi грошей i стабiльної роботи всiх банкiв, а також забезпеченням збалансованості попиту i пропозицiї на грошовому ринку. Банківська система має дворівневу побудову, на першому рiвнi знаходиться Центральний банк, а на другому рiвнi знаходяться решта банкiв, якi в Україні прийнято називати комерційними.

   По-третє, можна  чітко визначити, що таке сучасний  комерційний банк: це автономне,  економічно самостійне, незалежне  комерційне підприємство, яке функціонує за умов партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю з боку органів банківського нагляду. Вони утворюються як акцiонернi товариства або на пайових засадах i є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають “фінансовими універмагами”.  

Вони пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення, мають широкі права і базують свою діяльність на двох постулатах - ризику та прибутку.

Банк - це і кредитор, і  позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках, організація грошово-кредитного процесу та імітування грошових знаків.

в цих якостях  він  розкриває свою суть.

 По-четверте, можна зазначити, що специфіка діяльності комерційного банку визначається його операціями, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку.

 Сьогодні комерційний  банк  може запропонувати клієнту  до 200 видів різноманітних банківських  продуктів і послуг. У кожного  банку є певний базовий набір, без якого він не може існувати і нормально функціонувати: прийом депозитiв вiд юридичних i фiзичних осiб; відкриття та ведення поточних рахункiв і банкiв кореспондентів, переказ грошових коштiв з цих рахункiв за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштiв на них; Розміщення залучених коштiв від свого iменi, на власних умовах та на власний ризик.

 Усi банківські операцiї  відображаються окремими статтями  в балансі комерційного банку.  Залежно від того, в якій частині  балансу вони обслуговуються, їх прийнято поділяти на пасиви - операції з мобілізації ресурсів комерційного банку та активи - діяльність із використанням власного капіталу, залучених коштів для одержання прибутку при розподілі ризиків і підтриманні ліквідності.

          По-п‘яте, всі банки виконують певні функції, систематичне виконання яких і створює той фундамент, на якому базується робота банку і банківської системи в цілому, а переплітаючись між собою, вони створюють потужну базу розвитку фінансової системи країни: управлiння грошовим обiгом; забезпечення платiжного механiзму; акумуляцiя заощаджень; надання кредиту; фiнансування зовнiшньої торгiвлi; довiрчi операцiї; зберiгання цiнностей; консультування i надання iнформацiї, однією з важливих функцiй банкiв є їх здатнiсть “робити гроші” — розширювати кредитнi ресурси народного господарства. Отже, можна сказати, що дуже важлива роль в економiцi країни належить кожному окремому банку, а ще важливіша роль належить всiй банкiвськiй системi.

Користування послугами  комерційних банків стає все нагальнішою потребою підприємств, фірм, державних установ, громадських організацій і приватних осіб. Всі вони потребують відкриття в банках різних рахунків для зберігання грошових коштів, для здійснення різноманітних платежів, для „доходного” розміщення своїх  вільних коштів, послуг з обміну валюти, купівлі-продажу цінних паперів, надання позичок тощо.

Все це зумовлює необхідність того, щоб всі члени суспільства  були добре обізнані зі структурою і роллю комерційного банку в  сучасній економіці. Особливо це необхідно для сучасного українського суспільства, яке йде шляхом ринкових реформ і створення сучасної банківської системи.